Одержимість

За звичкою, Дана вибігла до коридору, коли клацнув замок вхідних дверей. Замість привітання Дмитро вручив їй букет жовтих хризантем.

— Оце так сюрприз, — промовила вона, не приховуючи здивування. Занурила носа в мʼякі пелюстки, від яких пахло медом та осінню.

— Взагалі-то, вони не від мене, — відповів Дмитро, загадково посміхнувшись.

Поки Дана спантеличено вдивлялась в його обличчя, намагаючись відгадати справжній сенс цих слів, він неспішно зняв черевики, повісив пальто. Наче навмисно не квапився з поясненням.

— Від кого вони?

— Від Кирила. Ми з ним чудово поспілкувалися.

Дана розгублено вигнула брови. Вона остовпіла, все ще притискаючи букет до грудей, й не наважуючись висловити свою здогадку. Її охопила паніка. Як він взагалі дізнався? Внутрішнє чуття підказувало, що Дмитро от-от вибухне. Спокій на його обличчі був лише тимчасовим затишшям, але в сірих очах вже підіймалася буря.

— Я думав, ти скажеш бодай щось, — промовив Дмитро, спохмурнівши. Хвилини тягнулися болюче довго, поки обидвоє розмірковували про своє. — Нам треба розійтись. Так буде краще.

Він справді це сказав, чи це їй лише почулось? У Дани навіть пересохло в горлі. Вона відклала букет на столик, наче не заслуговувала більше на нього.

— Пробач, — прошепотіла вона, винувато опустивши голову.

— Мені не треба твоїх вибачень, — відрізав Дмитро.

— Ні, справді. Ти мав право знати, але я боялася, що зроблю тобі боляче.

Дмитро лише закотив очі та відвернувся. Він навіть не знав, на кого був більше ображений. Правда була в тому, що вона все одно зробила йому боляче, і цьому неможливо було запобігти. Побачивши, що Дана скоро заплаче, Дмитро підійшов трохи ближче, опустив руки їй на плечі. Зморшка на його переніссі стала глибшою.

— Ні, давай вже до кінця будемо відвертими, — проказав він холодно. — Якщо б ти справді боялась зробити мені боляче, то не стала б дарувати мені марну надію, знаючи, що мої почуття до тебе ростуть кожен день. Я хочу почути справжню причину.

Дана вагалася, і він злегка струснув її за плечі.

— Скажи мені справжню причину.

— Я боялася, що потім ти зробиш боляче мені, — видавила вона, прикусивши губу.

— Ясно.

Це все, що він хотів знати. Дмитро з огидою згадав усі свої минулі вчинки. Пістолет завжди був в його руці, просто він не помічав цього.