Остання вистава

Ось-ось почнеться вистава. Під звуки механічного фортепіано останні гості займають місця. Світло тисячами вогнів відбивається від ніжних пальчиків, зап’ястків, вушок та шийок панянок, які прийшли приємно провести вечір. Кавалери не поступаються: ланцюги на жилетах, пряжки ременів, лак штиблетів і дзеркала циліндрів сяють, мов сонця нових досі непізнаних галактик. Тугі корсети неспроможні втримати зітхань, з якими дами поглядають на сцену. Вони хочуть бачити Його.

Темрява огортає залу, приховуючи блиск очей. У променях софітів на сцені з’являється Він. Ідеальний, як стрілки прямих чорних гачів, як лінії пошитого на замовлення фрака. Мереживні манжети аристократично підкреслюють різьблено-металеву фактуру правої руки. Залою шелестить “Розпорядник…” — легко, як помах крил метелика, як тихий дзвін розбитих сердець.

— Пані та панове, вітаю вас у театрі метаморфоз пана Грінвальда!

Глибокий поставлений голос лунає одночасно з усіх боків. Диявольськи мила посмішка осяює обличчя Розпорядника яскравіше штучного світла.

— Сьогодні виставу відкриває полум’яна повітряна акробатка! Зустрічайте нову артистку — мадемуазель Софі!

Під бурхливі оплески Розпорядник елегантно займає місце в летючій кабінці. Чоловіки в масках виводять на сцену дівчину в повітряній сукні з довгим шлейфом. Рукава-крила приховують прозаїчність кінцівок представниці робітничого класу. На білому як сніг обличчі застигли широко розплющені очі.

— Ах, юна Софі, прекрасна, мов казкова чарівниця… — під мелодію механічного оркестру вкрадливий голос Розпорядника зачитує римовані рядки:

Думала скаже чарівне: “Будь ласка”,

Життя перетвориться миттю на казку.

Якщо ще: “Спасибі” зверху додати,

Ніколи боргів можна не віддавати!

На руках дівчини закріплюють підйомні механізми. Зі стелі спускається велетенське кільце й зависає за кілька метрів над підлогою.

— Понад усе на світі, тільки тс… це секрет, наша Софі боїться вогню, — з останнім словом Розпорядника кільце охоплює полум’я. Підйомні механізми починають рухатись.

Гучна музика не спроможна заглушити крик дівчини, що білою голубкою летить назустріч вогню. Під бурхливі оплески вона вже минає вогняну небезпеку, коли шлейф спалахує, наче хвіст райської птиці. Вогонь охоплює легку тканину, перебирається на рукава, намагається доторкнутись до волосся. В останню мить із декорацій виїжджають розпилювачі води. Гості зі сміхом відкривають парасолі. А конструкція з непритомним тілом усередині робить витончений пірует, вклоняється публіці та зникає за лаштунками.

— Наступний номер: шоу справжньої чоловічої сили! Зустрічайте: добре відомий, особливо прекрасній половині, сеньйор Сильвестр Ортега де Гоя!

Декорації змінюються. З різних боків сцени одночасно виїжджають приховані фанерними фігурами супротивники. Фігура бика діставшись центру арени падає вниз, демонструючи скляний басейн із відбірним представником крокодилячого роду. Фігура тореадора піднімається, і зависає над ним, доки Розпорядник промовляє:

Був ласий завжди наш герой до чужого,

Не бачив у цьому нічого такого.

Казав, він поводиться, як крокодил,

Що припливло, те міцно вхопив!

На останніх словах фанерний тореадор падає в басейн, де тварина швидко показує хто головний. З клітки, що ховалася за тореадором, гнівно дивиться чоловік аристократичної зовнішності. Тонкий профіль, зачесане назад волосся, піжонські підкручені вуса та... свіжий синець на лівій вилиці. З одягу на ньому лише штани на підтяжках та біла майка, що не заважає тримати голову високо піднятою вгору. Панянкам у залі до вподоби його напружені м’язи.

— Ви за це заплатите! — чоловік пропалює Розпорядника поглядом. Той лише усміхається у відповідь.

— Який із самців крокодила переможе сьогодні? Робіть ваші ставки, пані та панове! — Розпорядник вмикає екран, де відображаються охоче зроблені гостями ставки. Дно клітки провалюється, чоловік опиняється з твариною сам на сам. Вчорашні друзі улюлюкають із зали, ставлять на його хижого супротивника. На чолі виступають краплі поту. Він відчайдушно підхоплює уламок фанери, щоби хоч якось захиститись.

— Подивіться, яка рішучість! Впевнений, шановні гості вдосталь насолодяться видовищем! Аби зрівняти шанси, у пащі нашого зеленого друга встановлено обмежувач. Ми за чесний бій, чи не так?

Під схвальні звуки вищого світу Ортега де Гоя бореться за життя. Його батько не витримає такої ганьби. А він, коли вийде звідси… о, він відплатить Розпоряднику! Але за цим покидьком стоїть сам Грінвальд. Доведеться проковтнути образу. Головне вижити. Вижити!

Вода в басейні забарвлена червоним. На дно падає гостро відточений ніж. З останніх сил чоловік підхоплює його та б’є. Удар за ударом. Нарешті все скінчено. Під оплески глядачів механічні руки витягують із води героя, чіпляють зверху червоний плащ. Він не опирається, коли бездушні машини скручують його тіло в позу супермена та виносять за лаштунки.

Вистава перетікає у вечірку. Дзвін келихів, світські розмови, зацікавлені погляди.

— Пане Розпоряднику, сьогоднішнє шоу одна насолода! — панянка в капелюшку з вуаллю зупиняє його тендітною рукою. — Особливо номер Софі.

— Мадемуазель Женев’єв, — губи Розпорядника м’яко торкаються тонких пальців. — Розумію… Леді з вищого світу не люблять бути в боргу.

— Ви маєте шанс переконатись у цьому особисто… якщо розкриєте секрет наступної вистави.

— О, це буде справжній вибух! — працівник театру перепрошує за втручання й веде Розпорядника за лаштунки.

— Софі перев’язати. Ще дві вистави й вона вільна. Пана Сильвестра відвезіть додому, викличте лікаря. Зніміть із крокодила шкіру, залиште в маєтку Ортега. Ні, проблем не буде.

Розпорядник закінчує роздавати вказівки та виходить на вулицю. Він йде містом, у якому все до останньої піщинки належить Грінвальду. Завсідники театру знімають капелюхи, прості люди відводять очі. Біля старого жебрака він спиняється. У дитинстві дядько Самуель часто пригощав його яблуками. Механічна рука тягнеться до кишені, дістає дрібну монету. Самуель довго дивиться вслід одягненій за останньою модою спині.

Біля дому Розпорядника наздоганяє хлопчик-листоноша на вертосипеді.

— Вам лист від пана Грінвальда!

Нарешті хазяїн хоче його бачити! Розпорядник обережно вішає лист у рамці на стіну домашнього кабінету.

— Ви заінтригували мене, — Грінвальд сяє вдоволеною посмішкою. — Маю сказати, ви кращий розпорядник за останні двадцять років. Але хоч натякніть, що нас чекає?

— Велика честь, пане Грінвальде, готувати виставу спеціально для Вас. Не хочу псувати сюрприз, тому тс… — він притуляє до губ металевий палець. — Скажу лише одне: Ви запам’ятаєте її до кінця життя.

Дві дівчини в костюмах карткових королев підхоплюють Грінвальда під руки. Розпорядник затягує на його очах чорну шовкову стрічку.

Ось-ось почнеться вистава. Гості дрижать у передчутті грандіозного. Зі стелі спускається мотузкова драбина. Розпорядника сьогодні важко впізнати. Проста біла сорочка з закоченими рукавами, коричневі штани заправлені в чоботи, шкіряний жилет. Головного убору немає, хвилясте волосся вільно спадає на обличчя, з якого зникли фірмові вуса — візитна картка Розпорядника. Його посмішка сумна, але очі палають спокійною рішучістю.

— Я, Джон Маквейт, вітаю вас на Останній виставі! — розноситься залою хриплуватий голос. — Я чекав на цю мить майже десять років. Відколи втратив руку на цій сцені. Відколи втратив матір через примхи розпещеної публіки, яка вимагала видовищ. — Металеві пальці щосили стискають мотузку.

— Останні п’ять років я задовольняв ті примхи тільки заради одного. Першої та останньої вистави, яку проведу із задоволенням. Зустрічайте кращого у світі актора, нашу зірку пана Грінвальда!

Під невпевнені оплески на сцені з’являється хазяїн міста. Він знімає з очей пов’язку й бачить перед собою нескінченний лабіринт із загадок та небезпечних випробувань.

— Панове, у цій будівлі закладено бомбу. Щоби її деактивувати, пан Грінвальд має пройти лабіринт упродовж однієї години. Тихо! — Джон витягає з портупеї револьвер та стріляє в прожектор. Паски міцно стискають кожного гостя, не даючи їм можливості встати з місця.

— Відлік пішов. Вибачте, не можу залишитись із вами, щоб насолодитися виставою. Маю важливіші справи.

Джон підіймається драбиною в дирижабль. Упродовж років він збирав гроші, щоб залишити наскрізь гнилий “Грінвальдтаун”, де люди лише маріонетки в бездушних руках ляльковика. Терпів осуд та зневагу з боку друзів, аби не розкрити завчасно свій план. Тепер він усіх забере, усіх до одного, хто не встиг продати душу. Забере туди, де на них чекає нове життя. Життя зі смаком свободи.