Руда / Русий і кучерявий

Він хворів на діслексію. Так, так. Це природно, звісно. Але захворів нею він в смт, де ніхто нахрін ніколи не чув про таке слово. Тому всі вважали його ледарем, дибілом. Пропаща душа, в школі буть йому не положено. Ото одходило, і всьо. Прийшов харашо. Нікому гвоздя у вухо не запхав. І слава Богу.

Ні, звісно хтось його жалів. Він з восьми років ріс без матері. Пам’ятає як мама казку наче читала про Златовласку. І в неї також була довга коса. Руса. Довга руса коса.

Тато знайшов собі якусь мачуху, яка до нього якось відносилась. Ну як вона могла відноситися? Як до чужої дитини звісно. Але і від рідної тепла він сильного не помнив, як і лиця. Жив він в такому місті, в такому місці, де про фото не чули. Він жив на краю, в жопі жопи жив він. Восьма бригада район звався. Там на краю не було нічого.

Вода з криниці. І то муляка якась. Для їди набирали в бітони іржаві, миски ставили під дощ там. Привозна була, і то в бачках якась фігова. Замусоляна, зверху масляниста. Отбираєш ту маслянистость рукой, встряхуєш і чашкой туда, пий. Ну так, і жили. Хрен зна як жили. Без елєктрічества, без газу, без нічого блять. Без ванни. Купались в страшному тазіку, одному на 10 чєловєк, тлять. А з ранку в цьому тазіку мішали цемент шоб свинюшник достроїть.

І спали також там, кроваті з металіческими пружинами. Знаєте такі? Давлять вєздє. Скриплять і все остальне.

Короче, була одна в нього ця казка і все. Більше нічого казкового по життю.

Ну, а якось в школі задали твір. Він би звично і не почув би який там твір і що там задали. Він не слідкував, бо знав всьо кінець учьобі, вже отчаявся.

Але тут тема запомнилась. Улюблена казкова героїня. Шо небудь там написать, придумать про Златовласку він міг. І попросив друга свого, а були в нього друзі. Пропащі як він, просто вміли писати від природи. Він не вмів. Помнете. Попросив написати одного, другого. З цього сміялися.

Останньому предложив на вибір: дать сємок чи дать в бубєн. І колекцію наклейок свою отдать пообіцяв.

- Ти мені напишеш. Тільки молчок. Інакше вдарю.

Звісно друг погодився. Микитка був умний. Ше той, прохіндєй. Хоч і молдаван. Він все поняв, розщітав. Вигодна тєма. Твір якось написали.

Ніхто не помітив, що в цей день хлопець виглядав особливо. А він протер свої черевики. Хотя звично, які там ботінки? Яка там школа? Сьогодні йшов туди з радістю. Протер кремом, да кремом їх.

На штанах збоку дірка. Порвав вчора. Він десь там лазив, по якимось плитам. Заципився за якусь желєзяку. Ногу собі пробив. Зєлєнкой собі намазав сам. Хто б ше мазав? Нікому на хрін він не нада. Кароч, не важно.

Він ішов, помитий. Та, помився тщатєльно милом якимось. Душистим. Не хозяйственним, яке батя всучить куском. Десь набрав тонну сто год назад…

Вкрав десь. Воно валялись в сараї рядом з комбікормом. Так ото, не тим. Забрав у мачухи. Вродє ванількой пахло. Хотя, хто його знає. Чи він знав що таке ванілька? Чи він в жизні іще її попробує чи побаче. Принарядився, в общем.

А ще він був таким. Ну, лице мав таке собі, не обрємєньоне інтелектом. В принципі, можна сказати чесне. От знаєш її і кажеш чесна людина. Інтелекту нема і вигляд соотвєтствующий. Дуже чесно. Частіше навпаки бува.

Ох, і принарядився. І дьорнув шут його, піти не прямим шляхом , а скороченим. А саме перед тим пройшов дощ.

Ну так, школа, осінь, дощі, жовтень місяць. А там треба було йти. Не така рівна дорога, як всігда. Не в місті, то все. Помните начало. Це жопа жопи.

І він напрямик пішов щоб сократить. А до школи довго було йти. Час десь. То єсть для освіти він робив більше ніж деякі.

Це щас діти. 5 минут до школи, а вони: папа, мама, в мене ножка болить. Піздяч блять 2 часа. Туда, назад. Вертаєшся ночью, шоб не припахали на стройку. Голодний, холодний. Хєр тобі хто дасть на той пиріжок в школу. Надо ілі отжать у когось, ілі виграть в карти, ілі вимінять. Хто його знає то він робив. Ухіщрєнія якісь треба дєлать.

А на тому путі, горб був не високий. Але обходить довго. Глина поросша травою. Вообще там не росте, но то глина. Зверху нанесло пилючки трохи і там начала рости трава. Дьорнутий чортами чи ким, він пішов на ту глину. Він просто був… на волнє, от він іде до Златовласки, хоче подолати якісь перешкоди.

От і перша. Горбик. Далі замок, за ним він її врятує. Він принесе твір, і всім його розкаже. Всі полюблять її. Якось визволить поможуть чи що. Зустріне. Нарешті скоро, скоро.

Пішов по горбику цьому. А я казав, дощ напередодні. І він як йобнеться! Як йобнеться! Перевернуся, ше й так. Пару раз. Як штопор прокутився. В глині весь. От макушки начіная, як льодяник… знаєте там красна спіраль є. Ота штучка. Отак вимазався.

Встає, всі такі: щас в школу піде. То такий чмошник. Десь там умиється. А він нє, обернувся і пішов додому. Він не міг такий розповідати про свою Златовласку в такому вигляді. Не міг і все.

Пройдуть роки. Десь хто його знає скільки. Нічо інтєрєсного. Він дорослий. Читать, писать не вміє.Бо він не здатний. Ми з вами то помнем. Не забувайте, діслексія.

Він став чорноробочим. То там, то сям работає. Бухаре постоянно. Понятно, якісь дєвушки були. Хотя які? Пропащі з низькою соціальною відповідальністю, хіба що могли на такого покуситися. З гарного лише кучері, і то вони вже від часу начали. Час їх трохи потріпав. Ну, білокурі були. Залишились.

Робив на фірмі, десь там. Де ремонтували ті труби. Знаєте ото, коли внєзапно, вообще внєзапно, совершенно внєзапно, 40 лєт труба та каналізаціонна простояла…

І тут, хєракс... Іспитанія, дають давлєнія і вона... як трісне. Пар вийде. Харашо, коли ні з ким нічого не случиться, но случаї всякі є.

Приїхали, порємонтіровали, воду отключили. 2 дня хтось вонючий походе. Це все самий лучший варіант. Гірше коли когось паром хиряче. Оце плохо. Ну кароч, він таким був рабочим. Довбав асфальт ще батьковою молотільдою і носив тяжке. І в принципі на більше ні на шо не надіявся, але тримав в душі ту казку.

Якось на такому виїзді…

Щось ремонтували знову. Але в нього тіпа обід. Як тіпа. Вермішель. Мівіна. Сосіска сама дішова. Для неї м'ясо було дуже далеким родичем. І то не кровним. Хе-хе-хе.

Ай, відволікаюсь, обідав. А пар ішов з труб. Понятно. І вони зробили якусь роботу, ждали коли десь виключать воду. А труба прорвала якраз на місці тіки от зробленого ремонту. І труби ше не закопали. Там огроменна яма така була. І пар хераче.

Приїхали вони оперативно, група ціла. Їх привезли на такій знаєте… Синя здорова машина… ЗІЛ чи МАЗ.

Ото така, що їде страшно торохтливо. Іржава всюди, і написано «Лю-ю-ю-ю-ди». Нє, люди там їхати не можуть. То вже не люди там. Я не знаю хто, но просто якісь там нещасні, їх надо спасти. Ну вот.

Ждали, не лізти ж в кипяток. І раптом вони всі побачили. Вєрнєє, наш Оверко Паша. Блін, ж забув сказать, що його Оверко Паша звали. Да, сірйозно Оверко Паша. Кучерявий Оверко. Сєрйозно. Чесне слово. Кучерявий і фамілія Оверко. Да.

Дивиться машина чорна їде. Така крута, знаєте. Галєнтвагєн. По-моєму. Як фортеця, кароч. І він такий, ну нічого собі. Ну нічьо собі. Оце машина. В нашом городі така машина. Знаєте, такі виставляють собі в соцсєтях з пафосними фразами, типу пишуть: Успєха добіваєся только тот, хто єго добіваєтся. Точка. Тіпа такого.

Ну він дивиться на ту машну, понятно мужик. Нічого страшного нема. А там було открите вікно.

І в ній сиділа, в цій машині за рульом… Не збоку, не ззаді… А за рульом сиділа дівчина з длінющими рижими волосами, такими тлінними.

Такі... Вони такі були красіві . І паша замічає щось не то. З дівчиною. Дівчина якась підкумарена. Шось.

Він це швидко поніма. Ніхто цього не побачив. Потому шо. Ну, нє тьолка понятно хтось та обратив вніманіє. Но всі дивилися на машину, на дівчину ніхто.

А він дивився. Потому шо вона була руда, з довгим волоссям. Він згадав. Шось зашевелилось в душі знаєте.

Там. В тій самій, самій отій душі, що дитинства шось пам’ятає. І дивився на неї. Дивився. Відклав їжу, сидів там збоку. Відклав ложку свою з лоточком нещасним с той хренью. Відклав і просто любувався. Баче дівчині шось зовсім не то. То не наркотики, не п’яна. Вона щось … мала застивше обличчя. В шоці якомусь, чи шо невідомо.

Але … ніхто не помічав. Вона їхала прямо в ту кляту яму, з тим йобаним кип’ятком. І щас її фортеця її не спасе. Її фортеця щас її не спасла б. Вона щас звареться к єбеням їбучим. Ніхто цього не помічав. Всі дивилися на машину, яка гарна їде...

Куда їде та машина, ніхто не соображав. Він побіг. Рядом з ним сиділи люди які шось хавали, лящали… якісь розкази… якісь мати, мати, анєктоди. Про тьолочок шото…о,о я вчора там Оксанку еге гей. Я її сначала напоїв, а потом накормив … Га-г-га-гага, коєчим, га-га гага.

Ой Боже, як це не важно. Він біг. Біг, біг, біг. І на ходу. Ледве встиг. Ледве встиг. В саму останню секунду.

Перед самой той ямой.

Шпарило.

Встиг схопити її через вікно.

Машина впала, вона з нею.

Но він вдержав її.

Всі кричать. Його шпарило кип’ятком. Ну, шпарило руки реально, форма була, но без рукавів. Коротка така свєтящєяся, щоб вони були замєтні.

Главне він вспів. І вона звисала над цьою ямою.

Якшо б він її впустив вона точно померла.

Він її держав.

Шрами будуть, його любимі шрами.

Він був сильний.

Він держав її.

Він її не знав. Його пекло кип’ятком. Но він держав її.

Сука, клята пара. Вона…вона. Руки начали скользить.

Він її впустив.

Сильний і впустив. Вона мала померти …

Її врятувало, її врятувало її волосся.

Він схопив за те волосся.

Схопив за волосся.

Вона впала невтомна, і її руки обвисли.

Вона була внизу.

Вона…вона…вже там ше трохи.

Там кипяток на неї попадав.

«Добре, одіта полностью, в якісь вєщі..

Я не знаю там, ….

в том не розбирався …

якісь йобані там вещі не знаю там були…

кожані, не знаю, дєрмантінові .

Та слава богу хоть такі. І…»

Вона ж упала. Він почав її тянути за волосся.

Так, спочатку тримав за волосся, за волосся отак і тянув.

Вона почала кричати. Почала кричати, брикатись і ….

На.. нарешті хоть трохи йому допомагала. Брикалась щось об стіну, об стіну ті края, ями той.

Старшної блядь ями з кип’ятком.

Нікому зараз не нужним кип’ятком.

Колупалась і йому все таки помогла. Він її витягнув. За волосся.

Златовласка врятувалась завдяки волоссю. Він її достав і отягнув от того їбучого кип ятка. Вона плакала. Навєрно від болю. Може через машину, що прийдеться комусь шось пояснювати.

А він сміявся. Його 5 гнилих зубів не портили ту улибку зараз. І посміхався.

Нарешті. Нарешті… він зустрів свою златовласку. Він ніколи її не бачив, але вже ніколи не отпустить. Хоч і був непотрібен все це життя.