Горітиму в твоїх обіймах

***

Небо, затягнуте сірими важкими хмарами, сипало снігом на брудну, вимощену бруківкою вулицю. Сніжинки кружляли в повітрі і м’яко лягали на землю, змішуючись з талим снігом і перетворюючись на рідку грязюку. Вона липла до взуття, бризкала з-під коліс на нечислені ятки, розміщені розсипом на центральній площі. Люди, що зібралися сьогодні тут, кутались в свої потерті плащі і накидки, втягуючи шию, аби мокрий лапатий сніг не сипав за комір.

Пара коней, запряжених у скрипучий віз, грузли в багнюці дорогою. Проте на вулицях поселення, хоч і брудних, їхня хода здавалась легшою. Колеса воза гнулись і скрипіли під вагою великої залізної клітки, в якій сиділа молода жінка, обійнявши свої коліна руками і впершись в них головою. Її брудне довге волосся злиплося в бурульки, що бридко лежали на її колінах і спині, скапуючи брудну воду на дерев’яну підлогу клітки. З одягу на ній в таку сиру і зимню пору був лише шмат подертої промоклої мішковини, підперезаний на талії грубою мотузкою. Її посинілі від холоду ноги були закуті в кайданки, що дзвеніли, вдаряючись об залізні прути клітки, та вона не реагувала. Слідом за возом, тримаючи списи напоготові, йшли вартові, які не спускали погляду з бранки.

Натовп розступався по два боки вулиці, пропускаючи віз до центральної площі, і гудів, вигукував, кидався всяким гниллям. Діти вилазили на стовпи і дахи перекошених халуп, щоб побачити ту, що стане сьогодні найяскравішою розвагою для скаженого натовпу.

— Відьма! — крикнула розпатлана жіночка з натовпу, вишкіряючи наполовину згнилі зуби.

— Зрадниця! — жбурнув лисий чоловік разом з огризком від яблука, — Хвойда!

— Здохни, тварюко! — п’яний корчмар жбурнув у жінку розжареним поліном. Він, звісно, дав маху, проте поліно, вдарившись об залізні прути клітки, розсипалося на невеликі шматки жару і посипалось на тіло замкненої в клітці жінки. Місцями зайнялася мішковина, утворюючи у й без того подертій подобі одягу нові дірки.

Шаліз підвела голову і направила погляд чорних очей на корчмаря. В того тілом пройшовся мороз від зловісного погляду бранки і він поспішив сховатися в шинку подалі від її очей. Жінка перевела погляд на площу, зачіпляючи сповненим ненависті поглядом всіх, хто насмілився подивитись їй в очі і зупинила його в самісінькому центрі.

— Тпру, приїхали! — прохрипів кучер, зупинивши коней біля дерев’яного помосту, на якому було складене гілля для багаття, а над ним красувалася шибениця. Під мотузкою, яка ледь ворушилася від легкого подиху вітру, стояла висока лавка, яка згодом мала слугувати додатковим матеріалом для вогнища.

Жінка іронічно мугикнула, вишкіряючи білосніжні зуби в кривуватій посмішці на один бік. Недовірливо похитала головою, не змінюючи положення свого тіла, ніби воно перетворилося на брилу льоду. Лиш в її очах палахкотів вогонь, в прямому сенсі цього слова. Два багаття яскраво мерехтіли в її зіницях і, здавалося, зігрівали її тіло зсередини своєю люттю. Вона зажмурила очі і буркотіла собі щось під ніс, не звертаючи уваги на багряні плащі вартових, які з гучним дзенькотом відмикали дверцята клітки.

— Ось і настав твій кінець, мразото! — вартові поглянули в бік шибениці, біля якої стояв кат, вбраний у все чорне, з повністю закритим каптуром обличчям. Здоровенний чолов’яга потирав руки, ніби йому не терпілося скоріше виконати своє призначення. Натовп скаженів і радів, давно вже в їхньому поселенні не було таких гучних подвійних страт, щоб вішали і одразу привселюдно спалювали на вогнищі.

— Краще б голову їй відрубали, — бубонів собі під ніс вартовий, що вже зайшов до клітки, щоб зняти кайданки з ніг ув’язненої, не на руках же її нести до мотузки.

***

В порожніх коридорах храму богині Ігніс кроки лунали надто голосно, прокочуючись луною попереду і позаду двох жриць, що поспішали до своїх покоїв.

— Ну от чому ти, Шаліз? — обурювалась Ембер, — Чому ти? Чим ти краща за мене?

— Так вийшло, — Шаліз усміхалась сама до себе, вона ще не знала як ставиться до новини, що володар обрав саме її для своїх любовних втіх, — Я цього не планувала. Але мені приємно, що я сподобалась самому володарю.

— Тобі Ланіуса мало? — не могла стримати свого невдоволення Ембер, — Щоб ти знала, він мені теж подобався, але ж ти з ним закрутила. А тепер і Аварис тебе обрав. Що в тобі такого, чого в мене немає?

— Я не знаю, — Шаліз знизала плечами, її чорне довге волосся хвилями спадало на спину і відблискувало у світлі вечірнього сонця.

— Може поступишся мені? Вигадай щось, — ледь не вимагала Ембер, поправляючи своє волосся, яке було світлішим і трохи коротшим, ніж у Шаліз. — Ми ж подруги.

— Ти при своєму розумі, Ембер? — дівчина запнулася і зупинилася, шикаючи до подруги, — Відмовити володареві? Я що по твоєму, божевільна? І я в першу чергу жриця богині Ігніс, а вже потім твоя подруга. І якщо Ігніс благословила володаря на те, щоб він обрав когось із жриць, то як я можу опиратися?

Ембер лише глянула на Шаліз з-під насуплених брів, випромінюючи образу і невдоволення, поправила волосся і пішла геть. Лиш кинула на прощання:

— Я так цього не залишу.

Шаліз тільки усміхнулася їй вслід. Її доля вже вирішена, а Ембер обов’язково зустріне когось достойного. Он того ж самого Ланіуса, коли він залишиться один. При згадці про ночі насолоди з Ланіусом її кинуло в жар, кожна частина тіла відгукувалася на спогад про його дотики, пестощі і поцілунки. Від того, що їм тепер доведеться розлучитися, у грудях злегка стиснуло, але Шаліз з усієї сили гнала ці думки геть. Значить, не судилося. Богині видніше, вона може розпоряджатися долями, їй і вирішувати врешті-решт. А Шаліз то й не питали, це ж володар… Та й не відмовилася б вона.

Тепер лишень треба попрощатися з Ланіусом і підготувати ритуал прощання з богинею, храмом і життям в служінні. А ще підтвердити покірність і поклястися у вірності володарю, передати йому благословення богині в ритуальній чаші. А тоді вже можна було вирушити з володарем Аварисом до його замку.

***

— Так, Ланіусе. Ще… — тіло Шаліз вигиналося від спалахів задоволення, вона стискала долонями покривало так, що те, здавалося, скрипіло чи то тріщало від сили, з якою вона його м’яла.

— О-о-о, Шаліз, — гучно вигукнув Ланіус на пікові, ховаючи своє обличчя в розкуйовдженому волоссі коханої.

Його голос багатократно відбивався від кам’яних стін кімнати і лунав ніби з продовженням. Їхні голоси перегукувалися і розминалися у відголосках луни, інколи стикалися на шляху і з’єднувалися в один незрозумілий шепіт.

Ланіус перекотився на спину, притягуючи до себе Шаліз, і вмостив її голову на своєму плечі. Запустив в її зачіску свої довгі пальці, перебираючи пасма довгого і чорного, мов крило ворона, волосся. Шаліз горнулася до його гарячого тіла і дрібно тремтіла.

— Це була прощальна ніч, Ланіусе, — з легким смутком промовила Шаліз, проводячи рукою по його міцному тілу. Не сміла підвести очей і побачити в погляді його ставлення до цього.

— В якому сенсі? — він застиг, мов камінь. Лиш його губи ворушилися, випитуючи в Шаліз причини її рішення. — Тобі щось не сподобалось?

— Не в тому справа. Все було чудово, як і завжди. — вона гучно видихнула, зачіпаючи теплом свого подиху його шкіру, — Мене обрали. Для володаря.

— Коли? — здавалося, стукіт його серця не давав вдихнути.

— Вчора сповістив посланець.

— Ні. Коли ти збираєшся їхати? — Ланіус говорив крізь міцно зчеплені зуби, ніздрі його роздувалися, виказуючи невимовну лють, що наразі тримала його в своїх міцних лещатах.

— Завтра. — Легка усмішка торкнулася вуст Шаліз, — Ти ж знаєш сам, це велика честь — бути обраницею володаря.

— А як же ми? — Ланіус підвівся і сів на ложі, поставивши свої ступні на холодну кам’яну підлогу. Холоду він не відчував, його гаряча кров вогняного воїна не давала йому відчути холоду. — Як я? Хто я для тебе?

— Ланіусе, не починай, — Шаліз простягнула руку і торкнулася його широкої спини, — Все в тебе буде добре. Ти теж гарна партія для багатьох. Один з кращих воїнів Ігніс, дужий і мужній. Он тільки свисни — і Ембер одразу прибіжить до тебе.

— А для тебе, видно, недостаньо… — Ланіус повернувся обличчям до жінки, яку вважав своєю і споглядав як полум’я свічок танцює в її чорних очах.

— Не в тому справа, — Шаліз не відводила очей, виказуючи свою впевнену рішучість, — Володарю ніхто не відмовляє. Навіть думати не хочу, що зроблять з тією нещасною, яка надумає відмовитись.

— Щось я й тих, хто був удостоєний такої честі теж не зустрічав, — гмикнув Ланіус, — Яка їхня доля далі?

— Вони всі живуть у палаці володаря. В спеціальному палаці, Ланіусе. Де тільки жінки. Його жінки.

— Звідки ти знаєш? — його голос просто сочився недовірою, злегка наповнюючись зневажливими нотками.

— Посланець повідав, — знизала плечами і відвернулася, не маючи сил витримувати його розлючений погляд.

***

Величезні вітражні вікна зимового замку на горі Спис були єдиним джерелом кольору в тьмяному похмурому приміщенні. Посеред кімнати на підлозі стояв канделябр з запаленими свічками, віск скапував на холодну кам’яну підлогу, розповсюджуючи в повітрі кімнати аромат лавандового масла.

— Ембер, — Шаліз звернулася до жриці, що її супроводжувала, — Принеси чашу з вином для ритуалу.

— Несу, — дівчина поспішила до підготовленого заздалегідь столу, на якому стояли приготовані інгредієнти для ритуалу, — Ось. Тримай.

Шаліз пройшла до центру кімнати і стала перед вівтарем богині вогню Ігніс, поставила чашу з вином на перший ярус вівтаря. Слідом до кімнати увійшов Ланіус. Схилив голову і прихилив коліно перед вівтарем.

— Ембер, залиш нас, — не підводячи голови наказав Ланіус.

Ембер, зловтішно всміхнувшись, іронічно вклонилася і вийшла з кімнати, зачинивши за собою масивні двері з рідкісної породи дерева.

— Шаліз, ти маєш зупинитись, — він простягнув руку і торкнувся її плеча. Вона сіпнулася і скинула з себе його руку.

— Не торкайся мене, — навіть голови не повернула в бік Ланіуса, — Зіпсуєш ритуал.

— Я кохаю тебе, Шаліз, — він рішуче відстоював своє, — Ми можемо втекти.

Шаліз лише голосно засміялась, жбурнувши йому в обличчя своїми словами, які мали б відштовхнути його.

— Кохання? Тобі не здається, що його роль переоцінена? — запрокинула голову в істеричному сміхові, потім стишилась і одягнула маску серйозності, — Кохання робить тебе слабким і вразливим. Ревнощі зводять тебе, могутнього воїна, з розуму. Це не кохання, Ланіусе, а всього лише бажання володіти мною одноосібно. Ти не готовий ризикувати своїм життям…

— Я готовий, — Ланіус перебив її, схопив за руку і смикнув на себе.

— А я не готова! — Шаліз висмикнула свою рук з його хватки і відштовхнула його, — Нам було добре разом, але на цьому все!

Вона взяла ритуальну чашу, наповнену червоним густим вином, додала туди заздалегідь приготовані трави і схиливши голову почала щось гучно шепотіти, з кожним словом збільшуючи гучність. Повністю ігноруючи присутність Ланіуса.

— Гаразд. Якщо така твоя відповідь, тоді… — він не закінчив своє звернення до Шаліз, бо вона його не чула, поринувши у ритуал. — Але знай, йому я тебе не віддам.

Ланіус підійшов до дверей і, відчинивши їх, вийшов в передпокій, де на Шаліз чекали Володар разом з купою вартових. Хоча і у храмі Ігніс йому не було чого остерігатися, та всеодно він завжди ходив зі своєю вартою. Для перестороги.

— Володарю, — Ланіус схилився перед Аварисом, — Маю для вас неприємну звістку. Ваша обраниця, на яку ви чекаєте, готує вам в ритуалі отруєний напій.

— Що ти верзеш? — Володар гримнув щосили на Ланіуса, — Не може такого бути! Вона не насмілилася б!

— Перевірте! Якщо не вірите! Я ж лише хочу уберегти вас від небезпеки. — він покосився на вартових, які вмить щільно обступили Авариса.

— Приведіть її! Негайно! — Аварис аж почервонів від люті. — І напій принесіть!

За хвилину почулися кроки, впереміж з цокотом підборів. До кімнати, де на неї чекали, першою зайшла Шаліз, тримаючи в обох руках ритуальну чашу. А слідом зайшли вартові, що аж облизувалися на її звабливу ходу і стрункий стан. Шаліз привітно посміхалася і відводячи очі, вклонилася Аварису. Той лише ковзнув поглядом по ній і звернувся до вартового, що стояв найближче до Шаліз.

— Випий! — Аварис кивнув на одного з вартових, потім перевів погляд на Ланіуса, — Якщо ти мене обдурив, я відрубаю тобі голову. Якщо ж це виявиться правдою — підеш до мене у варту.

Вартовий, що отримав наказ, випив все до дна під повним здивування поглядом Шаліз, вона одна була не в курсі всього, що відбувається. За кілька хвилин вартовий захрипів, схопив себе за горло, лиш беззвучно розтуляючи рота, мов риба, і впав. Його розплющені очі дивилися в стелю, на якій були вирізьблені з каменю язики полум’я, що падало з неба, та він вже нічого не бачив.

— Відрубати їй голову! — вигукнув Аварис, ткнувши вказівним пальцем в бік Шаліз.

— Ні, володарю! — Ланіус підскочив до Шаліз, затуляючи її собою, — За законом ви маєте її стратити на площі і спалити привселюдно. Щоб іншим для науки було!

— Так. Ти маєш рацію. — Аварис замислився, почухуючи свою коротку бороду, — Тоді заберіть її до в’язниці.

Вартові, схопивши Шаліз попід руки, потягнули її геть. Погляд, сповнений ненависті був прикутий до Ланіуса. Щойно той, хто кілька хвилин тому клявся їй в коханні, зрадив і оком не моргнувши, прирік її на привселюдну страту.

— Я буду присутнім на твоїй страті, обіцяю. — Його очі блиснули зловтішним полум’ям, яким він провів розгублену і збентежену Шаліз. Вона не очікувала такої різкої зміни в його поведінці.

Вартові, вхопивши її попід руки потягнули її до воза, щоб відвезти до в’язниці в замку Авариса. Її ноги волочилися по кам’яній підлозі, а погляд з розгубленого змінився на розлючений, в почорнілих розширених зіницях палахкотіло два багаття. Вона збиралася мститися. Саме такою вона закарбувалася в пам’яті Ланіуса, який не зводив з неї очей, доки вона не зникла з поля зору.

— І я тепер залишився без обраниці. Мені терміново потрібна нова! — Аварис, здавалось, викинув з голови всі думки про те, що його ледь не отруїли, і перемкнувся на те, заради чого сюди явився.

— Володарю, оберіть мене, — Ембер, вдаючи сором’язливу невинність, запливла до зали, але була зупинена вартовими. — Я нічим не гірше за Шаліз.

Це було б неможливим, якби вони знаходились у будь-якому іншому місці. Ось так, без поважної на те причини і попереднього узгодження, звертатися до себе Аварис не дозволяв нікому. Але тут, у храмі Ігніс всі жили за правилами вогняної богині.

Володар, окинувши поглядом Ембер з ніг до голови, залишився вдоволеним побаченим. Все, як він любив: і стрункий стан, і довге волосся, і покірний погляд.

— Підходить, — сказав і, кинувши своїм слугам, — Підготуйте і приведіть її до мене в кімнату.

— Але ж, володарю, — розпочав один з вартових, витріщившись здивовано, — Ви ж в гостях, в храмі Ігніс. Не краще почекати до вашого замку?

Проте, наштовхнувшись на суворий погляд Авариса, який ледве стримував свою лють, вартовий лиш вклонився і позадкував виконувати наказ.

***

Урочиста страта, як би дивно це не звучало, була готовою розпочатися. Натовп гудів все сильніше, вишиковуючись ближче до помосту. Кожен хотів якомога ближче роздивитися як зрадницю повісять, а слідом і спалять її тіло. Таке не часто випадало побачити, бо зазвичай страчували на місці скоєння злочину, не зволікаючи. І лише жриці вогняної богині могли бути удостоєні честі привселюдної страти, мученицької і видовищної смерті.

Шаліз вже стояла на помості, прив’язана до шибениці, поки натовп очікував появи володаря. Про прибуття Авариса сповістили фанфари, натовп вмить розступився, утворюючи живий широкий коридор, всі направили погляд в землю. Володар повільно їхав верхи на вороному коні з зашореними очами, по обидва боки живого коридору були розставлені вартові в червоних мантіях, тримаючи в руках смолоскипи.

Шаліз вишукувала поглядом серед вартових Ланіуса, підлого зрадника, що так її підставив. А приреченій на смерть жриці нестерпно хотілося подивитися у вічі підступного коханця своїми чорними, сповненими ненависті очима. Хотіла, щоб він відчув її лють і зневагу до нього і його кохання. Проте ніяк не могла розгледіти його серед присутніх.

— А обіцяв прийти і дивитися на мою страту, — зневажливо пробурмотіла ледь чутно Шаліз.

Володар спішився, віддавши свого коня в руки одного з вартових. Піднявся на трибуну, щоб всі могли його бачити, підняв руку зі смолоскипом догори, сповіщаючи, що час починати страту. Натовп заревів, загудів і заплескав, вітаючи Авариса.

Шаліз лише заплющила очі і приречено зітхнула, змиряючись з прийдешнім кінцем. Кат, здоровенний чолов’яга, не знімаючи каптура чорної мантії з обличчя, підійшов до Шаліз і накинув мотузку їй на шию, слідом вартові розпалили багаття своїми смолоскипами у неї під ногами. Після того, як з-під її ніг виб’ють опору вона повинна висіти і горіти в полум’ї, доки мотузка не перегорить і її тіло не впаде остаточно в багаття, змішуючись з полум’ям і попелом.

Всі з завмиранням серця очікували на момент, коли Аварис опустить руку і кине свій факел у багаття, даючи старт страті. І ось замайорів вогонь в польоті до багаття. Страта розпочалась.

Шаліз бурмотіла свою останню молитву, коли смолоскип володаря зустрівся з багаттям і змішався з його полум’ям. Слідом відчула, як її ноги лишаються без опори і пекучий дотик рук ката на своїй шиї. За цим її свідомість згасла і останнім, що вона побачила, був спалахнувший височенним стовпом полум’я червоний плащ Авариса.

***

Тіло нещадно нило і боліло, на шиї і животі пекло від опіків. В кімнаті доволі сильно смерділо паленим пір’ям. Шаліз повільно розплющила очі і різко зажмурилась від яскраво червоного світла, яким була наповнена кімната. Яскраве світло і тепло, яке обпікало її шкіру після кількох тижнів у холодній і сирій в’язниці.

— Я все ще горю у полум’ї… — прошепотіла вона, потрісканими вустами.

— Ні, ти палаєш від сорому, — приємний і такий знайомий чоловічий голос пролунав у її голові і за мить до її рота торкнулася чаша з холодною водою.

Не розплющуючи очей, вона зробила один великий ковток живильної вологи, знову відключаючись. Вона бачила сон. Холодна зима і темрява ночі, сміх і прокльони натовпу, здоровенний кат в чорному каптурі потирає руки від нетерпіння розпочати її страту. Його гарячі руки спочатку на її шиї, а потім і на животі. Крики. Зшаленілий натовп. Палаючий Аварис з німим криком і спалахи вдалині, що фарбували небо в червоний колір.

Шаліз різко сіла, зненацька виринувши з небуття. Остовпіло кліпала очима, намагаючись налаштувати зір. Червона гаряча і світла кімната наштовхувала на думку, що вона вже в покоях богині вогню Ігніс, попрощалася з земним буттям і тепер очікує на вирок богині. Але ні, не може так смердіти в покоях богині смаленим пір’ям. Хотіла прочесати пальцями своє волосся, але воно чомусь закінчувалось вище плечей. Кінчики його були жорсткими і сухими, тріщали під її пальцями і ламалися, залишаючись на руках.

— Так от що то смердить, — скривила носа Шаліз, — То моє волосся обгоріло…

— Так. — Шаліз відчула дотик гарячих рук на своїх плечах, і різко обернулася, — Ланіус?

— Так, — він несміло усміхався, турбуючись про її реакцію, — Ти не хотіла мене слухати, то довелося діяти інакше. За волосся вибач, не зміг все врахувати.

— Що сталося? — Шаліз нічого не розуміла, окрім того, що її катом був Ланіус, який і врятував її.

— Як я і думав, Аварис був невиправдано жорстоким і безчесним володарем. Маючи покровительство богині Ігніс, він користувався ним не на благо. За що і був покараний богинею з нашою допомогою. Половина вартових Авариса підтримали наше повстання. Бачила б ти як палахкотів його палац!

— І хто тепер володар?

— Скоро дізнаємось, — загадково всміхнувся Ланіус, подаючи Шаліз знову чашу з водою.

— А Ембер? Що з нею? — все ж цікавість була невід’ємною частиною жіночої сутності Шаліз.

— Ембер… Вона стала тією рушійною силою, що підштовхнула нас до дій. Вона навіть до світанку не дожила. Її знайшли пошматованою, прив’язаною власним волоссям до ліжка, закривавлену і всю в опіках… Після ночі з Аварисом, до якого ти так прагнула, — сповненим докору тоном, промовив Ланіус, ковзнувши таким самим докірливим поглядом по обличчю Шаліз. — Він осквернив храм Ігніс, обитель вогню. І був покараний нею, її вогнем. В полум’ї згинуло все, що могло б нагадати про Авариса. Тепер він перебуватиме у вічному забутті.

Шаліз слухала жахливу правду, затуливши обома руками рота і витріщивши очі. Невже це все правда, і вона сама збиралася йти на таку жахливу смерть? Але, як же тоді з отрутою сталося…

— Як ти дізнався про отруту в напої? — Шаліз, примруживши очі, з підозрою дивилася на Ланіуса, — Чи ти сам туди її підсипав?

— Я побачив, як Ембер це робила, коли йшов зупинити тебе, — було помітно, що Ланіусу неприємно виправдовуватись, і образливо, що Шаліз все ще йому не довіряє, — У мене іншого виходу відкласти твою смерть не було. Або ти померла б від отрути, коли б першою ковтнула напій, або ж закінчила б так само, як Ембер. А так я виграв час для підготовки твого порятунку. І для помсти від імені Ігніс. Запрошую тебе подивитися на страту Авариса.

Ланіус взяв Шаліз за руку, опіків на шкірі більше не лишалося. А це означало тільки одне, вона знову повністю йому довіряє, її кров знову така ж гаряча, як і його.

— Одягайся, — Ланіус подав їй білий саван, щоб вона могла прикрити свою наготу. Вдягати на себе щось тепліше більше не було потреби, вона знову не відчувала холоду. — Не дарма ж народ зібрався, буде видовищно.

***

На вулиці вже стемніло і якби не заграва від полум’я, що витанцьовувало свій містичний танець, щось побачити було б складно. Два блідих місяці проглядали через похмурі хмари, якими було затягнуте чорне небо. Натовп не розходився, всі очікували на обіцяне видовище.

Ланіус, тримаючи Шаліз за руку, підійшов до помосту, де мала відбутися її страта. А тепер на тому місці стояв прив’язаний Аварис, оточений своїми ж вартовими, що наставляли свої списи в його бік. Обсмалений плащ володаря, що колись був одним із символів його влади, теліпався лахміттям на понурих плечах. Та й сам він мав жалюгідний вигляд.

— Ну, хто наважиться на перший удар? — Ланіус вишикував вартових, які нещодавно клялися у вірності Аварису.

Вони гомоніли, переглядалися між собою, проте ніхто не наважувався зробити перший крок.

— Боягузи, — окинув їх зневажливим поглядом і першим підійшов до Авариса.

Розірвав залишки одягу, що прикривали його груди. Дістав з багаття розпечене до червоного кольору клеймо і притулив до оголеної шкіри колишнього володаря. Площею пролунав несамовитий крик, який за мить був заглушений гучними аплодисментами і вигуками натовпу. Глядачам подобалось.

Коли Ланіус прибрав інструмент від Авариса, на його грудях можна було прочитати «Ігніс». Це стало початком покарання від богині.

Наступним до виконання вироку приступив один з вартових, сподіваючись завоювати прихильність Ланіуса. Він підійшов до майже непритомного Авариса, підняв його голову і відтяв тому язика. Підняв його високо над собою і під гучні вигуки натовпу кинув до багаття, що палахкотіло біля його ніг.

— Тобі ж подобалось дивитися, як конають дівчата від твоїх каліцтв, — докірливо мовив Ланіус, згадуючи ті каліцтва, що стали перед його поглядом, коли віднайшли Ембер. Аварис швидко захитав головою, бризкаючи навколо кров’ю, що лилася з його рота. — Тож, гадаю, очі теж зайві.

До виконання цієї частини вироку став наступний вартовий. Він спритно виколупав його очі гострим ножем, як вправний рибалка рибі перед смаженням. Два очних яблука полетіли слідом за язиком у супроводі схвальних вигуків натовпу. Аварис вже ледь дихав, захлинаючись власною кров’ю, що струменіла по його лицю, на якому танцювали відблиски полум’я.

— А ще тобі подобалося чути їх стогони, крики і благання, — крізь зуби прошипів Ланіус, відтявши два вуха, і кинув їх до решти від’єднаних частин тіла.

Вдосталь нагаласувавшись, натовп стих. Всі очікували нарешті того моменту, коли Авариса позбавлять життя.

— Все! На цьому вистава закінчилась! Ви отримали те, заради чого прийшли! — вигукнув Ланіус і під розчарований гул натовпу підійшов до ледь притомного Авариса. Відв’язав його і поволочив сходами до підніжжя помосту. Там на нього чекала вродлива сивокоса жінка в червоній мантії. Вона перехопила Авариса в свої руки, зблиснувши полум’ям в зіницях, і злегка кивнула головою, дякуючи.

— Це ж мати Ембер! — вигукнула Шаліз, — Навіщо він їй?

— А ти здогадайся, — Ланіус хижо усміхався, — Гадаю, гострих відчуттів вона йому ще вдосталь подарує.

Шаліз оторопіло кліпала очима і відкривала рота, аби щось сказати, та слова не хотіли складатись в речення. Важко і глибоко дихала, не зводячи очей з Ланіуса.

— Все ще вважаєш, що кохання робить когось слабким? — запитав Ланіус з недовірою дивлячись на Шаліз.

— Ні, — Шаліз засоромлено опустила очі, які вмить наповнилися сльозами, — Вважаю, що кохання рятує життя. — Затихла на мить, намагаючись проковтнути ком, що підступив до горла, — Я вважала, ти мене зрадив, підставив, щоб помститися за мою відмову, а ти… Ти тепер не захочеш бути зі мною…

— З чого ти взяла це? — здивовано підвів брови Ланіус, — Навіщо я б тоді тебе рятував? Тепер я тебе нікуди не відпущу і ні з ким ділити не стану.

— А я нікуди й не збираюсь, — ніжно усміхнулася Шаліз, простягаючи руки, щоб обійняти Ланіуса, — Краще вже горітиму в твоїх обіймах, доки повністю не згорю.