Червона помада

Вона завжди фарбувала губи червоною помадою, коли мала плани на вечір.

Її стони були музикою моїх вух. Її піт був напоєм німфи, котра вирішила пожаліти простого хлопчину.

Коли вона віддавалася мені, то її перси тверділи від моїх жадібних поцілунків, котрі змушували її благати зробити приємно.

Коли вона молила мене не зупинятися, адже нам було так добре, коли ми ставали одним цілим, я дійсно не міг зупинитися.

Щоразу її уста кусали мою шию до болю.

Щоразу вона шепотіла моє ім’я перед тим, як отримати свою дозу насолоди.

І я не міг зупинитися, адже в ній було так приємно. Адже її голос був голосом богині. Адже я так її кохав.

Я завжди дозволяв їй гратися зі мною перед тим, як спокусити.

Вона завжди першою цілувала. Першою ставала на коліна, знімаючи з мене шорти, щоб зробити приємно.

Вона першою роздягалася догола, змушуючи мене бажати вилизати її з губ до самих п’яточок. І я вилизував, даруючи кожній частині тіла свій оргазм.

Ми були єдиним цілим кожного року на природі в червні. Щороку ти дарувала своє тіло мені. Щороку шепотіла, як любиш.

А потім ми поверталися з різним інтервалом в часі до моєї сім’ї, щоб привітати мою маму з днем народження.

Ти завжди поверталася в обійми Максима, даруючи йому поцілунки тими губами, які дарували мені феєрію.

Я кохаю тебе з тих пір, як побачив в першому класі. Я завжди був поруч в школі. Я завжди бажав нашого спільного майбутнього. Проте сім’я — це не моє. Я завжди в Німеччині. Мені подобається життя без відповідальності, окрім, як за самого себе. Мені подобається воля. І ти це знаєш, тому, коли нам було по двадцять, обрала мого старшого брата. Максим дійсно тебе любить. Він ніколи не знав про нас, проте йому і не потрібно знати, що двоє його найдорожчих людей зраджують йому.

Дивлячись, як ти шепочеш йому на вухо, я згадую, як ти стогнала піді мною, даруючи гарячий подих моїй шкірі.

Дивлячись, як Максим цілує твою руку, я згадаю, як вона гралася з моїм членом.

Дивлячись на твій язичок, який ти показала братові, я згадую, як ти цілуєшся.

Я не можу повернутися, адже нам давно не по дорозі. Ми живемо у різних країнах. Але двічі на рік: в день народження мами і в день народження тата, я згадую, яке гаряче та неймовірне твоє тіло. Майже п’ятнадцять років ми кохаємося потай. Майже п’ятнадцять років моє серце помирає, коли я за спиною брата сплю з тобою. Розумію, що ми обоє грішники, проте нічого не можу з цим зробити.

***

Наступного разу ми зустрічаємося в кінці грудня, щоб привітати мого батька з днем народження. Я завжди купую два букети: мамі ромашки, а тобі жоржини. Проте цього разу моя посмішка була натягнутою, а ось твоя щирою і не звабливою. І без червоної помади.

Я дивлюсь на твій круглий живіт, розуміючи, що наші зустрічі завершилися. Ти нарешті станеш матір’ю.

За столом голосно, я розповідаю про Берлін, Максим про те, що нарешті працює сам на себе, а стоматологи добре заробляють, до речі.

Коли батьки пішли відпочивати, я вирішив помити посуд, щоб мамі зранку було легше.

— Не залишитеся переночувати? — запитав я із ввічливості. Хоча ні, брешу. Я хотів знати більше про те, як ви дійшли до того, щоб стати батьками.

— Яринці потрібно відпочивати, а тут лише диван. На шостому місяці вагітності уже важко спати не на нормальному ліжку без ортопедичному матрацу.

— На шостому? — здивувався я. — Давно ви планували дитину?

— Назаре, мені тридцять сім років, уже час, — сміявся Максим, читаючи мій подив на обличчі, який я не приховував. — Тобі тридцять п'ять, теж час подумати про сім’ю.

— Прокуратура — ось моя сім’я. Ну то що?

— З тих пір, як одружилися.

Вони одружилися через два місяці після того, як почали зустрічатися, отже уже п’ятнадцять років намагалися.

Я побачив за спиною брата Яринку, котра одягнулася в пальто, готова відправитися додому, і дивилася на мене з провиною.

— Кого чекаєте? Дізналися стать дитини?

— Дівчинка, — відповіла Яринка. — Коханий, йди-но одягатися, а я відповім на всі запитання Назара.

Максим поцілував Яринку в щічку і пішов одягатися, а я підлетів до неї наче коршун і ми почали пошепки говорити:

— Ти використовувала мене! Це моя дитина!

— Ми з Максимом в ту ж ніч займалися коханням!

— Ярино, не тримай мене за дурня! Я маю право знати!

— Ти? — шипіла вона. — Ти спав з дружиною брата!

— З тобою, стерво! Ми обоє не святі!

— Я кохаю його, Назаре! Коли познайомилася, тобі й закохалася. І я дуже рада, що ви навчалися в різних школах, тому що ми б розійшлися раніше. Проте твій брат не може мати дітей. Я заплатила лікарю, щоб він не говорив йому правди. Ми будемо виховувати твою доньку, а ти будеш дядьком! Забудь про нас!

— Кохана, я готовий, — підійшов щасливий Максим, але посмішка зникла, коли він побачив мій розгніваний вираз обличчя.

Яринка дивилася на мене, благаючи мовчати. Але я хотів помсти. Як кажуть: «Згоріла хата — гори й сарай».

— Це не твоя дитина, а моя…

Я відчув біль. Максим вдарив мене. Ніколи не бив. Такого гніву на його обличчі я ніколи не бачив, але він мусить знати правду. Страждатиму не тільки я, а й розбите подружжя.

Яринка злякалася, проте мовчала, чекаючи вироку чоловіка.

— Я знаю.

Мій подив був німим. Я хотів щось сказати, проте мої губи лише відкриваючи, а слова не злітали.

Подив жінки, котру ми обоє кохали, був справжнім. Яринка не знала, що її махінації давно відомі чоловікові. Вона плакала, не знаючи, радіти чи збирати речі.

— Я знаю, що безплідний. Я чув твою розмову с Мариною шість років тому, — говорив Максим, закохано дивлячись на дружину. — Це наша донька. Ти моя кохана. А ти, брате, вимітайся і забудь дорогу до України. Живеш в Берліні, то й живи.

Я ніколи не бачив в очах Максима такої ненависті. Він багато років терпів зраду дружини і брата, щоб отримати сім’ю. от тільки дружина кохала його, не мене, і бажала зберегти сім’ю, а я… Я найгірший егоїст і брат у цілому світі

Немає мені місця в цьому домі.

Моя совість спить.

Мій гнів на весь світ плодиться.

Подавіться своїми пелюшками, я же буду жити волею.

У кожного своя доля і своя правда.

Але тепер не хочу бачити на жінках червоної зрадливої помади.