Наше спільне божевілля

- Чи щасливий я з Селіною? - перепитав, витримавши паузу.

Звичайно, що так, - відповів під полегшені видихи обох.

От тільки, їхні відносини не були настільки чудовими, як думала Реджі. Ні, у них не було жодних сварок, але проблема була в іншому.

Вона не розуміла його настільки як Реджина.

- Але чи щаслива ти, Селіно, - подивився він на неї з очікуванням.

- Як ти взагалі міг подумати про щось таке дурне, Торе. Наша доля була вирішеною і я справді вдячна Реджі за наше знайомство, - як завжди спокійно відповіла вона.

Реджина була ураганом, який зміг змести все на своєму шляху. Селіна, тиха гавань, настільки спокійна, що інколи здавалося, що вона взагалі нічого не відчуває.

- Реджі, можеш залишити нас, нам потрібно деще обговорити, - попросила Селіна.

Сестрі двічі повторювати не потрібно було, використавши чари переміщення, вона зникла. Ми залишилися самі в порожньому коридорі.

- Пара почалася, ми запізнимося, - почав я.

- Торе, нічого не станеться. Не втікай від розмови зі мною.

- Добре, - понуро подивився у вікно.

- Ти знову думаєш про те ж саме, чи зробив ти правильний вибір, чи потрібно було тобі дозволити собі закохатися в мене.

- З тобою я завжди відчуваю себе на прийомі в психолога або психіатра, - чесно відповів їй.

Я завжди міг сказати їй правду, не приховуючи нічого.

Вона мелодійно розсміялася і вперше за все наше знайомство схвильовано знітилася.

- Я повинна тобі дещо сказати, Торе.

Я мовчав, не підганяючи її і дозволивши самій озвучити свої думки.

Вона знервовано дивилася на мене, не знаючи як правильно підібрати слова. Вона не показувала це, але я чудово відчував кожну її емоцію, таким був мій дар.

Я лише мовчки обійняв її, заспокоюючи.

- Я можу бачити майбутнє, - нарешті сказала вона і після чого я нарешті усвідомив, чому ж вона завжди вела себе так спокійно.

- Сел, - вперше назвав скорочено, схвильовано дивлячись на неї.

- Ти ж нікому не скажеш? - злякано запитала вона.

У нашій реальності цей дар був небезпечним і людей, які могли бачити майбутнє могли легко віддати в псих лікарню як небезпечних для суспільства чарівників. Так, хоч у нас була магічна реальність, але був список небезпечних дарів.

- Я - вищий емпат, - тихо прошепотів їй.

Ти ж не видасиш мене, Сел.

Я дуже рідко говорив на неї скорочено, тому що, мені занадто подобалося її ім'я.

- Не видам, - відповіла вона.

- Навіть якби я хотів не зміг би це зробити.

Вона розслабилася і зацікавлено запитала.

- Чому ти так розхвилювався, коли я сказала правду?

- Ти не можеш відчувати свої емоції через свій дар. Вибач мене, Селіно.

- Саме так і є, я розумію тебе. Кому потрібна людина, яка веде себе як беземоційна статуя. - прошепотіла вона з гіркотою в голосі.

- Якщо ти дозволиш, я допоможу тобі.

Вона з недовірою в голосі запитала

- Ти справді можеш? - з надією запитала вона.

Я кивнув і простягнув їй руку, яку вона прийняла. Сьогодні ми отримали те чого нам так не вистачало, сьогодні ми вперше за довгий час стали набагато ближчі ніж раніше.

Тепер всі події прийняли іншого вигляду.

Вона не ставилася скептично до наших захоплень, а хвилювалася, що з нами щось станеться.

І думаю деякі наші розмови робили їй боляче.

Тому що насправді Селіна відчувала, тільки це було сховано так глибоко всередині, що навіть я не міг відчути.

Чому я раніше навіть не подумав, що вона та, яка бачить майбутнє? Чому не зрозумів, наскільки складно їй було насправді?

- Ти перебільшуєш, Торе, ти просто перебільшуєш, все не так погано як ти думаєш і я давно навчилася жити з тим, якою я є, - легко посміхнулася вона.

- У будь-якому випадку, ти більше не сама.

Вони використали чари переміщення і в коридорі більше нікого не залишилося.

Візуалізації є в телеграм - каналі.