Зміст
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 4

    - Запальнички не знайдеться часом? - вирвав хлопця з передсмертного заціпеніння жіночий голос з неймовірно сексуальною хрипотою.

    - Е-е, - протягнув він, випростовуючись і дивлячись на невисоку дівчину у величезній чоловічій куртці, неосяжних штанях і важких черевиках, здається не за розміром. Пацанська спортивна шапка була насунута на темні очі, вродливі навіть без косметики. Дівча очевидно мало у пращурах жителів пустелі - смаглява шкіра, характерної форми ніс і вугільно-чорні вії натякали. - Я схожий на того, хто палить?

    - Ти схожий на самогубця, - безжально сказала випадкова перехожа, і Льова здригнувся, почувши про себе це визначення. Ні, він, звісно, прекрасно знав, що саме збирається зробити, і йому було начхати, що подумають про нього інші люди, які заголовки будуть у новинах про його смерть. Але чомусь почути це слово, сказане таким голосом і такими губами, було неприємно. - Ну, і злегка на того, у кого є вогник. Про всяк випадок. Типу там, партнерові у бізнесі піднести до цигарки під час перерви у перемовинах, чи пані яку поважну порадувати своєю галантністю. Ось я майже пані, порадуєш мене наостанок?

    - Слухай, але ж і ти ж не палиш, - примружився хлопець, спираючись спиною на огорожу та впівоберта дивлячись на співрозмовницю. - Навіщо тобі вогонь?

    - А ти звідки знаєш, що я не палю? - здивувалася дівчина.

    - Від тебе тютюном не пахне.

    - А чим пахне?

    - Дощем, східними прянощами та милом.

    - Милом, ага. Бачиш, руки мерзнуть? Хочу погріти. Боюся, що завтра не зможу свою роботу виконувати, пальці не будуть слухатися, - незнайомка притиснула одну руку до живота ще міцніше, а другу простягнула Льові під ніс, демонструючи сині, заціпенілі пальці. - Обіцяю, я тебе надовго не затримаю. Погрію руки та додому піду, а ти собі стрибнеш спокійно вниз. Мені-то далі жити треба, на це життя якось заробляти. Руки - моє все.

    - Є у мене запальничка, - парубок дістав з кишені пальта дорогу зіппо в шкіряному чохлі, дійсно збережену там заради красивих жестів. - Але як ти об неї грітися будеш? І чого ти руки до живота притискаєш? У тебе щось болить?

    - Душа, - буркнула дівчина, однією змерзлою рукою насилу розмотуючи та намагаючись витягти з-під куртки довгого червоного шалика. - Ненавиджу людей. Допоможи мені!

    Льова потягнувся до неї, щоб підсобити із шаликом. Всередині ворухнулася призабута цікавість та інтерес до життя. Божевільна східна дівчина в одязі такого собі сучасного Гавроша з її синіми руками та біллю у животі, здається, втілювала все те, чого хлопець сам собі ніколи не дозволяв - хуліганство, бунтарство, відсутність авторитетів і відкрита зневага до оточуючих.

    - Та перелізь сюди, дамський догіднику, - фиркнула незнайомка. - Мені зараз твої руки потрібні. Обидві. Мої, як бачиш, зовсім все. Чорт, за що мені це? Я ж з голоду помру.

    - Чим ти таким займаєшся? - не зміг стримати цікавість парубок, поспішно повертаючись на огороджену територію моста. Повз них зрідка проїжджали пізні автомобілі, з неба мрячило. Льова раптом почав відчувати цей пронизливий мерзенний вітерець, що віяв від річки, та її неприємний запах. Магнетичний поклик глибин поступово заміщався чимось менш привабливим: холодом та смородом, які йшли від води. Стрибнути туди вже не так тягнуло.

    - Скрипалька я, - невдоволено бовкнула співрозмовниця. - Запізнилася на автобус після концерту. Якщо руки не зігрію, можна поставити хрест на і без того незавидній кар'єрі. Хоч я не заради кар'єри, мене просто тішить грати. Склади тканину гіркою та підпали, я поки що підготуюся.

    - Гарний шалик, - відмітив хлопець, присідаючи та виконуючи вказівки. Потрібно було примудритися добути вогник, незважаючи на вітер. Добре хоч, що дощ майже зовсім скінчився. Дівча сопло над його головою, здається, намагаючись зубами для чогось розстебнути блискавку куртки. Льова подумав, що треба б допомогти, потім вирішив, що подібний жест буде аж надто інтимним, і не став.

    - Від мами дістався, - беземоційно сказала незнайомка.

    - А не пошкодуєш?

    - Руки мені теж від мами дісталися, їх більше шкода.

    - Забери, - парубок рішуче зібрав не підпалений ще шалик і засунув його в кишеню співрозмовниці. Зняв з себе пальто, повісив його акуратно на перила мосту, потім стягнув светр, прилаштував туди ж, розстебнув і витягнув зі штанів сорочку, відчуваючи всередині бажання красуватися перед дівчиною, яка з-під лоба стежила за його рухами. Скрипалька, треба ж тобі таке! Осінній вітер миттєво остудив голий торс, і Льова поспішив одягнути назад светр, а потім і пальто. Присів, прилаштовуючи сорочку так, щоб організувати зі складок тканини невеликий курінь. Клацнув запальничкою. - Як тебе звати?

    - Енн-Джей, - долинуло зверху.

    - Дивне ім'я, - хлопець прикрив вогник рукою та підніс до тканини. У складі сорочки була бавовна та поліестер, має добре горіти. Не треба забувати, що є ще шкарпетки.

    - Батьки Анжелою назвали. Типу янгол. Який з мене янгол? Я більше на дияволицю схожа. Ну, максимум, відьма. Чорна та носата. Тож років з п'ятнадцяти мене звуть Енн-Джей. А тебе?

    - А з мене батьки теж познущалися, - довірливо сказав парубок, допомагаючи тканині загорітися якісніше. - Назвали Левом. Близькі звуть Льовою.

    - Потримай-но, Льово, - попросила Енн-Джей і раптом сунула хлопцеві щось пухнасте та тепле, що тихо вискнуло від несподіванки. На парубка злякано дивилося маленьке цуценя. - Та не тримай ти його у витягнутих руках, засунь під пальто! Поводишся як малий хлопчисько, чесне слово.

    - А якщо він мене обгидить? - з побоюванням запитав Льова.

    - Річка все змиє, - байдуже відповіла дівчина, присідаючи над вогнем і простягаючи до нього руки. Парубок скривився. Він раптом зловив себе на тому, що більше не хоче в річку. - Втім, не хвилюйся. Він уже й обісцявся, й обісрався в поліетиленовому пакеті, лежачи в сміттєвому контейнері зі зв'язаними лапами та замотаною в плівку мордою. Ненавиджу людей!

    Льова сторопів. В його світі цуценят не викидали на смітники вмирати страшною смертю. В його світі собаки були суцільно породистими та неймовірно коштовними. Хто додумався б викинути в контейнер півтори-три тисячі доларів, які можна було виручити за породистого цуцика? Втім, цей, здається, був, як презирливо висловлювалися партнери хлопця, двіртер'єром. Малюк благально заглядав парубкові в очі та виляв маленьким хвостиком.

    - Під пальто, Лево, - залізним тоном скомандувала дівчина, не піднімаючи голови. - Я його вимила, не забруднишся.

    Хлопець швидко засунув цуценя під ліву полу свого верхнього одягу та прикрив його важкою драповою тканиною. Малюк завозився там, влаштовуючись під його рукою зручніше, і Льова раптом подумав, що у нього ніколи не було собаки. У батька була алергія на шерсть, а пізніше, коли парубок вже почав жити сам, йому стало не до улюбленців. В душі ворухнулося забуте дитяче бажання мати собаку, котре на мить спалахнуло з такою силою, що серце мало не вискочило з грудей.

    - А-а-а-а-у-у-у! - завила раптово Енн-Джей, і Льова сполошився, відволікаючись від теплої грудки, яка сопла у нього під пахвою.

    - Що сталося? - запитав хлопець, поспішно опускаючись навпочіпки поруч із дівчиною.

    - Руки почали відігріватись. Боляче.

    - Не тримай пальці над вогнем, - порадив парубок. - Треба гріти зап'ястя, щоб від них кров йшла далі.

    - У мене на це часу немає, - обурилася Енн-Джей. - Сорочка догорає вже.

    - Чому тебе ніхто не зустрів? - поцікавився Льова, поспішно розшнуровуючи однією рукою черевика, щоб стягнути шкарпетку та кинути її у вогонь. Зав'язувати шнурки знову не став, по-дитячому засунувши їх всередину черевика, щоб просто не бовталися. Зробив те ж і з іншою ногою, кривлячись від того, що другою рукою допомогти собі не міг, доводилося притримувати цуценя. Дістав з кишені штанів носовичок і кинув його туди ж.

    - Батьки далеко, - знизала плечима скрипалька, спостерігаючи за його діями. Вона насилу залізла в одну з кишень своїх штанів і вийняла звідти маленький блокнот у товстій картонній обкладинці та якусь бурштинову грудку. Додала в багаття. - Добре, що у мене каніфоль смичкова з собою. Теж паливо.

    - Про таксі можна не питати. Якби гроші були, ти б поїхала, це зрозуміло. А чоловік?

    - Подивися на мене, Льово, - всміхнулася Енн-Джей. - Який чоловік? Мені двадцять дев'ять, я виглядаю, як незграбний підліток, у якого ніс вже виріс, а все інше - ні. Моє улюблене шмаття - ось таке, як на мені зараз. Чоловіки віддають перевагу жінкам із великими грудьми та довгими ногами під красивою спідницею. А я взагалі повинна була народитися хлопчиком. Тому що я дівчинка на трієчку. Трійка завжди була моїм номером, просто прокляття якесь.

    - Ну, не знаю, мені ти подобаєшся, - ще раз окинувши її поглядом, сказав хлопець.

    - Ти мені теж подобаєшся, - гмикнуло дівчисько. - Хоч я і не люблю самогубців.

    - Я не самогубець, - насупився парубок.

    - Та годі тобі, - фиркнула Енн-Джей. - Коли я попросила у тебе запальничку, ти вже майже пірнув.

    - Але ж не пірнув. Значить, не самогубець.

    - Окей, як скажеш, - скрипалька підвелася. - Давай Цербера, мені вже час іти.

    - Кого?

    - Та цуценя. Не знаю, що я з ним робитиму в своїй орендованій шафі, але якось проживемо. Пальці наче слухаються. Не пропадемо.

    Вона зробила крок просто до сторопілого Льови, сунула руку під його пальто, на мить обіймаючи й огортаючи його своїм запахом східних спецій, забрала вже знову заспаного собаку та попрямувала по мосту, віддаляючись від місця їх випадкової зустрічі.

    Хлопець дивився їй услід і боровся з бажанням наздогнати. Він мигцем глянув в темні води та зіщулився. Що йому на думку спало взагалі? Яка смерть? У світі ж ще стільки цікавого. Собаки... І дівчата...

    "Якщо озернеться, наздожену", подумав парубок, знову втупившись у спину скрипальці. Але вона крокувала розмірено, не намагаючись навіть по боках дивитися. Не те, що назад, на нього.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.