Дилдун

_______ Дія 1________

— Степане, ох же… нуж бо, глянь на мене?! — Мар’ян зазирнув другові в п’яненькі очі та посміхнувся. —Та ти геть готовий на нові звершення, Степко! — засміявся він, підштовхуючи залитого іменинника в спину. — Уяви, ринг, жар, кров… кишки! Суцільний тестостерон... Краса! З Днем народження, друже!

Власне “краса”, що відкрилася вкрай поплилому погляду Степка, виявилась обгородженим майданчиком і купою бариг навколо нього. Бариги нагадували циган. Гроші кочували з рук у руки, букмекери знаходилися тут же. У залі гула, шуміла і навіть здригалася, немов єдиний одноклітинний організм, людська маса, гарно прикрашена до Хелоуіна. Степанко щиро похитувався крізь неї, заледве тримаючись на власних нетривких ногах... а ще відверто засмучувався: схоже, танцюльки обломилися... Коли Мар’ян говорив про сюрприз, Степко думав про дискотеку і дівчат, чесно. А не про монструозний бал-маскарад довкола рингу під час боїв без правил.

— Марько, давай до дівчат...— цілком серйозно попросив він, обертаючись до нього і насилу виловлюючи знайому пику серед десятка збуджених фізіономій. — Хочу дівчинку, з диньками і попою... Во… — він мрійливо посміхнувся і розвів руки перед собою, демонструючи бажані габарити. — Така гарна попа, у сто шістнадцять сантиметрів обхватом і об'ємом у...так, я зараз порахую… — задумливо видав він.

Марько фиркнув, звично посміюючись і, підхопивши Степана під лікоть, потягнув його на їхні місця.

— Це ти не попу описав, Степчику... А сраку...

Заздалегідь зарезервовані крісла знайшлися швидко і впасти в них було саме те. На столику поряд, в вазочці, купкою лежали желейки, що добіса нагадували очі. Останні раз по раз відправлялися в рот добре розфуфиреної потвори, що сиділа поруч.

— Взагалі, треба талію в сімдесят сантиметрів...— продовжував дзижчати Степ, спостерігаючи, як чергова желейка зникає за трьома рядами зубів. — Ну добре, будемо реалістами, сімдесят п'ять, що б я її так добре міг у пів обхвату рукою притиснути...

Мар’ян фиркнув і повернув обличчя однокурсника в бік рингу. Степан про дівчат міг говорити безперестанку, особливо після пива. А після третього бокала йому взагалі ставало все одно до кого чіплятися і де. Тепле, ворушиться — можна трахати. Анекдоти в гуртожитку з цього приводу ходили знатні. Але все зводилося до одного — Степанчику пити протипоказано. Мало того що може кого завгодно виїбати, на ранок на додачу не згадає...

Власне, тому Мар'ян спокійно привів цього дурбелика сюди. Хай дитя потішиться.

Думаючи про це Мар'ян замовив пива. У нього на Степана були плани, а тому вимушеному непитущому Степові не завадить сьогодні побухати. Панянок навколо не спостерігається, а місцеві мужики для велелюбного іменинника навіть у його бухому настрої не привабливі... Загалом Марько сподівався на себе, якщо Степ почне шукати з ким...

— Слухай, математику-планувальнику... А градуса підняття ноги в твоєму списку ідеальних рис немає? Ти взагалі як перевіряти будеш, транспортиром? — Мар'ян присмоктався до пляшки з пивом. Степан примружив одне око і підкинув перед собою праву руку, розчепірив вказівний і великий пальці. В ракурс йому неочікувано попала гірлянда з кишок, розвішана на сусідній стіні.

— Тут дев'яносто градусів, чувак, — похитнувся він... Вимірюючи на око розмір тої гірлянди та недоладу похитуючись у своєму кріслі. — Я роблю так і візуально домальовую на скільки ногу ще відхилити... — гикнув він зводячи пальці в сторону і спостерігаючи монстра за монстром. Ні одної кралі.

Власне Степанові кустарні "дев'яносто грудусів без транспортира" та примружене око в цю мить вловили "її". А точніше високого смаглявого хлопчину з квадратним підборіддям, кільцем в носі та косою до пупа, з бороди звісно… зі сраки хлопця поверх шкіряних штанів тирчав хвіст, над головою гострі вуха. Хлопчина якраз вийшов на ринг і тепер грав грудними м’язами з непередаваним виразом на обличчі. Груди, що були обтягнуті майкою перекочувалися під тканиною при кожному кроці, соски тирчали… Степан мимоволі підвис, спостерігаючи за раптом встановленою ціллю, і то настільки, що помітив лиш як бій скінчився, а відпізжений мужик знайомив підлогу з власною мордою та прощався з рідними тельбухами. Вподобаний “амазонка” рушив у зал, Степко ж, як дурний, побіг на зустріч. Чисто як метелик на життєдайний вогонь… або самовбивця на смертоносний кулак.

І за підсумком сказав те, що сказав:

— О сонцесяйна, сяйний гном … тобто вовкулака, дозволь сплестись з твоїм хвостом!

Добре сказав, чесно. На жаль, “дама” не оцінила.

Якось той пан перекосився на обличчі весь і поширшав в плечах, навіть по-чоловічому округлі груди- “диньки” приємно заходили ходуном від його прискореного дихання та обурення.

Степан же розтягнув мармизу у посмішці й підняв брову, ковзаючи масним поглядом по розпоротому плечу красунчика і шматку свіжої кишки, що зачіпився за пряжку його пояса.

— Та йой, любчику, класний прикид, і кишка як справжня!

— Вона і на дотик справжня, — пискнув десь за спиною Мар’ян.

Красень-гном, тьфу, вовкулак тим часом якось різко подався в плечах і рикнув, гнівно замолотив вовчим хвостом по своїх боках та оскалив гострі зуби.

— Я щиро зізнаюся вам в тому, що не бачив більш вдалого об’єкта для любові. І радий би упасти прямо тут із вами на стріли Купідона … — продовжував Степан. Там, здається, на чужому обличчі все мінилося, косилося… — А ще не проти облизатися, тобто обмінятися досвідом… пізнати світ через портали…

— На кладовищі бував? — тихо у відповідь спитав той вівчур, від чого його борода заколихалася, а з кишки на поясі точняк капнуло чи то слизом чи то кров’ю. Кільце в його носі похитнулось. А в штанях Степка від того видива солодко сіпнулося.

— О так! — щасливо заворкував Степан.

Від цієї феї, німфи і спокусниці, точніше вовкулаки, в одному тілі, він був готовий прийняти багато ударів, у різних ракурсах. А тому, задоволено закивавши дурною головою, наче бовдур, іменинник дозволив потягти себе на місце бою, ганьби і смерті.

Ба більше, не зрозумів, що треба злякатися, коли бій оголосили. І настільки зрадів "побаченню", що навіть не посоромився смикнути вподобаного чолов’ягу за довжелезну доглянуту бороду.

“М’якенька коса була, таку замість повідця можна” , — думав собі Степан вилітаючи від першого ж удару за межі ринга і помічаючи у вікні зорі, а під собою циганів та букмекерів. Якась стара збоку хрестилася, періодично осіняючи хрестами пролітаючого мимо Степка.

________ Дія 2________

Зал шумів, коліна гнулися, Степан мріяв про променад. Точніше, оглухши, він якось здійнявся на тремтливі ніжки та оглянувся в пошуках вподобаного учасника боїв без правил.

Поряд щось волав про самогубство дружбан Мар'ян, тицяючи на око та періодично повторюючи “фінгал”, а горе-коханець Степан, пропускав усі ті його стогони повз праве вухо. Лівим цей, упитий до стану "хитаюся-пливу", студент-випускник бухгалтерського , навіть не чув. То він так добре приземлився, що тепер дзвеніло, наче там п’яні дяки з перепою в церковні дзвони гепали Мандельсон.

Красень у той час зіскочив з рингу і поквапом наблизився, розкидуючи на своєму шляху все, що попадалось перед нього: ноги, руки, голови… Та й таке…

Тілько, виглядав той бородань двуметровий трохи збентеженим.

— Ти що, придурку, людина? — неочікувано спитав він на ліве, оглухле вухо.

Степко ж вкотре поряд нього завис. Він щось говорив про сто шістнадцять сантиметрів попи?

Це більше не ідеал. Два десять — ось ідеал... Не обховат попи, звичайно. Зріст грізного, залитого чужою кров'ю красеня-вовкулаки, він порахував суто на автоматі, виходячи з різниці висоти його очей навпроти своїх власних...

— Ти реально самогубець? — пристрасно прошепотів вовкулак, вельми вдало схилившись до правого вуха, і немов стародавня печерна леді, вхопив Степчика за шкірку.

— Гаразд, розберемося на вулиці...

— О так, на вулиці нам ніхто не завадить, а ще там є сходинки...— немов кіт примружився Степан.

Гіпотетично, йому навіть не доведеться вставати на сходинку, щоб прилаштуватися ззаду. Пана бійця завжди можна попросити трохи ширше розставити ніжки, градусів на сто двадцять, або підігнути коліна, градусів на десь... Задати амплітуду коливань зі швидкістю "- надцять" сантиметрів на секунду...

Степан мріяв, а вовкулак тяг його коридором, попа перед очима приємно хиталася, пухнастий хвіст ляскав по боках.

Доторкнувся до хвоста, накрутив на палець і смикнув...

Красунчик полум'яно зашарівся, вухом повів і впечатав Степка в стіну... Схилився і почав нашіптувати в ліве вушко, те саме, оглухле... Напевно вульгарності. А може і ні. Але Степан все одно кивав. Мармиза вовкулаки від того тільки кисла і кисла. Зрештою закинувши косу-бороду за плече чолов’яга впечатав кулак у стіну.

— Вогонь, як пристрасно! — вигукув Степан. Йому навіть подумалося, що з таким темпераментом ще треба впоратися, а спокусник вже знов кривив звабливі губки, прибираючи руки. А потім добре хлеснув долонею Степка по обличчю.

Щоку обпекло, головою смикнуло, в шиї явно хруснуло солями.

Коліна підігнулися, думки вибило. Степан гепнувся, усвідомлюючи факт: "Це йому не світський хлопчик... Це печерний орангутанг… такий осідлатись не дасться, пофіг що хвіст з дупи."

— Дурне людське хлопчисько! — долинуло тим часом до правого вушка. У штанях від тих слів сумно калиною похилилося, Степко оглянувся на бородатого хвостатого красеня, вкотре оцінив розпороте плече та прилиплу до пояса чиюсь кишку. Похнюпився. У нього ніколи не було таких жінок. Тьфу, хлопців.

Чоловіків?

Пофіг!

Тато вчив ніколи не здаватися!

— Я буду любити вас ніжно! Чесно-чесно!

Чувак нервово застиг. Степан, похитуючись, підібрав коліна і піднявся навкарачки. Посміхнувся, зацінивши його повний розворот...

— Боже... Який вид, що на диньки, що на дупцю… прокачка… йой…

________ Дія 3________

Чарівний, рельєфний і грізний! Межа мрій. Подих самої суті жінки. Тьфу ти, чоловіка. Степан був переможений, пронизаний купідоновою стрілою у своє байдуже серце.

Спокій. Тільки спокій. Головне, більше не падати. Баланс під контролем, коліна не розповзаються, перевіряти на собі кут власного нахилу все одно незручно, тож відкладемо дію на потім.

Красуня , красень себто, ще стояв, точніше повертав, якось весь почервонів, наче тендітна пава.

— Я тебе цими диньками прокачаними.... Зараз придушу… — гортанним, тим самим задньо-піднебінним звуком, наче березневий збуджений кіт, видав прекрасний німф, і потяг до Степка свої розбиті об чужі зуби пальчики.

Кишочка, завішана за пояс, мотильнулась перед очима та французьким ароматом засвербіла під носом.

Степко навіть не встиг моргнути, як опинився піднятим догори, наче щеня, що напрудило в шкіряний капець. Саме час заскавчати та оченятами-гудзичками проморгатися з фразочкою на кшталт: "Я більше не буду сцяти в твої штани і навіть не погризу капці… хазяїне" Але, замість цього думки вибило міцним захватом і м'яким прийомом в обличчя...

Господи-ж-ти-ти-боже-мій-як-солодко!..

Ніхто. Ніколи. З такою пристрастю... Не втискав Степана в свої груди… хрін з ним, що прокачані по-мужицьки. Слюнявляться вони то так само.

Тільки дихати незручно…

Степко з шумом втягнув повітря, втиснутий носом у пружний накачаний торс.

— Мій хвостатий пиріжечку … — здавлено видихнув він: важко і напівпридушено. Булькаючи й почасти обкапуючи слинкою чоловічі грудки, ініціативно обхопив чужі боки... Пошарив долоньками по сідницях, помацав за хвіст…

— Та вийми, напевно не зручно…

Посмикав. Не витягнув… Спантеличився та за одно прикинув ширину стегон... Обхват талії й оптимальний розгорнутий план облоги бастіону. З розстановкою.

”Пиріжечок” , як справжній мужик, вкотре щось булькнув у ліве вухо і закинув Степана на плече, та так жваво, що в бідолахи зубки клацнули..

"Судячи з усього, вирішив тягнути в барлогу,"—промайнуло захоплене в п'яному мозку.

На жаль, від різкого перекидання та не зручної пози, у худенького Степана задзижчали в мізках вертольотики, а в животі метелики, шлунок зробив кульбіт, до горла підкотило. Степко, засоромившись, взбрикнув як лоша і тут же отримав ляпаса по дупі, та такого, що від несподіванки так і охнув...

Але “пиріжечку” і того було замало, як істинний боєць, він кудись впевнено Степана ніс. Принагідно ще двічі приклався ним до якихось труб, нахабно кидаючи його долілиць головою...

Скотиняка...як-який же жвавий...

Господи, Степан, відчув себе окулярами в руках мавпочки: захоче — по попі відходить, захоче — на ніс начепить… дасть бог, обсмокче.

Не те щоб він був проти опинитися на носі такого спекотного бороданя, це точно краще, ніж зустрічатися з його кулачком... Однак... натиск красеня, що впав в серце, настільки великий, що гляди ж, сам раком поставить…

Тільки Степ розмріявся, як його добряче приклали до підлоги, перед носом відчинили двері та, зарядивши копняком в дупцю, перекинули через поріг.

Дві сходинки, звісно, не сходи, але краще б він мав їх в іншому контексті, а не рахував підборіддям. На жаль.

— Дурне як Доббі, — густим голосом долинуло з-за спини.

Двері з грюкотом зачинилися. Степан засмучено шмигнув носом. Його обізвали Доббі. Добре, що діряву шкарпетку не кинули слідом. Ну хоч махнув на прощання. Дрібниця, а приємно… Приємно, але мало. А раз мало, треба ще!

З цією думкою Степан відлип від землі правим плечем. Ліве плече, на жаль, ще було засмучене забоєм і злегка нило.

— У-у-у-у... Хлопче... Ти розбудив в мені звіра,— заплітаючи язиком, протягнув закоханий студент, хапаючись пальчиками за перекошене поруччя сходів і підтягуючись на ньому.

— Та-ак... Ще три сантиметри... Молодець, Степане. Дама чи дам… хз хто там … але ж чекає, ти повинен показати серйозні наміри!.. І зробити подвиг. Хоча б піднятися на першу сходинку.

Важко залишатися серйозним, коли серце співає, і хочеться від радості посміхатися. Степана ніколи не носили на руках. І він відверто хотів ще. Якщо не на ручки, то хоча б на те міцне плече... якщо не на плече, то хоч під п'яточку норовливого хлопця.

Прослизнувши назад у коридор, Степко прислухався і раптом почув, як відлунням лунає спів.

— Ти збираєшся залишитися на ніч?—гортанно тягнуло з душових. Степан шумно видихнув і як заворожений поліз на звук.

— Я збираюся залишитися до ранку і ще на півтори годинки, на другий візит,— мріяв він дорогою. Просочившись у чоловічу роздягальню, прислухався до звуків із душової.

Підвіснув, помріяв. Пройшовся поглядом вздовж роздягальні, порахував кількість шафок… зіпнувся на ноги.

Пішов в астрал, коли в роздягальню в гумових шльопанцях прошльопав той самий пан з бородою… бороду він сушив рушником, розпороте плече все так само кровило, кишки розвішані по ньому зникли, а хвіст з його дупи так і тирчав… з-під рушничка. Останній ще й спереду настовбурчився.

Чувак стегном повів в різкому розвороті й пірнув в шафку. Пританцьовуючи протягнув вкотре фразу з пісеньки. Степан шумно видихнув, видаючи себе. Бородань же різко сіпнувся, розуміючи, що не один.

Випростався та так глянув… що, схоже, Степан все-таки помре молодим.

— От вперта скотиняка…— гаркнув він, гепаючи дверцятками. Ті жалібно зігнулися під його ударом. Йому вистачило трьох кроків, щоб зрівнятися з Степком... Тут-то рушник і поповз вниз...

— Господи Всемогутній, який подарунок на день народження... — безтямно простогнав Степан і захоплено поповз поглядом по оголеному тілу. Помацав ребра, пошкрябав соски, накрив долонею члена…

— Безумовно, мені подобається такий день народження,— щасливо подивився він ошелешеному бороданю у вічі, і, піднявши рушник, спритно почав намотувати махрушку назад на оголене тільце. Під очманілий погляд , звичайно, коли ротик розкривався, як у рибки, а серденько стукотіло що дурне…

— Я радий твоїй взаємності, — прокоментував він чужого пробудженого члена. — Але є одне важливе правило. Спочатку знайомство, потім побачення, потім ліжко... Все інше мене влаштовує,— щиросердно поділився міркуваннями він.

Чувак щось булькнув, помацав кільце в носі… потім різко підхопив Степана та поніс назад у душ…

— День народження значить, — констатував він, а по його плечах почало лізти хутро. — Вмовив, тарган малий… буде тобі на згадку від мене Хепі бьоздей.

________ Дія 4________

"Бухав... Однозначно бухав",— думав Степан, не без зусиль розліплюючи підпухлі закислі повіки... У ротику напіврозверзлому було відчуття, що котики накакали... Або ж Мар'ян побував, тут уже як вийшло, хрін зрозумієш...

— О-ох... Убийте мене ніжно,—стогнав він, сяк-так перекочуючись на власному ліжку, і ледь не впав на підлогу. Горло обпекло від власного звуку, та так, що й не ковтнути, так болить... Чи то захворів... Чи то точно Мар'ян побував... — Мамочко... Я вмираю...

— Помри, скотина гуляща, тільки тихо,— бурчав зі свого ліжко-місця сусід Мар'ян. —Я спати хочу!

Степко сумно примружився лівим оком, праве все ще було заплющене і блаженно досипало, притулене до подушки...

— Господи... Та що за напасть, Марько, май совість, у мене сьогодні днюха, — знов простогнав Степан. У відповідь весело хрюкнули і хлопець насупився, не без зусиль запускаючи розумовий процес. — Стоп... Я б не нажирався перед днюхою... — раптом зрозумів він. — Та йой... Нічогісінько не пам'ятаю. Що вчора було? У мене відчуття, що я комусь щось відсмоктав...

Вхопившись за голову, Степко спробував сісти... Однак упав. Матюкнувся. Горло все так само боліло.

Над ним знов заіржали.

— Голос у тебе реально сів. А хто там у тебе був, геть не знаю... Кажуть, тебе велетка з косою до попи вчора ввечері принесла... Пані під два метри ростом. Цікаво, як то з дилдою?.. — зі знущанням протягнув Мар'ян.

Степко насупився і спробував піднятися. Пошарив рукою по своєму вузькому ліжку...

— Немає тут ні велетки, ні дилди. Зізнайся, брешеш, і це був дилдун. Горло болить, просто жах ...

Ліжечко сусіда зашурхотіло й скрипнуло, і невдовзі друг уже зазирав Степану в осоловілі очі...

— Та ти захворів, друже. Так тобі й треба, нема чого з побачення тікати,— незворушно пирхнув він, пробуючи рукою Степанового чола.

— Піду до дівчат, градусник попрошу.

Двері противно скрипнули. Простогнавши, Степан сяк-так доповз до санвузла і тепер з охрінінням дивився в дзеркало на власну блідо-сіру пику та з десяток засосів на шиї. Так... Добре погуляв.

З бухлом варто зав'язувати. А то геть пам’ять відшибло. Тільки знаєш, що по зібраних доказах факт орального сексу підтверджувати …

Степан оглянувся довкола:

може, встиг щось записати перед тим, як вирубився?

На жаль, ні... Його власних записів на столі в кімнаті не виявилося. Зате на клаптику паперу красувався зовсім чужий гачкуватий розпис:

"Не пий у таких кількостях, красуне, і бережи Боже тебе ще раз смикнути вовка за хвіст.

Вова".

— Точно дилдун, але порядний... — в серцях прошепотів Степан й пішов полоскати горло. З бухлом він схоже точно зав'яже... бо пригода пригодою... А чи на порядного дилдуна напореться наступного разу — це вже ніхто не знає.

КІНЕЦЬ