Тиха вода

Дощ нещадно хлистав його змучене та побите тіло, чоловік важко дихав, а з горла замість крику раз-по-раз виривався приглушений хрип. Його ноги постійно ковзали по багнюці, що ще вдень була невеликою протоптаною стежиною, а тепер перетворилась на суцільне в'язке болото. Чоловік судомно обертався, та через шум негоди йому годі було щось розчути, окрім власного серця, що гупало як величезний барабан.
 Потужний яскравий спалах блискавки на якусь долю секунди освітив понурий залитий дощем ліс, а згодом пророкотав грім. Чолов’яга запанікував ще більше, оскільки йому здалося, що він бачив щось поміж дерев, тому кинувся прожогом через колючі кущі, якомога далі від того видива, яке йому відкрилось.
 Виснажені скаженою гонитвою ноги зрадливо підкосились, і ось він уже котився куборем до глибокої, нещодавно виритої канави, на дні якої вже почала збиратись вода. Він незграбно шубовснув до невеликого рівчака і боляче викрутив руку. Почувся моторошний тріск. Чоловік просто-таки завив від болю, а побачивши неприродно викривлену руку, безпорадно зіщулився та заплакав.
 Обабіч нього вже кружляли видовжені силуети, улоговину заповнив знайомий йому гнилісно-сирий сморід та характерне булькання. Він відчайдушно заборсався на місці, і почав повзти, але пазуристі лапи міцно вхопили його за ноги та з силою потягли до себе. Чоловік упирався руками, але неможливо було зачепитись за піддатливу вологу землю, на якій залишались лише глибокі борозни від його пальців.
 Його крики та моління заглушив грім. На ранок дощ змиє всі сліди, і згодом знову оголосять про зниклого безвісти на гиблих північних болотах...
***
Старенький автобус, що ледь пробирався розмитою сільською дорогою, несамовито гуркотів та трясся на всі боки. Не дивлячись на ранню годину, він був вщент заповнений людьми, переважно старшого віку. Всі голосно щось обговорювали, намагаючись перекричати гул транспорту та одне одного. В салоні було душно і нестерпно смерділо потом та привокзальними, нашвидкуруч зажареними пиріжками. Серед всього люду, який, здавалось, був частим пасажиром цього не хитрого всюдиходного транспорту, особливо виділявся один молодий хлопчина, з першого погляду явно не місцевий. Він намагався хоч трохи подрімати і не звертати уваги на “даму”, яка сидiла поруч i безперестанку щось жувала, та дуже жваво переповідала якусь зi своїх неймовірно цікавих історій подрузі, що сиділа навпроти неї через заставлений торбами прохід. Після чергової репліки жінка зайшлася істеричним реготом і ледь не обплювала слиною та залишками біляша всіх навколо.
Хлопець тамуючи позиви рвоти, швидко відвернувся до брудного, запітнiлого скла, і байдуже втупився на пропливаючий краєвид. Він машинально почав збільшувати звук музики, що грала в навушниках з його телефону, забувши, що і так слухав на максимальну гучність. Він не знав нікого, але уже ненавидів кожного, хто був в автобусі, а надто свою сусідку.
Юнак стомлено потягнувся, наскільки це було можливо, і, дивлячись на своє відображення у вікні, трохи пригладив скуйовджене коротке темне волосся. В голові крутилась лише одна фраза: “що я, в чорта лисого, тут роблю?”. Хлопець важко видихнув і спробував знову заснути, аж раптом почув сигнал телефону - сіла батарея. Він тихо вилаявся, тепер доведеться до кінця подорожі слухати поважних експертів, що даватимуть безцінні поради про керування країною, або того гірше, вислуховувати про якусь місцеву Галю, її чоловіка, кума, брата, свата, і численне господарство, якому точно пороблено.
Відсутність музики і потреба повернутись думками в реальний світ зіпсувала і так нікудишній настрій молодого чоловіка. Якщо першу половину подорожі він спостерігав лише за пантомімою своїх попутників, то тепер мусив все це ще й слухати. Але найгіршим було те, що водій автобусу виявився одним із поціновувачів “справжньої” музики та слухав радіо Шансон.
“А казала ж мені мама, Артемко, візьмися за голову... ага, не сидів би я зараз в такому лайні по самі вуха, ха, було б там за що братись!” - хлопець від ненависті на весь білий світ плавно перейшов до самозакопування. Від цього вельми цікавого, і навіть улюбленого заняття, Артема відірвали новини, що саме в перерві між хітовою музикою зачитував диктор: “Наразі про чергове зникнення людини повідомляють місцеві правоохоронні органи. Приїжджий чоловік сорока шести років зник безвісти недалеко від селища Заводдя. За попередніми даними, людина зникла на гиблих місцевих болотах. На часі слідство не розголошує ніякої інформації по даній справі. А ми нагадуємо, що за останній час це вже не перше зникнення людини саме в цій місцині, будьте обережні, наші дорогі слухачі! А зараз про погоду…”. Хлопець оторопів. Він саме їхав до Заводдя, а якщо конкретніше - в ліс, що розкинувся по той бік ріки.
— Ага, а як же, на болотах! Хе! - щойно почуту новину почали смачно обговорювати в автобусі.
— Та всім ясно, що то один з тих, хто на бурштин приїхав. Всі все знають, але лавочку ніяк не прикриють, бо видно якась “шишка” це все і покриває, - в розмову втрутилась одна з вигляду досить поважна жіночка. Вона суворо окинула оком всіх свої співрозмовників. Артем одразу впізнав знайомий погляд - не інакше, як ця пані працювала чи працює вчителем.
— Так-так-так! Точно на заробіток приїхав! - тут вже обізвалась і сусідка Артема. “Нате і мої штанці зверху” - понуро подумав хлопець.
— А чого ви дивуєтесь? - нарешті озвався досі один із найтихіших, за вийнятком Артема, вже в літах чоловік. — Клондайк же, того, розширили, вже впритул до боліт добрались. А місцина там і справді лиха, чого тільки не водиться. Та і просто не туди став, і все, поминай як звали. Або і з робочими не поладнав, то з ним “поговорили”. Всяке трапляється.
Чоловік виглядав років так на п'ятдесят. Був одягнений в темного кольору похідну одежу і мав чималий рюкзак речей. З-під пошарпаної кепки кольору хакі вибивалось посивіле, колись темно-каштанове волосся. Чоловік стомлено посміхнувся на запитальні погляди решти людей, і демонструючи, що говорити більше не буде, відвернувся до вікна.
Не важко було здогадатись, що цей чоловік так само, як і Артем, їхав саме на нелегальні копальні бурштину. Незвичну мовчанку порушила одна зовсім старенька бабця.
— Та ті місця ніколи добром не славились. То худобина пропаде, то люди згинуть. Всяко бувало, багато чого і говорять про болота. Я ще мала була, то дідо розказував за тих, хто там живе. Може казочки, а може і правда.
Решту шляху до невеликого села Артем провів слухаючи ледь не всю історію боліт, починаючи від навали Татаро-Монгольського Іга і до сьогодення, вкупі з коротким екскурсом по всіх можливих і неможливих міфічних жителях боліт.
***
Артем ліниво бродив по місцевій зупинці, намагаючись розім'яти засиджені ноги та поперек. Нарешті свіже повітря та яка-не-яка, а порівняно з автобусом, тиша. Хлопцю нестерпно захотілося курити, і він, не роздумуючи, потягнувся за цигарками. Гладенька, відполірована металева запальничка яскраво зблиснула на сонці, і тим самим, привернула увагу аж ніяк не бажаної для Артема співрозмовниці. Він її помітив майже одразу як тільки вибрався з транспорту на невелику сільську автостанцію. Божевільна, така собі місцева дурнушка, котру всі старанно уникають, але бояться кривдити. На перший погляд, це була зовсім молода дівчина, але її обличчя було перекошене в постійній насмішкуватій гримасі, а на спині виднівся чималий горб. Вся вона була щільно закутана в якесь лахміття, що колись, можливо, було чимось схожим на плаття чи сарафан, поверх якого було примощено безліч накидок, хусток і, певно, піддіто не одну сорочку під сподом. Своє сплутане рудувате волосся дівчина також ховала під недолуго зав'язаною квіткастою хустиною. Простодушно сміючись і щось мугикаючи зрозуміле тільки їй самій, вона з дитячим захватом кинулась до хлопця.
Юнак огидливо відвернувся, намагаючись тримати себе в руках, але дівчина була настирна, і, розмахуючи руками, все стрибала довкола Артема та намагалась привернути його увагу. Від дівчини неприємно пахло сирістю та якимось підвалом чи погребом, з якого певно і було видобуто її просто-таки шикарний наряд.
Хлопець, не довго думаючи, покрутив перед її обличчям таким цікавим для неї предметом. Дівчина захоплено викрикнула і почала плескати в долоні. Артема потішила така її реакція, і він вирішив трохи повеселитись. Юнак не вигадав нічого кращого, як почати дражнити бідолашну запальничкою. На голосні вигуки дівчати вже почали обертатись випадкові перехожі, проте жоден не наважувався втручатись. Артем був високого зросту і доволі кремезним, він часто відчував свою безкарність, оскільки його боялися.
— Не гоже так знущатися з бідолашної, хлопче! - Артем на хвилину завмер. Цього часу вистачило дівчині, аби міцно обхопити руку хлопця разом зі стисненою запальничкою в ній.
— Ах ти ж ненормальна суко! - хлопець з силою вирвав свою руку, тим самим відштовхнувши дівчину  в бік того, хто насмілився дати йому зауваження. Навіжена заплуталась в своєму власному одязі і боляче впала в невелику калюжу. Хлопець голосно зареготав, дивлячись, як вона перелякано борсається і намагається підвестися. Їй на допомогу прийшов той самий чоловік в кепці, що їхав з Артемом в одному автобусі. Він обережно підійшов до дівчини і допоміг їй підвестися.
— Врізати би тобі добряче за таке! - чоловік все намагався заспокоїти дівчину, заходився поправити її хустину та безліч іншого намотаного ганчір'я.
— Вона сама до мене причепилась, - знизав плечима Артем, йому було байдуже, і ніякої провини він не відчував - Хоч помиється!
Хлопець знову почав сміятись. Дівчина скоса на нього зиркнула, щось мугикнула до чоловіка, котрий не припиняв з нею панькатися, та сполохано кинулась геть.
Якусь мить двоє чоловіків стояли і дивились один одному в очі. Їх мовчазну дуель перервав ще один дядько, з такою ж нав'юченою торбою, як у них.
— Здоров був! Ви тоє, також на роботку, га? - він був невисокого зросту, років так тридцяти, через затягану простеньку футболку виднівся чималий наїжений живіт. На плечі теліпалась розщебнута спортивна куртка.
— Певно, що так, - першим відповів заступник всіх знедолених. - Мене Ігорем звати. Чоловік добродушно простягнув руку незнайомцю і той охоче її потис.
— Радий знайомству, я Слава! А ти хто будеш? - молодий чоловік запитально глянув на Артема і простяг йому руку.
— Я Артем.
Хлопець зверхньо окинув поглядом своїх майбутніх “колег”, та руки не подав.
***
Майже одразу по прибутті на місце почались важкі трудові будні. Підйом удосвіта і цілодобове порпання у багнюці та воді по пояс в пошуках бурштину. Людей працювало дуже багато, всі з різних міст, та об’єднувало всіх одне: бажання розжитися грошима. В когось не було іншого виходу окрім праці на так званому клондайку, а хтось, так як Артем, наслухався казочок про швидкі гроші, та в мріях заробити і виїхати геть з рідних місць охоче їхав сюди. Жили в бараках та наметах просто серед лісу, неподалік від копалень.
Згодом прояснилось, що зниклий нещодавно чоловік, про якого юнак чув по радіо дорогою до Заводдя, таки й справді був одним з копачів бурштину, і працював він саме на новій ділянці, на яку відправили хлопця.
Артему випало працювати та жити в одній бригаді з Ігорем. Чоловік попри свій вік був не набагато слабший від хлопця, а ще не упускав нагоди повчити юнака, як правильно жити, чим відчайдушно дратував високомірного Артема.
Також юнак помітив, що його набридливий знайомий часто десь пропадав посеред ночі. Цей факт не сильно його і тривожив, але іноді змушував задуматись. Може, цей святий Ігор і притопив десь на болоті свого невторопного колегу? Покурюючи чергову цигарку та обдумуючи свої припущення, хлопець і незчувся як опинився віддаль обжитого табором місця і йшов по вузькій ледь помітній стежинці до берега річки, з котрої і брали воду для пошуку бурштину. Швидко темніло, але Артему було абсолютно байдуже, в казки він не вірив та і стежиною цією ходив вдень не раз.
— Ти б не тинявся поночі сам, а то ще жаба цицьки дасть! Збоку майже беззвучно опинився тей самий Ігор. “Пом’яни лихо”, - подумалось Артему, котрий невдоволено повернувся вбік до свого співрозмовника.
— Папашка, ти б мені не погрожував! Бо місцина тут тиха, а ти все-таки у віці вже, - хлопець говорив з викликом та неприхованою насмішкою. Ігор, здавалося, почувався абсолютно недоторканним в цих лісах, і навіть вусом не повів на підначування хлопця. Чоловік стримано засміявся.
— Обережніше, Артеме, тиха вода людей топить, - на цих словах вiн всім видом показуючи, що не має наміру більше говорити з хлопцем, так само беззвучно розвернувся та зник в сутінковому лісі.
— Старий хрін! - юнак просто палав люттю, як же йому допікся цей Ігор! Завжди і скрізь він примудрявся всунути свого кривого носа. Артем роздратовано бубнів різні прокльони в сторону Ігора, та брів прахом через кущі понад урвистим берегом глибокої річки, що брала початок в старому лісі на проклятущих болотах.
Артем не знав, скільки часу він уже ось так безцільно тинявся, здавалося, він заблукав не тільки в лісі, а й у власній голові. Уривками якоїсь химерної, погано змонтованої кінострічки випливали різні моменти його життя, в голові гуділо від обірваних фраз, діалогів, він курив сигарети одну за одною, але не відчував полегшення. Хлопець зупинився і гучно вилаявся, потім труснув головою, немов намагався позбутися цієї маячні, як собака докучливих мух, і підняв голову догори. Увишині виднівся величезний повний місяць, бліде розсіяне світло огортало все навколо неясним мереживним сяйвом, дерева та трава відкидали страхітливі, видовжені тремтливі тіні.
Вже було напевно близько опівночі, хлопця не тривожило те, що він вже з самого ранку мусить бути на копальнях, замість того, аби повертатись до обжитих місць, він рушив далі за річкою, вглиб лісу.
Попереду щось зашаруділо. Артем зупинився. Йому назустріч, продираючись через гілля та купину, ледь тримаючись на ногах, вийшов Слава, той недалекий добродушний чолов’яга, що знайомився з ним одразу по приїздi в цю діру. Артем було уже відкрив рота, аби окликнути його, але вчасно, на своє щастя, змовк.
Слава похитнувся, потім почав нервово сіпатись і хотів закричати, проте лише беззвучно відкривав рота, скидаючись на величезну живу рибу, котру викинуло з води на берег. Ступивши ще один крок, він рухнув всім тілом на колюче гілля, показуючи Артему те, що лишилось від його спини. Як на ньому ще трималась куртка - невідомо. Вся спина була роздерта небаченими пазурами, шматки м’язів були вирвані до кісток, котрі гострими уламками стирчали в усібіч. Кров раз по раз пульсуючими струмочками, виривалась з понівечених ран.
Юнаку скрутило живіт, і його ледь не вирвало від побаченого. З того боку, звідки вийшов Слава, почувся якийсь шум. Хлопець рвучко кинувся навпростець через зарослі купини, і що є сили помчав уздовж урвистого берегу. В голові була лише одна думка - якнайшвидше забратися звідси. Раптом наче просто з-під землі, в нього на шляху опинилась та сама місцева простушка, що скидалася на божевільну. Лахміття, в яке вона так старанно закуталась, моторошно розвивалось від легенького вітерцю. Юнак насилу зупинився, аби не збити цю поторочу з ніг.
— Ти чого тут вештаєшся?  - Хлопець ще не зовсім оправився від побаченого, все ще шокований, але він був безмежно лютий на приблуду, що так недоречно з'явилась на його шляху, і порушила його план втечі.
— А хоча, - він злорадно хихикнув, - можеш пройтись, прогулятись! Він прикинув свої шанси, і вирішив, що iстота, яка пошматувала Славу, радше займеться цією ненормальною, і він зможе спокійно втекти.
Дівчина, що до цього моменту стояла з відстороненим обличчям, втупившись на повний місяць високо над головою, повільно повернулась до хлопця. Її страшне покривлене обличчя раптом здригнулось, наче вода, по якій вдарили рукою. Вся її статура почала тремтіти, як той листок на вітру, і ось, згорблена постать випросталась, плечі опустились і з них зісковзнув ниць весь мотлох. За якусь мить перед ним стояла небаченої вроди дівчина: струнка, витончена фігура, злегка худорлява, її шкіра, здавалось, була зроблена зі срібла, а на вигляд була гладенькою, немов найдорожчий шовк. Обличчя набуло благородних, правильних рис, сплутане іржаво-жовте волосся змінилось на лискучо-чорні довжелезні локони, що каскадом спадали з плечей ледь не до щиколоток прекрасної діви, частково прикриваючи її наготу. Її великі сірі очі уважно спостерігали за хлопцем. Дівчина легенько посміхнулась кутиком губ і безшумно рушила вперед.
В місячному сяйві все її тіло, здавалося, було оповите ніжним серпанком, вона була невимовно граційною, хлопець затамував подих. Він уважно роздивлявся кожен сантиметр її тіла, зачаровано ловив кожен рух, в думках було лише одне - бажання. Немов позбавлений своєї волі, він простягнув руки до дівчини. На превеликий його подив, вона була не проти, і відповіла на його несвідомий порив. Ще мить, і вона ніжно обплела його шию руками, торкалась його, щось говорила… В нього запаморочилось в голові, він, здається, кудись пішов за нею, та, чорт забирай, він би пішов куди завгодно! Її тіло було холодне, але вона відповідала на кожен його дотик. Від незнайомки пахло якоюсь незвичною свіжістю та, здавалося, зовсім несумісним запахом сирого порослого мохом каміння. Він не витримав і почав жадібно цілувати її губи, шию, груди... Ось її руки пробрались під його сорочку, опускались від його торсу все нижче, i  він повністю втратив голову. Непомітно для хлопця, з'явились інші. Вони також почали його пестити і ніжно щось нашіптувати, він не звернув уваги, тепер нічого не мало значення. Його чарівна незнайомка на мить відсторонилась, і він невдоволено потягнув її за руку назад до себе, проте майже одразу хлопець закричав на все горло від жаху. Її тонка рука покрилась холодним слизом, а навкруги роздалось якесь булькання та шипіння. Чиїсь дужі пазуристі лапи щосили зіштовхнули його з урвища в крижану, чорну під покровом ночі воду. “Тепер нашшшшшшш”, - це було останнє, що він зміг розібрати.
Хлопець виплив, і тепер гріб до берега як оглашенний. Поруч себе він відчув якийсь рух, і одразу його схопили за ногу та потягнули вниз. Він щосили борсався, але був безнадійно оточений досі небаченими потворами. Видовжені змієподібні тіла, здоровенні гребені на спинах, довгі кістляві руки, вкриті лускою та гострими кігтями. Його били міцними хвостами, увінчаними подвійними плавниками як у риби. Обличчя були мертвенно-сірими, з порожніми водянистими очима та гострими, мов бритва, зубами. Лускаті потвори кружляли, боляче дряпали його тіло, розривали на шмаття одяг. Вода, здавалося, просто кишіла переплетеними спинами, хвостами, плавниками.
Він зрозумів, що йому не врятуватись. Потвори шматували одяг, їх гострі зуби вгризались в його тіло, після чого хлопця одразу ж пронизував неймовірний біль. Уява Артема вимальовувала криваві рани ледь не до кісток, і він не сумнівався, що так воно і було насправді. Його віддалили далеко від берега, і щоразу все сильніше тягли вниз, в безжальний морок. Хлопець вже достатньо наковтався води, очі заливала кров. Витративши останні зусилля, він спромігся ненадовго випірнути на поверхню, аби зробити останній ковток повітря, аж тут, просто перед його обличчям, опинилось вишкірене лице потвори, що кинулась вперед, та вп'ялася в нього своїми зубами. Разом з новою хвилею нестерпного болю, Артем відчув, як хрустять лицеві кістки під її щелепами, як безнадійно понівечений його ніс. Губи та щоки безформеними шматками м'яса звисали, оголяючи ледь не всі його зуби. Потвора хрипло загиготіла, закинувши закривавлену пащу назад, а потім знову вкусила його в плече, і потягла вниз. Кров химерними квітами розпливалась у воді, огортаючи лускаті тіла його катів в дивний святковий наряд. Потвори кружляли навкруги нього, в своєму божевільному смертельному танку.
Ще трохи, і ніч почне відступати перед неминучим світанком. Повний місяць все ще висів на небосхилі, та байдуже освітлював гладеньку, немов дзеркало, воду. Її спокій порушувало хіба довге віття верби, що повільно колисалось над нею. На похилому старому стовбурі сиділи дві прекрасні оголені дівчини та обережно розчісували одна одній довге, розкішне русяве волосся. Трохи віддалік по березі беззвучно кружляла у танці ще одна темноволоса дівчина. Неначе по команді дівчата почали тиху пісню, раз по раз змінюючи темп та мелодійно сміючись.
Майже не тривожачи воду, на поверхню вигулькнуло сіре лускате обличчя, від самого лоба на спину розтягнувся тонкий кігтястий гребінь. Потвора все більше виходила з води, простуючи до берега, та холодного слизького каменю, що ледь визирав з води. З наближенням до сушi, потвора мінялась, замість гребеня з'явилось розкішне чорне волосся, луска змінилась на сріблясто-білу гладеньку шкіру. Несказанної краси діва вмостилась на камінь, і підняла свою праву руку вгору, настільки високо, аби її супутниці могли бачити те, що вона тримала. Серце. Берегом луною пройшов легенький сміх, дівчата почали співати ще завзятіше, і ось вже три діви кружляли в невимушеному химерному хороводі.
Діва безпристрасно подивилась на свій кривавий подарунок і сильно зжала його в руці. По шкірі поповзла тонесенька цівка крові, котру дівчина жадібно злизала, а потім і почастувалась свіжою плоттю. Кров від її губ повільно стікала підборіддям, скрапувала на груди. Зайшовшись неприродно гучним сміхом, вона блискавично вистрибнула на берег та приєдналась до своїх сестер. Сьогодні вони бенкетували, ця ніч належить їм, а по світанку не залишить жодного сліду від їх трапези.
   ***
Старий місяць тьмяно поблискував на оксамитово-чорному небі, рясно всипаному зірками. Ігор терпляче чекав, примостившись на невеликому старезному камені, що був майже біля самої води, в якій відзеркалювався нічний небосхил. В руках чоловік міцно стискав невеличкий предмет, котрий годі було і розгледіти через міцно стиснуту долоню. Кожна хвилина тягнулась нестерпно довго, аж ось по воді пробігли дрібненькі хвилі. Ігор посміхнувся і випростав плечі. З води повільно підіймалась потвора, яка в нього на очах перетворилась на несказанної краси дівчину, з довжелезним чорним волоссям. Дівчина вже майже повністю вийшла з води, і беззвучно попрямувала до чоловіка.
— Здраствуй, дочко! - Чоловік добродушно подивився на русалку, на що та відповіла стриманою посмішкою кінчиками губ. Вона підійшла до нього, і сіла поруч, поклавши голову йому на коліна. Через хвилину з води, немов з якоїсь потаємної безодні вигулькнуло ще троє. Вони також прийняли людську подобу і вмостились поблизу чоловіка. Одна з них вляглась на березі, перетворившись лишень до поясу, залишивши довжелезний, лускатий хвіст, що у сяйві зір скидався на якусь хитромудру броню. Ігор піймав себе на думці, що такий їх образ тішить його найбільше, нагадує старі добрі казки.
— Що, зовсім вам життя не даємо, вже майже до боліт підібрались... сильно дісталось вам нещодавно? - Він турботливо окинув оком потвор, проте не помітив серйозних ран і прийнявся лагідно погладжувати чорноволосу дівчину по голові. - Хлопця-то шкода, він дурнем був звичайно, але це все молодість…
— Він був пропащим, - тихо перебила його темноволоса.
— Ми всі тут пропащі душі, - сумно промовив Ігор і розтиснув руку, показуючи свій подарунок. Металева запальничка Артема коротко зблиснула, перш ніж опинилась в мертво-холодних руках русалки, що з захватом її роздивлялась і крутила на всі боки. Її сестри схвильовано підібрались ближче і також почали роздивлятись таку цікаву річ, передаючи з рук в руки.
— Вона вам не зашкодить, я викинув зайве, бачив же, що сподобалась. - Ігор стомлено всміхнувся і знову прийнявся пригладжувати мокре довге волосся істоти, що скрутилась калачиком у його ніг. Він уже давно не відчував їх холоду та запаху, вони стали для нього найріднішими та найціннішими в усьому світі. За мить він уже наспівував їм тиху дитячу колискову, а вони з завмиранням серця його слухали, не відводячи водянистих порожніх очей. Він співатиме їм щоночі, співатиме ту ж колискову, що колись наспівував маленькій донечці у її ліжечка, доки її не забрала тиха вода.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.