Окімоно. Пара вельмож.

Виноска:

1: Окімоно - особливий японський поширений вид мистецтва з виготовлення виробів із слонової кістки нецке.

2: Футон - традиційна японська товста підстилка для лежання, товстий бавовняний матрац, який розстеляють на ніч для сну, а вранці ховають в шафу.

3: Мія - сан, Мія- сан (Пане Принц)- японська популярна військова пісня 1868 року , створена на початку періоду Мейдзі .

Бока леза плавно проходили по поверхні каменю. Вловивши скрегіт якого у небо здійнялися з десятка ворон, що сиділи на розлогих кленах саду. Пронизливий звук пробирав до мурах.

Старий Такумі любив свою справу. Щоразу надвечір, коли сонце зайде і позбавить свого палючого проміння, він брався до роботи. В руках творця оживала сокира. Край леза щойно впився між тонкими шарами слонової кістки й повільно, по міліметру, відшаровував зовнішній недосконалий шар. Вже через десять хвилин, пила розпиляла кістку на дві частини. Після остаточної зачистки поверхні плавнем, матеріал був готовий. Працюючи, майстер поступальними рухами, спочатку з сильним натиском, знімає товсту лінію стружки, залишаючи борозни. З часом лінії починають вимальовувати квадратні силуети. Прискоривши обрамлення основних, він приступає до різьблення тонких, химерних смуг, що промальовують деталі. Штихель в руках, на вигляд такий легкий, неначе пензлик у художника, увіковічує мистецтво.

Такумі був задоволений. Принц Ічіро неначе справжній дивився на нього маленькими очима кольору слонової кістки. Відтепер, краса невідбутого правителя назавжди відображена в статуетці розміром в 30 см. Та якщо вона здавалася шедевром, то поставивши поруч фігуру принцеси Юкі про це можна було забути. Її зібране пухке волосся і руки, що виглядали з вбрання, дійсно наче справжні. Робота над деталями вражала.

Це не парні статуетки. Молоді вельможі які рано пішли з життя, здається, не були об'єднані ніяким чином, окрім шанованого походження та краси. Яка на думку Такумі повинна передаватися з покоління в покоління, з думками про збереження шани прекрасним дітям імператорської сім'ї епохи Мейдзі. Але не встигнувши передати це вчення своїй єдиній дитині, старий помер на самоті. Як говорили потім, це небо забрало собі його золоті руки.

----

- Дивись яка знахідка! Ти знаєш, що це? - сяючі очі навіть не кліпали.

- Ні. Між цього мотлоху чого тільки не знайдеш. Показуй.

- Це фігурки принцеси Юкі та Ічіро. Їх ще твій прадідусь зробив, якби ж він знав...

- Не знав, що вирізьблює імператорську сім'ю? - засміялася Судзуко.

- Звісно знав. Та він і подумати не міг, які легенди ходитимуть про це. І сумніваюся, що тоді він знав правду їхньої смерті.

- А ти звідки знаєш?

- Твоя бабуся розповідала. Принц з принцесою насправді кохали один одного, та разом бути не могли. Шлюб за розрахунком і для першого, і для другої був підготовлений чи не з їхнього народження. Тому відмовившись від такої долі обоє покінчили життя самогубством в надії переродитися і бути разом в іншому житті. В минулому це було страшною таємницею. Репутація сім'ї.

- Нещасливе кохання...

- Бабця ще щось говорила про фігурки. Я точно не пам'ятаю, але здається ходить легенда, що якщо в домі буде жити пара і з фігурками щось станеться, то хтось також обов'язково постраждає.

- І ти в це віриш?

- Ну, а чому вони дотепер лежать без діла? Хоча он, красиві які...

- Забобони. Я в таке не вірю.

- Але все одно залишиш їх тут припадати пилюкою, - крива саркастична усмішка підбурювала.

- А от і ні! Ми з Такеші якраз думали над тим як обставляти будинок після весілля, от і знайду їм місце.

-В крайній шухляді коридору?

- У спальні!

Судзуко була щаслива. Будинок виглядав саме так, як вона хотіла. Інтер'єр зробили ідеальним. Це буде сюрпризом для Такеші. Він прийде після роботи в затишний будинок і без зайвого клопоту відпочине насолоджуючись красою й затишком будинку. Залишилося тільки прибрати з підлоги непотріб. Обгортки, папірці та все інше, що витрушувалося з коробок, доки вона виймала та розставляла речі.

Поміж шуму прибирання, непомітно відчинилися двері. Втомлений чоловік невимовно здивувався, що дружина зробила все сама. Відпочинок після нової роботи був як можна доречнішим. Тому, відразу звалившись в м'яку постіль, обоє швидко заснули.

- Що таке?

Рука потягнулася до настільної лампи. Бліде світло якої вмить засліпило сонне обличчя Судзуко.

Та ніхто нічого не говорив. Тиша. Такеші спить. Але ж він щойно щось шепотів. Наснилося...

Ранкове світло з вікна вже потрапляло на досі закриті повіки Судзуко. Як його ніжна рука легко доторкнулася до спини дівчини. Дивно, в такий час його не може бути вдома. Так пізно? Котра година? Другий будильник ще не спрацював. Та чоловік вже давно пішов на роботу. Знову здалося.

Два маленькі ковтки змочили горло холодною водою. Спати більше не хотілося. Потягнувшись, Судзуко не стала затримуватися. Це пастка. Полежавши ще бодай хвилин десять, встати вже було неможливо. Зважаючи на це, потрібно було братися за справи вже зараз. Шукаючи навпомацки капці, ступні зачепилися за шар пилюки. Прибратись тут вчора не вистачило сил. Відтак, потрібно зробити це сьогодні. Згорнувши футон, Судзука понесла його до шафи. Важкий матрац волочився підлогою, повністю закриваючи очі дівчини. Невеликий зріст ускладнював цей процес. Якби ж вона тільки прокидалася разом з Такеші, той неодмінно б робив це сам. Обережно переступаючи нога на ногу, відстань до шафи скорочувалася. Ще трішки. Руки вже стомилися. Долоня розслабилася на секунду, впустивши край матраца. Який різко впав донизу. Не встигши зреагувати, ноги все так само чимчикували вперед. Права нога твердо стала на підлогу, в моменті зачепивши матрац. Ліва нога зараз же наступала вперед, як впершись в стіну цупкої тканини, в нерівновазі повалила крихітне тіло дівчини. Падаючи, автоматично розставивши руки, вона збільшила площу свого падіння. В одну секунду з глухим звуком продзвенів й інший, дзвінкий стукіт об підлогу. Щось одне впало розбившись на дві частини, котрі задзвенівши, полетіли по різних кутках.

Окімоно. Перед очима лежала обезголовленою принцеса Юкі. Дівчина почала задихатися під матрацом. Та раптово ставши ватяними, руки Судзуко були не в змозі його відтягнути. Перед очима поступово зникало світло дня. Думки були десь далеко звідси. Полум'я життя поступово згасало. Невдовзі, її повіки закрилися повністю.

Нерухоме тіло тяжко впало на ноші.

- Сюди її!

- Покличе ще медсестер!

Крики в лікарні лунали коридором, відбиваючись у голові Такеші. Його кохана помирає. Це сон? Щойно здорова дівчина злягла з вадами серця. Думки плуталися між собою. Пусті від горя, очі чоловіка в'яло дивилися в підлогу.

- Вона ще дихає!

Годинник над головою чоловіка вже показував одинадцяту годину вечора. Як з палати пролунав крик медсестри.

- Можете заходити!

Такеміші зі сльозами на очах підвівся, підбігаючи до дверей. Зайшовши в середину, він побачив її легку посмішку. Судзуко жива.

- Вона пережила клінічну смерть. Пишайтеся нею, у неї дуже сильна воля, - прошепотів голос лікаря позаду.

Чоловік повільно підійшов до ліжка. Посміхаючись їй у відповідь, той насилу стримував сльози, аби не засмучувати дівчину.

- Я люблю тебе і дуже хвилювався. Як ти себе почуваєш?

Дівчина відвела погляд до вікна.

- Зараз все добре. Потрібно розбити окімоно принца Ічіро.

- Навіщо?

- Потрібно розбити окімоно принца Ічіро.

- Якщо тобі це потрібно...

- Потрібно розбити окімоно принца Ічіро.

Медсестра зайшла до палати. Час сплинув.

- Пане Такеші, не хвилюйтеся. Життю вашій дружині вже нічого не загрожує. Завтра о восьмій зможете прийти відвідати пані Судзуко.

Попрощавшись і сердечно подякувавши лікарям, чоловік вже зі спокійною душею пішов додому.

Сон наздогнав його швидко. Відчинене вікно пропускало свіже повітря до кімнати. Як раптом, серед спокою темряви пролунав скрегіт. Хтось з вулиці вдерся до кімнати. Очі чоловіка крізь сон забігали під повіками.

- Потрібно розбити окімоно принца Ічіро, - шепотів жіночий голос.

Босі ніжки ходили по підлозі, залишаючи після себе брудні сліди. Біля шухляди зашурхотіли руки, перевіряючи її вміст. Пусто. Зітхання. Руки потягнулися до шафи. Воно тут. Піднявши окімоно над головою, той різко полетів вниз. Голова, вирізьблена зі слонової кістки, відлетіла, збудивши Такеміші.

- Судзуко!

Крик чоловіка перервала тяжка грудка, що ніби застрягла в горлі. Задуха давила. Схопившись обома руками за горло, він раптово знепритомнів.

Колеса медичного ліжка на швидкості стукались об підлогу. Друга реанімація за останні чотири години.

- Зупинка дихання!

- Дефібрилятор!

Через п'ять хвилин стомлені обличчя лікарів розслабилися. Чоловіка врятовано. Це була тяжка ніч для всіх.

Чоловіка, котрий вже прийшов до тями, зустріла Судзука. Дівчина сиділа на краю ліжка наспівуючи:

- Пане Принц, пане Принц, що ж це майорить перед вашим конем? Токотон-яре тон-яре на!

- Юкі! - щасливим голосом відізвався на солодкий спів, уже не Такеміші.

- Ічіро! - лагідно проспівала ім'я коханого принцеса.

Відтак, знайшли один одного душі двох закоханих епохи Мейдзі, поміж плину часу і всесвітів, зберігши величне кохання та повернувши собі подобу людську.