Послуги

Я знову прокидаюся в холодному підвалі, ледве живий після «ночі кохання». Я б сказав, що на мені скоро місця живого не залишиться, але я вірю, що потрібний йому живим.

Не можу на нього сердитися за всі катування, котрі переживаю щоночі, адже кохання сліпе. Ніколи не думав, що саме в цьому місці закінчу своє життя, проте я жадав його кохання.

Він завжди був ідеальний. Завжди прямо тримав спину. Завжди носив пальто та костюми. Завжди сам особисто мив коня, в котрому душі не чаяв. Сам дресирував вівчарку. Сам купав кота. Все сам.

Мій ідеальний пан не міг не притягувати зір, особливо, коли займався мистецтвом дуелі. Шпаги ближчали в його руках, а головка мого члена ближчала від виділень, коли він рухався у танку пристрасті. Так, тренування були його пристрастю, а він моєю.

Він бачив як я несамовито дивлюся на його, давлячись слиною. Він міг легко пройти повз мене, доторкнутися рукою до плеча, міцно його стиснувши, і прошепотіти гарячим подихом біля вуха:

«Лікарю, ви сьогодні рано. Пообідайте зі мною».

Я не міг відмовити. Дивлячись в його срібні, холодні, мов місяць, та небезпечні, мов ртуть, очі, я погоджувався, голосно ковтаючи слину.

Він завжди дуже красиво їв. Його довгі пальці вміло маніпулювали столовими приборами, а потім вміло маніпулювали з моїм анусом, розтягуючи так, щоб його налитий член міг війти, відтрахати до забуття, кінчити всередині, помічаючи як власність, а потім вимагав залишити спальню негайно.

Погляди слуг мене не цікавили. Мені було все одно. Аби лишень відчути прекрасне тіло на собі. Відчути його красивий, рівний член в собі. Відчути довгі пальці в роті, котрі я вилизував так само несамовито, як і його стержень. Він любив, щоб я відсмоктував йому в будь-який час: чи це прогулянка садом, чи обід, чи лікування його батька. О так, очі його батька розширялися від страху та ненависті, коли кохання мого життя знімав штани і вимагав взяти до рота. Я не міг відмовити. Підіймаючи очі догори, завжди бачив його блаженну посмішку.

— Скільки йому ще відведено часу? — кричав коханий на мене. — Він має померти своєю смертю! Мені потрібно саме так!

— Недовго, пане, — втішав я його, сподіваючись, що старий скнара проживе ще довго, адже тоді я стану непотрібним.

— Якщо він не помре до повні, я знищу твою особистість! Якщо я дізнаюсь, що ти продовжуєш йому життя, тоді благатимеш про смерть!

Я не послухався, а він побачив.

Я не тікав, а змирився зі своєю участю. Перший хлист пройшовся по моєму обличчю, змушуючи впасти на коліна. Я кричав від болю. Плакав, але не шкодував.

— Чому ти мене зрадив? За що? Я мало приділяв тобі уваги? Ти перший, кого я підпустив до себе за стільки років!

— Я кохаю вас, пане… Кохаю…

— Кохаєш? — засміявся мій місяцеподібний пан. — Перевіримо, як ти будеш мене кохати, коли я завершу з тобою!

Він відправив мене до підвалу і знущався як міг. Щодня душив. Щодня бив. Іноді різав мої руки, пив з них кров, а потім лікував рани, проклинаючи мене за те, що вкрав його серце. Він думав, що я не чув, адже майже втратив свідомість, але я все чув.

Усе!

В цей зимовий день по мене прийшли слуги. Витягнули з підвалу, посадили на вулиці в бочку з холодною водою і залишили мерзнути.

— Чому ти не сказав, що одружений?

— Пане…

— Відповідай! — ляпас змусив мене підійняти очі на того, хто завжди був холодним, але зараз я бачив в його очах біль. Сльоза вирвалась назовні, проте мій пан швидко її стер.

— Батько змусив… — не став брехати я. — Багато років тому…

— Ти кохаєш мене?

Це питання здивувало, проте дало надію, що наші відносини можуть вийти на новий лад.

— Всім серцем.

— Випий.

Я не сперечався. Розгледівши легку посмішку на прекрасних вустах, я випив снодійне.

Прокинувся в теплому ліжку. Всі рани були перев’язані. Я відчув аромат коханого, котрий торкався моїх губ своїми. Не міг не відповісти, адже цей цілунок був кращим.

— Скажи, ти залишишся зі мною назавжди?

— Так, пане.

— Ні, я тобі не пан, Лавріне. Мати дала мені ім’я Святослав. Тож зви мене так. Я хочу тебе де з ким познайомити.

Відкривши повністю очі, я довго звикав до світла. Святослав сповістив, що я пробув в заточенні рік і три місяці, і весь цей час мене шукала дружина, тому прийшлось заявити, що я без вісті зник, а потім мене знайшли в сараї старої знахарки за лісом, котра ніколи не подобалася Святославу через плітки про його прокляту душу.

— За час, що ти спав, я одружився. Моя дружина померла під час пологів. А це Яринка — моя донька — моє безсмертя.

— Безсмертя? — здивувався я.

— Чоловік, котрого ти вважав моїм батьком, насправді мій син. Їхня душа продовжує мою молодість ось уже три сотні років, — він посміхався, наче псих. — Коли Яринці виповниться тридцять, вона почне різко старіти, а коли помре, її душа перейде до мене. Мої діти завжди безплідні, щоб усі дари забрав я. Ось чому мені потрібна була повня, мій коханий лікарю.

— Але я ж смертний.

Я не хотів втрачати свого коханого. Навряд він комусь розповідав про цей темний ритуал. Навряд когось за триста років покохав.

— Коли Яринка буде дуже старою, закляття змусить думати усіх, хто чув про мене, що вона моя мати на порозі смерті. Якщо ти хочеш, то мій чаклунський талант до твоїх послуг. Твоя дружина тут. Ще спить. Чи залишиться ти зі мною?

Я завжди рятував життя, а не забирав їх. Тим більше у дітей. Для мене темна душа Святослава не стала відкриттям, але мені стало лячно від того, що я продаю душу дияволу і вбиватиму невинні та чисті.

Відповісти не встиг через Марію, котра вбігла в кімнату вся в сльозах, говорячи як сумувала. Святослав взяв доньку на руки і почав її колисати. Дівчинці будо не більше двох місяців, а я хотів опинитися в тих прекрасних руках, що доводили мене до сказу.

Він тихо полишив нас.

— Лавріне, ти щось дізнався про Святослава? Священник запитує, як знищите демона?

— Священник помилився, — вирвалось з моїх уст те, чого я не очікував. — То був дійсно його батько.

— Або магія, яка змушує усіх так думати.

— У будь-якому випадку я залишуся тут ще. Щоб подивитися для чого йому донька. Ти зі мною, кохана?

— Звичайно, любий. Ой, куди лізуть твої руки? — засміялася жінка.

— Я сумував. Давай народимо дитину? Наше продовження! Наше безсмертя.

Двері були відкритими і я бачив як Святослав зазирав до нас. Кохання змусило відкритись вбивці-чаклуну і людині священника. В майбутньому прийдеться знищити священника, а поки що я трахав свою дружину, дивлячись в очі свого місяцеподібного бога.