Тиха вода

Дощ нещадно хлистав його змучене та побите тіло. Чоловік важко дихав, а з горла замість крику раз по раз виривався приглушений хрип. Ноги постійно ковзали по багнюці, що ще вдень була невеликою протоптаною стежиною, а тепер перетворилась на суцільне в'язке болото. Чоловік судомно обертався, та через шум негоди йому годі було щось розчути, окрім власного серця, що гупало, як величезний барабан.

Потужний яскравий спалах блискавки на якусь долю секунди освітив понурий залитий дощем ліс, а згодом пророкотав грім. Чолов’яга запанікував ще більше, оскільки йому здалося, що він бачив щось поміж дерев, тому кинувся прожогом через колючі кущі, якомога далі від того видива, яке щойно відкрилось.

Виснажені скаженою гонитвою ноги зрадливо підкосились, і ось він уже котився сторчголов до глибокої нещодавно виритої канави, на дні якої вже почала збиратись вода. Він незграбно шубовснув до невеликого рівчака і боляче викрутив руку. Почувся моторошний тріск. Чоловік просто-таки завив від болю, а, побачивши неприродно викривлену кінцівку, безпорадно зіщулився та заплакав.

Обабіч нього вже кружляли видовжені силуети. Улоговину заповнив знайомий гнилісно-сирий сморід та знайоме булькання. Він відчайдушно заборсався на місці і почав повзти, але пазуристі лапи міцно вхопили його за ноги та з силою потягли до себе. Чоловік упирався руками, але неможливо було зачепитись за піддатливу вологу землю, на якій залишались лише глибокі борозни від пальців.

Крики та моління заглушив грім. На ранок дощ змиє всі сліди, і згодом знову оголосять про зниклого безвісти на гиблих північних болотах...