Життя за життя!

Мертва тиша панувала в зимовому хвойному лісі. Олег чув лише скрипіння снігу під ногами. Він йшов ледь помітною стежкою, яку у мороці освітлював повний жовтий місяць, обрамлений блакитним галом. Холодний вітер продував його пальто наскрізь. Мороз щипав ніс і щоки й обпікав ніздрі.

— Скоро моя мила, скоро моя кохана! Чекай на мене! Я йду до тебе!

Відповіддю йому була тиша. Десь удалині завив собака.

Олег прискорився. Повний місяць триватиме ще дві ночі. А ніч Велеса триватиме недовго. Треба поспішати. Він пожалів, що не додумався взяти снігоступи. Ноги з кожним кроком з хрустом та тріском провалювалися у замети.

Врешті-решт він вибрався на твердий ґрунт і вийшов до чорного входу корпусу лікарні, де над дверима висіла табличка “Морг”. Він посмикав ручку дверей — відчинено. Пройшов вузьким ледь освітленим коридором до східців, що вели до підвалу.

Черговий на прохідній, спитавши: "Ви до кого", ледь звернув на нього увагу, щойно почув кодове слово. В морзі часто за мзду можна було отримати таємні, заборонені законом послуги. Олег вдавав, що прийшов саме за цим. У театрі відверто нудьгував паталогоанатом. Він розсіяно читав щось на планшеті, водячи пальцем по екрану.

— Доброї ночі найкращому у світі діагносту! — вигукнув Олег, склавши пальці в умовний знак.

— І тобі не спати, Ромео! — відповів паталогоанатом. — Гроші маєш?

Олег мовчки дістав пачку з банкнотами та потрусив нею перед лікарем.

— Поклади на стіл та проходь

— Тіло вже на місці? — спитав Олег, недовірливо примружившись.

— Так, Джульєтта вже лягла та просить. Все як домовлено! В найкращому вигляді! Йди на своє побачення. Я не заважатиму.

Олег кивнув та пішов у залу.

"Не заважатимеш, аякже, — подумав Олег зі злістю. — Але будеш підглядати та спостерігати у камеру".

Щодо цього Олег точно знав від інформатора, що цей перець не лише підглядає, а ще й дрочить, поки хтось злягається із трупом. Таке в нього збочене задоволення своєї примхи. А потім буде ще п'ять хвилин, поки той митиме свій інструмент, щоб проковзнути через провідну. Питання лише з черговим…

Олег зайшов до зали. З чотирьох канап три виявилися порожні. А на першій з краю лежала Вона. Її звали Оленою. Колись звали. До того дня, як автобус, в якого не спрацювали гальма, врізався у зупинку, вбивши там шість людей. В тому числі її. Вона просто мала їхати на заняття в університеті.

З Оленою він був знайомий ще тоді, коли їй виповнилося чотирнадцять років. Батьки в неї розлучалися після чисельних бійок та скандалів. Тато більше не міг терпіти в себе дома дружину-алкоголічку, яку вигнали з роботи за пияцтво, бо в похмільному угарі вона не помітила, що тут вже давно не Радянський Союз, і такі речі, які вона витворяла на роботі, їй більше не подарують. Проте "найгуманніший суд у світі", попри бажання дівчинки, залишив її жити з мамою, не зважаючи на жодні аргументи. "Дитина має лишатися з мамою, квартира має залишитися дружині. І крапка! Так заведено. Це прецедент!" — виголосила суддя та вдарила молотком по кафедрі.

Не соромлячись дочки, мати стала водити до себе додому сумнівних коханців, які, напившись, починали лізти й до неї, кажучи, що вона "вже доросла". Втекти дівчинці було нікуди. Бабуся жила в іншому місті — досить далеченько від Києва. Тоді Олег, якому самому тоді ледь виповнилося двадцять два роки, і вже закінчував виш, вислухавши сумну історію дівчинки та взяв участь в її долі. Її та молодшого брата Лесика він сам відвіз до батька. Тепер батько забирав обох дітей після школи та віз до себе. І лише на вихідні він дозволяв їм ночувати у мами. Так тривало цілих два роки. Поки маму після п'яної суперечки не вбив її черговий маргінальний коханець, розчленував її тіло, склав у валізу та поніс на звалище. Перелякані діти ховалися на зимовому балконі у коморі, тому вбивця, чий мозок був затуманений хмелем, забув про дітей, і вони волею випадку лишилися живі та неушкоджені.

Тепер вже батько зміг їх забрати до себе на законній основі. Ця страшна подія майже не вплинула на Олену, бо та вже була досить зрілою та сформованою особистістю, проте на її брата вплинула дуже сильно. В нього поїхав дах. Він став психованим. В школі став вчитися погано, задирався та бився з іншими дітьми. Але ця трагедія зблизила Олега та Олену. Вони почали зустрічатися. Олена успішно здала іспити спочатку у дев'ятому класі, а потім і в одинадцятому, і вступила до Архітектурного інституту, про який мріяла ще зі школи, і який вже встиг стати університетом…

Олег покопався у своїй розкладній спортивній сумці, на око приміряючи тіло. Має влізти. Сто шістдесят сантиметрів зросту, сорок п'ять кілограмів ваги. Як прийнято казати, "мініатюрна дівчина". Олег дістав плащ Дракули, і накинув собі на плечі, наклав штучні ікла, і наблизився до тіла коханої. Він пробував пригадати ті останні миті, коли вони були разом. Її ніжний погляд жвавих зелених оченяток, привітну усмішку на коралових вустах, тихий і лагідний голос, що шумів у вухах наче легкий морський вітерець. Все це вислизало, ніби пісок просочується крізь пальці. Це біле обличчя, наче у грецької мармурової статуї не могло ніколи належати живій людині. Прекрасне і величне, воно застигло під холодним вітром смерті.

Олег зітхнув, і приступив до діла. Він спочатку пестив шкіру коханої, гладив її скроні, лоб, щоки, підборіддя, цілував її губи та шию, намагаючись пригадати смак її поцілунків. Бувало, вони годинами не могли відірватися один від одного. А коли батько запросив його з'їздити з ними відпочити на море… Це був їхній медовий місяць. Щоночі вони проводили у ліжку разом, дуже рідко кохаючись, а просто лежали, обіймаючись, і шепотом розмовляли про все на світі ледь не до світанку. Часто гуляли берегом моря, тримаючись за руки. Це кохання і було сенсом її життя. І коли життя Олени згасло, згас і його сенс. Він опинився у сірому світі, без барв, кольорів, без радості і світла. Що це життя без неї?

Проте, замість того, щоб накласти на себе руки, Олег вирішив повернути кохану до життя за будь-яку ціну. Три доби він безперервно нишпорив інтернетом і даркнетом, намагаючись витягнути звідти секрети оживлення мертвих. І один підходящий секрет він таки знайшов. Так співпало. Повний місяць, і призвати того, кому поклонялися наші предки. Богу лісів і звірів, таємничого та грізного Велеса, який дарував чаклунам та відьмам їхні природні сили. Він не довіряв сучасним екстрасенсам та чарівникам, бо колись його батько працював з ними і він цю кухню бачив з середини. Тому він все хотів зробити сам…

Він ввійшов у тіло коханої обережно, повільно рухаючись, як він це робив і за її життя. Його нудило він доторку холодної мертвої плоті. Все одно що кохатися з мармуром чи кригою.

"Так треба" — казав він собі. Він мав залишити у неї сім'я життя, щоб воно проросло та оживило її зсередини. Це було частиною обряду. Як принци розбудили Сплячу Красуню та Білосніжку. І це були зовсім не поцілунки. Він діяв так само. Просто пробудження його принцеси буде довшим…

Колди він закінчив то швидко витерся серветками, поклавши їх у сумку, вдягнувся, і виглянув у приймальню. Як і очікувалося, нічний доктор вийшов, щоб змити свої гріхи у вбиральні. Діяти треба швидко.

Олег востаннє поцілував кохану у вуста, схопив її тіло і поклав у сумку. Швидко застібнув застібку-блискавку. І вийшов у коридор. З бокової кишені він забрав пістолет з глушником. І ледь охоронець схопився з місця, швидко випростав руку і вистрелив у груди. Охоронець, який не мав при собі навіть броніка, впав обличчям униз, випустивши свій травматичний пістолет. Олег підхопив цей пістолет, зняв коробку з набоями та сховав все це в сумку. Потім дістав ніж та чашу, швидким рухом перерізав охоронцю горло, зібрав кров у чашу, і перелив у спеціальну флягу з широким горлечком. Потім сховав залитий кров'ю плащ, дістав з шафи зимову куртку та шапку. І ледь не заволав від радості: внизу на полиці лежали чиїсь імпортні снігоступи з пластику, які кріпилися до взуття на дроті. Згромоздивши на спину важку сумку, він вийшов, спустився східцями у двір, надягнув снігоступи, та скинув обридну силіконову маску — нову та дорогу забавку з Америки, ще маловідому тут, і теж сховав у сумці. Він швидко рухався по стежці, яку освітлювала лише бліда пляма повного місяця, який сховався за хмарами, ніби нажаханий тим, що він тільки що накоїв.

— Я вже не зупинюся. Не перед чим. Я поверну тебе, кохана! — сказав він собі. Звучання власного голосу його заспокоювало.

Вже задихаючись, він вийшов з ділянки лісу до воріт, де починалося медичне містечко. Там у машині вже чекав на нього Лесик. Машину трусило, звідти лунали звуки гангста-репу. Олег постукав у вітрове скло. Нажаханий дванадцятирічний бешкетник тут же вимкнув радіо.

— Бовдуре! Я ж просив сидіти тихо і не привертати уваги! — рявкнув він на хлопця.

— Сестра в тебе? — спитав хлопець.

— Так, відкривай багажник, покладемо туди. Ризиковано везти її в салоні.

Хлопчик кивнув, вскочив з місця і побіг до багажника. Кузов автівки був звільнений від всього зайвого. Реквізит, необхідний для обряду, перекочував на підлогу біля заднього сидіння. І все одно Олег ледве втиснув тіло дівчини в сумці у багажник. Щось хруснуло.

— Дивися, обережно! Не зламай їй шию! А то не оживе!

— Яйця курку не вчать! — рявкнув на нього Олег. Але він не міг не визнати, що малюк був правий…

— Мерщій в машину і поїхали! — гукнув він до хлопчика. — Слідкуй за мапою! В нас обмаль часу. Обряд буде довгий. Ми маємо встигнути до третіх півнів…

Олег повернув ключ запалювання, потягнув важіль коробки передач одразу на другу швидкість і різко стартанув з місця. Зчеплення старого Форда витримало.

Вони їхали вздовж лісу потім повернули на стежку — ту, що вела до старовинного вже забутого капища. В наш час жителі сусідніх багатоповерхівок влаштували там "Цвинтар домашніх тварин", звісно що нелегальний. На щастя, на тому місці, де колись був давній вівтар, на якому приносилися дари та жертви, ніхто не чіпав.

Машина з ближніми фарами наблизилася до капища. Олег вийшов з автівки і покликав Лесика. В того з нетерпіння горіли очі.

— Олеже, а правда сестра повернеться з мертвих? Хіба це можливе?

— Лесику, я не знаю. Але я спробую. Перевірю це..

Вони вдвох витягнули вовняну ковдру і постелили на алтарі, потім витягнули сумку і витягли з неї тіло Олени. У місячному світлі її обличчя здавалася спокійним і мирним.

— Вибач, кохано! Але я поверну тебе назад! — пробурмотів Олег.

Вдвох вони поклали тіло на ковдру. Олег запалив свічки, тим часом хлопчик налив олію в лампадки і теж запалив. Вони розпалили багаття біля підніжжя валуна, який міг бути залишком статуї рогатого бога. Олег взяв флягу з вином, пивом та горілкою, і по черзі плеснув їх на валун, а потім трохи в багаття. \

— Призиваю тебе, Велесе, призиваю тебе боже, прийми мої дарунки, прийми мою требу! — голос Олега зазвучав низько, потойбічно, майже як в справжнього жерця. Він довго для цього тренувався.

Хлопчик покрошив у вогонь шматочок хліба і кинув шматок кривавого свиного м'яса. Потім плеснув з пляшечки молоко на валун і у багатття. Вогонь став синім, потім зеленим, а потім жовтим. Страшне лице, вкрите хутром, з'явилося у полум'ї.

— Хто мене кличе? Хто мене розбудив?

Страшний громоподібний голос рознісся лісом.

— Лесик, неси порося! — крикнув Олег.

Хлопчик швидко витягнув маленьке молочне порося, нещодавно куплене з великі гроші на сільському ринку. Олег дістав жертовний ніж, і швидко перерізав тяв поросяті горлянку. Кров бризнула у всі боки.

— Чого ти бажаєш, чоловіче? — спитав Велес.

— Поверни цю дівчину до життя! — крикнув Олег.

— Призови її душу. Якщо прийде, я поверну її в тіло! Але тут потрібна ще одна жертва, людська!

— Як це? І де я цю жертву знайду зараз? Час спливає! — заволав у відчаї Олег.

— Поруч з тобою стоїть отрок. Я візьму його як жертву, і виконаю твоє бажання, чоловіче!

Лесик зарепетував від жаху та спробував втекти, але Олег потужним хуком у шелепу вирубив його. Схопив за волосся і перерізав горлянку так само як поросяті. І поклав поряд з тілом коханої.

— Лише так… Життя за життя! Жертву прийнято! — сказав Велес.

Вона з'явилася наче туман. Фігура зіткана зі світла та туману, риси якої прояснилися, нагадуючи риси живої людини.

— Ходи до мене, кохана! — сказав Олег, затамувавши погляд. — І повертайся у своє тіло! Я чекаю на тебе!

— Коханий, а хто це лежить поряд з моїм тілом? — спитала Олена. — Невже це мій братик?

— Так треба, моя люба! Це не мої забаганки. Так захотів Велес! Життя на життя!

Обличчя привида потемніло. Жертовний ніж піднявся у повітря і поплив в бік горла Олега. Він заверещав і позадкував. Ніж, старовинний, бронзовий, жертовний, наче змія, ковзнув до його горлянки і полоснув по плоті. Кров полилася на землю. Примарна рука схопила його за волосся і потягнула до тіла хлопчика. Вона силою нахилила шию Олега над вівтарем, і вся кров полилася на нього, окропляючи тіла Олени та Лесика. \

— Велесе! Поверни життя моєму братові! — виголосила Олена. — А натомість візьми життя цього чоловіка як плату! Життя за життя! Я не хочу жити без нього! Я не хочу, щоб цей чоловік жив, а він помер!

— Одне життя, одна жертва! — пробасив Велес. — Я поверну життя твоєму братові в обмін на жертву! Я приймаю твою жертву, дівчину!

Олег хрипів, хапаючись за горло, і знав що життя витікає з нього, наче пісок з пісочного годинника.

— Олена! Я ж хотів тебе повернути! Як ти могла!

— Він брат, Олеже! Він моя сім'я. Він моя кровиночка! Ходімо зі мною, і будемо знову разом!

Світло померкло в його очах, і він впав, скорчившись біля вівтаря…

***

Хлопчик сів, обтрусив одяг від листя та снігу, і піднявся на ноги. Його хитали. Все ще не вірячи, він обмацав своє тіло. Пальці потягнулися до горла, і намацали ледь помітний шрам.

Він встав навколішки, поцілував тіло дівчини в губи, і вимовив:

— Дякую тобі, сестричко! Я цього не забуду!

Встав і пішов туди, де Олег залишив свою машину. Дванадцятирічним ще не можна водити. А як ще він вибереться з цього лісу? Доведеться багато чого пояснити батькові, коли його спіймає патруль. Та навіть якщо не спіймає. Нічого. Сестричка завжди казала що він кмітливий і завжди викрутиться. А він викрутиться…