Зміст
  • Фенікси
  • Фенікси

    Ніхто достеменно не пам'ятав, коли прийшли фенікси. Але Леграя пам'ятала їх все своє життя. Їх та ще війну. По суті — тотожні поняття. Фенікси та війна. Війна, що стала звичкою, що стала буденністю. Хто зна кілька поколінь людей та повсталих з попелу віддали свої життя на її жертовний вівтар, який не насичувався здається ніколи.

    Леграя важко зітхнула. Вона дивилась за обрій, намагалась вгадати, де знаходиться Вогняне місто — столиця феніксової країни Ландори. Місця, що чекало на неї. Що хотіло заволодіти нею, схопити та всотати в себе, як у вир. Леграя не плакала казна скільки часу й певно зараз не заплаче, але щось голко-колюче, вогке та вразливе свербіло у неї під повіками. Опалювало їх зсередини. Дівчина заплющила очі й щоками скотились дві гарячі краплі. Нечувано. Вона змахнула їх, вдала, що не бачила й не відчула.

    — Люба, ти готова? — губи батька Леграї тряслись, як у немічного стариганя.

    — Звісно. Тільки можна останнє прохання?

    — Так?

    — Я хочу побачити майстра Кроя.

    Батько на мить замислився.

    — Авжеж...Він у своїй Вежі. Тебе провести?

    — Дякую, королю, — Леграя низько вклонилась, — я сама.

    Леграя без поспіху рушила до Вежі. Вона наче смакувала кожен крок, вбирала в себе відлуння, що розносилось просторими коридорами та переходами. Відчувала й розуміла, що проходиться ними востаннє.

    — Майстре, — Леграя поважно схилила голову, — я прийшла попрощатися.

    — О, дитя моє, — дуже високий, сухорлявий чоловік з вузьким трикутним обличчям та широкою лисиною, облямованою пасмами сивого волосся, дивився на неї скорботно та розпачливо.

    — І я хочу ще раз почути все, що ви знаєте про феніксів.

    — Що саме, принцесо?

    — Все.

    Старий розвів руки в сторони.

    — Але я розповів все, що знав...

    — Розкажіть ще раз, майстре, з початку. Як казки, що розповідали мені, коли я малою прошмигувала у Вежу потайки від усіх. Навіть від короля, — Леграя відчула, як під повіками знову стає солоно та гаряче. Нехай останні сльози в житті вона проллє тут, в келії старого майстра Кроя.

    Майстер погладив довге біляве волосся Леграї, відкинув пасмо, що впало на щоку й провів шорстким пальцем по ніжній дівочій шкірі, витираючи теплу сльозу.

    — Фенікси прийшли з зірок, з далекого космосу. Вони втратили свій дім. Їхня планета згоріла, так само, як можуть згоряти вони, але не відродилась. Не повстала з попелу. Фенікси шукали прихистку, а ми не схотіли прийняти їх...

    — А якби схотіли, якби згодились, всього цього б не було?

    — Я не знаю, дитя... Людям часом важко порозумітися навіть між собою, що вже казати про створінь з іншої планети. Зазвичай, людина намагається прибрати те, що не розуміє, знищити...якщо не виходить просто не помічати, — майстер Крой опустив очі долу. — Фенікси мали достатньо сили, аби просто стерти нас на порох, звільнивши для себе всю планету, але не зробили цього... Натомість почалась війна, що висмоктала з нашого світу всі сили.

    — Скажіть краще, які вони, майстре? — нетерпляче спитала Леграя.

    Крой запитально скинув брови.

    — Ти ж зустрічалася з ними, адже так? Була поряд з батьком, коли делегації феніксів прибували до королівського двору?

    — Була, але мені здається, я щось упустила...Я знаю лише про феніксове безсмертя, про переродження приблизно кожні сто років.

    — Все так, принцесо. Новоповерненний фенікс слабкий та беззахисний, як і людське дитя. Його виходжує та доглядає зазвичай або партнер, або родич. Фенікси стають повністю дорослими по досягненні ними 20-річного віку й майже не старіють. Вони постають з попелу незліченну кількість разів, якщо тільки їх не вбити мечем з саранської сталі.

    Леграя здригнулась при згадці про саранську сталь. Найжахливіший спогад її дитинства був пов'язаний саме зі вбивчою зброєю. Тоді, майже 20 років тому, людям вдалося захопити в полон кілька десятків високородних феніксів. Й вони влаштували публічну страту. Кожного фенікса довго пронизали саранським мечем, щоб він горів якомога довше. Леграя пам'ятала охоплені полум'ям сильні феніксові тіла й несамовитий крик, що ще довго відлунював не тільки в її свідомості — у всьому королівському палаці. Саранська різанина — саме так люди прозвали безжальну страту.

    Й влаштував її дід Леграї.

    — Фенікси в кілька разів сильніші за наших чоловіків, — продовжував між тим майстер Крой, — температура їхнього тіла вище майже на 10 градусів, вони, хоч і мають оперення на передпліччях, літають лише за допомогою спеціальних накладних крил, в конструкції яких я так і не зміг розібратися до кінця, — й майстер почав шарудіти паперами на столі, намагаючись відшукати креслення та схеми.

    Леграя слухала розсіяно. Вона думала про феніксів, яких бачила на авдієнції у батька. Які прийшли з пропозицією завершити війну в обмін на... На неї. Об'єднання двох ворогуючих народів можливо лише через шлюб. Так вирішили фенікси й з цим нарешті погодились люди. Але щось не сходилось... Чому тільки зараз вони запропонували ЦЕ? Чому воно випало на її долю?

    — Вони пам'ятають свої попередні життя? Пам'ятають, що було до того, як згоріли й переродилися знову?

    Крой замислився.

    — Так, але пам'ять повертається не одразу... Партнери лишаються вірними одне одному впродовж багатьох перероджень. Наскільки я знаю, фактично у Ландори два королі: поки один досягає зрілості, інший править до самоспалення. Цей цикл триває вже кілька тисячоліть. Королі Граяль та Лагедрой.

    — Граяль..., — зачудовано повторила Леграя.

    — Так...той, хто має стати..., — Крой закашлявся, подавившись словами.

    — Моїм чоловіком.

    Кілька хвилин в покоях майстра висіла важка тиша. Вязка та тягуча, вона наче зліпила вуста принцеси, здавила груди, лишаючи можливості дихати.

    — Майстре, — Леграя повернула обличчя до Кроя, ловлячи його реакцію, — чи знаєте ви, що буде, якщо людська жінка віддасться феніксові?

    Крой спробував приховати дрижання рук й прискорене дихання.

    — О, принцесо, я не знаю цього, але думаю над тим, відколи дізнався про твоє рішення... — він подивився прямо у синьо-сірі очі принцеси. — Люба, ти — не жертва, ти — наш посланець, символ нової ери, що нарешті змінить еру війни. Всі виснажені, Леграя, не тільки ми, фенікси насправді теж...

    Третя зрадницька сльоза почала зароджуватися поміж вій принцеси.

    — Дякую вам, майстре...отче...за все, що робили для мене й королівства, — вона кинула останній погляд на старого майстра, чиї груди здіймалися від німого ридання й швидко підвелася. — Прощавайте!

    — Прощавай, дитя, я ніколи тебе не забуду...

    — Ти не зобов'язана цього робити... — батько уважно дивився на Леграю широко розчахнутими очима. Вона вже чула важкі кроки феніксових посланців, що повільно здіймались сходами.

    Дівчину струснуло, як від удару блискавки. Не зобов'язана? Її вчинок має завершити нескінченну війну. Це все одно, що тримати кухоль води над тим, хто вмирає від спраги й вдавати, що насправді не ти винен у його стражданнях.

    В такі моменти вона ненавиділа батька. За такі слова.

    — Звісно зобов'язана, — Леграя спробувала сказати це якомога байдужим й рівним тоном.

    — Твою жертву ніколи не забудуть....Я не забуду...

    Леграя розуміла, що батько розмовляє з нею, наче з приреченою. Він вже не бачить перед собою доньку. Він бачить небіжчицю. Певно вона нею й була, адже відчувала всередині порожнечу, що стрімко розповсюджувалась, заливала, плямувала чорним єство дівчини.

    Принцеса рвучко розвернулась, коли двері в королівську залу з гидким хрустом роз'їхались в сторони, пускаючи в середину трьох феніксів. Граяля серед них не було. Вони злегка схилили голови, лише у одного пір'я було викладено у формі ірокеза, переплітаючись з волоссям. Значить він старший.

    — Принцесо Леграя, ви готові?

    “Ніяких урочистостей. Мене наче викрадають з власного дому”.

    — Готова.

    Леграя кинула швидкий погляд на батька й натягнувши просторий каптур пішла до своїх супровідників.

    На дворі її чекав маленький паланкін, прикрашений традиційними кольорами Ландори — помаранчевим та фіолетовим. Старший фенікс допоміг їй забратися всередину, двоє інших вдягнули великі розмашисті крила, де на металеву основу кріпилися видовжені махові пір'я й в лічені хвилини підняли паланкін в повітря. Леграя з висоти дивилась, як над нею проминає рідне місто, рідне королівство, все її життя. Від страху висоти та розпачу її серце ганяло по грудній клітини з шаленою швидкістю, ризикуючи вирватися просто назовні.

    Королівство людей Пангарію від феніксової Ландори відділяла широка смуга посушливої рівнини. Ландора оперізувала гірський хребет та торкалась околицею Солоного моря, з якого дмухали часті вітри та над яким народжувались вбивчі урагани. Не дуже гостинне місце на планеті, але люди прагнули, щоб й тут не було непроханих прибульців.

    Паланкін різко хитнувся й Леграя зойкнула.

    — Ви скоро звикнете до цього, принцесо.

    ***

    Весілля не було. Принцесу привели в простору залу, яка знаходилась в приземкуватій широкій будівлі — певно головному палаці столиці. На тлі білих стін та аскетичної обстановки фенікси з яскравим волоссям та вбранням виглядали, як рясні бліки та безхмарному небі. Кілька жінок-феніксок в довгих туніках стояли поодаль вздовж колон. Чоловіки про щось перемовлялись в центрі зали, яку замість трону прикрашав вогняний фонтан.

    Ніхто не звертав на Леграю особливої уваги й кілька хвилин вона просто розгублено озиралась. Потім від групи чоловіків відділився високий фенікс. Король Граяль. Леграя впізнала його. Безшумно ступаючи босими ступнями, він повільно наближався до неї. Дуже повільно. Певно спеціально, щоб вона як слід розгледіла його. І Леграя дійсно не могла відвести погляд від свого вже чоловіка.

    З одягу на Граялі були лише лискучі металеві пластини, що вкривали широкі плечі та легка пов'язка на стегнах. Покриті пушком помаранчевого волосся груди лиснілись, вилиці червоніли легкою щетиною. Ірокез був більшим ніж у інших, побачених нею феніксів, крізь червоне та помаранчеве пір'я-волосся проступало кілька фіолетових пасм — знак, що короля Граяля позначив сам Зоряний Владар. Очі фенікса також палахкотіли лілово-бузковим світлом. Він виглядав створінням інших світів. Він і був ним.

    Леграя відчула, як щось ворушиться в її нутрі, наче велетенський змій ковзає всередині тіла, а невидима рука затискає горло, лишаючи можливості нормально дихати.

    — Вітаю вдома, королево, — Граяль вклонився так низько, що пір'я його вигадливої зачіски черкануло долівку. Він був вище принцеси на цілу голову.

    Леграя стояла в заціплені, не в змозі ані відповісти, ані поворушитися. Граяль підійшов впритул, нахилився просто до її вуха, відкинув пасмо. Він хоче поцілувати її? Леграя затремтіла ще дужче. Але король лише прошепотів, обдаючи шкіру, й без того вкриту сиротами, гарячим диханням.

    — Я не ворог. І ніколи не хотів війни. Не ми її вибрали, вона — нас. Ми всього лишень хотіли віднайти новий дім.

    А потім повернувся до свого почту й урочисто оголосив:

    — Віддайте шану новій королеві Ландори та Вогняного міста Леграї!

    До дівчини почали по-одному підходити фенікси та неохоче схиляти голови. Останньої підійшла молода фенікса, на вигляд, як 16-річна людська дівчина.

    — Це твоя помічниця — Саруна. Вона буде поряд з тобою весь час. Допоможе освоїтися в новому домі. Розкаже про нас, — король зробив особливий наголос на останньому слові, а потім стрімголов вийшов геть із зали, лишивши отетерілу Леграю наодинці з новою служницею.

    “Й це все?”

    — Королево, я можу провести вас у ваші покої просто зараз.

    — Зви мене Леграєю, без урочистостей... Так, проведи, — дівчина раптом усвідомила, що від хвилювання от-от втратить свідомість.

    Леграя стояла на просторому балконі й вдивлялась за видноколо. Її шкіру обдувало нічною прохолодою, в повітрі витав терпкий запах Солоного моря, чулися крики незнайомих птахів, що темними примарами кружляли над палацом. Леграя чекала. Після весілля чоловік завжди приходить до дружини. Чоловік. Але вона дружина фенікса. Перша людська жінка, що взяла шлюб з попелородженим, аби припинити багатовікову ворожнечу.

    Тієї ночі Граяль не прийшов. Й наступної також.

    — Саруна... я хочу прогулятися палацом. Покажи мені... Покої короля, — Леграя розуміла, що хоче принаймні поговорити з Граялем. Саруна вкрилась червоними плямами. — Я спитала щось не те?

    Молода фенікса потупила погляд.

    — Ніхто не знає, де королівські покої, це таємниця...

    — Вибач... тоді давай просто прогуляємось палацом, — молода королева розуміла, що за кілька тижнів свого перебування в Вогняному місті відходила від власної кімнати хіба що на кілька метрів.

    — Авжеж, моя королево, — Саруна вклонилась й вказала рукою вперед. — Звідти ми зможемо вийти у внутрішній двір.

    Леграя вперше побачила королівський палац зі сторони. Фенікси не будували високих будівель, бо через часті вітри з Солоного моря, високі шпилі башт швидко вкривались вапняковими відкладеннями та руйнувались. А ще у них не вистачало для цього матеріалів, адже майже всі каменоломні були в руках людей. По внутрішньому двору неспішно прогулювалось кілька феніксів, в центрі в просторих яслах сиділо немовля, до якого була прикута вся увага. Дуже дивне з вигляду маля. Наче, як людське, тільки значно більше, з м'яким червонуватим пір'ям, що пробивалось на голівці упереміж з волоссям. На передпліччях малюка виднілось кілька довгих пір'їн, схожих на махові, які дбайливо розчісувала дівчинка-фенікс. Хлопчик трусив брязкальцем і беззубо всміхався.

    Леграя автоматично відповіла дитяті усмішкою.

    — Хто це?

    — О, це король Лагедрой, він переродився зовсім нещодавно...Всі так чекали, кілька років його попіл не подавав надій, але ж, — Саруна здійняла складені разом долоні дороги, — хвала Зоряному Владарю, — він повернувся до нас!

    Леграя вражено дивилася на беззахисне дитя. І це король? Такий малий? Вона може легко позбутися його, вибравши підхожий момент, дочекатися, коли спопеліє Граяль й прибрати його так само! Вона може обезголовити Феніксову країну, покласти їй край, повернутися додому, не як колишня бранка, а як переможниця грізних та безсмертних попелороджених!

    — Королево, з вами все добре? — служниця помітила сум'яття Леграї.

    — Так...дякую... — вона раптом помітила по інший бік галявини Граяля, що невідривно слідкував за нею фіолетовими очима. Дівчину кинуло в жар.

    “Він прочитав мої думки, він здогадався, про що я думаю!”

    — Саруна, давай краще прогуляємось містом, — молода королева потягнула служницю геть. Подалі від королівського палацу.

    ***

    — Королево, мені здається, це не надто розумно...прогулюватися торговими кварталами без охорони!

    Леграя не могла не помітити, як на неї реагують: хтось витріщався, хтось відверто тицяв пальцями, а один зігнений фенікс з масним пір'ям на голові смачно харкнув просто їй під ноги.

    “Та як вони сміють! Я — принцеса Пангарії і королева цієї клятої Ландори! Це я маю їх ненавидіти! Лише за одну їхню присутність в цьому світі!”

    Але ненависті не було. Був страх. Й розуміння, що просто зараз її можуть розірвати на шмаття.

    — Простим феніксам важко зрозуміти, чому їх король взяв шлюб з людиною, — Саруна дивилась на Леграю благально, намагаючись відтягнути ту подалі.

    — Мені це теж не зрозуміло, — Леграя спробувала вивільнити руку. — Може ти мені поясниш?

    — Я не знаю цього... Але прошу повернутися в палац. Якщо король дізнається про це, а йому точно донесуть, у мене будуть великі неприємності....

    Натовп між тим напирав.

    — Людина! — заголосив хтось. — Проклята королева серед нас! — Леграя відчула, що у неї тремтять руки. Вона бачила, як все більше феніксок підходять до неї майже впритул.

    — Повсталі з вогню! Рідні по крові й попелу! Схаменіться й схиліть коліна перед своєю королевою, — Саруна спробувала заступитися за Леграю, але голос її тремтів і не справляв очікуваного враження.

    — Й це вона має нас врятувати? — чиясь кігтиста рука схопила королеву, лишаючи на передпліччі червоні смуги подряпин.

    — Врятувати? — ошаліло повторювала Леграя. Вона була переконана, що порятунок зараз потрібен лише їй.

    Хтось потягнув Леграю за сукню й вона почула огидний тріск — тканини розлазилась по швах, хтось безцеремонно схопив королеву за волосся. Дівчина водила навколо широко розчахнутими від страху очима, намагаючись принаймні тримати рівновагу.

    “Хоча б ганебно не впасти!”

    Перед нею мигтіли кольорові ірокези, від чого млоїло та двоїлось в очах, в ніс били незнайомі важки запахи. А потім десь в натовпі спалахнув смолоскип. Дуже великий смолоскип. Леграя примружилась й лише відчувши огидний запах смаленого пір'я здогадалась — горить фенікс. Від жаху й неї заворушилось волосся на потилиці. Вона відкрила очі й усвідомила, що навколо них спалахують фенікси — один за одним. За кілька хвилин на площі стало жарко, наче у кузні. Одні фенікси палали, інші голосили, хтось намагався втекти світ за очі.

    — Це вона! Людина прокляла нас! — кричав хтось, але голоси заглушав гомін та тріск вогню.

    Леграя в жаху відступала назад, коли над нею нависла темна тінь. Фенікси враз відступили, вони падали долілиць, наче їх вкладала невидима рука.

    — Король! Король Граяль! О, великий, відмічений самим Зоряним Владарем, попелороджений хранитель Ландори, врятуй нас! — нарізно заголосили фенікси, що ще не були охоплені вогнем.

    Граяль схопив Леграю за ворот сукні, як кошеня. Він стояв позаду й дівчина відчувала, як від нього пашить жаром та гнівом. Він тримав важкі залізні крила розкритими, власні махові пір'я на передпліччях тремтіли під вітром. Не кажучи нічого, він зірвався в небо, уносячи Леграю з собою. Вмить вони опинилися майже попід хмарами.

    Леграя боялась опустити очі вниз, щоб не побачити, наскільки далеко вона від твердої землі. Дівчина з усіх сил трималась за Граяля, дряпаючи того до крові. Граяль не летів, він нісся з шаленою швидкістю. Але не до королівського палацу. До гір. З-за яких виглядало вічно невдоволене Солоне море, що бризкало піною та сіллю. Вони опустилися на виступі однієї зі скель.

    — Чим ти думала, коли вийшла за межі королівського палацу? Без дозволу!

    Леграя раптом збагнула, що бачила свого чоловіка лічені рази, а розмовляли вони й того менше. Вона не знала його.

    — Я вважала, що я королева, а не бранка, — спробувала захистися Леграя, хоча в голові у неї й досі паморочилось від побаченого.

    Граяль гмикнув.

    — Що сталося? Що сталося щойно на площі? Ті фенікси перероджувалися?

    Король мовчав.

    — Але чому вони накинулись на мене? Чому були такі злі?

    — А ти думала ми обожнюємо людей? Чи може боїмося їх?

    Леграя була впевнена, що ані перше, ані друге.

    — Це ви прийшли в наш світ! — з викликом кинула дівчина.

    — І що? — Граяль наближався, нависав над нею. Навколо нього витали аромати лабдануму та кедру. Намащена оліями грудь здіймалась, коли він дихав, крихітні помаранчеві пір'їни, що вкривали Граялеві вилиці, злегка рухались. Леграя ледь втрималась, щоб не потягнутися рукою й торкнутися їх.

    — Ви чужинці..., — дівчина розуміла, що виглядає переляканим дівчиськом поряд з Граялем й слова її не важать геть нічого.

    — І що? — повторив король.

    Леграя мовчала. Її очі затягувало в ліловий вир Граялевих очей. Він гіпнотизував її.

    — Ми зайняли найбільш негостинний куток планети. Той, на який люди й не дивились. Ми могли дати вам набагато більше, ніж ви мали й знали. Ми приходили з пропозицією миру п'ять разів! І що? — Граяль впритул наблизився до принцеси. Пушок його грудей торкався її розірваної сукні.

    — Ні...Літописи кажуть, що ви спустились з небес з вогнем...З війною...

    — Літописи? — заревів Граяль. — Не треба мені казати про літописи, якщо живий свідок тих подій перед тобою, — король широко розкинув руки в сторону. — Тричі з пропозицією миру приходив я, двічі мій брат Лагедрой. Але ви, люди, вхопились за свою планету, як дитина за зламану іграшку. Яка полагодити її не може, але й віддати не готова.

    Леграя захотіла сісти, вона відчувала, що ноги її підкошуються.

    — Хто буде правити, якщо ти згориш, а Лагедрой ще буде не готовий до того? — вона згадала беззахисне маля в садку королівського палацу.

    — Ти. Королева Ландори.

    Леграя похитнулась. Граяль підхопив її. Вона відчула, що його гарячі руки майже обпікають.

    “Температура тіла фенікса вище людської приблизно на 10 градусів, — спливли в мозку слова старого Кроя”.

    — Навіщо ти взяв мене за дружину, якщо навіть не наближаєшся, не береш мене?

    Граяль вигнув брову.

    — Я не братиму тебе силою. Це станеться тоді, коли ти сама захочеш.

    “Я вже хочу”, — ледь не випалила Леграя, вчасно схаменувшись. “Що зі мною відбувається, що він робить зі мною?”

    — Чому я? — ледь вимовила Леграя побілілими губами.

    — Провидиця... Вона сказала, що ти наш останній шанс.

    — Я не розумію...

    — Провидиця розкаже про все сама.

    Граяль розкрив залізні крила, червоні пір'їни стали сторч, він відірвався від скелі й в пару махів опинився високо над Леграєю. Вона заворожено проводжала його поглядом, з жахом усвідомлюючи, що фенікс кинув її просто в горах. Одну.

    Кілька хвилин Леграя трусилась від холоду, що нісся з моря, забившись в схрон серед каміння й підібгавши під себе ноги. Вона наче хотіла стати меншою, крихітною, а краще — й зовсім зникнути з цього світу.

    По її щоках струменіли сльози, вона не розуміла правил гри, в яку була змушена грати.

    Нарешті дівчина роззирнулась. З широкого кам'яного майданчика, на якому її лишив Граяль, відкривався чудовий краєвид на простору долину, позаду — темнів вхід в печеру. В її глибині мерехтіла заграва. Певно від багаття. Леграя підвелась.

    “Треба заховатися. Інакше я замерзну до смерті”.

    Вже ступивши в печеру, Леграя усвідомила, що багаття не може палахкотіти само собою, а значить хтось його розпалив. В печері хтось є й вона йде просто до нього. Навряд ця істота добра, якщо ховається від усіх казна-де. Але Граяль лишив її тут. Спеціально. То певно він хотів, щоб Леграя опинилась в цій печері. Королева усвідомила, що їй майже байдуже, кого вона зустріне у багаття. Навіть якщо її зараз розірве на шмаття невідомий звір й засмажить просто на тому вогні, вона приймає це. Все надто заплуталось для неї.

    Але біля палахкотливого зоряного кола сиділо не чудовисько. Сиділа фенікса. Стара. Такої старої Леграя ще не бачила, адже попелороджені майже не старіли. Її довге волосся, помережане яскравим пір'ям, було заплетено в довгі коси, які огортали ноги фенікси наче павутиння. Очі, великі та жовті, світились, як у кішки вночі, здавалось, що вони ловлять відблиски вогню й віддзеркалюють його.

    — Провидиця... — вражено здогадалась Леграя.

    Стара підвела на неї бездонні яскраві очі, що були старші за все, що дівчина бачила в своєму житті. Вона зрозуміла: провидиця не перероджувалась, вона не спопелялась жодного разу, вона просто жила нескінченно довге життя. Фенікса першою почала розмову:

    — Я бачила, як наша рідна планета занепадає...як вона спалахує й перетворюється на попіл. Назавжди. Я передбачила це й тому фенікси врятувались. Хоч і не всі. Далеко не всі. Я бачила, як відчайдушно мій народ прагне знайти новий дім, як він виборює клаптик цієї незатишної землі. Я бачила так багато спалахів, повстань із попелу, кожного разу вражаючись дивом феніксового переродження... Але жодного разу я не бачила перед собою людини. Хоч ми й живемо поряд з вами вже не одну сотню років.

    Провидиця здійнялась й низько вклонилась Леграї. Дівчина на мить оторопіла.

    — Дякую за гостинність й дім. — Королева не могла зрозуміти: провидиця говорить серйозно чи знущається.

    — Це велика честь для мене, — почала белькотати Леграя, аби просто відповісти хоч щось. Насправді зараз вона боялась набагато більше, ніж зранку на ринковій площі.

    — Ти змерзла, дитя. Зігрійся у мого багаття. Бачу, у тебе багато питань. Та дивись, щоб відповідей не виявилось ще більше.

    “Дитя... Так мене називав лише старий майстер Крой”.

    Леграя поволі опустилась й протягнула тремтячі руки до вогню. За мить її охопила солодка млявість, вона відчувала, що залишки сил виливаються з неї, як молоко з перекинутого глечика. Вона закрила очі й заснула.

    ***

    — Він повернеться по мене? — Леграя жувала шматок солонини, від якого пекло у роті, як від ковтка води з самого Солоного моря.

    Провидиця знизала плечима.

    — Ти казала, що відповідей буде більше, ніж питань! Натомість лише невизначено знизаєш плечима чи кажеш “хто зна”! — Леграя в розпачі кинула солонину в багаття, від чого то фиркнуло пучком іскор.

    — Питай, королево, спробую втамувати твою жагу.

    Леграя зосередилась, щоб втихомирити вихор думок, що кружляли в голові:

    — Коли ми з Саруною, моєю служницею, опинились на центральній площі фенікси почали нападати на мене...а потім...потім вони спалахували...один за одним! Щоб воскреснути?

    Провидиця важко зітхнула й подивилася на Леграю незбагненними вогняними очима.

    — Навряд... Якщо фенікс спалахує раніше відведеного йому строку, він вже не повертається.

    — Але чому? Хіба фенікси не відроджуються тієї ж миті, як спопеляться?

    — Колись було так...Але зараз переродження чекають довго...й можуть не дочекатися зовсім. Коли хтось повстає швидко, ми влаштовуємо Свято Вогню, славимо Зоряного Владаря, щоб він подарував швидке повернення й іншим феніксам. Ваша планета змінила нашу природу. Ми втрачаємо безсмертя. Фенікси почали згоряти раніше строку, не відроджуватись, а про новонароджених феніксів я не чула вже понад десять років. Ми чекаємо відродження роки, бережно зберігаючи попіл рідних у великих глечиках, — провидиця наблизилась до дівчини впритул, — у цьому світі фенікси дізналися, що таке смерть...

    Леграя мовчки вдивлялась у вогонь, їй вбачались там абриси короля Граяля.

    — Що ще ти хочеш знати, дитя?

    — Це боляче? Згоряти отак заживо?

    — Ні. Тобто не зовсім. Це такий різновид болю, якого прагнеш, якого боїшся, уникаєш і водночас — шалено бажаєш. Це не порівняти ні з чим. Люди такого не відчувають.

    — Чому ти казала, що я останній шанс? Останній шанс на що?

    — На збереження... Збереження нашого народу. Тільки об'єднавшись з людським родом, фенікси мають шанс не зникнути з цього світу. Ми втратимо безсмертя, але збережемо життя. Після народження твого сина — напівфенікса інші жінки та чоловіки прийдуть в наші міста. Наші спільні діти — ось ключ до припинення ворожнечі.

    — Хіба я зможу... Виносити дитя Граяля?

    Провидиця різко рвонула вперед й схопила руку Леграї. Та не встигла навіть відсахнутися. Стара фенікса почала нагріватися, наче вогонь багаття переходив просто на неї. Обличчя її затрусилось, очі вирячились й зяяли, як два маленьких сонця, вона вискубла кілька пір'їн з голови й кинула їх у вогонь. З жахом Леграя дивилась, як рука старої провидиці починає палати, потім чорніти й тріскатися, як обвуглене поліно. З рукою Леграї, яка опинилась в мертвій хватці палаючої руки, відбувалось теж саме. Вона спробувала вивільнитися, але не змогла.

    — Не пручайся, — хрипло промовила провидиця.

    “— Мамо, мамо, дивись, у мене пробивається фіолетове пір'я! — хлопчак років п'яти стрибав навколо Леграї. Вона усміхнулась й поцілувала дитину в маківку.

    — Як у батька. Ти також помічений Зоряним Владарем. Ти будеш найкращим королем Ландори!

    Хлопчик заливисто засміявся, вирвав у себе пір'їну й вставив в зачіску Леграї.

    — Тепер ти теж зовсім, як фенікс!”

    Леграя розчахнула очі, вона жадібно хапала ротом повітря, наче її довго тримали під водою. Дівчина відповзала геть від багаття, притискаючи палаючу руку до грудей, вона була певна, що опустивши очі, побачить на місці правиці обвуглену культю. Але рука біла ціла. Гарячіша, ніж зазвичай, але цілком нормальна. У вухах королеви стугоніла кров, у грудях несамовито танцювало серце.

    — Ось тобі й відповідь.

    ***

    Остаточно Леграя прийшла до тями в своїх покоях.

    “Як я тут опинилась? Куди поділася провидиця?”

    Знесилена, вона повалилась на ліжко, й потонувши у пухких подушках, забулась тривожним сном.

    Її розбудив не світанок, не світло, що струменіло з вікон. Її розбудив погляд, пронизливий та невідривний, який слідкував за кожним її рухом. За кожним вдихом. Граяль.

    — З тобою все в порядку?

    Вона рвучко здійнялась. Подивилась у фіолетові очі, в середині яких нуртувала снага. Мовчки кивнула.

    — Скільки тобі зараз років ? — Леграя відчувала гаряче дихання Граяля, воно обпікало, наче в його грудях жеврів вогонь.

    — Майже 95. Який за рахунком раз, краще не питай... Я того не пам'ятаю.

    — Ти... ти маєш скоро переродитися? — в роті стало зовсім сухо, в грудях — млосно.

    — Я більше не повстану з попелу. Мій час закінчується.

    — Чому? Звідки ти знаєш?

    — Фенікси відчувають таке.

    Король підвівся, щоб піти.

    — Не йди. Залишся зі мною, — Леграя потягнулась рукою до Граяля, тепло його тіла відчувалось навіть на відстані, а доторк й зовсім обжигав. Від фенікса віяло шаленою силою, яка знерухомлювала, зв'язувала невидимими путами, робила Леграю слабкою та поневоленою.

    Граяль зняв металеві наплічники, щоб не ранити королеву й підхопив її на руки. Торкнувся пекучою шкірою прохолодного тіла. Хвилі шпаркого збудження прокочувались одна за одною, Леграя затремтіла. Їй здалося, що вона цілує сонце, коли вуста Граяля торкнулись її. Міцні руки охопили стегна й вона слухняна оповила ногами стан чоловіка. Легка пов'язка сковзнула з нього услід за розірваною Леграєвою сукнею. В серці королеви палала пожежа, в животі горіло вогнем. Нехай цей жар спопелить її дотла! Байдуже, що вона не фенікса й не переродиться.

    Леграя не могла повірити, що ще зовсім нещодавно бажала всім феніксам смерті. Зараз, в обіймах Граяля, вона танула, як сіль від потужних хвиль Солоного моря. Вона розчинялась в ньому. Була готова на все.

    — Я кохаю тебе, — прошепотіла Леграя.

    — Я згорю за тебе...

    Леграя скрикнула, коли її лоно вибухнуло полум'ям. Провидиця була не права, коли казала, що людям не відчути того, що відчувають фенікси згоряючи. Тієї болі, якої прагнеш понад усе. Яка підкорює тебе.

    А потім перед очима стало темно, лише золотаві кола кружляли та танцювали навколо. Доторк м'якого Граялевого пір'я був останнім, що вона відчула перш ніж втратити свідомість.

    ***

    Саруна майже закінчила прибирання. Вона ретельно обтирала численні статуетки у великій залі, коли від її необачного руху похитнувся великий глечик у кутку.

    — Обережно! — підхопилась Леграя, притримуючи чималий живіт.

    — Пробачте, королево, — Саруна почервоніла, опустила очі й вибігла з кімнати.

    Леграя підійшла до глечика. Присіла поряд, притулилась до прохолодної шорсткої поверхні щокою. Руку поклала на живіт, відчула синові поштовхи.

    — Фенікси теж можуть помилятися, адже так? Ми чекаємо на тебе...

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    LadyZem
    11.06.2024 10:57
    До частини "Фенікси"
    Спойлер!
    Красиво, я б навіть сказала поетично) Дуже сподобалось❤️ Трохи занадто швидко перейшло від страху й готовності померти до палкого кохання, але формат оповідання обмежує, я розумію. Ще спіймала кілька некритичних одруків, один з яких, мабуть все ж краще виправити: Леграя з висоти дивилась, як ПІД нею проминає рідне місто...
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Катерина Тішенська
    11.06.2024 22:09
    До частини "Фенікси"
    Спойлер!
    Дякую за теплий коментар) Так, дійсно, я була обмежена конкурсним форматом, тому історія доволі швидка... Хоча я сама обрала таку тему, де можна (і, певно, варто було б) писати розлогіше та об"ємніше, але вже як є) є ідеї продовження та розширення, але їх (ідей) надто багато, може згодом)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Radianta
    25.05.2024 11:49
    До частини "Фенікси"
    Спойлер!
    Ох, я так люблю подібні оповідання 😀 тут і драма, і містика, і любов🥹 не знаю, наскільки ти тут потрапила в рамки конкурсу, бо я навіть не читала його умови, але ця міні-історія, яка відчувається зовсім не "міні" мені неймовірно сподобалася 🥰 так добре уявлялися фенікси, а особливо Граяль✨ сподобалися всі описи, дуже чуттєві💫 можна додертися до того, що почуття між героями виникли надто швидко, але все ж є в цьому якась магічність, для мене принаймні)) та й можна все зрозуміти, якщо згадати, що на конкурсах зазвичай нічогенькі такі обмеження у символах, треба підлаштовуватися😅 А загалом, це чудесне оповідання мною сприйнялося прям як пролог до якогось роману😄 пролог, що переповідає чи то минулі події, чи то майбутні✨ словом, підтримую інші коментарі, із таким насиченим світом, який ти встигла розкрити за це оповідання, хочеться бачити цілий роман😃 дякую за твою творчість!💛
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Катерина Тішенська
    26.05.2024 08:55
    Спойлер!
    Дякую файно за теплі слова☺️ дійсно, тут присутня деяка спритність в почуттях, обумовлена тим, що історію треба було "стиснути"... Можливо, я колись доберусь до цієї історії й чимало її розширю, бо тут дійсно є, де розгулятися - так, що й на роман вистачить 😉
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Анна Буке́
    20.01.2024 10:13
    До частини "Фенікси"
    дійсно цікава унікальність світу, щодо феніксів - як для малого жанру, опису їх вистачає сповна мені більше не вистачило самого об'єму оповіді: щонайперше, для поступового зближення героїв, а не швидко виникаючого бажання. та й загалом ідея дозволила б наповнити сюжет деталями це, певно, питання обмежень конкурсного обсягу, але цю історію хочеться бачити в більшому форматі невелике питання до відповідності вимогам жанру, скоріше виходить таки просто фентезі, ніж темне фентезі або жахи та це не зменшує цінності твору в своєму жанрі, та й вправно написано, легкий та приємний стиль
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Катерина Тішенська
    20.01.2024 10:57
    До частини "Фенікси"
    Вітаю! Згодна з Вами, що можна описувати більше: й про світ феніксів, й про протистояння з людьми й про поступове зближення різних народів (навіть видів?), але я і так вибрала дозволений обсяг по максимуму) то, можливо, це буде як лайт версія, яку я пізніше розширю до повноцінного оповідання. Дякую за Вашу думку та розгорнутий коментар)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Леся Arda
    20.01.2024 06:15
    До частини "Фенікси"
    Дуже романтично, досить красиво, ніякого жаху. Але всеодно чудово читається. Особисто мені опис феніксів, розкиданий по всьму тексту, дуже подобається. З мінусів - пара русизмів, що геть не складно виправити
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Марічка
    17.01.2024 15:07
    До частини "Фенікси"
    Вав... Дуже гарне! Таке емоційне та легке до прочитання. Там ще десь був коментар, що не вистачає детального опису феніксів, тому тут погоджуюся, але все інше клас! Дякую)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Арті
    16.01.2024 12:21
    До частини "Фенікси"
    Ооо, таке я люблю))) Мені все сподобалось и все було зрозуміло)) Від мене 5 зірочок)) P.S. Граяль, ну ти повинен відродитись, ну просто по=іншому ніяк 😭
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Катерина Скрипка
    12.01.2024 20:30
    До частини "Фенікси"
    Як на мій смак, малувато жахіття) Але написано гарно в плані стилістики, романтично і в певному сенсі трендово - гадаю, саме такі історії сподівались побачити на конкурсі, тому 5 зірочок😌
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Настін Черешня
    12.01.2024 09:32
    До частини "Фенікси"
    Спойлер!
    Чому автор не розписав як виглядають фенікси? Фраза "пір'я вигадливої зачіски" ні про що конкретно не говорить. Доки я не дізналася, что героїня наречена, я думала, що феніфси птахи. Можна було б на початку написати, що це люди, які вміють літати, або перевертні, або ще щось. До того, пока вона не опинилася в королівстві феніксів взагалі було важно читати. Розмова з мейстром лишня. Краще б автор своїми словами розповів про цих створінь, ой, забула, ЛЮДЕЙ! "Зви мене Леграєю, без урочестей?" - Серйозно? Вона виросла в королівській сім'ї, а не знайшли її на базарі! Королева в чужому місті, серед тих, з ким воювали, гуляє небезпечними кварталами без охорони? Це жах. Ніякої логіки! Це не королева Марджері з Гри престолів, котру любив народ! Жаху тут немає Мелодрама. Пробачте за мій різкий відгук, але я бачу історію саме такою
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Катерина Тішенська
    12.01.2024 11:40
    До частини "Фенікси"
    Спойлер!
    Вітаю! Дякую, що ви таки осилили мою історію, хоч вам і було важко. Мені історія побачилась саме такою, як її описала я, й звісно прикро, що це не виправдало конкретно ваших очікувань, але, на жаль, таке трапляється. Ще раз дякую за розгорнутий коментар.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше