Крізь ніч

– То ти теж тут? - почула я за спиною.

Від цього голосу мене вдарило блискавкою. Я хотіла різко повернутись на звук, але він схопив за руку. Повільно наблизився до вуха так, що його подих лоскотав шию. По спині побігли мурахи, закрадаючись до лона:

– Вийдеш за клуб через 5 хвилин? - прошепотів він і я почула як віддаляються кроки.

Зробила ковток прохолодного коктейлю, в якому лишились лиш кришталики льоду. Я впізнаю цей голос із мільйонів, я відчую його на дотик.

Він єдиний викликав у мене таку реакцію.

Голос розбудив у пам’яті шкільні роки: дискотеки в холі до 11 вечора щоп'ятниці, нічні прогулянки під зорями, та крики мами, що до дому потрібно приходити раніше - відразу після танців.

– Ану, дихни на мене, - кричала.

Не знаю, чого більше вона шукала: запах цигарок, алкоголю чи хлопця, з яким я цілувалась під місяцем.

Ми не бачились роками. Він закінчив 11 клас, я 9. Після випуску роз’їхались різними куточками України. Спілкувались лиш “сердечками” у соцмережі. Кожен мав своє життя. Він був першим, кому я довірила своє тіло: відчути тепло під кофтинкою, намацати мої випуклі ягідки на грудях. І лиш одним доторком довести мене до тоді ще невідомого мені екстазу. По грудях побігло тепло, яке тоді відчувала на персах від його мужньої долоні. Чи була я для нього теж “першою”? Ні, не в плані сексу. А емоцій. Тих, від яких крутило між ногами.

Роздуми перебила гучна музика. Місце, де я стояла, клубом важко назвати. Але власники зробили все, аби наблизитися до цієї тематики. Раніше у приміщенні була чи то кантора, чи критий ринок. В радянські часи популярно: прямокутна коробка на два поверхи, викладена маленькою плиткою біло-голубого кольору. На першому поверсі магазин відкритий давно, ще, мабуть, за часів моєї початкової школи. Другий - гуляв. “Грандіозного” відкриття клубу я не застала - не мешкала у цих краях. А от зараз можу оцінити заслужену працю “дизайнерів”. Страшні кахлі у вигляді кубів здерли - на стінах намалювали абстракції, повісили картини написані крейдою на чорному фоні. Під стіни поставили столи з м’якими диванчиками. Знаєте, такими простими, що роблять із дерев’яних піддонів, але, для зручності, кладуть м’які подушки. Столики - не пластикові з наклейкою “Чернігівське”, а гарні, зі скляною поверхнею. Танцмайданчик так і залишився з колишньою бетонною підлогою. Трішки неонового світла та того шару сріблястого з американських фільмів 80-х. А у кінці здоровенного холу поставили барну стійку, біля якої я зараз пила коктейль. Компанія, з якою прийшла, гуцала під ритмічну музику, я ж вирішила випити щось смачненького. Коли мою насолоду від напою порушити він.

Обернулась: усі столики зайняті, а за місце біля бару доводилось боротись. Позаду мене дівчина сміялась від невдалого жарту свого залицяльника. Компанія однокласників, які зустрілись, обговорювала свої шкільні роки. Інші - рухались у ритм пісні. Кожен знав один одного, і усім було байдуже до кожного. Тож я навіть не замислилась над його пропозицією “вийти через 5 хвилин”.

Але ці хвилини були нестерпні. Здавалось, годинник замість 60 секунд у хвилині мав цілу вічність. Не дочекавшись і 3-х я зробила оберт на 180 градусів й рушила до виходу. Запах кальяну та тупіт у вухах лишився позаду. У лице вдарила тепла літня ніч.

Обійшовши будівлю, я побачила його. Світлі джинси, біла футболка. Без сандалів - у кросівках. Теж білих. Руки як завше - в кишенях, сперся на якусь металеву рамку - мабуть, планували як стоянку для велосипедів, а перетворилась на чистку для взуття. Він повернув обличчя на мої кроки. Все та ж солодка посмішка з однією ямочкою, широкі плечі, густе чорне волосся.

– Давно не була у селі, правда? - його басовий голос поманив мене здалеку.

– А ти чому вирішив приїхати? Невже на Вінниччині дискотек не має? - сперлась біля нього, копіюючи його позу.

Направив погляд на мене, загадкова посмішка пробіглась з моїх босоніжок на низьких підборах, по гладеньких ніжках, що визирали з під жовтої сукні, до тонкого стану та корсету без бюстгальтера. І зупинилась прямо в моїх очах. Впав туди, проник до самих кісток.

– Досі полюбляєш жовтий?

– Просто сукня гарна - посміхнувся знову.

– Прогуляємось? - манячи запитав він.

Я обернулась. Здається, мене ніхто не шукатиме. Від думки залишитись з ним сам на сам мене трухало. Але бажання взяло у гору - погодилась.

Ми повільно віддалялись від приміщення клубу. Дорога від нього вела до річки. Вдалині квакали жабки, пахло водою. Світло ліхтарів з кожним кроком поглинала ніч і на обрій виходили зорі. Розмову почав він:

– Дискотеки вже не ті. Коктейлі роблять, кальяни. А у нас ще пісні з дисків ставили.

Згадували школу, колишнє село без двоповерхових “палаців”, зі старою дорогою, що розсипалась з кожним приходом весни, зими зі снігами та школу. Говорили про колишнє життя наче нас і не було в ньому. Нас…двох.

– Пам’ятаєш, як увімкнули на шкільній дискотеці ту пісню, “sex on the beach”, а Світлана Яківна прилетіла з переляканими очима і вирвала з розеток колонки? - продовжувала я.

– Серйозно? Мене тоді не було.

– Ой, це було смішно. Ми як завше танцюємо у холі, вона ж на вході стоїть, “чергує” з мамою Віки Шевченко. І бачить нас не бачили. Ото лиш говорили “що за пісні туц-туц, гуп-гуп, лиш по голові бамкає. А от в наші часи…”. Ну і діджей вирішив змінити наш репертуар. А вона як підірветься, залітає у хол, кричить на нього. Він “не виключу, нехай танцюють” - ти ж знаєш характер Сашка. А вона як висмикне провід з розеток, і світло навіть увімкнула. Натовп зупинився, витріщив очі на неї. Вона стоїть перелякано. Всі падали зі сміху, - сміявся і він.

Розмови перейшли до бабульок на лавках. До шкільного стадіону, де ми збирались грати у футбол вечорами. А після заходу сонця, лузали на скатах насіння на тому ж стадіоні. Ми сміялись, згадуючи себе підлітками. Ті часи, коли не бентежить доросле життя, робота, та з якої зарплатні тобі купити гарний порошок для прання.

Ми все ближче підходили до річки. Літо увімкнуло свої теплі ночі. Але тіло зігрівала не літня вечірня спека. А солодкий голос, присутність, близькість. А його? Чи в нього осіло десь на глибині? Не згадував перші обійми, поцілунки? Може для нього це не було так особливо. Облапав до мене десятки дівчат. Це його я вперше впустила під свою кофтинку, це він перший намацав мої вологі трусики. Тільки от далі в нас не дійшло. Він не був тим, хто біологічно лишив мене цноти. Але був тим першим, хто пробив лід скованості. Для мене це більше, ніж просто займатися сексом.

Мої роздуми перервав його різкий поворот в мою сторону. Міцно і водночас ніжно обітнув долонями мої щоки, наблизився до моїх вуст і, здавалось, зараз лишить відтиск своїх зубів - так пристрасно поцілував.

На мить я хотіла відсахнутись. Але не могла рухатись. Він повністю стиснув мене у своїх обіймах, його вуста рухались так впевнено, що мені нічого не лишалося, як здатись. По тілу промайнула блискавка. Піднялась від колін, які підкошувались, до маківки, де від його присмаку - волосся стало дибки.

Здавалось на мене насунуло запаморочення. Не довго думаючи, я прокралась під його футболку, до міцних кубиків преса, до твердої як камінь спини. Охопила його позаду і на декілька сантиметрів опустилась нижче його попереку і міцно схопила за тверді сідничні м’язи.

Відскочив, наче нас щойно облили окропом, розвернувся спиною:

– Пробач, я не знаю. Я не мав так робити. Як тільки тебе побачив… я…

– Хух, а я подумала, що відірвала шматок булочки… - випалила я, і ми злилися сміхом.

Поволі я рушила на зустріч воді. Задерла голову до зірок. Ви ніколи не побачите настільки гарне небо, поки не приїдете на південь України улітку. Де зорі ніхто не краде: ні світло, ні пагорби, ні дерева. Відчувши пісок під ногами, я запитала:

– Скупаємось? - посміхнулась до нього. Він похитав головою.

Набридливий пісок натирав ступні, пробираючись крізь босоніжки. Я скинула біленьке взуття та побігла до води. Вітер грів обличчя. На вулиці була північ. Степова зона України різниться своїми невтомно жарким обіднім літом вдень, та нарешті “можливо дихати” вночі. Від спеки вода прогрівається до самого ядра землі. І нічне купання - лиш насолода струсити з себе пилинки спраги, що назбирались у порах за день.

Він пришвидшив крок, коли я вовтузилась із сукнею:

– Давай допоможу.

Міцні долоні торкнулись тендітної застібки. За секунду вона сповзла донизу. Рука торкнулась мого плеча, скидаючи ліву бретельку.

Я різко повернулась:

– Далі я сама, - і оголила свої груди перед ним.

Ноги торкнулись прохолодної води. Крок - і мої коліна були вже під легкою хвилею річки. На своїй спині я відчувала його погляд. Вогонь з його очей іскрами сипався на мою талію, на якій лишились лиш трусики. Я пірнула з головою.

Було страшно від темної води, від того, що ти не бачиш під водою. І було страшно від того, що я зробила далі. Випірнувши, направилась на пляж. Він стояв нерухомо, на тому ж самому місці:

– Ти ж ніби не боявся води? - запитала я, наближаючись до нього.

– Може я боюсь зустріти під водами русалку?

Крізь ніч я бачила його солодку посмішку. Підходила ближче, він - не рухався. З мого волосся, трусиків, каплями бігла вода. В очах я побачила нерозуміння. В собі - відчувала рішучість. Ще крок, і мене відділяли міліметри від його подиху. Мої вологі груди торкнулись білої футболки. Крізь тканину він відчував мої соски. Я притягувалась все ближче, кожною клітинкою тіла до його стану - напружив тіло. Я стояла так близько, що його одяг повністю промокав. Але я не рухалась, дивилась в його глибокі очі, ловила тяжкий вдих, його вібрацію по тілу, відчувала, як крізь мокрі джинси десь внизу напружився ще один м’яз.

Він ніжно нахилився до моєї шиї, злизав язичком крапельки води, піднімаючись до мочки вуха:

– Що ти зі мною робиш?

І не витримав, здався. Напав на мої вуста своїми. Здавалося, боровся сам із собою: бажанням мене поглинути всю до волосинки, чи покинути напівголу.

Мої руки рвучко спустились до його застібки на джинсах, вже мить, і його напружений “клин” опинився в моїх руках. Я ним володіла. Ним? Чи повністю НИМ? Зняв із себе футболку. Кинув на пісок. Я рішуче здерла з нього джинси. Його рука торкнулась моїх трусиків, але я не піддавалась. Хотіла сама керувати подією. Бути головною. Я хотіла бути зверху.

Різким рухом я посадила його на футболку. З насолодою зняла білизну. І легкою ходьбою підійшла до його оголеного тіла. Я вперше побачила ЙОГО: вигини, родимки, нариси - те, що ховалось за тканинкою. Він оцінював мій стан. Теж - вперше:

– Цього разу спробуємо по справжньому - хіхікнув він.

– Не псуй мить, - скрикнула я і рвучко сіла зверху.

Ногами обітнула стан. Сідницями відчувала натягнутий орган. Вустами наблизилась до його шиї, плечей, проклала поцілунками шлях від грудей, до місця, що не загоріло влітку.

Кінчики пальців торкались волосків на грудях. Вустами охопила сосок. Він випустив неочікуваний для нього стогін і м’яко посміхнувся від задоволення. Я поцілувала його пупок, спустилась за лінію трусів. Наблизилась до його прутня. Крапельки води з волосся капали на його стегна, живіт, пах. Від плавних рухів вниз і вгору, відчувала як він насолоджується, звивається, набирає у жмені пісок. І тихенько стогне. Коли його прутень пульсував від напруги, я не втрималась і сіла на нього.

Тихо, повільно, відчуваючи кожен міліметр згину, кожен вхід, кожну деталь його органу своєю щілиною. З вуст самовільно випустилось: “Ах”. І ще, і ще. Знову і знову, вверх і вниз - скакали зорі. Я закинула голову до неба і заплющила очі насолоджуючись миттю. Чому ми раніше цього не робили?

Мою насолоду перервав різкий рух: зіскочив, поклав мене животом донизу, сідницями відчувала його шкіру, спиною - тепло його тіла. На одну руку натягнув моє волосся, наблизившись до мого вушка, прошепотів: “відмінниця стала поганою дівчинкою?”. І різко увійшов. Раз, другий, третій. Однією рукою підтримував мій стан, іншою в ритм натягував косу. Я вже не була зверху, я піддавалась йому повністю. Я стогнала від кожного входу, і від кожного виходу. В роті сохло, а по колінах бігла насолода. Ще поштовх і я була там, плигали зорі. Закінчив разом зі мною, знесилено впав на футболку. Ніжно чмокнув мої ягідки. Я пригорнулась йому на груди.

Ми посміхались, ніби досі в 9 та 11 класі. Від пристрасті, насолоди та першості. Від бажання. Від того, що ми мали зробити ще 7 років тому: я - не давалась, він - не наполягав.

– Ти надовго у селі? - почав він перший. Ніжно гладив мою спину однією рукою, за іншу тримала його я.

– Десь через годин 8 в мене автобус - відрізала.

Від цієї фрази здавалось різко наступив день, обрізав цю мить та повернув нас до реальності. То того, де ми закінчили у минулому. Я загорнулась ще сильніше у його груди, він міцно стиснув мене в обійми. Без бажання відпускати:

– Тоді в нас є час до світанку.

Ми таки скупались разом. І ще раз він увійшов у мене на пляжу. Я хотіла нескінченно теплу літню ніч: з її небом, засипаним мільйонами зірок, з ґелґотінням качки, що плавала по річці у далині, і насолодою ним.

Мені здавалось, я повністю пропахла його парфумом: трусики, сукня, шкіра. Аромат я принесла із собою до дому, у пам’яті. Склала його у валізу з речами, провезла в автобусі.

На станції призначення чекала подруга. Допомогла з речами. Вдома ми випили кави. Я їй не розповіла, не змогла. За бесідою я постійно літала в сутінках тієї ночі. Вустами відчувала його язик, відчувала його всередині себе. Від однієї думки про ту ніч - намокала.

Наступного дня не отримала від нього жодного повідомлення. І через тиждень також. Чи чекала я? Мабуть. Хотілось знати, що в нього залишився такий же теплий посмак.

На вихідних ми з подругами шопились - мали контакти відомого у місті бутика. Нас посадили на диванчики, по черзі виходили на подіум в новому вбранні, а в руках тримали келихи з ігристим. Так, все як показують в американських фільмах. Мій сміх та насолоду від процесу перервав телефон - повідомлення від нього:

“Ти маєш знати, що я жалкую про дві речі. Що того літа, коли ми вперше перетнулись в селі після роз’їзду, я не змусив тебе лишитися. На ніч, на тиждень і на все життя. Не продовжив те, що ми розпочали з тобою підлітками. І я шкодую про цю найтеплішу літню ніч, яка нагадала, що могло б у нас вийти. Я усе віддав, аби не бачити тебе у тому клубі, аби ти не виходила зі мною, не погоджувалась пройтись, аби лишилась у ніжній сукенці зі своїми друзями. Бо мені було мало. Ти розбудила мене від зав’язки від наркотику - від тебе. Мені завжди буде мало нас. Але колись ми таки насолодимось один одною сповна…”.

Зіскочила з подіуму і побігла до вбиральні. Корсет здавався тісним, а повітря - відсутнім. Серце калатало від прочитаного. Руками тримала під грудьми, ніби намагалась його зловити. Щоб не втекло від мене самої.

У ванній кімнаті стало спекотно. Я відкрутила кран із прохолодною водою - намочила лоба. Краплі води упали на раковину, кахлі й білу весільну сукню, яку я щойно приміряла.