Наречена для некроманта

Відмичка пірнула в шпарину. Почувся металевий стукіт: коліщатка закрутилися. Пролунало різке клацання. За мить сейф відімкнувся, демонструючи викрадачам темне нутро. Обидві фігури випрямилися, відійшовши на крок від схованки, щоб дати дверцятам вільно відчинитися.

–Є! – задоволено видихнула Біллотрісс, складаючи інструменти в кишеню та видихаючи дим від кривенької самокрутки прямісінько в простір сейфа.

–Угу, – похмуро кивнув Кроу.

Він сховав обличчя у високий комір шкіряного плаща та опустив очі додолу. В голосі Кроу не було навіть натяку на радість. Ніби всередині тайника лежала якась дрібничка, а не важлива частинка його самого, заради якої він найняв професійну зламницю та подолав складний шлях повз десяток стражів. Його ремесло передбачало холодність і сухість, але ж не настільки, щоб емоції були відсутні, як і життя в тілах його клієнтів.

–А чого так невесело? – хмикнула Біллотрісс, зазираючи всередину сейфа, щоб побачити «скарб», – Я сподівалася, що ти стрибатимеш від щастя, танцюватимеш, труситимеш кістками, а я якраз розважуся, споглядаючи твій дивний танок. Не стриптиз, звісно, але теж згодиться.

Кроу дивився на неї втомленим поглядом. «Ага! Підкол прийнято!» – зробила висновок ведмежатниця, глянувши на його невдоволене обличчя. Вона вдало орудувала не лише відмичками, але й гострими словами, обожнювала жартувати над знайомими.

–Не ображайся, блідесенькій, – усміхнулася Біллотрісс, ледь не впускаючи цигарку з рота, – Чашка запашної кави з нічного туману, яку ти обіцяв мені за допомогу із замком, смакувала б краще без твоєї кислої міни під носом.

–Роботу ще не завершено! – пролунав загробний голос, – Зарано думати про таверну.

–Добре-добре, зараз все буде…

Біллотрісс простягнула руки в темну порожнечу та дістала з сейфа яскраво-червоний об’єкт, що пульсував у долонях, а інколи навіть миготів приглушеним світлом.

–Холодне, – прошепотіла вона, – Хоча я здивована, що воно в тебе взагалі передбачено комплектацією організму. Думала, що у вас, некромантів, усе скромно: кістки, трошки блідої шкіри, може, ще декілька звивин мозку, щоб магію не забували. А тут ще оце… Тоді ти точно версія «Некромант-Про»!

–Як не дивно, а серце в мене таки є, хоч і холодне! – вигукнув Кроу, розгортаючи свого плаща так, щоб оголити груди.

Таємнича річ ковзнула з рук Біллотрісс прямісінько між ребра похмурого чоловіка. Пройшла крізь шкіру. Крізь кістки. Підлаштувалася та зупинилася на секунду. Її світло згасло. Але невдовзі чарівний «скарб» почав нещадно стукотіти в грудях Кроу.

–Ти як? Відчутні зміни? – запитала Біллотрісс.

–Що з серцем, що без серця – все одна фігня.

–Тоді нащо ти змушував нас проходити всі кола пекла, щоб визволити твоє холодне і безжальне серденько? Лежало б воно тут, у похмурому полоні пітьми начальниці Смерті. Що тут такого?

–Це принцип. Не більше. На практиці серце мені ні до чого. Просто не по собі, що ним володіє хтось інший, а не я.

–Ах ти ж… Кроу! Я очікувала, що ти змінишся, станеш добрішим, перестанеш бути таким відлюдником, як зазвичай. А насправді…

–Ходімо! Час забиратися! Бо незабаром сюди збіжиться новий загін охоронців начальниці Смерті!

Він різко рвонув до вікна, через яке планував втекти з нежиттєрадісного кабінету власної керівниці. Біллотрісс заклякла, споглядаючи відімкнутий тайник, що в’їдався в очі підозрілою порожнечею. Ведмежатниця ляснула себе по кишені з відмичками, ніби дякуючи за сьогоднішню роботу, зачинила важкі дверцята (щоб раби Смерті не одразу помітили зникнення «скарбу»), а потім стрибнула у вікно за товаришем.

На вулиці пахло гіркуватим димом і ранніми сутінками. Дві чорні фігури бігли густим лісом, віддаляючись від розкішного палацу начальниці. За гілками їх було не розгледіти. Але варто сховатися, поки ніхто не звернув увагу на пропажу. Судячи з тиші за спинами, переслідування поки не було. Біллотрісс не могла більше бігти, тож озирнулася на Кроу, натякаючи на відпочинок.

–Куди тепер? В таверну на каву? – спитала вона, прикурюючи нову цигарку улюбленою запальничкою в формі дракона.

Той не квапився з відповіддю. В сяйві червоного вогника професійна зламниця розгледіла, що з її другом щось не те. Як би він не приховував обличчя за високим коміром, зміни від повернення серця в ньому таки відбулися. Супутниця помітила легкий рум’янець на блідій шкірі та очі, які тепер іскрилися невідомими замислами. Здавалося, ніби некромант… ожив!

–Що сталося? – напряму запитала Біллотрісс, – Я думала, похмуре ремесло не дає тобі відрізнятися від «клієнтів». А зараз ти просто палаєш життям!

–Ми не підемо в таверну, – пробуркотів Кроу, сором’язливо ховаючи очі, – Не зараз. Є інша справа…

–Що ти хочеш? Відімкнути сейф з іще одним важливим органом?

–Не зовсім. Я хочу, щоб ти допомогла мені знайти… дівчину.

–Яку ще дівчину? Поповнюєш клієнтську базу? Новий дослід задумав? Ох, невже ти знов думаєш про роботу?

–Ні. Дівчину… для мене! Я отримав своє серце назад і тепер готовий… закохатися!

Біллотрісс здивовано відкрила рота. Цигарка випала та згасла. Але дівчина полізла за новою, нервово клацаючи запальничкою-драконом. Така шок-новина спонукала її викурити цілу тютюнову фабрику!

На цвинтарі було темно. Сутінковий туман розсіявся, оголивши суцільну пітьму ночі. На небі ні місяця, ні зірок, немов хтось загасив їх, як непотрібний недопалок. Біллотрісс намагалася освітлити чорноту дрібними сполохами запальнички. Зазвичай вона робила це несвідомо, коли тривожилася чи нервувала. Проте зараз її маленька шкідлива звичка стала в нагоді.

–А ти впевнений, що кладовище – саме те місце, на якому можна зустріти свою половинку? – сумнівалася вона.

–А де ще? – втомлено видихнув Кроу, орудуючи лопатою над свіженькою могилою, – Я звичний до таких місць. Черепи, кістки, гіркий запах сирої землі, могильні плити з доказами того, яке ж коротке людське життя – романтика, не інакше!

–Це так. Але дами зазвичай не приходять знайомитися з кавалерами в подібні місця. Я про… живих дам!

–Живість – це зовсім необов’язково. Мої вимоги до майбутньої нареченої доволі скромні. Холодне серце звикло до холоду того, чого я торкаюся на роботі. Тож і в особистому житті я не готовий до нового.

–Кроу, дурнику, подумай краще: нащо мертве тіло вдома, коли ти приходиш після напруженого некромантського дня на роботі, розколупавши вже сотню трупів?

–Так я її оживлю! Ніхто і не відчує різниці з живою. Варто тільки знайти правильну дівчину та обережно відкопати…

–А як не знайдеш тієї самої, то зшиєш її з частин «неідеальних» претенденток?

Кроу був занадто зайнятий нещадний зляганням лопати та сирої землі, щоб звертати увагу на підколи супутниці. Тим часом із Біллотрісс щось відбувалося. Вона трусила головою, викручувала собі руки, а міміка набувала нового характеру. Нарешті, коли колір очей змінився з вогняно-бурштинового на прохолодно-блакитний, рот перекосило в дурнуватій посмішці недалекого недоумка:

–Вирвався!

Біллотрісс грубуватими рухами загасила цигарку та сховала запальничку в кишеню. Вогонь зник, світло теж, тож Кроу перервав копання, пригледівся в пітьму та поцікавився:

–Білле, це ти?

–Аякже! – засміявся хрипкувато-низький голос, що лунав із маленького тіла тендітної жіночки, – Задовбала мене ця Трісс! Займає більше половини часу в тілі! А мені коли жити? Оті нещасні дві годинки на день, що вона мене пускає у світ?

–Так, роздвоєння особистості – це дуже важко, – кивнув Кроу, – Особливо коли ділиш тіло з сестрою, якій пощастило трошки більше…

–Трошки? Та вона зірвала джекпот, бо змогла народитися. Не те, що я – невдалий братець-близнюк, якого вона придушила ще в утробі!

–І їй за це невимовно прикро. Тому вона і дає тобі тимчасово розпоряджатися її тілом, щоб ти відчув життя.

–Це вона таке веліла передати? От нахаба! Не буду я їй дякувати за скупу щедрість! Має бути все порівну, прям за таймером! Все ж таки нас звати Біллотрісс, а не просто Трісс із малесеньким шматочком Білла!

–Я розумію, чому ти злишся, але зараз мені необхідна твоя сестра. Вона допомагає мені в секретній справі, дуже особистій. Обіцяю, як закінчу, поведу її в таверну на напої. Можеш тоді вирватися і замовити собі щось… веселеньке.

–О, шикарна ідея! – зрадів Білл, – Бо ця принципова запальна жіночка не дозволяє мені пити спиртне її тілом. Боїться, що вогняна натура вибухне від цього. От дурненька!

–Тоді повертайся за годину-дві.

Біллотрісс знову затряслася. Від переживань вона одразу ж полізла за запальничкою, клацнула та народила іскру. Вираз її обличчя став зосередженим і тверезим, а очі світилися бурштином у відблисках вогників з рота металевого дракона.

–Це був він? Знову приходив пожалітися на мене? – невдоволено зітхнула дівчина.

–Так, – відповів Кроу, – Посвіти мені ось сюди, я хочу відкопати цю свіженьку панянку, бо решта… виявилися старими бабцями, що вже перетворилися на скелетів.

За декілька хвилин Біллотрісс допомагала молодому некроманту вивільнити жертву з полону землі. Обличчя мертвої дівчини було засипано ґрунтом, але обидва відмічали, що тіло непогано зберіглося:

–Свіженька! Мабуть, тільки вчора закопали!

Поклавши об’єкт на рівну поверхню біля ями, гості цвинтаря стали над ним, схрестивши руки на грудях, і почали вдивлятися.

–Ось і все! Я відчуваю, що це моя майбутня наречена! – натхненно зітхав Кроу, – Ти подивись, яка холодненька та бліденька! Ідеал, а не жінка! Я хочу бути з нею й у житті, й у смерті! Ах, точно, нас навіть начальниця Смерть не зможе розлучити!

–Почекай. Я б не квапилася з висновками, – похитала головою Біллотрісс, здивована ідіотською закоханістю друга в стилі «з першого недопогляду», адже той навіть не встиг роздивитися наречену як слід, не те, що повноцінно познайомитися.

Тіло неживої дами лежало на пожовклій траві, очікуючи, коли ж настане воскресіння. Волосся переплутане, в ньому проглядалися невеличкі гілочки та комашки, ніби оригінальні прикраси природи мертвих. Біла сукня забруднена землею, хоч це якраз надавало вбранню дивовижного цвинтарського шарму. Шкіра бліда, синювата, але все ще свіжа, не зіпсована шаром гнилі. Трупиня готова, залишалося тільки діяти.

Некромант підняв долоні та почав обряд. Його асистентка відстрибнула вбік, щоб не заважати. Кроу розмахував руками, немов ворон крилами. Плащ тріпотів від рухів, оголюючи крижане серце. Воно жадало кохання! І відчайдушний чоловік вірив, що кохання очікує на нього саме в тій холодній дівчині, над якою здійснювався обряд. Помахи рук зупинилися, натомість Кроу почав співати дивне закляття-пісню. Біллотрісс не могла розібрати слів. Що то за мова? Перекладом з некромантської вона не володіла, а окремі слова нагадували звучанням те, чого ніяк не могло опинитися в серйозному магічному заклятті. Інакше до чого там булочки? І які саме булочки маються на увазі? Запитань більше, ніж відповідей. Проте Біллотрісс зауважила, що голосочок у Кроу такий собі, в присутності жаданих дам йому краще не співати романтичні балади. Бо ті одразу втечуть лікувати хворі вуха. Або ж поповнять військо глухих бабць.

Коли загробний голос вийшов на високу тональність, неочікувано взявши ноту, яка в простонародді звалася «затиснені бубенці», тіло мертвині злетіло та замерехтіло чарівним сяйвом. Бліда дівчина різко вдихнула, а потім закашлялася, змахуючи пил і землю з носу й очей.

Кроу підійшов до жертви, сором’язливо вагаючись і мусолячи щось на грудях, та промовив:

–Моя незрівнянна трупинонька! Як довго я тебе чекав! Стань моєю нареченою!

Він став на одне коліно та зірвав із шиї ланцюжок, на якому висіла стародавня прикраса. «Це ж реліквія його сім’ї, про яку він розповідав. Перстень пра-пра-прабабусі. Він взагалі з головою не дружить?» – ляснула себе по лобу Біллотрісс. Кроу протягнув померло-воскреслій дамі каблучку у вигляді двох кістлявих рук, що утворювали серце. Він все ще дивився на наречену закоханими очима та очікував на відповідь. Проте дівчина не чула його пропозиції. Або не хотіла чути. Коли вона очистилася від могильної землі, Кроу нарешті розгледів її обличчя. Він різко підстрибнув, немов його в дупу вжалила бджола. Забігав і заметушився навколо, намагаючись не дивитися в очі потенційної нареченої.

–Що сталося? Ти в шоці від власної швидкості? А я казала тобі: спочатку треба пізнати людину, – зашепотіла збоку Біллотрісс.

–Не в тому справа, – переляканим голосом пробубонів Кроу, стискаючи дорогоцінну каблучку бабці, – Ця дівчина… Яку я оживив… Ця трупинонька… Вона моя колишня!

–Що? – не повірила помічниця, – З усього цвинтаря забутих і викинутих у смітник духів минулого ти обрав собі… колишню?

–Це вийшло випадково. Я не бачив її обличчя…

–А ім’я на надгробку не міг одразу прочитати?

–Не міг.

–Чому?

–Я не вмію читати!

Біллотрісс знову ляснула себе долонею по лобу. Але хотілося ляснути Кроу. «Тобто я, зростаючи в нетрях серед ворів і вовкулаків, змогла навчитися грамоті, а цей аристократичний «принц темряви» з купою сімейних реліквій – ні?» – думала вона про себе, а потім промовила вголос:

–Треба було дивитися, перед ким ти на колінця падаєш і кому перстень бабці суєш! І що тепер робити?

–Я не знаю. Провести зворотній обряд? Вбити її?

–Ти справді хочеш вбити колишню?

–Вона була морально нездоровою! За нею плакала гамівна сорочка! Вона мені всі мізки виїла!

–Краще не будемо про ваші рольові ігри в зомбі та фетиш на зв’язування, – замотала головою Біллотрісс, – Не хочу знати таких інтимних подробиць.

–Я просто відновлю баланс! Всесвіт сам потребував очиститися від неї.

–Ну, добре, вмовив. Ми приб’ємо цю навіжену, – кивнула рішуча ведмежатниця, хапаючись не за відмички, а за лопату, якою вже прицілювалася в потилицю воскреслої «нареченої».

–Стій! Що ти робиш? Є більш гуманні методи, – вигукнув Кроу, підіймаючи руки для обряду.

Настав момент повернути минуле назад у минуле. Колишнім не місце в теперішньому житті. Некромант потребував адекватності, а не привидів вчорашнього дня, від яких він колись ледь утік. Прибацана наречена мала повернутися в могилу, а всі інші – зробити висновок, що знайомитися на кладовищі погана ідея.

Кроу та Біллотрісс ішли тоненькою стежкою. Навколо бісилася ніч – ідеальний час для гулянь та розваг усілякої нечисті. Чорти, вампіри, відьми та живі мерці збиралися в таверні, до якої залишалося сотню кроків. Звідти лунало голосне іржання, музика та дзвін пляшок і келихів, а якщо прислухатися – навіть шипіння бульбашок шампанського. Настав час платити по рахунках. Біллотрісс не могла дочекатися, коли ж вип’є запашної чорної кави. А може, навіть спокуситься випити щось міцніше: ніч насправді була шаленою, не вистачало хоч якогось антистресу.

–Я не розумію, наскільки треба бути ідіотом, щоб оживити колишню та запропонувати їй свою бліду руку та холодне серце? – не вгавала вона, підколюючи друга.

–Це випадковість. Більше такого не повториться.

–Звісно! Не буде ж твоя колишня помирати втретє!

–Я засвоїв урок.

–Просто ти з самого початку діяв неправильно. Хто шукає своє майбутнє кохання на кладовищі минулого? Нічого доброго там не знайдеш. Тільки те, що сковуватиме тебе, мучитиме та триматиме в тенетах вчорашнього дня. А треба жити сьогодні! Та думати про майбутнє… Щасливе майбутнє!

–Сумніваюся, що тепер його знайду. На моє холодне серце ніхто не спокуситься окрім таких самих холодних мертвичок.

–Ох, Кроу, знову скиглиш? Так піди і здай своє серце назад, у сейф начальниці Смерті! Менше мороки з ним буде.

–От вип’ємо з тобою – і я піду ховати серце знов.

Біллотрісс тільки закотила вогняні очі у відповідь. Нащо ото метушитися, якщо у фіналі все лишилося так, як було: серце в сейфі, Кроу без нареченої, а його минуле, щоб його біс побрав, покоїться з немиром у сирій могилці. Зламниця розуміла, що лише дарма згаяла чудовий вечір та власні сили. Накопичений стрес змушував її клацати запальничкою: дракон дихав полум’ям, яке заспокоювало. Від некроманта самі лише нерви! Бажання ще раз зв’язуватися з ним відпадало.

Зайшовши в таверну, вони різко зупинилися, ставши на порозі. Перед усім народом розгорталося неймовірне дійство. Хазяйка генделика, шикарна жіночка у звабливій сукні, наливала відвідувачам коктейлі, а потім плюнула на це діло, влізла на стійку своїми підборами-копитами та почала танцювати під запальну мелодію. Зала аплодувала, коли танцівниця завертіла дупою, немов шаленими маракасами.

–О, так, – зітхнув Кроу, – Сьогодні зміна моєї любої тітоньки Конні…

–Хто це? – не зрозуміла Біллотрісс.

–Констанція Доннароза Карамелло, господарка цієї таверни, а також ліпша подружка моєї матері. Ніби рідна тітонька… Важко бачити її в такому нескромному амплуа.

–Не знайома з нею.

–Як так? – здивувався Кроу, – Вона мені зізналася, що ви дещо з нею мали! Конні сказала, що ви… «каталися разом на єдинорозі», що б там це не значило.

–На єдинорозі? Але в мене немає транспортного засобу, а чогось… такого… тим паче! – Біллотрісс провела руками нижче поясу, ніби доводячи, що там ніяких «рогів» не ховається.

–Але чому тоді всі думають, що ви знайомі?

Обличчя Біллотрісс перекосилося. До неї дійшло, хто міг мати щось спільне з Констанцією Доннарозою Карамелло.

–Бі-і-ілл! – проричала вона, – Це бухе одоробло, мабуть, підкатувало до трактирниці, коли приходило сюди випивати.

–Ах! Ось воно що! – погодився Кроу.

–А я ж забороняю йому пити! А про лапання жінок… Взагалі мовчу!

Поки Біллотрісс бісилася, Конні злізла зі стійки та продовжила розливати напої в склянки. Кроу підштовхнув супутницю до неї, щоб вони могли обрати напої.

–Ти що! – прошепотіла та, – Я не хочу показуватися на очі дамі, з якою я… Точніше, не я, але моє тіло… Що вона подумає?

–Не переймайся, вона може тебе і не впізнати. Кажуть, що Конні охоча до всіх чоловіків, але нічого толком не запам’ятовує. Хіба що Білл зробив щось дуже цікавеньке з нею…

–Перестань! Не хочу тут бути!

Тіло Біллотрісс знову затряслося. Колір очей змінився на крижаний відтінок північного моря. Невдовзі обличчя перекосилося хтивою посмішкою, а з рота пролунали грубуваті слова:

–Ну ось, знову тут! Ех, і нажруся я сьогодні! А може, моя ротяка вкусить не лише міцної настоянки, але й палких поцілунків запальної панянки?

–Білл, – зробив висновок Кроу.

Бувалий чолов’яга в тілі тендітної дамочки припаркувавася біля стійки. Його бісівський погляд спрямувався на трактирницю, що якраз протирала брудну склянку заплямованою ганчіркою, роблячи посуд умовно чистим. Біллотрісс насилу вмостилася на стільчику, з якого ледь не впала. Все через те, що була занадто зайнята пусканням бісиків у бік звабливої господарки таверни.

–Вам як зазвичай? – підморгнула Конні.

–Аякже! Ще й з продовженням, – облизнулася Біллотрісс.

Тендітна психіка Кроу не була готова до того, що відбувалося на його очах. Він би зміг витримати факт раптового роману між родичкою та подругою з роздвоєнням особистості, навіть порадіти їхньому коханню. Але серце, що билося в некромантських грудях, хотіло і собі чогось подібного. Варто віднести непотрібний тягар назад до начальниці Смерті, поховати його як не в могилі, то в сейфі. Щоб не заважало. Але зараз, поки пульсуючий орган ще нив під ребрами, Кроу жадав любові! А холодні трупині, до яких він залицявся на цвинтарі, не хотіли цього. Ба більше, тепер він боявся знову наткнутися на колишню з давно забутого минулого…

Раптом у таверні щось відбулося. Конні стояла за стійкою, схопившись руками за голову. Народ переполошився. Біллотрісс якраз ставила на стіл порожню чарку від п’ятої за рахунком міцної настоянки з дивних ягід, коли всередині неї щось забурлило. Щось таке, що ніяк не можливо сплутати з проблемами травлення або вздуттям живота. Дещо більш глобальне. Небезпечне. Вибухове!

Поглянувши на очі подруги, Кроу вчасно все зрозумів. Білла, який встиг напиячитися спиртним, змінила Трісс… Вогняна Трісс, яка палає вогнем жартів і любить гратися діставучою антистрес запальничкою. Металевий дракон в її пальцях якраз підкурював чергову цигарку, яку Трісс запхала в той самий рот, що щойно допив п’ятий кухоль міцної настоянки. А напої пані Конні палають навіть від найменшої іскри…

–Лягайте! – закричав некромант, – Не вистачало мені ще оживляти вас усіх після того, що буде!

–А що буде? – не розуміла трактирниця.

В наступну секунду бурштинові очі Біллотрісс округлилися так, що, здавалося, покотяться по підлозі. Звуки всередині її живота ставали голоснішими. Вона відкрила рот і… її вивернуло яскравим вогнем! Конні відскочила вбік, бо її стійка разом із усіма напоями палала, раз за разом вибухаючи пляшками зі спиртним. Біллотрісс продовжувала відригувати полум’я, немов справжній дракон, що об’ївся гострої шаурми на вокзалі. А навколо все ставало тільки гірше, бо вогонь швидко розповсюджувався дерев’яними стінами.

–Назовні! Забирайтеся звідси! – намагався скерувати всіх Кроу.

Він задихався від диму. Дихати було нічим, проте відвідувачі таверни оперативно протверезіли та вже вибігали на вулицю. Конні з сумом споглядала рідний заклад, який пожирав вогонь. Кроу схопив Біллотрісс, яка все ще відкашлювалася після вогню. Вона залишалася всередині останньою.

За хвилину всі стояли мовчки надворі. Лунав тільки хрускіт дерев’яних дошок, які жувало полум’я. Яскравий стовбур стихії простягався до небес. Десь вдалечині вже вили сирени протипожежної магічної станції.

–Що тут сталося? – блимала очима та перелякано дивилася на друга Біллотрісс.

–Ти спалила улюблену таверну нашого містечка. І ледь не підсмажила її відвідувачів. На щастя, без жертв, – пробубонів Кроу.

–Я? – не повірила та.

–Ти, Трісс. А ще Білл. Він напився настоянки. Ти продовжила грати з вогнем…

–А спиртне не дружить із полум’ям. Прямо як я та мій пришелепкуватий брат. Ох, що ж я наробила? – завила Біллотрісс.

–Я б сказав, що вам із ним варто роз’їхатися. Не зійшлися інтересами, спричинили пожежу. Але як?

–Я щось вигадаю. Обіцяю! Тільки не видавай мене поки що магічній поліції, бо вони одразу ж закують в кайданки, візьмуть палиці… Люблять вони такі розваги.

До палаючої будівлі підлетіла чарівниця на мітлі та з таким же вогняним волоссям, як і об’єкт, над яким кружляла. Вона була схожа на сміливу богиню, що спустилася з небес для того, аби врятувати людей від всепоглинаючого вогню. Її рухи та погляд гасили полум’я палаючої будівлі, але, навпаки, запалювали іскру натхнення в серцях інших людей. Відьма з протипожежної оборони заклинала полум’я чарами заморозки та віддавала команди підлеглим. Навколо колишньої таверни вже зібралися дужі богатирі з водяними шлангами в руках. Від дивних заклинань рудої чарівниці їхні брандспойти підіймалися вгору та прискали на палаючу таверну магічними струмочками. Народ, що спостерігав за дійством, тільки вигинав брова, не зважуючись ставити питання: «А що ж відбувається?». Вогонь поволі згасав. Але не серце Кроу.

–Так-с, шановні! – командним тоном виголосила руда відьма з протипожежної магічної оборони, коли опустилася на землю після вдало зачаклованого вогню, – Проблему я усунула, але мені все ще цікаво, хто ж спричинив таку масштабну катастрофу за якихось пару хвилин.

Біллотрісс винувато закусила губу та жалібно глянула на Кроу, просячи про те, щоб той її не видавав одразу. Та в нього на думці було зовсім інше! Він і не глянув на подругу, а дивився зачарованими очима на прекрасну руду відьму, що вміла заспокоювати вогонь шаленства, розтоплювати лід небезпеки, а також підіймати брандспойт легким помахом руки. Може, саме вона змусить його холодне мертве серце зігрітися та битися частіше?

–Я можу розповісти вам усе за чашечкою чаю, – промовив Кроу, таємниче ховаючи погляд за високим коміром чорного плаща та нервово вовтузячи за ним старовинну прикрасу бабці, яку тепер не квапився дарувати кому попало.

–Від чаю не відмовлюся, – погодилася чарівниця, – Головне, щоб напої не були швидкозаймистими.

–Напої – ні. А от про себе нічого обіцяти не можу, – некромант розсміявся, а нова знайома разом із ним.

Біллотрісс дивилася на них і не могла згадати, коли востаннє бачила друга таким живеньким та радісним. І чи бачила взагалі колись? Пара віддалялася, занурюючись у світанковий туман. Наближався ранок. Та на цвинтарі, куди, безсумнівно, повів наречену Кроу, завжди панувала романтична атмосфера.

–Може, я не дарма спалила цілу таверну? – замислилася Біллотрісс.

–Що ти там таке кажеш? – заволала Конні, яка досі не могла повірити в те, що її заклад перетворився на купу вугілля.

–Ох, вибачте, я зовсім не про це, – злякалася Біллотрісс.

–Та що вже поробиш? – розвела руками все ще весела пані, – Таверни нема, але це не означає, що ми не зможемо сьогодні розважитися!

–Перепрошую?

–Я пам’ятаю, що ми з тобою виробляли минулого разу. Не хочеш повторити? – підморгнула Конні.

Обличчя Біллотрісс перекосилося. «Звідки мені знати, як саме розважався з цією дамою Білл? Наші з ним інтереси часто виявляються протилежними. Як мені знати, на що саме я погоджуюся? Хоч може… просто погодитися? Інколи спонтанні рішення приводять якраз до того, що треба. А спалені мною будівлі приводять некромантів до гарячих відьом!» – пронеслося в її голові. Біллотрісс боязко кивнула.

–От і добре! – зраділа запальна трактирниця, – Тоді зазирнемо спочатку в стайні. Ти ж пам’ятаєш нашого знайомого єдинорога та його довгий ріг, що приніс так багато насолоди? А потім, якщо хочеш, підемо далі. Я тут вигадала новий спосіб знайомитися з чоловіками. Нещодавно зустріла в лісі симпатичного аристократа, що полював на оленів, а вполював богиню, тобто мене. Ха-ха! А то я просто пішла шукати веселі гриби, щоб трошечки розслабитися, а натомість знайшла інші гриби, ще більш цікаві та спокусливі! Якщо ти розумієш, про що я…

–Тобто ми з вами не… Нічого такого не було? – Біллотрісс мало що розуміла зі слів Конні.

–Не було, не було. Поки що! – шалена дама засміялася.

А її нова знайома зрозуміла, що, хоч би що не трапилося в цей день, вона теж не залишиться сама. Як мінімум, всередині завжди чатував Білл, щоб побісити сестру своїми витівками. Та інколи запалити чужі серця несподіваними ідеями.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Ігор Тхаревський
16.01.2024 00:38
До частини "Наречена для некроманта"
Навіть не знаю як оцінювати ваш твір. Це не історія, а якась замальовка, що не має ані початку, ані кінця, більше схожа на видратий з щоденника аркуш. Схоже що писали без жодного плану, змінюючи плин подій як заманеться, навіть не намагаючись ув'язати у якусь єдину концепцію.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Олександр Някіч
    14.01.2024 20:57
    До частини "Наречена для некроманта"
    Готичність — є, романтика — є, дрібка гарного гумору — є, тригерні фетиші, кінки та практики — відсутні. Все, що можна було обіграти з класики жанру було зроблено як книжка пише, настільки це добре! Історія завершена, герої вичерпно розкриті. Що ще треба, щоб задовольнити читача? Ви навіть настільки впоралися з завданням, що в такого в'їдливого коментатора, як я, не лишилося питань, абсолютно жодних! Недоліків не знайшов і не хочу шукати, бо мало яка робота змушує сісти одразу її проковтнути від початку до кінця. Це вищий можливий бал. Сподіваюся, згодом зможу прочитати більше таких ваших творів!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Маріан Ґрот
    12.01.2024 19:31
    До частини "Наречена для некроманта"
    Чудово написано, придратися можу тільки до носА, не носУ Сама історія легка, потішна, жахастик-романтик, усе як належить! Успіхів! :)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше