Таємниця конкістадора

— Я маю на деякий час вас залишити. Обіцяла дати ліки старенькій няні, — трохи винуватим тоном промовила до Альфредо Мірабель.

— Добре, але скоріше повертайтеся.

Молода сеньйорита усміхнулася та вийшла з кабінету. Закоханий кавалер всівся на старовинне крісло, на якому зі слів Мірабель, сидів ще її прадід Густаво Муньєз. Саме його величний портрет висів в кабінеті. Високий чоловік в обладунках суворо дивився на Альфредо з картини. Вдалині завив вовк, і ціла зграя підтримала це виття.

Родинний маєток знаходився неподалік Севільї. Великий густий ліс, який оточував його з усіх боків, навіть у день міг налякати слабкодухих перехожих.

Молодий кабальєро звик до небезпеки. Та щось незвичне, лячне було в цьому витті. Та й у цьому замку також. Чого вартували лише величезні чорні мури, або темне, вологе підземелля, куди він спустився одного разу.

— "Це всього-на-всього зграя вовків, Ти ще тупих тварин не лякався",— заспокоював себе Альфредо.

Чомусь згадалися чутки за дивну загибель Діого, колишнього нареченого Мірабель. Його тіло рік тому знайшли у лісі неподалік від замку. Вирішили, що на нього напали розбійники, які орудували в той час. А потім його роздерли дикі звірі.

Принаймні в цю версію повірила переважна більшість. Лише старий Афонсо Монтенегро розповідав, що у всьому винне родинне прокляття.

— Це все почалося, коли сеньйор Густаво повернувся з Вест Індії. Разом з конкістадорами він розорив не одне містечко індіанців. Та ще й силоміць привіз сюди доньку одного з вождів. Кажуть вона закохалась у нього, та навіть розповіла кілька секретів, які допомогли перемогти її плем'я. Але вона скоро йому набридла. Він збирався продати її у рабство, але бідна дівчина втекла, і перед цим прокляла дона Густаво. Наступного дня неподалік замку знайшли її понівечене тіло. Ходили чутки, що її наздогнали слуги сеньйора, та жорстоко познущалися.

Через кілька років дон Густаво загинув за дивних обставин. Кажуть, що це зробив дух вбитої полонянки. Ніби тепер вона час від часу повертається, щоб забрати когось з Муньєзів.

Альфредо тоді лише посміявся над розповіддю старого. А от розповіді про скриньку з золотими монетами та коштовним камінням, яке конкістадори відібрали в індіанців, його справді зацікавили.

На столі він помітив невеликий зошит. Виявилося, що це щоденник, який вела Мірабель. Цікавість узяла гору, і він відкрив на випадковій сторінці.

" Діого ходив до склепу. Коли спитала навіщо, він віджартувався. Не знаю, що він там шукав."

На наступній сторінці дівчина писала:

"Мене лякають ті дивні звуки. Ніби уночі замком хтось ходить. Покоївка Каталіна казала, що бачила якогось привида. Маленькою чула за нього.

Анітрохи не вірю в ті нісенітниці. Але Діого розповідав, що також чув дивний шум на третьому поверсі. Нікого зі слуг в той час там не було."

Альфредо перегорнув кілька сторінок, далі записи закінчувалися.

Так і не знайшов найголовнішого. Він мав дізнатися таємницю скарбу старого Густаво. Його аніскільки не цікавило, що саме так налякало дівчину. Усі байки за привидів не для нього.

Навіть не знав, що більше його вабить, красуня Мірабель, чи велика скриня з золотими монетами, яку за легендами, десь сховав дон Густаво.

Молодий кабальєро витратив на розваги та жінок велику частину спадку, який залишив його шляхетний батько. Можливе одруження з Мірабель рятувало б від розорення.

Примітив дівчину на званій вечері у свого давнього товариша маркіза Паласіо. Протанцював з нею увесь час, що дуже обурило інших залицяльників красуні. Один з них, навіть ледь не викликав його на двобій. Знайшов чим його лякати. Недарма ж він брав уроки в одного з найвідоміших майстрів фехтування, коли жив у Венеції кілька років тому.

Неподалік почувся дивний скрегіт, та тихі кроки. Альфредо визирнув за двері кабінету, але нікого не побачив.

Вирішив, що це хтось зі слуг, та продовжив роздивлятися кабінет. Понад усе хотів знайти ту скриньку.

На полицях безліч старовинних книжок. Кожна з який являла собою чималу цінність. Сеньйорита мала ось-ось повернутись, але це не зупинило кабальєро. Він почав діставати книжки та розглядав одну за одною. Та на жаль траплялися лише художні твори, вірші, кілька історичних трактатів.

Десь тут схований щоденник дона Густаво. Чомусь він був у цьому певен.

Раптом почув, як скрипнули двері. Аж ніяк не хотілося, щоб Мірабель побачила, як він безсоромно нишпорить в шафі. Тремтячими руками поклав чергову книгу на місце. А коли обернувся, то побачив...

Зовсім не розлючену дівчину, та навіть не когось зі слуг. У дверях стояла якась дивна та моторошна тварина. Зростом майже з нього та нагадувала ягуара. Червоні очі з ненавистю дивилися на нього. Істота розкрила велику пащеку, та збиралася стрибати на нього.

Альфредо заціпенів, не розуміючи що відбувається. Звідки взялася тут ця тварина.

Істота велично наближалась, загарчала та стрибнула збивши з ніг. Гострі кігті почали роздирати шкіру.

Якимось дивом він звільнився, скочив на ноги та дістав шпагу, з якою майже ніколи не розлучався. Почвара з очима, які палали мов вогонь, стояла напроти.

Різкий випад шпагою, не раз майстерність рятувала йому життя. Але клинок пройшов через тіло хижака, ніби якийсь згусток диму.

Якась невідома, могутня сила закрутила вихор та вирвала зброю з рук.

Альфредо не вірив своїм очам. Невже уся та маячня, за яку він чув та насміхався, дійсно правда. Поряд з ним в кімнаті зовсім не ягуар, а справжній привид. Він сподівався, що це лише дурний сон, та з подряпин на тілі сочилася кров, краплі якої падали на підлогу.

Почвара блискавично кинулася на нього, та Альфредо в останню мить відхилився та встиг вибігти з кабінету. Нісся щосили темним коридором, бачив лише смолоскипи над дверима. Склалося враження, що привид зник, тільки куди...

Невже він лише налякав його. Та згадав яка доля спіткала Діого. По спині пробіг холод.

Попереду себе він побачив силует біля вікна. Якась дівчина стояла до нього спиною. Завдяки місячному сяйву, яке падало крізь невеличке вікно він розгледів дивний наряд дівчини. На ній була незвична туніка темно малинового кольору, з якимись чудернацькими малюнками, довга бавовняна спідниця, та важкий шкіряний ремінь. В незвично довге волосся, яке сягало талії, були вплетені різнобарвні стрічки та пір'я якогось невідомого птаха.

Саме в цей час дівчина повернулася до нього.

— Сеньй....Сеньйорита... — не зміг більше видавити з себе Альфредо.

Напроти нього стояла сеньйорита Мірабель, але це була одночасно вона і не вона. Обличчя, фігура, навіть рухи її. Але погляд... Хижі очі дівчини були повні ненависті. В руках заблищав довгий кинджал.

— Не робіть цього! — вигукнув він, — Хіба я чимось скривдив вас, сеньйорита Мірабель?

— Сеньйорита Мірабель, — дівчина оскаженіло розреготалася. Це вже не голос тієї тендітної, беззахисної дівчини, яку він знав.

— Немає більше ніякої Мірабель!

— Так ти і є ...

— Нарешті зрозумів! — перервала його дівчина, — спочатку він підступно знищив усіх, хто був мені дорогий та привіз сюди. А потім хотів продати, викинуту мов непотрібну річ!

— Але до чого тут я? — спитав Альфредо.

— Ти не краще за них. Гадаєш я повірила у твоє кохання? Тобі потрібен лише той клятий скарб. Монети, які силоміць відібрали у мого батька. Цей негідник розпалив вогонь у моєму серці, а потім зрадив!

— Але ти...тобто Мірабель мені справді подобалася. Тобі ж було добре зі мною!

Дівчина вишкірилася. Моторошний вогонь ненависті та презирства в очах. Та на якусь мить йому здалося, що перед ним знову тендітна Мірабель. Вона стояла напроти нього, та здивовано дивилася, ніби не розуміла, що відбувається. Та за деякий час скривджена індіанка знову повернулася.

Блимнув кинджал, Альфредо дивом ухилився в останній момент.

Почвара вишкірилася. Ця моторошна посмішка та лютий погляд зовсім не лічив такому вродливому обличчю. Чомусь він пригадав портрет дона Густаво, та уявив його поряд з цією красунею. Ніби бачив перед очима, як той зустрів вперше чарівну доньку вождя, та закохався в неї. Відчув, як б'ється його серце коли бачить її. А потім перед очима пропливає сцена коли заплакану дівчину, за наказом дона Густаво кудись тягнуть слуги. Дівчина спочатку про щось благає, а потім починає проклинати сеньйора.

Він знову бачить перед собою привид індіанки, яка оскаженіло кидається на нього з ножем, а потім перетворюється на великого ягуара.

Альфредо провалився в небуття не відчуваючи більше ані страху, ані болі.