Остання справа Нестора

Остап Прочухайло сидів навпроти вікна і дивився на старовинні, виконані у стилі соціалістичного тоталітаризму дев'яти та шістнадцятиповерхові будинки Академмістечка. Якимсь дивом вони майже не постраждали під час Великої Руйнації, а після відновлення стали навіть охайнішими. Вечірні сутінки вже почали скрадати силуети будинків, велетенських інститутських павловній, інжиру, гранатів та струнких пальм вздовж кільцевої дороги.

Остап полюбляв ці хвилини невпевненості природи, коли нагальні справи вже зроблені, не треба нікуди поспішати, а мозок працює на повну, генеруючи нові цікаві ідеї. Як шкода, що вже нема поруч Ганни, ні з ким обговорили думки, просто відчути її тепло, зануритись у п'янкий запах її м'якого, ніжного волосся. Більша частина життя вже позаду.

Темрява за вікном стала майже суцільною. Остапа поглинули спогади. Як він, ще зовсім маленький, під час Лютої війни ховався від обстрілів разом з матусею у ванній кімнаті. Як будинок раз за разом здригався від вибухів, жалісно дзенькало скло у вікнах, а потім у небо з різних сторін здіймались стовпи чорного диму. Як потім усе жахіття закінчилось і люди на вулицях обіймались і сміялись. Згадав він і Буревій. Те відчуття безвиході і пустоти, яке проникало усе єство Остапа в перші дні катаклізму. Як було важко витримувати холоднечу і долати постійний голод. Як потім всі разом, камінчик за камінчиком, кущик за деревцем вони відроджували Україну.

"Але щось я замріявся, — подумав Остап. — А завтра ж засідання Вченої Ради".

За спиною тихо гуділа апаратура, переморгувались світлячки індикаторів, шурхотіли пластрони часових реле. Робочий день закінчився. Остап викликав чергового лаборанта, передав йому керування технікою і вирушив додому.

Зранку Остап замість повсякденної хламіди вдягнув парадні шорти, манішку і манжети та викликав самохід. Для пересувань містом він надавав перевагу традиційному просторово-механічному переміщенню перед новітніми телепортаційними кабінками. Остап сів в машину, звично задав у пам'яті маршрут і насолоджувався швидкою їздою до центру міста.

Увійшовши до Зали Засідань, Остап зайняв своє крісло і почав слухати виступи колег. Щойно підійшла його черга, він вийшов на трибуну і обвів поглядом шановних професорів і академіків. Традиції понад усе. Стільки років пройшло, а нічого не змінюється. Подумки Остап посміхнувся, бо деякі академіки парились у джинсах, хоч на вулиці стояли осінні 55°С.

І розпочав свій виступ словами:

— Шановні колеги! За минулий рік наш колектив зробив величезний прорив у дослідженнях. Нам нарешті вдалося створити експериментальний зразок часово-просторового ретранслятора. Кому цікаво, технічні деталі я можу потім розповісти в кулуарах, а зараз зупинимось на концепції його роботи. Як ви знаєте, всі речі у Всесвіті з енергетичної точки зору мають корпускулярно-хвильову природу. Таким чином кожній з них відповідає певний набір енергетичних мод. Так само кожна точка чотиривимірного просторово-часового континуума має свій власний набір мод, який складається з суперпозиції всіх хвильових процесів у цій точці. Якщо за допомогою винайдених мною пластронів змінити динаміку спинів частинок об'єкта таким чином, щоб його моди співпали з модами питомої точки, то можна отримати резонанс. Наступним кроком в результаті гравітаційного викривлення простору-часу за допомогою альфа-гравітонів утворюємо часову петлю, яка надає необхідний імпульс для перекидання об'єкта у зв'язану точку. Таким чином, об'єкт може переміщуватись не тільки у просторі, а й у часі. Він може прожити в іншому часовому вимірі майже все життя і повернутись у вихідний час доти, допоки існує живлення часової петлі. Для спостерігача у вихідній точці він повернеться практично миттєво, але його організм постарішає на суб'єктивний час, який він провів в іншому вимірі.

Остап закінчив свій виступ. Із залу пролунало декілька запитань.

— На відміну від звичайних телепортаційних

переміщень, переміщення в часі вимагає значно більших енергетичних затрат. Як ви вирішили цю проблему?

— Нашому колективу вдалося за допомогою коригування слабких взаємодій гравітаційними екранами створити тунелі дзеркального перетворення, через які ми можемо використовувати темну енергію практично необмежено.

Остап вже хотів зійти з трибуни, аж тут з зали пролунало ще одне запитання:

— Як ваша концепція співвідноситься з ефектами метелика і реплікантів?

"Знову ці метелики, нема на них гарного ентомолога", — подумав Остап і почав пояснювати прописні істини:

— Ефект метелика може проявитись, і то частково, тільки в елементарній системі з дуже обмеженим числом та ступенем вільності. На відміну від такої гіпотетичної моделі, природні системи надскладні і наділені безліччю ступенів вільності. Тому будь-яке збурення в природній системі просто розсмоктується, практично не впливає на загальний перебіг процесів. До прикладу: не може озеро вийти з берегів, якщо в нього кинути маленький камінець.

Щодо реплікантів. Об'єкт єдиний і тільки він може переміщуватись по світовій лінії у чотиривимірному контінуумі. Якщо він повернеться у минуле і побачить свій собівтор, це нагадуватиме кадри з фільму, або голограму. Ніякої взаємодії між ними бути не може. Інакше це викличе часову анігіляцію і колапс нашого Всесвіту у сингулярність. Якщо об'єкт загине у своєму локальному часі в іншому вимірі, то він не зможе повернутись у свій вихідний вимір і буде в ньому існувати тільки до точки переміщення. Об'єкт ніби відтягує на себе часову петлю, і вона його підтримує у стабільному стані доти, допоки вистачає енергії.

Головуючий запитав, чи нема більше питань. Питань не було. Остапові подякували за змістовну доповідь і запевнили, що Вчена Рада надасть необхідну допомогу у подальших розробках.

За декілька діб після засідання Остапа викликали до кабінету директора інституту, де познайомили зі спецагентом Нестором. Завдання Нестора полягало в тому, щоб потрапити в бункер Диктатора перед початком Лютої війни й убити його. На думку аналітиків спецслужби це мало б змінити хід війни і скоротити наші втрати. Остап висловив свою думку з цього приводу.

Він сказав, що кардинально змінити хід історії можна тільки впливом на майбутнє, а те, що вже відбулось змінити не вдасться. Можливо тільки підкоригувати перебіг подій локальної історії. Якби з історії зникла вже зафіксована подія, це призвело би до утворення парадоксу часової сплутаності, типу тієї, що спостерігається у випадку з частинками. Необхідно було б виконати дії на усунення того, що не відбулось, а отже й не існує. А оскільки ці дії вже були б запрограмовані, то виник би часовий вир, який перекинув би неіснуючу подію з цієї реальності в іншу утворюючи безліч альтернативних реальностей. Це неодмінно порушило би крихку часово-просторову рівновагу нашого світу й призвело б до його згортання у сингулярність по відношенню до інших світів.

— Але, як би там не було, я неодмінно виконаю завдання, — запевнив він.

— Головне, — казав Остап, — маніпулювати часом треба надзвичайно обережно, аби не викликати збурення, які петля часу вже не матиме змоги виправити. Наглядно це можна було б уявити на ще одному прикладі. Кожна людина живе в своєму локальному часі. Іноді ввижається, що час прокручується стрімголов, іноді розтягується майже в нескінченість. Але загальний час іде своєю чергою. При цьому утворюється маленька часова петля, яка неодмінно витягує локальний час до загального рівня.

Наступні тижні пішли на ретельну підготовку до операції. Остап налаштовував апаратуру, перевіряв працездатність всіх систем і блоків, створював мікроретранслятор для повернення Нестора назад.

Нестор теж готувався. Насамперед лікарі змінили його зовнішність таким чином, щоб він виглядав як звичайний шаман початку ХХІ століття (бо шамани були практично єдиними представниками зовнішнього світу, які мали безперешкодний доступ до Диктатора). До того йому під шкіру вживили потужний генератор псі-хвиль, здатний не тільки паралізувати обслугу та охорону, а й вбити самого Диктатора.

Перед вирішальним стрибком Остап знову наголосив на обережності поводження з часом і коротко пояснив Нестору принцип дії ретранслятора, для чого дав прослухати запис доповіді на засіданні Вченої Ради.

Як би ретельно Остап не готувався до експерименту, сталося непередбачуване. В час Х, коли вже розпочався процес ретрансляції на одній з живлячих підстанцій сталася аварія. Це призвело до розсинхронізації  апаратури, внаслідок чого Нестор опинився у потрібній просторовій точці, але не у 2021, а в 2011 році.

Так склалось, що Диктатор якраз чекав у своєму кабінеті на прихід чергового шамана. Тому охорона радо зустріла "шамана" Нестора, який несподівано матеріалізувався нібито нізвідки, і провела його у кабінет.

Нестору поталанило. З одного боку, не потрібно було нейтралізовувати охорону і викликати зайвий шум, а з іншого, тільки під час шаманських сеансів в кабінеті вимикались усі системи цілодобового відеоспостереження і прослуховування.

Щойно "шаман" Нестор опинився перед Диктатором, той, знаючи всіх своїх наближених шаманів, з підозрою спитав:

— Ти хто, новенький?

Нестор, хоча й ніколи не мав наснаги до театральності, не втримався і пафосно проказав:

— О, хробак, готуйся! Я смерть твоя прийшла!

І відразу ввімкнув думкою генератор псі-хвиль на повну потужність.

Диктатор не встиг нічого вдіяти. Він здригнувся, очі закотились, ще кілька здригань в агонії, потім все його тіло вигнулось в передсмертному спазмі, ноги в туфлях на високих підборах дрібно вдарили по підлозі і сатрап зісковзнув спинкою крісла. Тонка цівочка слини навпіл з кров'ю від прокушеного язика спливла підборіддям.

Все скінчено. Нарешті світ позбавився від одного із найжахливіших нелюдей в історії.

Нестор почав налаштовувати мікроретранслятор для повернення в майбутнє. Але тут до кабінету зайшов справжній шаман. Побачивши німу сцену, він одразу оцінив обставини, витяг з бубна пістолет (оскільки він, як усі представники культу в тій країні був кадровим офіцером спецслужб) і розрядив повну обійму у Нестора. У нашого агента не було жодного шансу. Останнім зусиллям волі він знову увімкнув псі-генератор і знищив шамана.

Життя покинуло Нестора і душа його злетіла  високо-високо у піднебесся.

Що сталось потім?

Невідомий пристрій, знайдений в руках українського агента, вилучили з матеріалів справи і передали спецслужбам. Де згодом його успішно викрав один з офіцерів і передав китайцям з ринку з помірною вигодою, а саме — за дві пляшки водки. Після її негайного розпиття той офіцер сів за кермо стареньких "жигулів", врізався у дерево й загинув.

Китайці ж пристрій розібрали, а блискучі деталі використали на біжутерію для дамських сумок "Крістан Де'Ор".

Тож витоку інформації і передчасного винаходу ретранслятора не відбулось.

Про смерть самого Диктатора ніхто з пересічних мешканців нічого не дізнався. Його замінили ще раніше підготовленими двійниками. Владу в країні захопила купка втаємничених, як вони самі себе називали "ляльководів".  Вони намагались контролювати усі сфери життя. Наче гігантський спрут плісняви нитками впливу пронизав усю країну, аби викачувати з неї останні ресурси. Оскільки "лже"Диктатор не міг сам приймати рішення, а за нього це робили декілька ляльководів з часто діаметрально протилежними інтересами, то ці рішення або запізнювались, або змінювались як стрибки скаженої білки.

Вже ніхто не знав, що очікувати наступної миті, яких психіатрів кликати. А відтак усе йшло шкереберть і результати такої діяльності, як правило, були абсолютно протилежними очікуванням. Окупація України влітку 2014, що була запланована ще з 2010 так і не відбулась. Плани скоригували. Створили на її території маргінальні анклави, які так і залишились нікому не потрібними новоутвореннями. Плани скоригували. Розпочали Люту війну угрупуванням військ, яке було явно недостатнім для ведення бойових дій довше, ніж на три дні. Натомість війна розтяглася на роки. Вже не було чого коригувати. Залишалось тільки латати дірки. Як то кажуть "симптоматичне лікування невиліковно хворого".

Це був кінець. Це була поразка у безглуздій війні, яку розпочали ляльководи.

Багато мешканців країни спостерігали, що у "лже"Диктатора дивним чином за одну ніч змінювались поведінка, хода, зріст, пропорції лиця, форма вух. Спостерігали... але ніхто нічого не бачив. Бо ті, що бачили і якимось чином повідомляли про це оточуючим, швидко зникали з життя та усіх реєстрів і більше ніхто про них нічого не чув.

У багатьох випадках історія пішла не так круто і швидко, як це було би при справжньому Диктаторові. На щастя для людства і Всесвіту.

Хоча зміни в історичному розвитку були доволі суттєві, але не настільки, щоб викликати Парадокс, про який попереджав Остап. І все це завдяки героїчній самопожертві агента Нестора.

Епілог.

Маленький Остап сидів в класі та записував в планшет лекцію вчительки.

Україна — величезна держава у співдружності  інших європейських країн з розвинутими промисловістю та сільським господарством. На заході має умовні кордони з іншими європейськими країнами, натомість на сході має найпотужніші у світі прикордонні укріплення, рови і вали, які були створені для захисту від колишньої імперії Диктатора. Зараз ці укріплення частково втратили своє значення, але все одно використовуються проти диких племен, що збереглись в тих князівствах та улусах Північної Азії, які виникли на місці колишньої імперії.

Ми накоротко розглянули географічне положення, а тепер перейдемо до історії нашої Вітчизни. За кілька років після перемоги України у Лютій війні сталося ще одне випробування. Майже одночасно вибухнули обидва супервулкани: в Америці і у Сибіру. Цю подію потім назвали Буревій. Він повністю змінив клімат на планеті. Спочатку небо закрили величезні хмари попелу, а Землею прокотились вибухова хвиля і руйнівні цунамі, які змітали все на своєму шляху. Декілька довгих надважких років світом правили напівморок та холоднеча. Супервулкани продовжували викидати в атмосферу неймовірну кількість вуглецю. Це викликало парниковий ефект, як не Венері. Льодовики почали танути, вода в океанах підніматись і затоплювати все нові й нові території. Імперія на сході України, яка на свою загибель розпочала колись безглузду Люту війну, виснажена воєнними діями, зруйнована Буревієм, так і не змогла оговтатись і розпалась на купу маленьких князівств та улусів. Корисні копалини були вичерпані, міста та села занепали, а землі перетворились на суцільні болота, де по кочках стрибали поодинокі мешканці. Мешканці, які споконвіку сповідували кредо: "Жити треба тільки для себе, а всі інші нам винні". Мешканці, які раз розпочавши пиятику у дитинстві, не могли зупинитись аж до скону. Мешканці, які в своєму жалюгідному житті нічого не знали й не бачили окрім бійок "стінка на стінку". Які ніколи нічим не цікавились і не вміли нічого виробляти окрім горілчаних сурогатів.

Натомість сусідня Україна разюче відрізнялась від тих боліт. Так, вона принесла величезну пожертву світові у Лютій війні, бо захистила цивілізацію від навали Орди. Так, багато її громадян загинуло та багато територій було втрачено під шаром води, коли сталась Велика Руйнація, яку приніс Буревій. Але її люди споконвіку знали, що таке Толока, та як це приємно — безкорисливо допомогати один одному. Вдячні країни прийняли Україну у свою сім'ю на рівних і усі разом доволі швидко подолали наслідки цих нещасть.

Сьогодні Україна має величезний економічний та науковий потенціал та ділиться своїми успіхами з  усіма друзями.

Цими словами вчителька закінчила лекцію. Остап поклав стилус, сховав планшет до рюкзаку та разом з класом пішов на другий урок. Дорогою він міркував, як було б добре вигадати машину часу, щоб не вчитись, а зразу перенестись в останній клас.

Попереду його чекало насичене й цікаве життя.