Швоня

Від самого дитинства їй була вготована успішна кар’єра в велетенській корпорації по винищенню дрібних шкідників. Всі її родичі були талановитими мисливцями за мишами, пацюками, а також, комахами і настирливими птахами. Жодна операція з очищення приміщень ще не була ними провалена, і родина бойових крисоловів пишалася своїм авторитетом у місті.

Та все це не мало значення для Швоні.

Вона ніколи не хотіла жити у місті. Всі ці сусіди, яким є діло до кожної дрібниці, родичі, які хочуть пишатися кожним її вчинком, сестри і брати, що вже давно принесли батькам першу здобич.

Швоня почухала за довгим волохатим вухом із чорно-рудою китицею й спробувала прислухатися до внутрішнього голосу. Та почула лише внутрішній голод. І не дивно! Сидіти кілька довгих годин на високому даху літньої кухні і принюхуватися до ароматів супу, що його варила мама.

Швоня любила матусю, але не смакувала її улюблену страву – суп зі щурячих хвостиків. Та сьогодні аромат спецій і кропу був настільки яскравим, що Швоня все ж відчула, як рот наповнюється слиною.

Обережно спустившись із даху і затримавшись довгими пальцями за виступ у стіні, Швоня зазирнула до відкритої хвіртки і втягла носом смачне повітря. В животі щось відгукнулося голодним вуркотінням.

— Швоня? Це ти? — гукнула мати. — Не ховайся і заходь обідати. Суп майже готовий.

Прочинивши двері, дівчина зайшла до невеличкої кімнати. Намагалася не глядіти в бік великих і дрібних горщиків і скляних коробок, в яких зберігалися різноманітні органи й кінцівки спійманих шкідників.

Однак виявилося, що навіть не дивлячись на все те багатство, уява Швоні сама змалювала перед нею бридотну картину.

— Смачного, доню, — лагідно проказала мама, не помічаючи, як сіпнулася від цих слів дівчина.

Її яскраво-сині очі зупинили погляд на глиняному полумиску, над яким підіймався парок. Всього кількома дугоподібними стрибками Швоня стрибнула на лавку й, огорнувши змерзлі ноги пухнастим хвостом, взялася до їжі.

Суп був поживним і корисним, але Швоня намагалася не думати про те, що в ньому було окрім моркви, кропу та спецій.

— Батько зараз вистежує банду сіромишів біля малого амбару Ховраховського. Віднеси йому трохи запіканки. А я поки займуся вечерею.

— Добре, мамо, — слухняно відповіла Швоня, намагаючись не звертати уваги на те, як стислося серце.

Не давши дочці отямитися, мати простягла вузлик з їжею. І вже за лічені хвилини Швоня крокувала дорогою.

— Мені не страшно, я — хижак, — повторювала дівчина кожні кілька стрибків.

— То кого ти боїшся, хижачко? — пролунав чийсь насмішкуватий голос.

Швоня озирнулась навкруги і побачила біля паркану якогось незнайомого хлопця.

Точніше, знайомого, проте не представленого. Він вчився з нею у випускному класі, однак жодного разу вони не говорили.

— Нікого, — заперечила дівчина. — Це така вправа.

Вона хотіла вже піти геть, коли хлопець її наздогнав.

— Знаю. Мені вона зовсім не допомогла.

— Чому? — проти волі зацікавилася Швоня.

Він гмикнув, поглянувши на неї, а тоді вже відповів:

— Пацюки також хижаки. А твоя родина винищує їх з легкістю.

— Неправда! — запально скрикнула Швоня, смикнувши вухами. — Це аж ніяк не легко.

Вона навіть забула про своє попереднє запитання.

— Хіба? — знизав хлопчина круглими вухами.

І пішов геть. За ним тягнувся довгий лисуватий хвіст.

9.09.2017