Ескалібур

— Заряджай! — командир обслуги горлав на кадетів, що споряджали автоматичну гармату новою стрічкою. — Змінити стволи!

Біля згорбленої антропомфорної бойової машини, як ті мурахи навколо королеви, бігала команда обслуги. Поки одні готували транспортно-пускові контейнери з ракетами та споряджали кулеметні та гарматні підвісні контейнери зарядженими стрічками, другі міняли пакети модульної композитної броні та динамічний захист, а треті — проводили діагностику складних електронних систем та оптики перед черговим бойовим завданням.

— Ганнер, ти можеш прискорити пацанів!? — випалив Джонні, на мить відірвавшись від пляшки з холодною водою.

— Джонні-бой, йоб твою мать, їбало завали й не квап їх! — ворент-офіцер першого класу Ганнер повернувся до підлеглих й кілька раз гучно вдарив у долоні. — Бігом, бля!

Джон “Джонні-бой” Неймлесс блаженно відкинувся на імпровізованому троні з ящиків та кофрів й сховав напівпорожній блістер з-під “коліс”, намагаючись трохи перепочити перед черговим бойовим завданням.

— Ганнер, Джонні!

До них щодуху мчав юнак у скафандрі пілота мехаброні.

— Арті, бля, не до тебе! - командир обслуги мало не за голову схопився, відмахуючись.

Стеля ангара здригнулася й осипалася пилом від потужного глухого удару — схоже десь нагорі був приліт.

— Йобана дрисня! — вилаявся Ганнер знову. — Хлопче, я б залюбки тобі допоміг, але в мене перед тобою ціла черга пілотів, яким потрібні машини!

— Сарж, дуже треба! - очі хлопця стали мало не як в цуценя. — Скажи хай готують тренувальний!

Невисокий, повненький ворент-офіцер округлив очі й схопив юнака за шкірки, не зважаючи на те, що той був аж цілим другим лейтенантом.

— Йобу дав!? Вирішив стати героєм та красиво померти, як у дурнуватих серіалах? Довбойоб чи так?

— Я мушу бути там! — випалив юнак, ткнувши пальцем у груди старшого спеціаліста. — Я за цим йшов, це мій обов’язок!

— А мій обов’язок вкладати мізки у ваші дурні, гарячі макітри та не давати вам згоріти на роботі! — Ганнер струсонув пілота. — Ти, бляха, знаєш, що це за машина!?

— MS-306M8X “Ескалібур”, бортовий номер “білий нуль-один”! — мало не фанатично випалив Артур. — Унікальна дослідна модель на шасі MS-306 “Голем”!

— Тоді ти знаєш, чому я не пущу тебе до неї!

— Тільки тому, що це окраса та талісман нашої частини?! — гаркнув пілот. — Парадний мех?!

— Бо вона зводила з розуму всіх, хто пілотував її!

— Один-єдиний бойовий вихід! — палко випалив Артур. — Один!

Ганнер довго дивився в очі другого лейтенанта, в штучні рогівки очних імплантів.

— Я не зможу спати спокійно, якщо наша піхота ляже, а ворог прорветься!

— Добре, валяй, але тільки якщо не доведеться їбатися з калібруванням машини! — перебив пілота ремонтник і, востаннє з недовірою зиркнувши на юнака, тихо додав. — Нам потрібні живі пілоти, а не мертві герої.

Лейтенант рвучко, офіційно салютував, але Ганнер тільки махнув рукою й швидкими кроками рушив до чергової бойової машини.

— Як тільки завершите, готуйте “Ескалібур”!

Артур озирнувся, оглядаючи напівсховану під тентом бойову машину.

Окраса підрозділу та навчально-тренувального центру на його базі, свого часу “Ескалібур” разом з пілотами та обслугою тягали виставками, рекламували, піарили як надсучасну мехаброню. На випробовуваннях новий обладунок демонстрував неймовірні результати — розробники добрий десяток років вилизували все, від аеродинаміки до оптимізації програмного забезпечення. Жодна інша машина не могла близько досягнути такої швидкості, маневровості, точності вогню та ефективності використання електроніки.

Впав брезент, що прикривав корпус.

Мех стояв на одному коліні, схиливши голову, наче лицар на молитві. Близько п'яти метрів заввишки, навіть без броні машина виглядала ефектно: блискучі чорні пучки штучних м'язів серед матового ендоскелета. Можна було б легко сплутати "Ескалібур" з серійними машинами, якби не голова. Дещо більша за звичну в "Големів" з їх монокулярами для стрільби на великі відстані, чимось схожа на старовинний лицарський шолом: крізь щілину між явно рухомими пластинами броньового забрала проглядалися аж чотири окуляри головної системи візуального спостереження. Юнак міг тільки уявити, наскільки широке поле зору в такого візору та наскільки висока його роздільна якість. По боках проглядалися вузькі вентиляційні решітки та отвори імпульсних кулеметів — для роботи по піхоті, що підійшла надто близько. Наскільки висококласна електроніка була всередині лишалося тільки гадати та читати інструкцію з експлуатації, але Артур не сумнівався — це були найкращі, передові технології.

Мабуть, кожний пілот мріяв колись вести в бій цю машину, настільки елегантною, ефективною та смертоносною вона була.

Але коли настав її зоряний час та перший бій, дорогоцінний дослідний екземпляр лишили на другій лінії, зрідка випускаючи в бій з великою свитою інших мехів.

Артур застрибнув у кокпіт бойової машини. MS-306M8X хоч і розроблявся на базі серійного “Голема”, пілотованої його версії, але від початкової моделі лишилися хіба базовий код операційної системи, органи керування та концепція багатоцільової машини. Це дозволяло використовувати обладунок як навчальний стенд для новачків.

Пощастило, що мех завжди підтримувався у боєздатному стані та не розукомплектовувався. Варто було обслузі дати знак, що РІТЕГ завантажили паливом, а акумулятори машини заряджені, як пілот розпочав запуск. Монітори та індикатори ожили, замиготіли різними вогнями. Чим далі, тим більше позначок приймали зелений колір: паливо, заряд акумуляторів, мастило… Зброярі вже тягнули контейнери з кулеметами та ракетами, але операційна система досі не завантажувалася — монітор явно горів, але у верхньому лівому кутку на чорному тлі лише миготів індикатор вводу.

— Благаю, давай! — Артур спересердя хотів було грюкнути по кабіні кулаком, але в останню мить стримався, кинувши перевіряти підключення шолома до системи керування машиною. — Давай, серденько, не підведи!

Але машина не чула його. Автоматика не реагувала на благання хлопця вкупі з розчарованою та відчайдушною лайкою.

— Ну шо там!? — бас сержанта Ганнера мало не перекрикував гомін та шум в ангарі.

— ОС зависла! — з розпачем вигукнув юнак, висунувшись з люка, після чого впав назад у крісло та зітхнув. — Благаю, запускайся!

Головний дисплей все ще миготів індикатором вводу.

Аж раптом…

“Очікую на підключення пілота”, — з’явилося повідомлення.

Це була нетипова поведінка системи. З міркувань безпеки, пілот підключався до машини тільки після запуску та діагностики, коли в графічний інтерфейс виводилися дані, штатно працювали запобіжники людино-машинного інтерфейсу, а реальний відгук на дії збігався з очікуваним. Правила техніки безпеки завжди писалися кров’ю, а у випадку з сильно модифікованою одиничною моделлю старої мехаброні лотерея підіймала ставки до життя та смерті.

“Очікую на підключення пілота”, — рядок з’явився знову, але наступний змусив пілота здригнутися.

“Довірся мені”.

Такі слова радше спонукають аварійно вимкнути всі системи, вистрибнути геть та ніколи більше не сідати у кокпіт. Жодна бойова інформаційно-керуюча система, хай би яким людським голосом не говорила, не видавала подібні репліки!

Холодна логіка та інстинкт самозбереження кричали про ризик та небезпеку, але людська.

Артур взяв до рук кабель підключення людино-машинного інтерфейсу та, намацавши роз’єм імпланту на шиї, під’єднав до нього.