Одержимість

Моя одержимість, як напівсолодке,

Ударило в голову. Знову живий.

Моя рідна доля, моя кароока,

Візьми моє серце, його бережи.

Спускаюсь в безодню, отак, крок за кроком.

Лише присягни, що зі мною завжди.

Чому ти тікаєш? Ти чиниш жорстоко!

Моя одержимість, зажди!

***

Небо ще було рожевого відтінку коло обрію, а на вулиці вже, мов за командою, увімкнулись ліхтарі. Той, що стояв найближче до гаража, тужливо загудів. Дмитро чекав, поки опустяться автоматичні двері, й від нудьги роздивлялися околиці. В маленькому саду коло їхнього дому вже почали квітнути хризантеми. Здається, холодні ночі пішли їм на користь.

У вікні горіло тьмяне світло, і Дмитро розгледів за столом силует Дани. Вона сиділа, схилившись над швейною машинкою, закутана в ковдру. Змерзла либонь. З цього ракурсу вона була схожа на гусінь, що плете собі кокон із листя шовковиці — чудернацька картина.

Дмитро не втримався та постукав у вікно, змусивши дівчину підскочити від несподіванки. Вона обернулась й примружилась, дивлячись у пітьму вулиці, після чого її губи заворушилися. Дмитро не почув, що вона сказала, і лише помахав рукою у відповідь, після чого пішов до двору. Він саме дістав з портфеля ключ, коли двері відчинилися прямо перед його носом, і з-за них висунулось кругле, вкрите ластовинням обличчя Дани.

— Привіт, — промовила вона з теплою посмішкою.

— Привіт.

— Ой, як похолодало на вулиці. — З рота вирвалась ледь помітна хмарка пари. Дана сильніше закупалась в ковдру, яку носила на плечах, наче мантію.

— Так, не стій довго, бо змерзнеш. — Дмитро зайшов до коридору та поспіхом скинув взуття й пальто, потер почервоніли руки. — Повірити не можу, що цей тиждень закінчився.

— Важкий видався? — спитала Дана, зачинивши двері та спершись на них спиною, в очікуванні розповіді про його сьогоднішні пригоди.

— Та таке.

Поки Дмитро методично розкладав ключі на столику, вона не зводила з нього допитливого погляду. Ось ключ від офісу, він має лежати зліва. Одразу після нього ключі від гаража, ключі від автівки, і тільки потім - від дому. Дмитру подобалось у всьому мати порядок. Закінчивши, він підійшов до Дани та пригорнув її до себе. Вона незграбно встала навшпиньки та вткнулась носом в його плече. Дмитро якийсь час бавився з її кучерявим волоссям, схожим на мʼяку хмарку, потім підняв її обличчя на себе. Поцілунок видався довшим, ніж зазвичай.

— Я скучив — прошепотів він врешті, задоволено зітхнувши, та залоскотав її по шиї.

— Не роби так, — захихотіла Дана, намагаючись перехопити його руки. — Я теж скучила. За тобою.

— Тепер будемо сидіти вдома й нічого не робити — продовжив Дмитро, вирвавши свої долоні з полону її чіпких пальців та знов залоскотавши дівчину.

— Я серйозно, досить, — пробурмотіла Дана, намагаючись виплутатися з міцних обіймів. Марно, Дмитро був значно вищим і сильнішим за неї.

— Пробач. Просто мені подобається, як ти смієшся.

Дівчина надула губи, та не схоже, що дуже образилась. Стукнувши Дмитра головою в груди, вона тихо видихнула.

— Якщо не відпустиш, я не зможу зварити тобі какао.

— Шкода. Какао я хочу.

— Зараз пів на восьму. Не боїшся погладшати?

Дмитро мимохіть поглянув на наручний годинник.

— Ні. Бо разом гладшати веселіше, еге ж?

— Еге ж. То гріти молоко?

— Звісно.

Дана нахилилась та вилізла зі сплетіння його рук, покрокувала на кухню. Залишивши каструлю на пічці та поклавши зверху деревʼяну ложку, вона сіла за обідній стіл. Підперла підборіддя, постукала пальцями по щоках. Коли спіймала на собі погляд Дмитра, машинально посміхнулась та сказала:

— Ну, розповідай.

Той повісив свій синій піджак на плічку, розстібнув верхній ґудзик сорочки та втомлено опустився перед нею за стіл. Протягом всього шляху додому він все думав, як буде описувати Дані своїх дратівливих та непрофесійних колег, і як в нього вже не залишилось нервів. Але після короткої розмови з нею відчув, як настрій почав покращуватися.

— Насправді, все не так погано, — розпочав він, — просто проблеми з колективом.

— А якщо більш докладно? — В її очах вигравали бісики.

— Якщо більш докладно, то Стрийник…

— Це той, хто бігає палити кожні пів години? — перепитала Дана.

— Ні, це той, хто не вилазить з сайтів знайомств. Неважливо. — Дмитро махнув рукою. — Він знов зірвав дедлайн, хоча я двічі нагадував, що стаття має бути на моєму компʼютері до суботи. Тобто сьогодні. Не в суботу.

Помітивши, як активно Дмитро почав жестикулювати, Дана заходилася сміхом, прикривши губи руками.

— Мало того, що дві людини у відпустці, так і присутні не можуть впоратись зі своєю роботою, — продовжував він. — Якийсь цирк замість колективу, якщо чесно.

— Може, ти занадто суровий до них?

— Може. Але ж не без причин. — Дмитро хитнув головою. — До речі, я ж тебе сьогодні бачив. Як виходив за кавою. Ти стояла на світлофорі й не помітила, як я махав тобі.

— Справді? — Дана звела очі вгору, намагаючись пригадати той момент. — Так, у мене були справи в тому районі, мені треба було купити тканину для нової сукні. Пробач, що не помітила тебе, така заклопотана була.

— Для нової сукні? — зацікавлено спитав Дмитро.

— Так, сьогодні дівчина замовила.

— Ясно. А ти ж раніше купувала тканини в центрі, ні?

— Так, там найбільший вибір. Але клієнтка скинула мені ескіз, який візерунок хоче, і такої тканини там не було. Довелося оббігати ще чотири магазини.

— Ого. Що ж там за сукня така?

— Тобі справді цікаво? — запитала Дана, хлопнувши в долоні. Поки вона побігла до зали, щоб перевдягнутися, Дмитро помітив, як з каструлі почала свавільно вилазити піна. Він саме застиг біля пічки, помішуючи молоко, коли до кухні влетіла Дана в новій сукні. Щоб продемонструвати її з усіх боків, вона закружляла перед обіднім столом. Білосніжна спідниця замайоріла перед очима. Тканина була вкрита зображенням різнокольорових тропічних метеликів, які наче злетіли всією зграєю та оточили худі ноги дівчини в дикому вихорі.

Дана різко зупинилась і похитнулась, бо від цього танцю у неї запаморочилося в голові.

— Ну, як тобі? — спитала вона натхненно.

— Неймовірно гарно, — відповів Дмитро, зачаровано посміхнувшись. У нього вже закінчились епітети, щоб описувати нові й нові сукні Дани, які, щоправда, здавалися йому однаковими. На фасонах він зовсім не знався. Але головне, що її очі сяяли дитячою радістю щоразу, як вона власноруч щось шила — і ось на це він любив дивитися найбільше.

Дана розгладила руками спідницю, милуючись метеликами.

— Шкода буде її продавати. Але нічого, пошию таку саму для себе.

— Авжеж. До речі, молоко закипіло.

— Супер. Тоді діставай какао.

***

Коли Дана повернулась з душу, була вже майже опівніч. Дмитро закутався в ковдру та сонно пробурмотів:

— Я думав, що ти втонула.

— Не дочекаєшся, — вона скинула свої пухнасті капці та з розбігу заплигнула на ліжко, випадково вдаривши Дмитра колінами по ребрах. — Посунься, тут і без того тісно.

— Господи, ти мене вбʼєш.

Дмитро перекотився на свою половину ліжка та запхав руки під подушку, готовий до сну. Дана сіла поряд по-турецьки та увімкнула телефон. Біле світло від екрана розлилося кімнатою, й на узголівʼї ліжка зʼявилась дивна тінь від її голови.

— Ти не збираєшся спати? — спитав Дмитро підозріло.

— Поки ні.

— А я збираюсь, якщо ти не помітила.

— Та я недовго, — відмахнулась Дана, щось дуже зосереджено друкуючи.

Дмитро роздратовано видихнув. Він був занадто втомленим і не хотів приховувати своє розчарування. Щоб заховатися від пронизливого білого світла, він поклав долоні на обличчя та прошепотів:

— Яка різниця. Ніч це час для сну, не для телефона. Що ти робиш?

— Виставляю нову сукню в інстаграм. Дай мені секунду.

— А хіба це не можна зробити вранці?

Замість відповіді, Дана схопила свою подушку та кинула Дмитру в обличчя. Інших аргументів на свою користь вона не знайшла. Не бажаючи розпочинати сварку, Дмитро перевернувся на бік, обійняв її подушку, натягнув ковдру по самі вуха й саркастично промурмотів:

— Добре, нехай. От я не зможу заснути, запізнюсь завтра на роботу, і мене звільнять.

— Завтра субота, котику, — промовила Дана, вимикаючи телефон. — От бачиш, секундна справа.

Шкода, що в суцільній темряві Дмитро не розгледів, як вона посміхається.

— Яке щастя, я нарешті висплюсь, — відповів він мрійливо. — На добраніч.

— Ем, а подушку мені віддаси?