Pinot noir

Вона опиралася об його руку і дзвінко сміялася. Підбори, котрі жінка навмисно одягла, щоб підкреслити свої розкішні ніжки, зовсім її не тримали. Мабуть, останні кілька келихів були зайвими. Притримуючи її за талію, він насолоджувався її близькістю, відчуваючи крізь тонку тканину сукні тепло її тіла. Твереза вона тримала дистанцію і не підпускала його в межі свого особистого простору. Жодних доторків, максимум — могла покласти долоню в його руку, коли виходила з машини. Аромат її парфумів пʼянив його, він обожнював цей запах жасмину і чогось цитрусового…

— Обовʼязково скинь мені посилання на відео, як тільки воно зʼявиться в мережі,— промовила Ліліан, знову похитнувшись.— Я маю показати його Ліаму…

Сем невдоволено стис зуби, відчувши недоречні ревнощі. Недоречні, бо сам добре розумів, що не має права ревнувати її, до її ж чоловіка. Розумів і все одно ревнував. Думка, що він має змогу постійно торкатися, цілувати, володіти її тілом… це зводило його з розуму і краяло серце. Він не розумів чому вона така ніжна, тендітна, мрійлива, звернула увагу на нього: грубого, неговіркого, кремезного байкера. Вони нагадували йому красуню і чудовиська. Такі ж різні і несумісні в реальності, на відміну від казки.

— Обовʼязково,— кивнув Сем.

— Не терпиться почути його думку про мій образ… Йому б, напевно, сподобалося,— усміхнулася вона своїм думкам.

— Звісно, ти сьогодні неперевершена,— промовив Сем, точно знаючи, що вона знову проігнорує його комплімент. Вони наблизилися до дверей її номера і йому довелося її відпустити.

Ліліан відкрила сумочку-клатч і почала в ній ритися.

— Дякую, що провів, Семмі,— з усмішкою сказала вона, не підводячи на нього очей.— Без тебе я б не впоралася з цими підборами… і сходами… Та де ж вона…— вона вийняла з сумочки купу, що складалася з якихось папірців і косметичних засобів. Золота ключ-картка готелю блиснула і впала на підлогу.

— Дозволь, я допоможу ще,— усміхнувся Сем і, піднявши картку, провів нею по сканеру, відчинивши номер.

— Ти ж мій рятівник,— усміхнулася вона, запхала все назад до сумочки і рушила в прочинені двері. Тут же похитнувшись на клятих підборах.

Сем миттю зайшов в напівтемний номер, що освітлювався лише вогнями міста, що було видно крізь панорамне вікно. Він підхопив її під руку, провів до ліжка, всадовив і опустився на одне коліно, не промовляючи жодного слова, почав знімати з неї туфлі.

— Семмі, це зайве… я сама можу…— вона замовкла, бо туфлі він зняв і ніжно провів пальцями по втомленій ступні, викликавши хвилю приємного розслаблюючого тепла, що пішло вгору по її нозі.— Семмі…— майже простогнала вона здивовано.

Його пальці ковзнули вище. Шкіра, там де він торкався, ніби спалахувала, жар розтікався по тілу, збираючись десь внизу живота. Відчувши, як він ніжно торкнувся рукою її стегна, а губами коліна, Ліліан різко підвелася:

— Семе, це неприпустимо…— обурено промовила.

Він підвівся і усміхнувся — почув, як збилося її дихання. Вона заперечувала, але теж хотіла цього. Сем згріб їі в пристрасні обійми, накривши губи пʼянким поцілунком. Вона на мить завмерла, а потім відповіла, нерішуче, неквапливо, але дозволила йому, притиснувшись тілом до нього міцніше, тримаючись руками за поли його піджака.

Сем відсторонився і палко прошепотів:

— Я мріяв про це з першої нашої зустрічі в тому кафе, коли ти увійшла в тій білій сукні з бузковими квітами, коли легкий вітер розвівав твоє волосся і підіймав спідницю, а ти соромʼязливо притримувала її рукою… Кожного разу, як вловлював аромат твоїх парфумів, я згадував, як ніжна тканина сукні ковзає по твоїм стегнам, овиваючи їх звабливі обриси, коли ти проходиш повз…— його губи торкнулися вени на її шиї. У відповідь вона протяжно втягнула повітря. Сем поклав руки на ії талію і продовжив пошепки їй на вухо:— Я прочитав всі твої романи. Особливо мені сподобалися: дванадцятий…— Він поцілував її за вухом, викликавши лавину мурашок на ніжній шкірі:— вісімнадцятий…— Ліліан відчула його кінчик язика на своїй шиї і заплющила очі, не в силах опиратися.— І двадцять другий розділи…— Його руки проворно проникли під спідницю і обхопили її за сідниці.

Вона застогнала вмить зрозумівши, що саме він має на увазі.

Сем підхопив її на руки і вклав на ліжко. Пристрасно цілуючи її в губи, рукою він спустив бретельку сукні, і обхопив рукою її груди, інша рука ніжно погладжувала стегно… Ліліан мліла від його доторків, і десь на межі її свідомості, приглушений клятим вином, лунав внутрішній голос, що застерігав не робити дурниць. Голос, що тихо нагадував — вона одружена жінка і зараз, десь там в іншому місті, Ліам вклав їх доньку спати і, можливо, думає про неї, поки вона дозволяє Сему торкатися свого тіла. Чоловік чекає її, поки рука асистента стягнула з неї чорні мереживні трусики і ковзнула між її ніг, торкнувшись найінтимнішого місця, де досі не торкався ніхто окрім Ліма.

Ліліан квапливо відсторонилася від поцілунку, відштовхнула одну його руку, потім іншу і якомога твердіше промовила, доки він здивовано завмер:

— Ні, Семе.

— Чому ні? Ти ж хочеш цього?— спитав знову поклавши руку на стегно, і провівши кілька сантиметрів вгору.

— Не з тобою. Тобі краще піти звідси.

— Ліліан…

— Йди,— твердо повторила вона.

Не промовивши більше жодного слова, він тихо вийшов. Ліліан провела його поглядом і коли за ним зачинилися двері, втомлено опустила голову на подушку. Вона почувалася винуватою перед Ліамом. Надто багато дозволила Сему.

Зʼявилося непереборне бажання почути голос чоловіка. Вона згадала, що сумочку кинула десь на ліжку і, поводивши рукою поряд себе, знайшла таки її. Діставши телефон, поглянула на зображення фантастичного краєвиду на заставці і зітхнула. Було вже пів на першу ночі.

Вирішивши ризикнути — вона все ж набрала номер чоловіка.

— Солоденька?— прозвучало стурбоване.

— Привіт коханий…— промовила тихо Ліліан.

— Щось трапилось?

— Я ж казала, що наберу перед сном,— з усмішкою промовила жінка.

— Я був вже злякався, що щось трапилось,— видихнув він з полегшенням. — Радий чути твій голос, крихітко.

— Я хочу, щоб наступного разу ти поїхав зі мною на презентацію.

— Щось сталося?

— Ні, коханий, просто тут такий розкішний номер, велике ліжко… Не вистачає лише тебе,— сумно зітхнула вона.— Я б хотіла, щоб ти був тут…

Її рука ковзнула по тілу і підняла край сукні, оголивши стегна.

— Я б теж хотів бути поруч,— усміхнувся Ліам.

— Вгадай де зараз моя рука?— пустотливим тоном спитала вона, торкнувшись себе так, як це робив він.

— Де твоя рука, пустунко?— здивовано спитав він.

— Там, де має бути твоя…— простогнала Ліліан. Червоне вино завжди діяло на неї дивно, пробуджуючи первісні інстинкти.

— Кохана?

— О так, скажи це знову…— промовила вона, відчуваючи, як всередині неї наростає напруга, вимагаючи звільнення.

Ліам здивовано звів брови, слухаючи, як переривчасто вона дихає.

— Солоденька, ти навмисне мене дражниш?— з усмішкою спитав він.— Хочеш, щоб я скучав сильніше?

— Я хочу щоб ти знав… чим я тут займаюся... І що думаю в цей час… про тебе…

— Що на тебе найшло, крихітко?— спитав він намагаючись не уявляти, що вона там робить. По диханню зрозумів, що навряд вона відповість, важко зітхнув:— Першим же рейсом щоб летіла назад, я чекатиму.

— Дуже?— зі стогоном спитала вона.

— Навіть не уявляєш як…— прошепотів він палко, відчувши певний дискомфорт в штанях.

—О… Ліам…— видихнула Ліліан. І через кілька секунд додала:— Надобраніч коханий.

— Негідниця,— усміхнувся він.

— Кохаю тебе…

— І я тебе кохаю, пустунко,— усміхнувся він.

********

Зранку її розбудив стук в двері. Жінка повільно підвелася, накинула халат і, протираючи очі, відкрила двері. Одразу в кімнату увірвався аромат гарячої кави, котру тримав в руках Сем з винуватим виразом обличчя.

— Я з кавою і вибаченнями…— промовив він ніяково.

Ліліан відкрила двері ширше, пропустивши його всередину.

Увійшовши він почекав, доки вона закриє двері і продовжив:

— Я не знаю, що на мене найшло… Я перейшов межу і дуже шкодую, що дозволив собі, те що дозволив…— збрехав він.

Вона знала що збрехав. Бачила по очам, що взагалі не шкодує.

Невдоволено поглянувши йому в очі, вона взяла каву:

— Що ми будемо з цим робити? Як нам тепер працювати разом? Мені буде важко знайти тобі заміну…

— Давай зробимо вигляд, що я нічого не казав… І не заходив взагалі сюди,— запропонував він, з надією.

Вона нагородила його довгим задумливим поглядом ніби бачила вперше. Раніше навіть думки не припускала, що в нього можуть виникнути до неї якісь почуття. Через різницю в віці у сім років, Ліліан була впевнена, що ніколи не зацікавить його, як жінка, тому не помічала його поглядів, не чула компліментів.

— А ти зможеш робити вигляд?— спитала.— Бо я навряд. Тепер буду постійно думати «про що ти мрієш з першої нашої зустрічі в тому кафе»…

— Ліліан, не звільняй мене…— з гіркотою промовив він.— Я викину все з голови, знайду собі дівчину…

— Так… Знайди собі дівчину…— кивнула вона, задумливо.— Давай зробимо перерву. Нам треба забути це. Не бачитимемось кілька місяців, доки я працюватиму над новою книгою, а ти шукатимеш собі нове кохання…

— Так,— кивнув він.— Це гарна ідея. Це допоможе.

**********

Пройшло два тижні.

Ліліан дивилась в монітор ноутбука і намагалася скласти до купи сюжет, що ніяк не хотів складатися. Набирала текст і вкотре стирала, знову набирала і знову щось було не так… Останнім часом вона була не зібрана, робота над романом йшла важко, в терміни вона ще вкладалася, але тенденція їй не подобалася. Вона мала негайно привести до ладу свої думки, інакше потім доведеться писати поспіхом, а вона цього не любила.

Старий годинник монотонно тікав відміряючи непреривний плин часу. Раніше це її заспокоювало, тепер дратувало. Ліліан поглянула на стрілки, підвелася з-за столу і неквапливо пішла на кухню, шаркаючи волохатими капцями по підлозі і кутаючись в теплий халат, під яким був лише тоненький білий шовковий комплектик, що геть не грів тіло, і був призначений лише балувати око.

— Від одного келиху біди не буде…— пробурмотіла чорному котові, що почав ліниво потягатися, щойно вона увійшла. Відкривши холодильник критично поцокала язиком:— Треба написати Ліаму, щоб заскочив за продуктами…

Вона дістала пляшку і покрутивши її в руках невдоволено надула губи:

— Лише червоне лишилося…— поглянула на кота, що дивився на неї ніби з осудом.— Ти нічого не розумієш, Пупсику…

Ліліан наповнила келих і пошаркала до ноутбуку. Сіла, зробила повільний ковток і поглянула на порожній віртуальний аркуш. Телефон, що лежав поруч, дзенькнув про нове сповіщення з соціальної мережі. Ліліан поглянула на екран — Сем додав фото до своєї сторінки.

— Чим же ти займаєшся в своїй відпустці?— хитро зіщулила очі Ліліан і, розблокувавши екран, перейшла за посиланням. Побачивши фото застигла і закусила губу. Сем провів сьогоднішній ранок в залі і сфотографував результати своєї роботи над пресом. Вона знала, що він слідкує за собою, не зловживає спиртним і нікотином, але вперше побачила його без сорочки, бо не цікавилася. На його сторінці були інші фото з залу, та вона не гортала його стрічку раніше. Пройшовши поглядом по чітким кубикам пресу, рельєфним грудним мʼязам, вона поглянула на сильні руки і вмить спалахнула, згадавши, як ці руки опинилися на її сідницях. В памʼяті знову пролунав гарячий шепіт про улюблені розділи її книги, а внизу живота зʼявилося дуже красномовне відчуття.— А щоб тобі,—зітхнула Ліліан і поспішно заблокувала телефон. Саме вчасно, бо почула, як гепнули вхідні двері.

Жінка, насупившись, поставила келих і підвелася. Обережно визирнувши, поглянула в коридор. Ліам сердито знімав свої чорні кросівки.

— Щось трапилось?— спитала вона.

Він підвів на неї очі:

— Не звертай уваги крихітко, займайся своїми справами.

Ліліан ображено стисла губи і розвернувшись на пʼятах неквапливо пішла до свого робочого місця.

— Де Емма?— спитав він за кілька хвилин, увійшовши до кімнати.

— Відвезла до твоєї матері.—Ліліан робила вигляд, що зосереджено набирає текст, натискаючи клавіші навмання.— Думала сьогодні побудемо вдвох… Сходимо до ресторану…

— Я не хочу до ресторану…— невдоволено буркнув Ліам.

— Замовимо романтичну вечерю додому?— запропонувала вона, хоча вже знала його відповідь.

— Не до романтики зараз… Але їжу замов,— чоловік зник за дверима ванної.

Ліліан важко зітхнула.

— Знову «не до романтики»…— зло прошипіла вона, люто затискаючи клавішу «Delete». Набір літер почав рідшати, доки вона знову не побачила чистий аркуш. Ліліан задумливо поглянула на екран і зробила ковток вина. Пальці швидко забігали по клавішам набираючи текст нового роману. Роману про те, як рандомна заміжня жінка зраджувала своєму чоловікові з красунчиком асистентом…

*********

Сем відкрив пляшку безалкогольного пива і, сівши за стіл, поглянув на екран ноутбука. Прийшло сповіщення про непрочитаний лист. Він здогадувався, що це напевно новий, ще не редагований, роман Ліліан. Якщо це так, то його відпустка закінчена. Він зітхнув і відкрив файл.

З перших рядків його накрило неочікуване відчуття дежавю. Сем здивовано відставив пляшку вбік і почав захоплено читати… Хоча в цьому не було потреби — він вже знав події першого розділу. Ліліан змінила маленькі нюанси і кінець цієї сцени… Кінець в якому вона не зупинила його.

Чоловік шумно видихнув повітря, тупо дивлячись в екран. Вона хотіла, щоб він забув. Хотіла щоб він знайшов собі дівчину…

Двері ванної відчинилися і звідти вийшла розкішна брюнетка, звабливо загорнута в рушник. Мокре волосся спадало на вологі оголені плечі, а на губах сяяла грайлива усмішка. Сем поглянув на неї задумливо. За ці кілька місяців вона, з розваги на одну ніч, стала важливою в його житті людиною. Він навіть познайомив її з батьками.

Нащо Ліліан це написала? Це був натяк? Запрошення?

Він не розумів.

Його почуття до неї, що раніше здавалося зникли, виявилося, просто впали осадом десь на дні його свідомості. І тепер вона розбурхала їх, змусивши знову спливти на поверхню.

Вероніка насупилася і, підійшовши, ніжно обійняла його:

— Щось сталося? Ти виглядаєш збентеженим…

— Ні, люба,— усміхнувся він, закривши файл.— Все чудово.

Він встав і обійняв її за талію. Відчувши, як вона відкинула рушника і обвила його шию руками, притикаючись тісніше, він ніжно торкнувся її уст…

Флешбеком в його голові пронісся спогад іншого поцілунку, з іншою жінкою, в номері іншого готелю…