Скалки небес

Шеріл бігла. У трохи завеликому скафандрі, це було робити незручно, але вона вже звикла. Його створювали для «чистих» — генно-модифікованих представників вищого класу, вона ж — «псована» забагато часу проводила в зовнішньому кільці станції, де гравітація не дозволила її кісткам достатньо витягнутися. Крім того, вона була нижча навіть за інших псованих. Та на відміну від інших, Шеріл любила відчувати вагу власного тіла. І навіть шолом, який постійно завалювався наперед не псував їй задоволення від крижаної планети. Тож якщо інші кадети-сироти, або ес-кадети, з нетерпінням чекали повернення на орбіту, вона була рада, затримці на поверхні на дві зайві доби.

Коли біжиш у скафандрі, головне — це приноровитися до сервоприводів суглобів і слідкувати за диханням. Вдих — розгинаємо коліно рівно настільки, щоб допоміжний штучний інтелект екзоскелету вловив рух і продовжив його. Виносимо іншу ногу вперед. Видих. Підошва сама підлаштовується під рельєф і характер поверхні. Сервоприводи самі гасять вагу тіла. Знову вдих.

Шеріл бігла наодинці, бо це не було штатним тренуванням. Дівчина випросила дозвіл на цю пробіжку, поки її група згортала табір.

— Десять хвилин, — сказав сержант Маркус, дивлячись на неї згори вниз. — Спізнишся на секунду — дістанеш наряд у невагомості.

Отже дев’ять. Ризикувати потрапити в невагомість вона не хотіла. Якщо решту кадетів відправляли в наряди на Велике Кільце, то Шеріл тільки в невагомість — у Вісь. Інакше це було би не покарання, а нагорода. Уже минуло чотири хвилини її пробіжки. Зараз вона підхопить камінець на згадку й побіжить назад.

— От лайно! — почула вона в навушниках голос сержанта.

Дівчина підхопила намічений сувенір і вже розвернулася бігти назад, коли пролунав сигнал метеоритної тривоги.

Від несподіванки дівчина спинилась і підвела погляд на чорне небо. Високо в чорному небі на мить спалахнула горішня станція космічного ліфта.

— Всі геть від Гнізда! — закричав по загальному каналу сержант.

Стовбур ліфта сплетений із нановуглецевих трубок задрижав і почав хилитися на захід. Минуло кілька довгих секунд перш ніж до Шеріл дійшло, що спалах, який вона бачила в небі був вибухом горішньої станції ліфта. Прожектори уздовж стовбуру почали мерехтіти й гаснути. Троси ліфта не призначені для нових типів навантажень почали кришитися та рватися. Кількатисячекілометрова конструкція падала на планету.

Тисячі років тому, під час Розколу так само падали ліфти на Тверді. Але тоді троси підірвали біля самої основи. Тож частина з уламків відлетіла в міжпланетний простір, а частина — згоріла в атмосфері. Тут же атмосфера була затонка й ніхто не хотів знову зіштовхнутися з уламками в космосі.

Поверхня під ногам здригнулась і пішла хвилями, підкинувши дівчину вгору на кілька метрів. На секунду Шеріл відчула себе в невагомості, але вже за мить гепнула додолу. Поки вона лежала приходячи до тями, земля двигтіла та коливалася під нею. Шеріл окинула поглядом показники датчиків. Скафандр не повідомляв про пошкодження оболонки. Балон із повітрям теж був цілий. Кисню лишалося ще на дві години. Дівчина повільно підвелася та поглянула в небо — стовбур ліфту загинався, обіцяючи обплести собою всю планету. І там, де він падав на її поверхню вона здималася, як від вибуху. Поверхня вібрувала та тремтіла під ногами й Шеріл ледве стояла.

— Шеріл — сержанту, усім. Проблема. Низькі запаси повітря. Прийом, — дівчина передала в ефір повідомлення визначеного для таких ситуацій формату, хоча й не сподівалася на відповідь.

Тиша. На обох каналах — персональному із сержантом і на загальному групи — тиша. Вона подивилась у напрямку, де колись височіла громада ліфта. Тепер між нею та гніздом височіли вали землі. Коли горішня станція перестала натягувати троси — саме в нижню прийшовся перший удар. Навряд чи хтось вижив.

— Марго — усім. Біда. Зламана нога. Я всередині кабіни ліфта. Нас, схоже, перекинуло. Прийом.

Слава Старим, хтось усе ж вижив.

— Шеріл — Марго, усім. Іду до ліфта. Спробую допомогти.

— Кнут. Втрата. Немає повітря. Викликайте флот.

Втрата. Так описували ситуацію, якщо порятунок був неможливий. Витрачати час на порятунок того, хто доповів про свою «втрату» не мало сенсу. З уроків історії Шеріл знала, що «втрата» часто використовувалася в часи Розколу та Перших Поселень, коли не було можливості врятувати того, хто з якоїсь причини відривався від станції чи потрапляв у якусь іншу Біду. Вона бачила колись списки «втрат». Сотні в часи Перших Поселень. Десятки в часи Походу. Одиниці — після. Жодних «втрат» уже не було дуже, дуже довго.

— Шеріл — Кнуту. Де ти? Прийом! — дівчина не знала, що зробить, коли дійде до нього, та не могла нічого не робити.

Марго доповіла про «біду» й бідою була зламана нога. Не повітря. Отже, вона може почекати. Шеріл трохи знала Кнута. Той був у іншій групі, але, крім тренувань на поверхні, вони іноді мали спільні уроки. Кнут любив астронавігацію. Не любив зовнішнє коло та спускатися на Альбус. Мріяв, що його місцем призначення буде Вісь станції.

— Втрата. Флот, — голос хлопця був слабким. 

Дівчині здалося, що вона чує в ньому стримуваний біль. Він не хотів, щоб його рятували. Він хотів, щоби вони викликали флот і спробували врятувати себе.

— Шеріл — Марго. Кнут із тобою в ліфті? Бачиш його? Прийом.

Та Марго відповіла не їй. Натомість вона увімкнула другим каналом флотський.

— Марго, ес-кадет — флоту. Біда на поверхні, — Марго зам’ялась. Ситуацію треба було класифікувати та описувати максимально чітко. Але до якої групи віднести обрив тросу ліфта? Зрештою, вона сказала як є: — Обрив тросу ліфта. Низькі запаси повітря. Прийом.

Шеріл попрямувала до Гнізда обходячи валуни та перелазячи через купи землі. Перемішана з кригою, та ковзала під руками й дівчина пошкодувала, що її рукавички не мають такого самого цупкого покриття, як взуття. Особливо не сподіваючись на успіх, вона увімкнула канал наземної станції:

— Шеріл, ес-кадет — гнізду. Проблема. Низький запас повітря. Прийом.

Тиша. Тоді вона спробувала перемкнутися на канал іншого Гнізда, але й там їй ніхто не відповів.

— Корвет «Іридій» — ес-кадету Марго. Відповідь на біду. Де саме ви? Там є дорослі. Прийом.

— Марго — Іридію. Гніздо номер два. Під уламками. Зламана нога, не бачу виходу. Ще один кадет, що вижив перебуває на поверхні. Прийом.

— Шеріл, ес-кадет, — корвету «Іридій», — вона скосила погляд на показники запасу повітря. — Біда на поверхні, низькі запаси повітря. Біля Гнізда номер два. Прийом.

Шеріл дещо перебільшила той факт, що вона «біля» Гнізда. Насправді між нею і місцем, де колись трос космічного ліфта приєднувався до поверхні планети зараз громадилася купа каміння.

— Іридій — Шеріл. Забирайтеся звідти швидко. На вас падають інші троси. Прийом. 

Інші троси! Отже, падав не лише «її» ліфт. Дівчина підвела погляд. Інший трос був схожий на чорну тріщину, що розколола небо й тепер розширювалася, загрожуючи проковтнути планету. Падали всі три ліфти. А це означало, що шансів на порятунок майже не залишилося. Кожен трос обів’є планету два-три рази, ударна хвиля, якщо не розколе літосферні плити, то, однаково, здійме нові гори з реголіту. Хто там хотів видобувати корисні копалини? Копати вже не треба.

— Шеріл. Іридію. Відмова. Потрібне повітря. Спробую знайти Марго. Прийом.

Дівчина полізла на купу каміння перемішаної з кригою. Лід, що частково розтанув від удару вже знову почав замерзати. Лізти було важко, руки постійно зіслизали. З такими навантаженнями повітря в неї вистачить іще хвилин на двадцять, може п’ятнадцять.

— Марго. Втрата. Шеріл, рятуй себе, — Марго схлипнула. — Прийом.

— Іридій — Шеріл. Забирайся звідти. Трос впаде біля вас за дві години, але ударна хвиля буде вже за десять хвилин.

«Біля». Шеріл сподівалася, що той, хто зв’язковий на корветі був точніший за неї. І, що його «біля» означало саме «біля», а не «на». Бракувало сил на відповідь. Без повітря вона теж незабаром стане «втратою». Дівчина вилізла на новоутворений гребінь навколо зруйнованого Гнізда й побачила кабіну ліфта. Відірвана від тросу, та тепер лежала, ніби зіжмакана велетенською рукою бляшанка.

Вона не стане «втратою». Шеріл озирнулася на схід, звідки падав інший трос. Космічні ліфти мають розміщуватися на екваторі. Принаймні, максимально близько до нього. Гніздо потребувало рівної, твердої широкої ділянки. Це було проблемою на планеті, котра майже повністю була вкрита товстим шаром криги. Тож другий ліфт збудували трохи північніше. Зовсім скоро, рівних ділянок уздовж екватора не буде зовсім.

З наближенням ударної хвилі задрижала земля. 

— Марго, тримайся, — вона порушила протокол обміну повідомленнями. Має дістане догану. Вона дуже зраділа би догані. 

Шеріл впала з гребню кратера утвореного першим ударом стовбуру ліфта й ковзнула вниз схилом. Згори полетіло каміння, грудки землі та скалки криги. Чим далі, тим більше їх ставало. До їхнього стукоту об шолом скафандру додався писк системи життєзабезпечення, що повідомляла про низький рівень кисню. Каміння та землі ставало дедалі більше й Шеріл виявила, що вже не котиться схилом, а борсається серед потоку. Її затопило з головою, закрутило та кілька разів перевернуло й на мить здалося, що от-от відірве руку. І коли Шеріл уже подумки попрощалася із життям, усе скінчилося.

— Іридій — ес-кадетам. Доповідайте. Прийом. Іридій — ес-кадетам. Доповідайте. Прийом.

Шеріл розплющила очі. У світлі датчиків всередині шолома розрізнила реголіт, яким її засипало. Ковтнула солону кров, що наповнила рот. Показник кисню світився червоним нулем. Жити їй лишалося кілька хвилин.

— Шеріл — Іридію. — Вона не стане втратою. Вона не здасться. — Біда. Брак повітря. Прийом.

Спробувала поворухнутися — на диво, їй вдалося сісти. Шеріл присипало реголітом та кригою, але скафандр залишився неушкодженим. Сервоприводи працювали. Поряд лежало тіло сержанта Маркуса. Його було легко пізнати — єдиний дорослий у їхній групі. Вона обвела поглядом довкола — ще кілька тіл. Дівчина ковтнула кров, що назбиралася в роті. «Це не внутрішня кровотеча. Я просто прокусила язика. Будь ласка, нехай це буде просто прикушений язик». Прийшов біль, якому вона зраділа. Болів прикушений язик.

Вона підповзла до тіла сержанта. Зняла свій ранець із пустим кисневим балоном. Відшукала перехідну систему. Патрубок випав із її слабких пальців. У навушниках щось говорив Іридій, та її реальність зараз звузилася до двох ранців — один із повітрям, інший — без — і шлангу, що могли врятувати їй життя. З другої спроби вона підключила патрубок і відкрутила вентиль. Нічого не сталося. «Немає повітря. Я підібрала ранець без повітря». Та потім дівчина побачила ще один вентиль на своєму ранці. Шеріл повернула його й упала — сил не лишилося. За якийсь час зрозуміла, що все ще дихає. Система життєзабезпечення все ще тримала показники на нулі — отже, повітря лишалося обмаль і вона мусила шукати ще одну заміну.

— Шеріл — Іридію. Проблема. Мало повітря. Прийом.

— Славетні Старці! Жива! Ти вже кілька разів мала померти.

«Йому теж зроблять догану, — подумала Шеріл. — Він відповів не за протоколом. І не сказав «прийом»».

— Шеріл — Іридію. Скільки я маю часу? Прийом.

— Іридій — Шеріл. Півтори години. Тобі треба забиратися звідти. І то швидко. Прийом.

«Ящірки вам лисої, а не «забиратися»», подумала Шеріл. Вона знала, що їй робити. Дівчина попрямувала до кабіни ліфта, тягнучи за собою ранець із майже порожнім балоном повітря. Кабіна лежала так, що до її дверей Шеріл дотягувалася самими кінчиками пальців. Навіть якби вона могла ще підстрибнути — годі було й думати підтягнутися за такої сили тяжіння. Вона роззирнулася — мала конче поновити запаси повітря. У наступному скафандрі, з якого Шеріл зняла ранець із повітрям, було розбите скло. Дівчина пізнала загиблого. Хлопця звали Айден і він мріяв стати механіком. Вона обов’язково поплаче за ним потім. Вона поплаче за ними всіма. Потім. Вона підтягнула його ближче до входу. Стягнула й поклала одне на одне ще кілька тіл. По ним залізла всередину.

У кабіні ліфта було не настільки жахливо, як вона собі уявляла. Майже всі крісла лишалися порожніми, між ними лежало лише кілька тіл. Коли трос обірвався, посадка тільки починалася.

— Марго — усім. Біда. Зламана нога. Потрібна евакуація. Прийом.

— Комету вам у душу! Дівчата, ви там із титану чи що? Іридій — Марго. Де ти? Прийом.

— Марго — Іридію. У носовому шлюзі ліфта. Маю повітря на шість годин. Але майже не можу рухатися — зламана нога. Прийом.

— Шеріл — Марго. Рада, що ти передумала. Йду до тебе. Прийом.

— Іридій — ес-кадетам. Схоже в нас є план евакуації. Прийом.

— Шеріл — Іридію. Рада чути. Давайте. Прийом.

— Іридій — ес-кадетам. Третій трос впаде на вас за шість годин. Треба відійти на достатню відстань на південь — ми скинемо туди підйомний зонд. Деталі плану ще в розробці, та шанси на порятунок — цілком високі. Прийом.

— Шеріл — Іридію. Вас зрозуміла. Скільки нам треба пройти? Прийом.

— Іридій — Шеріл. Чим далі, тим краще. Зонд, підніме вас на висоту, де ви дочекаєтеся остаточного падіння всіх тросів. Потім ми спустимо глайдер, який зачепить зонд. Прийом.

— Шеріл — Іридію. Потрібен інший план. У Марго зламана нога. Прийом.

Вона розуміла, що всі були впевнені в загибелі Марго. Тож розробляли план для порятунку лише її однієї.

— Шеріл — Марго. Навіть не думай про «втрату». Прийом.

— Іридій — Шеріл. Прийнято. Працюємо. Прийом.

Коли Шеріл дісталася, наступної секції, то зрозуміла, що на момент падіння ліфта та вже була вщент заповнена людьми. «Марго вдалося вижити лише дивом», — подумала дівчина, переступаючи через чергове тіло. Крізь одну з дірок у корпусі вона побачила стовбур ліфту, що продовжував падати обплітаючи планету уздовж екватора. Підлога під ногами двигтіла. Шеріл довелося пригнутися, щоби пройти під шматком титанової обшивки, що звисав зі стелі. Крізь пробитий у кількох місцях корпус дівчина бачила поверхню планети.

— Шеріл — Марго. Я біля шлюзу. Відчиняю. Прийом.

— Марго — Шеріл. Прийнято. Чекаю.

Спочатку Шеріл подумала, що сталася якась помилка. Шлюз виглядав порожнім. Лише чотири скафандри висіли попід стінами, та потім один із них ворухнувся й дівчина зрозуміла, що це Марго. Вона вдягнула скафандр і пристебнула його до стіни. Саме так і витримала ударну хвилю, що мало не відірвала Шеріл руку.

Шеріл підійшла та притулилася забралом свого шолома, до шолома Марго. Так кадети спілкувалася, коли не хотіли, щоб їх чув увесь ефір.

— Марго, так? Рада, що ти передумала із втратою.

— Рада, що ти прийшла по мене.

— Тобі щось потрібно негайно? Повітря?

— Невагомість.

— Цього я дати не можу.

— Я знаю, як тобі вибратися звідси, але маєш діяти швидко.

— Придумай, щось інше, бо вибиратися ми будемо лише удвох. Вони списали нас у втрати, ще до народження, через наші гени. Але, хвіст їм у рило, я не помру сьогодні. І ти не помреш. Ми ж дівчата із титану. Еге ж?

Марго ледь кивнула.

— Мені подобається, як ти говориш. Дівчата із титану.

Їх перервав голос у навушниках.

— Іридій — ес-кадетам. Статус? Прийом.

— Шеріл — Іридію. Працюємо над планом. Прийом.

— Тобі треба буде змінити скафандр, — сказала Марго.

— Що?

— Тобі треба буде вдягнути космічний скафандр. А ще витягти мене та два інші скафандри назовні.

— І який план далі? — спитала Шеріл.

— Назовні була крига з камінням. Від ударів вона мала розтанути, каміння — потонути, вода охолоне та знову стане кригою. На космічних скафандрах є реактивна установка. Ми сядемо на них, увімкнемо установку й поковзаємо по поверхні.

— Тут завелика сила тяжіння для цього.

— Навпаки. Скафандри будуть сильно тиснути на лід. Від тиску лід буде танути під ними й ми будемо ковзати по тонкому шару води.

Кілька секунд Шеріл розмірковувала над планом.

— Може спрацювати, але не зовсім так. Лід там не такий рівний, як ти собі уявляєш. Скористатися реактивними установками — гарна ідея, та дещо доведеться змінити.

Шеріл вибралася назовні за десять хвилин до удару. Стовбур ліфта вже не здавався тріщиною в небі. Він закривав собою майже половину його і, якщо придивитися, можна було побачити стільникове плетення тросів. Крім того, виявилося, що здійнявся сильний вітер і він ніс із собою щось, що дівчина спершу сприйняла за білий пил. На якусь мить Шеріл подумала, що їхній план провалився, що «дівчата з титану» стануть «втратою» і хтось скаже, що якби вони не були «псованими» — обов’язково справилися б. Та коли вона спробувала розтерти той пил у пальцях, то побачила, що він перетворився на воду, і зрозуміла, що все вийде навіть краще, ніж вони собі гадали. Падіння тросів ліфтів розігріло поверхню планети. Вода випарувалася і тепер літала навкруги у вигляді дрібних білих кристалів, для яких Шеріл не мала назви. Шеріл піднесла один із них до забрала, увімкнула збільшення — кристал виявився шестикутним фракталом.

«Марго вони сподобаються», — подумала дівчина. Потім витягла назовні конструкцію, яку збирала останню годину. Витягла Марго. Незважаючи на екзоскелет скафандру, гравітація планети давалася взнаки — збільшилася вага внутрішніх органів і сервоприводи не могли цьому зарадити. Їх тренували на кораблях, що літали навколо станції змінюючи прискорення, їх регулярно спускали на планету на кілька днів, їх примушували виконувати фізичні вправи під високою силою тяжіння. Шеріл те все дуже любила, однак уже давно перейшла межу своєї витривалості. Їй здавалося, що вона відчуває кожен свій внутрішній орган, кожен ковток води, який випила.

Марго ніби вгадала її думки.

— Я зараз думаю лише про невагомість, — сказала вона, коли Шеріл лягла біля неї. — Вони більше нізащо не змусять мене спускатися на поверхню.

— Вже скоро, — відповіла Шеріл.

По правді, було ще не скоро, та вона мусила якось втішити подругу. Вона вже теж уявляла як підніметься на станцію, відправиться у Вісь і буде там теліпатися кілька днів у повній невагомості. Якщо треба буде для цього порушити якісь правила — зробить це із задоволенням. Та, по правді, навряд чи їм то дозволять. Медичні відсіки були розміщені на Ободі, тож іще кілька діб ваги їм забезпечено. Дівчата обійнялися.

— Іридій — Шеріл. На скільки зможете відійти? — спитали з орбіти, коли дівчата повідомили, що готові рушати.

— Шеріл — Іридію. Без мапи важко сказати, але, гадаю, кілометрів на тридцять. Буду вдячна за знімки поверхні. Прийом.

— Іридій — Шеріл. Повторіть. Не певен, що правильно почув. Прийом.

Марго притулила свій шолом до шолома Шеріл:

— Вони там такого не очікують. Гадають, що ми будемо повзти всю дорогу.

— Шеріл — Іридію. Повторюю. Тридцять кілометрів. Чекаю маршрут. Прийом.

«Вони там взагалі без емоцій на цьому «Іридії»», — подумала вона, коли без зайвих питань отримала мапу поверхні з порахованим маршрутом на шістдесят кілометрів.

— Шеріл — Іридію. Ми вирушаємо. Прийом.

Вона увімкнула реактивні установки скафандрів. Леза ковзнули по кризі. Імпровізовані санчата зібрані з крісел, уламків внутрішньої обшивки та скріплена першими ліпшими дротами рушила вперед набираючи швидкість.

— Іридій — ес-кадетам. Бачимо у вашому районі неопізнаний об’єкт, що швидко пересувається вздовж вашого маршруту. Будьте уважні. Прийом.

— Марго — Іридію. Це ми. Прийом.

— Іридій — реактивним дівчатам із титану. Імовірна точка контакту за п’ятдесят кілометрів. Починаємо спуск зонду. Прийом.

Уже лежачи в гондолі зонду, в очікуванні, коли їх виведуть у міжпланетний простір Марго ще раз притислася своїм шоломом до Шеріл.

— Ми реактивні дівчата з титану. У нас тепер усе буде добре.

Навряд чи коли людина помилялася більше.