Точка Хаосу 3.0

«Щоранку старші боги сидять на хмаринці та п’ють чай з трави…»

— Яка хмаринка? З якої ще трави чай? Я каву люблю! — чоловік у чорному костюмі тряс стосом паперів перед носом свого молодого колеги. — Ах, мати всесвіту, — він ляснув себе долонею по лобі, — з якої я по твоєму обличчю вже зрозумів! Ти скільки будеш з мене знущатися? Та що з мене, ти дістав тут вже всіх!

— А що одразу я? — молодший колега в такому ж, але синьому, костюмі скривився, ніби щойно з'їв лимон. — Я, між іншим, вивчив багато їх легенд та казок, і в тих частенько боги на хмарах. Щоправда, не зрозумів як на них сидіти, якщо це лише продукт конденсації водяної пари. Але боги, я так зрозумів, у них всемогутні. Тобто, гадаю, вони знають, як це робити. Так що…

— І це тебе П'ятий Творець призначив Адміністратором Програмної Оболонки Терри?! Та ми тут всі збожеволіємо з тобою!

— Та що не так то? — молодший дуже образився за те, що його креативність не оцінили.

— В тому то й річ! Ти навіть не здатен зрозуміти, що саме не так, — старший не знаходив собі місця від злості, а тому нарізав кола по кабінету. — Ну гаразд, проїхали. Припустимо, ми реально знайдемо спосіб сидіти на цьому продукті конденсації пари. Але нумо читати далі, — і чоловік почав перераховувати різні нововведення, що мали у найближчі дві тисячі людських років урізноманітнити життя на планеті.

«Червоний дощ, що зрошує ґрунт восени, призводить до збільшення врожаю». От тільки далі по плану: "Червоний дощ навесні спалює під собою все".

— Ось що це по-твоєму? Як ти примудрився призначити одній операції різні функції? І чому дощ взагалі червоний? Хіба це не колір їхньої крові?

  — А-а, ну… — хлопець почухав потилицю, — знову ж таки, я в них це вичитав. Люди бояться та разом з тим чекають на якийсь апокаліпсис, але ніхто його так і не бачив. Тому я вирішив трохи їх порадувати. Адмін я, чи хто? Населення ж просить, — від збентеження він знизав плечима. — Адже ж ми будуємо утопію — все для людей!

— І як це я сам не здогадався, що все це для них, — чоловік стиснув пальцями перенісся і почав грубо його масувати, щоб зняти головний біль. — Ось тільки поясни мені тоді, навіщо спалювати цим дощем ВСЕ?

— Ну, як… щоб не росло бур'янів, — молодий адмін розгубився. Спочатку ця ідея здавалась йому майже геніальною. Такий собі природний метод боротьби зі шкідниками та розростанням некорисних рослин. Чому старший на нього так зиркає він реально не розумів.

— А нічого, що в код «все» закладено дещо ширше поняття?

Був би молодий адмін котом чи собакою, позадкував би, піджимаючи хвіст та притискаючи вуха. Але його було сконструйовано за образом та подобою людини, точніше навпаки, а тому так легко сховатися не вдалось. Стос забрудненого кодом паперу обрушився на його голову.

— Щоб не пізніше третини сидеричного періоду обертання Місяця ти все це виправив! До календарної весни залишилося вже майже нічого!

— Зрозумів-зрозумів, я перепишу. Обіцяю!

— Крім цього, тут особисто від мене та відділу «Розміреної еволюції» ще безліч правок. На них тобі теж один оберт, — чоловік тремтячими від злості руками поклав папери на стіл та десять разів глибоко вдихнув-видихнув, лише тоді продовжив: — А тепер найцікавіше. Карта світу. Хто її створив?

Молодий колега запанікував і спробував вибратися з-за столу, а подумки взагалі з кабінету, але жорстка хватка йому не дала цього зробити.

— Ану стояти! — прогримів старший. — Я спитав. Хто. Це. Створив?!

— Сестра, — втискаючи голову в плечі, проскиглив хлопець, — молодша.

— Сестра кажеш, — чоловік ледве стримував лють. — Ні, малює вона, звичайно, добре. І градація фарб чудова, навіть без завантаження зміг розібрати всі зміни на поверхні Терри. Але як ти поясниш мені ось це? — він тицьнув пальцем у досить велику сіру пляму, яка розповзлася третиною континенту на карті. — Оце що?!

— Сліпа зона, — хлопець увесь побілів і з'їхав ганчіркою із робочого крісла вниз на підлогу. Він обхопив руками голову та почав похитуватись, як неваляйка.

— І карту ти, звичайно ж, прямо так і завантажив? — злитися у чоловіка сил вже не було. Його просто нервово тіпало в очікуванні відповіді.

— Та-ак, — буквально пробелькотів без п'яти хвилин колишній адміністратор Терри.

— Приїхали, — приречено видихнув старший і набрав пальцями в повітрі код імені П'ятого Творця.

Перед обличчями обох чоловіків спалахнули голографічні екрани, на яких одразу з’явилась частина кабінету їх керівника. Ось тільки той не був готовий до виклику без попередження, а тому поспіхом змітав все зі столу собі прямо під ноги. А там було що змітати.

— Виявлено Точку Хаосу, — прикривши повіки, щоб зменшити незручність ситуації, розпочав доповідь старший. — Версія Терра 3.0. Прошу дозволу на доопрацювання останнього оновлення. Рівень терміновості "на вчора".

Чоловік, обличчя та тулуб якого тепер безперешкодно виднілися на напівпрозорому екрані, замислився, а потім і взагалі розсміявся. Ще й так різко і голосно, що підлеглі просто заклякли.

— А ви впевнені, що встигнете? — насилу заспокоївшись нарешті запитав він. От тільки погляд його був такий хитрий, як у лиса, що знайшов нору до курятника.

— Про що ви, П'ятий Творцю? — старший підсвідомо злякався.

— Я тільки-но переглядав поточні звіти та звіряв їх з даними минулого. Цікава ситуація намічається.

Старший і молодший переглянулися з розумінням, що нічого доброго обом не світить.

— Через одну десяту оберту Місяця Терру поглине світова війна, і почнеться та саме з цієї вашої Точки.

— Але я не встигну прописати алгоритм для такої великої території! — хлопець жахнувся і втиснувся в стіну, під якою ще й досі сидів.

— От і я кажу, що не встигнете. Тому пропоную інший варіант. Якщо вже зона сліпа і ніякі звіти про те, що відбувається там, не надходять, то і Служба контролю не зможе звинуватити вас у некомпетентності. Ну і мене з вами, — він знов розсміявся, ніби ця ситуація реально була комічною, а не трагічною для них усіх, включаючи жителів цілої планети. — Пропоную швиденько зачистити цю територію. Це ж ви можете? — ось тільки недавно він сміявся, а тепер погляд був холодним і пильним. П’ятий — жорстокий Творець, це всі знали.

— Але ж хіба так можна? Там люди… Там багато людей! — молодший не вірив у те, що почув.

— Які самі через одну десяту оберту мають намір розпочати захоплення світу, а точніше його знищення. Прошу ознайомитись із документом версії 2.013.

Пролунало клацання і на обох екранах відкрилася раніше недоступна їм інформація. У файлі йшлося про те, що в одній з попередніх версій ця територія, позначена як Федерація, вже робила спроби підім'яти під себе все і вся. Тому в рекомендаціях щодо створення програмної оболонки версії 3.0 пропрацюванню цієї зони відводилася важлива роль.

— Ах, от чому вона залишилась не заповнена. Згадав, — видихнув хлопець, підводячись з підлоги, — це ж я стер… Весь ланцюг алгоритмів даного регіону. Наш штучний інтелект прорахував, що найбезпечніше і найменш витратно при створенні утопії зі старту перетворити цю зону на пустелю. Але я вирішив, що не слід такій території пропадати і дещо там просто підправив. В загальному…

— Нема часу на пояснення, треба терміново вирішувати проблему! Ініціюйте повне очищення Сліпої зони, — мугикнув П'ятий Творець, відхиляючись з області показу за добавкою того, що нещодавно сам скинув зі столу. На тверезу голову розбиратися з такими прорахунками нудно та геморно.

— Я маю готовий алгоритм падіння метеорита, — озвався молодий адмін.

— Чудово! — кивнув П'ятий Творець, відхиляючись в інший бік, щоб затягтись ще раз «чаєм». — Давай запускай… — скомандував на вдиху і закашлявся: — Завтра перевіримо, як спрацює.

Ось тільки їхнє «завтра» настало скоріше для них, ніж для всіх, не встигли навіть охолонути після розмови. Цього разу П'ятий Творець сам набрав підлеглих. Так само: без попередження. Щоправда, їх підловити на чомусь не вийшло, обидва виявилися ще тими занудами і смиренно виконували робочі обов'язки у своїх кабінетах.

— Не спрацювало! — сказав їм майже сміючись. Поточна ситуація його забавляла.

Роль Творця виявилася надто пісною. Він спочатку думав, що зможе витворяти все, що йому заманеться, але наймач жорстоко його обдурив. Робота була просто вкрай нудною: стежити за безперебійною роботою Програмних оболонок планет Сонячної системи та забезпечувати таємність їх існування. Звісно ж, від мешканців тих самих планет. Дізнайся вони, що всі причини та наслідки чітко прописані в алгоритмах, що всі події зумовлені і як не пнися ніхто і ніколи нічого не змінить, поки це не зробить Адмін… Зазвичай за цими думками в голові Торця виникало бажання якось та повідомити своїм « підопічним» трошечки Істини і побачити на власні очі, а що ж тоді буде. Ось тільки наймач, а це не більше не менше — Творець всього всесвіту, був категорично проти. Поки що.

— Як це? — молодший підстрибнув на кріслі від несподіванки та зневіри. — Я запустив цілий цикл! Їм мало бути не до війни. Там же цілий метеоритний дощ пройшов усією їх територією!

— О, втрати були, і ще які, — П'ятий Творець задоволено закотив очі. — Але ліворуч від них дуже добросердечні сусіди, які прийняли до себе більшість біженців. От тільки ті, що залишились, чомусь собі вирішили, що раз частина переїхала, то й територія, що їх прийняла, тепер по праву належить їм. Загалом тепер війна розпочнеться ще раніше.

—Ні-ні-ні! —Це просто абсурд! — вигукнули водночас молодший і старший.

— Нічого не вдієш, ти сам залишив там Сліпу зону, ми не можемо ніяк на неї вплинути зсередини. Працюй з тим, що маєш, — знизав плечима їх керівник.

— Добре, — молодший зібрав волю в кулак і жорстко промовив: — У мене ще є алгоритм повеней!

— Запускай, але цього мало з урахуванням геології регіону. Що ще?

— Смерчі?

— Запускай! Що ще?

— Землетруси!

— Запускай… І давай мені думай, що є ще!

— Хіба новий льодовиковий період, — задумливо протягнув молодший, — я більше не знаю. У мене немає ідей, — майже заплакав.

— А що там їхній сусід, що за люди? — вирішив втрутитись старший.

— Ну, я гортав їхні меми, то гумористи ще ті, — реготав П'ятий творець, — а що? Є пропозиції?

Старший кивнув і трохи подумавши озвучив думки, що давно його мучили:

— А якщо ми розтягнемо зону покриття створеного для їх території коду на всю Сліпу зону?

— Але ж тоді програмно це стане єдиною територією, — замислився молодший, — от тільки з тої частини ми все одно не отримаємо звітів.

— Так, але в тих алгоритмах закладено довготривалий розвиток, духовне зростання, культурне оновлення. Ну буде трохи більше у цій програмі людей, то й що? Вони і так несуть свої ідеї та принципи по всьому світу. Де тільки знаходять час та нагоду. Ще ті пронири, я тобі скажу.

– А давай, запускай, — погодився П'ятий Творець. — Не спрацює, то плюнемо на все і зачекаємо на той ваш червоний дощ, нехай він тоді сам бур'янами тими займається.

Так і були запущені всі алгоритми, виправлені помилки, а винуватці нарешті пішли відпочивати.

…

Через деякий час, відведений на відновлення робочих функцій, трійця знову зібралася на відео-конференцію.

— Ну, як воно? — першим подав голос старший, бо доступу до поточного стану справ на Террі сам не мав. — Що відбувається?

— Здається, хтось зламав увесь ваш алгоритм, — П'ятий Творець уже не просто сміявся, він заливався сльозами від нестримного реготу.

— А це як? — здивувався старший.

— Немає Сліпої зони. І сусіда їх теж нема. Все тепер стало єдиним з дивною назвою «Гетьманьщина 3.0». Ті, що зверху були, до речі, теж до них за прогнозом ШІ скоро приєднуватимуться. І не лише вони, — П'ятий Творець уже відкрито затягнувся густим димом «чаю» і видихаючи прямо в голографічний екран полегшено видав: — Мені здається вони там тепер і без нас упораються. Самі.

— Що ж, добре, так і запишемо, — по-діловому пробурчав старший щось виводячи по-старому на паперовому листі ручкою: — Версія «Утопія Терра 3.0» — прототип розширення. Через три оберти запустимо на збереження. Можливо виявиться, що це наш перший успішний проект.

— Цього разу було хоча б весело. Сподіваюсь, наймач нічого і не помітить, — задумливо проронив вголос П'ятий Творець і хитро посміхнувшись відключив екран. А молодий адмін продовжив витріщатися в одну крихітну чорну точку на карті, яка чомусь знову блимала повідомленням про помилку: «Виявлена Точка Хаосу».

— А що тут?

— Ти про що? — старший відірвався від запису.

  — Чорна точка, — молодший пальцями стиснув скроні, — мені здається, я таку вже десь бачив. Якщо не помиляюсь, так було відмічене місце народження того, хто минулого разу розпочав війну. Напевно, нам варто було б повідомити П'ятого Творця! Це станеться вже через два Місячні оберти.

Старший провів поглядом зліва направо, щоб переконатися, що на нього ніхто зі співробітників не дивиться, і тихо запитав, прикриваючи рот біля гарнітурного мікрофона рукою:

— А у тебе є ще який-небудь невикористаний нищівний алгоритм?

— А, так, — згадав адмін, — був один. Тимчасовий розлом в планетарній корі.

— О, те що треба. Тимчасовий – ніхто не помітить, а розлом… Ну, туди йому й дорога, — з якимось дивним азартом в очах промовив старший.

— Запускаю? — хитро посміхаючись і теж за компанію, хоч і був у кабінеті один, прикриваючи рот рукою, уточнив молодший.

— Агась, запускай, — упевнено прошепотів старший. — І пішли вже вживати твій трав'яний чай на цих продуктах конденсації водяної пари.

— Хмарках, — підказав.

— Ага, саме там, — кивнув у відповідь.

— Тільки не забудь зняти свій костюм і замотатися в біле простирадло, — наполегливо порадив молодший. — На випадок, якщо нас люди побачать. Не руйнуватимемо їх уявлення про богів.

— Як скажеш, — знизав плечима старший, не особливо розуміючи потреби всієї цієї ритуалістики у відділі розробки програмних оболонок планет. — Мені б ще якось не заплутатися в ній і не впасти.

— Ну впадемо, то станемо падшими, — хихотнув молодший, явно щось приховуючи.

— А це що?

— Ось впадемо, тоді й розкажу, — молодший засміявся і підкинув в руках коробочку з «чаєм» та двома люльками. А переписати алгоритм червоного дощу у цій метушні забув…