Гадання Дурня.

Прочитала оповiдання майже через рiк пiсля конкурсу, тож, можу не зважати на наявнiть або вiдсутнiсть романтики, просто сприймати iсторiю саму по собi. Надзвичайно сподобалося! Всi тi зауваження, що писали попереднi читачi, щодо доцiльностi вживання iмен, часу навчання у чарiвника, вдалоi чи невдалоi стратегii полювання, чи навiть, справжнэ чи навiяне було кохання - для мене не вiдiгравали нiякоi ролi, бо це фарби, якi не дуже впливали на загальну картину. Дуже сподобалися iншi речi, з iнструментiв письменницькоi майстрерностi. Композицiя. Я довго гадала, що розповiдь йде вiд фiналу до початку, але аиявилось, що то такi майстернi флешбеки!)) Згадка, а можливо й обiзнаннiсть автора в картах таро. Я сама писала на Босорку про таролога, тож тема дуже цiкава. Та й саме оповiдання знайшла чи то по тегу про карти, чи по обкладинцi з картами, вже не пам*ятаю, бо давно в бiблiотецi лежало)) Сподобалась мстивiсть головного героя. Це той рiдкий випадок, коли явно негативна риса сприймаэться позитивно. Мстивiсть, яка перемогла навiть природний вроджений страх й спонукала на активнi дii - свiдчить про наявнiсть в героя особистих кордонiв i поваги до себе! Ну й наостанок, на мiй погляд - не так вже й важливо справжнэ в героя кохання чи навiяне. Вiн щасливий, як нiколи досi. Вiн проявляэ турботу. Вiн не робить зла - i не плануэ робити зла - невинним, а тiльки злодiям та поганцям. Тож... хай? Кому гiрше вiд його щастя? Эдине, чого не зовсiм зрозумiла - що там таке намiчалося в сюжетi з лялькою, може, автор буде ласкавий пiдказати? Менi здалося, що лялька - це апрiорi магiчний предмет, можливо, впириця могла б ховатись у нiй вiд сонячного свiтла? Це було б зручнiше, нiж тягати цiлу карету! Чи задум був в чомусь iншому?

Класно! Імена не звичні! А особливо ця фраза: "Мені подобається твоє волосся... Збережу його".

Класно! Імена не звичні! А особливо ця фраза: "Мені подобається твоє волосся... Збережу його".

Дякую за відгук) Щодо незвичних імен, обирав їх трохи рандомно. Як виникали в пам'яті. Щодо коментаря про волосся, тут він не просто так)

сподобався сюжет: гармонійно, в міру для малого жанру насичено деталями, іронічно. прийом з 'розкладом' класний стиль непоганий, зрозумілий, та моментами не вистачало певної плавності сприйняття, доволі сухо-обривчасто суто технічно - тут же то не вистачало ком, то звороти були виокремлені окремими реченнями для мене залишилася не до кінця зрозумілою романтична складова, вона приплетена в самому кінці ніби виключно щоб задовольнити жанрову вимогу, і з усім оповіданням дисгармонує по атмосфері, бо його таки важко назвати романтикою і тут збив як оцей різкий злам загальної напрямленості та атмосфери, так і суто питання, звідки ті почуття виникають у гг, бо наче просто різко раз - і хоче бути сім'єю ви нижче у коментах пишете, що є зачіпки, що пояснюють його плани та рожеві шмарклі. звісно, може то я недостатньо уважна, але їх не вловила, і в осмисленні твору після прочитання хоч якогось пояснення не вистачає але в цілому - цікаво! і подобається, як характери прописані: при тому що вважай що всі негативні, вони таки не шаблонні поганці, а в кожному щось своє відчувається успіхів

Дякую вам за відгук) Враховуючи що ніхто не ловить підказок(ця проблема була ще на етапі "бета-рідерів"), напевно я трохи перестарався з конспірацією. Батько головного героя говорить не дивитися у очі упириці. В останньому епізоді, герой розповідає упириці все, коли дивиться їй у очі. Він усвідомлює її вразливість кожного разу, коли дивиться у її очі. Ви вірно підмітили що ці відчуття у ГГ виникають надто неочікувано. В цьому і відповідь. Герой зачарований, проте сам цього не усвідомлює. Його плани на майбутнє з упирицею ілюзія, навіяна чарами самої упириці)

Солідарна з вашим відгуком. Текст хороший, вражає драма та те, як вона розгортається, але от романтики мало відчулося.

Ну так, зчітерив. По правді єдина справжня любовна лінія тут між Лілі і покійним дядьком Гюго. Проте її ми майже не бачимо) Та яку бачимо, обманка.

Ну що ж, у кожного читача свої підходи. Комусь головне, щоби був хороший текст, іншим важливо, щоб ще й відповідав умовам.

Перша сцена складнувато сприймається, і я не знаю шо тут порадиш. Почати розповідати через діалоги - вийде театральщина, введешь чиюсь думку чи спогади - стане нудно читати. Шось треба з цим робить. Сестра непослідовна - то людяна. то зрадниця. Нелогічно. Мала б попередити брата, або покаятися перед смертю. Механізм відлову упиріхи живцем не узгоджений - який був план взагалі? Поки буде пити кров з малого, ми її вхопимо? Не ворушись, дай кайданки застібну? Вона взагалі-то на дим перетворюється при загрозі. Чотири роки для навчання без навчання, то забагато. Вистачило б і "третій рік", або й взагалі "майже два роки" Дівчині та коханцю імен можна було й не давати. Для такого короткого формату кожне ім'я - надлишкова інформація. Людська пам'ять одночасно утримує не більше чотирьох-п'яти речей. Це ж не роман. Який план у гг на подальше? Слугувати нежиті? Це шо, кохання? Буде для неї вбивати? Заради чого? Шоб шо? Або чарівник розказав як повернути дівчину до життя, або вона йому пообіцяла безсмертя.

З першою сценою. Прийняв. Треба буде думати. Хоча сам не знаю як це правити. Сестра, не людяна. Сестра показує людяність. З близнюків саме Гюго добріший. Хоча він також відверта мразота. Тут більше варто звертати увагу на те що вони говорять, коли вважають що молодший брат їх не чує. (Подумаю як в подальшому краще доносити подібні речі читачеві). З механізмом частково згоден. Хоч для них полювання на упиря також було вперше. Вони очікують що її заглючить, через те що малий схожий на її мертвого коханця. Не спрацювало) Щодо років навчання, плюсую. Косяк. Імена плюсую. Можна і без них. Щодо планів на подальше майбутнє головного героя, напишу те чого дуже не хотів палити спочатку. В цьому оповіданні можна надибати другу кінцівку. Вірніше є кілька зачіпок, помітивши які можна отримати саме справжню кінцівку, яка і пояснює ці рожеві шмарклі головного героя розкриває "перспективи" щодо його подальших планів на майбутнє. Дякую вам за зауваження. Частину з них вважаю дуже корисними.