Вогняний хвіст

Під вечір третього дня корабель наблизився до місця призначення. В останню мить, коли всі сиділи за столом вітальні, переодягнувшись відповідно до дипломатичної зустрічі, Кроу поглянув у панорамне вікно.

Металічно сіра планета швидко наближалась, закриваючи собою газового гіганта та оксамитове полотно космічного простору. Чудо інженерного мистецтва — Новий Іо, побудований ударними темпами за тисячу років під посиленим фінансуванням влади імперії, був учетверо менше Емарти за діаметром, але з удвічі більшим населенням ніж вона та Земля разом узяті.

Поступово поверхня перестала бути гладкою. Перед поглядом постали голки кілометрових хмарочосів та дороги-каньйони, що розрізали поверхню-купол для прольоту кораблів. Лін схвильовано повторювала протокол — спершу вона вчитувалась в голографічний дисплей, а потім, заплющивши очі, промовляла губами правила. Рікаро з кам'яним лицем сидів на стільці поруч — не вперше йому знаходитись на дипломатичних зустрічах такого роду. Сам Кроу сперся ліктями на дерев'яну поверхню та нудьгуючи підпирав долонею голову. Вчорашня гра все-таки виявилась досить цікавою — намарно той дивакуватий товариш вимикав її.

— Приземлення закінчено, — рівно промовив безликий голос бортового комп'ютера, коли корабель зупинився в закритому ангарі.

Під пильним поглядом роботизованих камер, які обожнювали фіксувати найбільш незручні моменти, Кроу разом з Лін та Рікаро спустився ескалатором з корабля. Їх вже очікувала Чанто — міністр науки, разом з дипломатичними робітниками та журналістами.

Чомусь Рікаро не усміхнувся навіть своїй тітоньці. Хоча мало що на думці в цього дивака. Напевно, через вчорашню гру сам на себе образився, що так швидко втратив бали.

На летючому автомобілі вони прибули до будівлі міністерства — колосального хмарочоса, що шпилем вивищувався в космічний простір. Обшита металом площа, порожнеча внизу з нескінченним потоком шумних автомобілів — земляни до цього ніяк не могли звикнути.

Перший поверх міністерства представляв собою довжелезний кільцеподібний коридор. На зовнішній стороні розміщувались панорамні вікна, що замість сумовитої площі показували залитий денним сонцем зелений парк. Офіційне підписання договору відбувалось на дві тисячі двадцять першому поверсі, який вивищувався над куполом у космос, тому приймаюча сторона та гості піднялись невеликими групами різними швидкісними ліфтами.

Коли відповідальний проводжав високопоставлених гостей у потрібні двері, Рікаро ішов з краю, ліворуч від групи. Спостерігаючи краєм ока за оманливим краєвидом з вікон, Кроу помітив, як Рікаро торкнувся вентиляційної труби — вона на мить зашуміла, а за однією з решіток промайнув помаранчевого кольору дим, одразу ж зникнувши.

— Ну як вам планета? — поцікавився Кроу, коли всі зайшли всередину ліфта. На поїздку піде близько п’яти хвилин, отже, є можливість перепочити від пильного спостереження та коротко неформально перемовитись.

— Мені не дуже подобається, — зітхнула Лін. — Все якесь тут… неживе. Стільки машин і металу — просто незатишно.

— Особисто я теж так думаю, — поділився Кроу своєю думкою. — А ти як, Рікаро? Щось ти теж сьогодні не дуже радісний.

— Та ні, нічого такого, — порожнім голосом той промовив. — Погоджусь із вами.

— Вибач за дивне запитання, — після недовго витриманої паузи обережно поцікавився Кроу, — ти так неочікувано торкнувся труби, коли ми йшли до ліфта, — якщо попередні дії ще можна було пояснити дивакуватістю, то цей вчинок таки спантеличив. — Не знаю, що могли би подумати про це. Якщо все побачила камера, потім відео, ймовірно, проникне в мережу. Тебе можуть зняти з посади за такий вчинок.

— Мені сподобався матеріал. Хотів його торкнутись, — від цього «пояснення» у Кроу піднялись брови.

— Ну не знаю, чи гарна це відмовка, якщо тебе спитають, — фиркнув він зі смішком.

— Збираємось, — обірвала розмову Лін, указуючи поглядом на дисплей з поверхом, що перевалив за показник «1900».

На виході їх уже зустрічала міністр Чанто. Всі зайняли свої місця: за кафедрою спочатку міністр, а потім Рікаро та Лін зачитали урочисті промови, далі кожен сів за свій стіл, щоби підписати документ. За ними стояв Кроу — він як представник імперії повинен завірити договір своєю печаткою. Коли Чанто зробила розчерк на документі, вона протягнула його Рікаро на підписання.

Неочікувані поштовхи та шум обірвали всі плани. Розкотистий гуркіт розлився стінами та трубами вентиляції, що їх пронизували. Служби безпеки вмить схопились та дзвінками почали повідомляти про катастрофу і метушитись у пошуках винуватця.

Щоби не зірвати підписання договору, Чанто спробувала віддати Кроу документ, але Рікаро міцно вхопив її за руку та вирвав його. Демонічна вогняного кольору аура оповила товариша, і клаптик титанопаперу згорів у пожираючому полум’ї. Представник служб безпеки спробував узяти Рікаро в захват та повалити на підлогу, але, торкнувшись, перетворився на попіл з жахливим криком. Кроу зреагував миттєво та взяв обпечену Чанто на руки, щоби врятувати від монстра. Хвіст, що виник з Рікаро, перегородив йому будь-який шлях до втечі. Лін так і стояла навпроти них, заціпенівши з виразом невимовного жаху.

Вогненні язики ширились залою, розповсюджуючись далі та знищуючи все на своєму шляху. Голова демонічного лиса, що виникла з Рікаро, люто скалила ікла та погрожувала напасти на тих, хто вижив.

— Ваша принизлива для існування світу діяльність повинна бути припинена! Коли ви поширюєтесь та своїми мерзотними діяннями оскверняєте галактику, Всесвіт плаче та мріє вас пожерти! — люто рявкнув демонічний лис.

— Сорок чотири хвилини тому була знищена планета Земля — колиска людства, — на небосхилі вмить спалахнула яскрава зоря. — Ваша гординя, неповага до самих себе та власної історії стали виною початку вашого кінця.

«Культ Землі, вежа, літочислення, древня релігія, три найдавніші картини…» — крутились думки про доказ правдивості слів цієї неосяжної розумом істоти.

— Помста почалась тисячу років тому, — розмірено продовжував лис, спустившись до того, щоби звернутись до огорнених жахом людей. Потойбічне полум’я підступало ближче, спопеливши Чанто та урочисту залу. Рікаро, ставши провідником для лиса, перетворився на груду вугілля людської форми, яка вмить упала, розсипавшись на крихітні шматки.

— Споживаючи вашу ненависть під час ядерної війни, я зміг закріпитись на вашій планеті та наростити власну силу. Радіаційний фон, який не зменшувався на вашому камінці, був тільки побічним ефектом моєї присутності, — лис смакував слова, на хвилю зупинившись, щоби поглянути у вікна ілюмінатора. Новий Іо горів полум’ям пекла, що пожирало тисячолітню працю, бажання і емоції всіх, хто на ньому жив.

— Рікаро був найкращою кандидатурою, щоби отримати людське тіло. Я скористався його заздрістю до тебе, мерзотний гордію, — звернувся демон вже до Кроу. — Ох знала би ти, Лін, як він тебе називав, коли розхвалював перед Рікаро, — солодко лис прицмокнув, — Наївна дівчинка! — та залився реготом, розбиваючи кігтистою лапою скло ілюмінатора.

Змітаючий потік зникаючого повітря виніс їх у порожнечу, не залишаючи нікому другого шансу.

«Лін?» — вогняний язик пожер дівчину, залишивши тільки відірвану голову.

Глухий біль у мертвому погляді дорогої людини став для Кроу красномовною відповіддю.

«Мамо, батьку!» — в останній раз він поглянув на нову зорю.

Якщо той давній бог, про якого казав друг, існує, що йому сказати через мить?..

«Рікаро!» — пролетів перед закипаючими очима шматок вугілля. А ще тільки позавчора Кроу по-дружньому його дражнив, спеціально «забувши» увімкнути звукоізоляцію.

Та занурився у вогняний хвіст розгніваного лиса, поринаючи в останній смертельний сон.

Поглинувши ненависть Рікаро у якості каталізатора, чудовисько поширилось на весь штучний супутник. Дивне пророцтво з другої картини ідеально характеризувало його план. Обгортаючи планету та п’яніючи від отриманої сили, ситий лис випустив декілька спалахів у космічний простір. На наступних планетах варто підшукати нових кандидатів. Охоплена війнами та байдужістю галактика обіцяла смакувати набагато краще.