Дольче Віта

ДИСКЛЕЙМЕР: АВТОРИ НЕ ПОДІЛЯЮТЬ УПЕРЕДЖЕНЬ ПЕРСОНАЖІВ СТОСОВНО РАСИ, ОРІЄНТАЦІЇ, НАЦІОНАЛЬНОСТІ І НЕ СХВАЛЮЮТЬ ЇХ СПОСІБ ЖИТТЯ В ЦІЛОМУ. ВСЯ ОБРАЗЛИВА ЛЕКСИКА НАВЕДЕНА ВИКЛЮЧНО ЗАРАДИ СТВОРЕННЯ ВІДПОВІДНОЇ АТМОСФЕРИ І НЕ МАЄ НА МЕТІ НІКОГО ОБРАЗИТИ.

— Люблю уявляти як на мене дрочать знайомі чоловіки… — щоки Ляни трохи розчервонілися від випитого алкоголю. Вона з заплющеними очима занурилася в роздуми. Збудження розливалося її худорлявим тілом, тож дівчина мало не до крові прикусила губу. — Вони в закритій кімнаті. Очі заплющені. На грудях золоті ланцюги… Вони важко стогнуть, простягають свої нікчемні ручиська, але не можуть мене взяти. І ниють, як суки. Всі, навіть ті, кого я ненавиджу. Особливо ті, кого я ненавиджу…

Вона крутилася на кріслі коло панелі інструментів, ризикуючи вилити на неї залишки дорогого віскі. Пілотажні прилади миготіли, послідовно пищали, сповіщаючи про те, що політ відбувається в межах норми. Живіт Ляни трохи судомило — перед очима кабіна пілота вже плила, але вона й не планувала відривати від пляшки свої по-ляльковому пухлі, нещодавно вкотре підколоті, губи.

—… одразу кінчаю, — завершила вона свою розповідь, зупиняючи крісло. Глянула на привабливого молодого чоловіка, який сидів поруч і уважно вдивлявся вдалечінь. Його очі теж блищали й сльозилися, проте він, міцно вчепившись в штурвал, хоч намагався удати, що слідкує за польотом.

Дівчина встала. Звестися на ноги було важкувато — серце ризикувало от-от вискочити з грудей. Їй було відверто зле, шлунок судомило, ризикуючи вирвати весь сніданок на підлогу. “Курва, лиш би не настругати, — несподівана думка виринула в її голові, але одразу ж змінилася наступною: — Ну його нахрін, дорогим віскі просто так не стругають”.

Врешті Ляна таки змогла опанувати себе й поклала долоні чоловікові на плечі. Тоді обійняла його, поцілувала потилицю з чорним, вже трохи рідкуватим, волоссям, опустилася нижче. Ніжно торкнулася губами вкритої щетиною щоки, провела язиком по шиї.

Чоловік важко видихнув й заплющив очі. Погляд Ляни ковзнув на панель — кнопка автопілота поблискувала червоним. «Позєр», — вона всміхнулася, та нічого не сказала, опускаючи долоню з грудей все нижче і нижче.

— А які в тебе еротичні фантазії? Не соромся, — прошепотіла на вухо, що змусило шию Богдана вкритися мурашками.

Чоловік відпустив штурвал, встав і міцно притиснув Ляну до себе. Вона голосно застогнала, проте він одразу ж накрив її губи своїми, відчуваючи присмак міцного алкоголю. Руками вже стискав її стегна, задираючи сукню.

Сережка дівчини звабливо похитувалася. «Дорога», — думка раптово з’явилася в його голові, тож він і не зчувся як почав цілувати дорогоцінне каміння, ледве, торкаючись губами її шиї. Дівчина нетерпляче видихнула.

— Зараз побачиш мої еротичні фантазії, — важко промовив він, опускаючись на сидіння позаду. Ляна опустилася на коліна й заходилася розстібати ремінь. Вже за мить Бодя тихо застогнав, намотуючи на кулак довге біляве волосся.

Уникав того, щоб глянути на дівчину — поглядом продовжував ковзати по панелі інструментів. Чоловік сфокусувався на штурвалі. Раптом пригадав оголошення про продаж літака. “Ох, скільки ж там нуликів коло числа”, — ледь чутно промимрив сам до себе.

Раптом штурвал здався звабливішим навіть за дівчину. Бодя уявив як проводить по ньому язиком, цілує кожен шматочок чорної шкіри. А люди під ним такі крихітні, такі невинні. Достатньо зробити один неправильний крок і роздавити їх як мурашок. “Та я блядський Бог”, — всміхнувся сам до себе, міцніше намотуючи на кулак волосся Ляни.

Крізь камеру у салоні за парою уважно спостерігали.

***

— Ставлю сто проти одного, що ці двоє добряче вмазані коксом, — один з двох спостерігачів, чорношкірий чоловік років п’ятидесяти потер ніс.

— Та не інакше, — відповів йому другий, тендітний худий білявий молодик, чиє оверсайз худі переливалось всіма кольорами веселки, — я б і сам не відмовився прискоритись незлецькою доріжкою біленького.

— Ти, блядь, на роботі, Аслане, яке прискоритись. Давай розповідай шо по фактам.

— По фактам шефе, ця дівуля наглухо відбита. Коли нам впало замовлення за нею простежити, я її знайшов на барі “У Франсуази”, ну знаєте цей пафосний туристичний гендель на першій лінії від моря?

— Та як не знати, перше місце якщо хочеш зняти гламурну чіку, я так всім і кажу і це при тому, що професіоналок туди не пускають.

— То наша ципочка не…

— Вона фудблогерка, Роксоляна Анталенко, робить огляди на всяку елітну жратву в інстаграмі, має пару лямів підпісників.

— Та з її фігурою, вона мала б більше як футблогерка на онліфанс, шарите?

— Не відволікайся, що далі було?

— Далі її почав кадрити цей тіпочок і вже за півгодини вони запхали свої уторчані тушки в гідраплан і нині, як бачите, летять в бік Італії. я спочатку навіть розгубився, але потім виявилось, що там система безпеки абсолютне гівно і хто завгодно може підключитись до системи керування бісовим літаком через відкритий вайфай. Якщо спитаєте мене, то я думаю вона дуже хотіла від когось звалити. Може від того, хто наняв нас, пане Трістане, а може від когось іншого, — Аслан з цікавістю подивився на старшого товариша, сподіваючись, що той поділиться інформацією, але той вдав, що не помітив того.

— А цього типа ти пробив?

— Та звісно. Богдан Буськів, теж родом з України. Підприємець, стартапер, коуч, щось таке. Всі соцмережі завалені постами і фотками про успішний успіх, супертехнологічні дрони для армії і дохуя грошей. Грошей у нього і справді дохуя, але я так і не зрозумів як і звідки.

— Щось ще?

— Пару годин тому орендував приватну віллу під Римом. Закладаюсь на що завгодно, що саме туди і прямують наші закохані пташенятка.

— Добре. Якщо вони тільки не розіб’ються нафіг при посадці, то нам, мабуть, доведеться їхати за ними до Риму. Організуй комфортний фургончик для зовнішнього спостереження і все необхідне, — старший чоловік піднявся з крісла і приготувався іти.

— І що це все? Ніяких подробиць для мене, шефе? Ні особи замовника, ні додаткових деталей справи? Я ж загнусь від цікавості, як той кіт.

— Менше знаєш, краще спиш, моя маленька солодка пампушечка, — відповів Трістан і злегка поплескав підлеглого по пружній дупці.

— Ах ти ж таємничий старий чорномазий підар! — в тон йому відповів Аслан

Трістан тільки доброзичливо вишкірився, ніби оце він почув якийсь дуже смішний жарт і вийшов з кімнати.

* * *

— Знаєш, що мені в тобі насправді подобається? — задумливо спитав Бодя. Він розвалився посеред скуйовджених шовкових дизайнерських простирадл. Шовк поблискував під м’яким освітленням, але достатньо було наблизити делікатну тканину трішки ближче до очей, щоб побачити: її неодноразово заливали вином, різноманітними соусами та вочевидь рясними тілесними виділеннями найрізноманітнішого характеру.

Ляна крутилась перед широким панорамним вікном, намагаючись впіймати ідеальний ракурс для селфі. Новенька мереживна білизна, щойно замовлена і розпакована, невинно біліла на її тілі. “Виглядаєш так, ніби це не ти недавно п’янюща відсмоктувала мені в літаку”, — раптом промайнуло в голові у Боді, але він промовчав.

Дівчина ще трохи покрутилася, позуючи на камеру. Намагалася показати, наскільки прекрасними є шнурочки на її тілі, замовчуючи той факт, що труси страшно натирають між ногами. Тоді поставила смартфона на столика, кокетливо погойдала стегнами і кинула швидкий погляд на чоловіка

— М? І що ж саме?

— Те що ти постійно вийобуєшся і одночасно особисто мене цим не зайобуєш, — видав Бодя з такою інтонацією ніби це була як мінімум глибинна мудрість з якогось потаємного духовного вчення, за яке він неодмінно заплатив на спеціальному семінарі не одну тисячу баксів.

Обличчя дівчини раптом покрилося рум’янцем, який не зміг сховатися навіть за корейським консилером.

— Шо? — Ляна від такого компліменту розгублено захихотіла

— Ну дивись, — вів далі чоловік, — більшість моделєк чи блогерок вони насправді нецікаві, хоч які б там не були у них сексі форми чи красиве личко. Бо вони в цьому житті майже не вийобуються вище якогось порога. Є трохи бабла, якісь шмотки, житло в Іспанії, наприклад. Такий сякий мужик поряд. І їм вже норм. А це означає, що вже їй нудно. І мені поряд з нею нудно. І навіть в ліжку теж. Як супер дороге порно дивитись, з тотальним зануренням. Але воно все одно порно.

Ляна продовжувала свої вправляння з камерою останнього айфона, намагаючись максимально апетитно сфотографувати маленьку тарілочку з брускетою, про яку вона якраз збиралась писати черговий фуд-огляд. Раптом вона вилізла на стіл, розставила ноги, і поставила тарілку прямо поміж гладко вибритих стегон, щоб сфотографувати й себе на фоні теж, максимально апетитно.

— Але я тебе уважно слухаю, зайчику. То ти хочеш сказати, що я від них відрізняюсь тим, що я постійно вийобуюсь?

— В яблучко! Саме це і робить тебе цікавою, ніколи не знаєш яка ще забаганка тобі за хвилину стукне в голову. Як і мені самому власне.

Бодя підскочив до дівчини, одним блискавичним рухом відправив нещасну брускету прямо до рота, не забувши як слід ляснути її по ляшці. Ретельно прожував, а тоді скорчив здивовану гримаску типу: “і от за це вони взяли з мене такі гроші”. Ляна встигла його з цим виразом обличчя сфотографувати й майже щиро розсміялася.

— І шо, смачно тобі? Троглодит! — вона грайливо штовхнула чоловіка в плече. — У твого комплімента це була друга половина, здається.

— Ага. Про те, що ти мене не зайобуєш, навіть при тому, що багато чого хочеш від цього життя.

— Це тому, — Ляна нахилилилась ближче. Губи її опинились біля його вуха, а розкішні груди (справжні чи ні? Загадка, яку ще не розгадав жоден з її коханців) майже вивалились з ліфчика, — що ти й так мені даєш гроші на те, щоб все було ідеально. Саме тому мені так подобається бути твоєю милою лагідною шлюшкою.

— О, а як мені це подобається! — Бодя поклав праву долоню на потилицю дівчини, владно запускаючи пальці в її густе волосся. Ляна задихала трохи частіше.

— Тобі подобається про це фантазувати? Про те як інші чоловіки мене грали? Як вони користувались моїм тілом, як своєю іграшкою? — вона шепотіла це все, все більш збудженим голосом, а її груди притискались до його тіла, гарячі й пружні.

— Вони б тобою не користувались, якби ти не була такою мило дорогою іграшкою…

— Найдорожчою…

Бодя запустив свого гострого язика глибоко в рота Ляні. Вона застогнала й міцніше притиснулася до чоловіка своїм напівоголеним тілом. Потерлася об нього, мов кішка, радісно помічаючи, що тканина між ногами розм’якла і перестала натирати.

— В тебе вистачить кешу, любчику? На таку як я? — Ляна відсторонилась трохи й зняла верхню половину мереживного комплекту, наочно демонструючи, на що власне у чоловіка могло би й не вистачити кешу.

— Мене, крихітко, на десять таких як ти вистачить, — видихнув Бодя, поклавши обидві долоні на сідниці дівчини, міцно притискаючи її до свого збудженого прутня.

— Та невже? — вона грайливо закусила один з власних пальців і провела ним по своїм губам.

— Чи ти не відчуваєш? — він притиснув її сильніше

— Відчуваю, — дівчина мимоволі збуджено потерлась промежиною об його твердий стрижень і злегка застогнала від задоволення, — але ж це явно не твій гаманець, чи не так?

— Це все одне і те саме, розумієш? — Бодя сьогодні явно був в настрої пофілософствувати. — Секс, гроші, увага, енергія. Це все одне і те саме. Головне запустити потік і все прийде, розумієш?

— Розкажи мені більше! — вона потерлась об нього ще і ще, дражнячись і заводячись сильніше сама

— Колись я поїхав в Індію на рік. Не в туристичні місця, шариш, а в справжню глибинну Індію в занюхане село. Там англійську-то не знав ніхто, вони там живуть дикі, шо ті мавпи. Ох, тільки не зупиняйся, будь-ласка… Короче, ці індуси чорножопі… я їм платив пару баксів на день і вони всім селом вклонялись кожен день вклонялись моєму прутню. Надрочували його колективно, поливали молоком там, одягали віночок з квітів, мантри ці свої дибільні співали. Типу це не просто хуй, а втілення самого Господа Шиви, Руйнівника Світів, розумієш? О да, ще, ось так добре було… І я тоді після цього року щось зрозумів. Про те як світ влаштований. Гроші там, оце все, — Бодя видихнув останню фразу і перемістив руки на груди Ляни, стискаючи і мнучи їх. Дівчина вже й сама важко дихала і заледве могла зосередитись на тому, що вона каже, але все ж їй хотілось подражнити чоловіка ще трохи.

— І тоді ти повернувся з Індії і заснував бізнес?

— Одразу декілька, ага, блядь, — Бодя активно зарухав тазом не здатний більше терпіти повільний темп і тепер дівчина ніби підстрибувала на хвилях його рухів. — А знаєш, що я обожню більш за все в цьому житті? — проговорив він, майже задихуючись

— Скажи мені! Сподіваюсь, що це буду я! — Ляна підлаштувалась під його ритм

— Я обожнюю кидати людей на бабки!

— Ох, любий, — Ляна подивилась на чоловіка з якоюсь новою ніжністю, — я просто обожнюю хлопців, які кидають інших на бабки. Мені здається це дуже сексуально. — і вона поцілувала його в губи.

— Я так і знав, що ти мене зрозумієш, — Бодя міцно притиснув дівчину до себе і вони продовжили кохатись вже без зайвих розмов.

* * *

— Що я тобі скажу, Аслане, вона таки вміє обирати собі мудил! — двоє спостерігачів зручно влаштувались на м’яких сидіннях мікроавтобуса, на якому було написано щось про підключення кабельного телебачення. Звісно насправді він був нафаршований сучасною апаратурою для підслуховування і перехоплення мобільних викликів. Втім, щоб тримати “об’єкт під контролем” їм обом було б достатньо і банального бінокля. Схоже ні Ляна, ні Бодя не мали звички зашторювати панорамні вікна за жодних обставин.

— Яке їхало, таке здибало. А тобі теж здається, що вони спеціально так трахаються, щоб їх було з вулиці якнайкраще видно? — юнак із задоволенням спостерігав за черговим безоплатним порно. Бінокль він тримав біля очей, а звук вивів на колонки.

— Та готовий закластись, так воно і є. І вимкни нарешті звук з “жучка”, крім стогонів ми там найближчі хвилин десять нічого не почуємо, — Трістан не підвищував голосу, але напарник знав його добре і тому вирішив дослухатись до прохання.

— А може мені подобається?

— Збоченець.

— Від кого чую.

— Я принаймні ніколи не найобую тих кого їбу. І завжди запитую про згоду.

— Ой блядь, пішов проповідувати. Ти надто серйозно все сприймаєш, сумний старий чорномазий підор.

— А ти легковажний пиздюк і вуаеріст. І не досить серйозно ставишся до слів за які тебе можуть одного дня пристрелити нахуй.

— Давай ближче до справи. Ти мені скажеш нарешті хто нас винайняв? І що він зрештою від нас хоче?

— Скажу. Наш наймач це дофіга богатий російський олігарх. З яким ця дура мутила останні півроку до того як від нього втекти. Ще і грошей так нормально з собою прихопила. Тепер він хоче, щоб ми її вбили.

— Шо блядь?!

— Шо почув.

— Але ж ми не… Ми ж не кілери. Я ніколи в житті ще нікого не грохнув. Я ж хакер. Щось зламати, рознюхати щось в мережі, налаштувати залізяччя це я можу. Але ж не вбивство, Трістане. Не йобане вбивство. До такого життя мене не готувало.

— Та заспокойся вже

— Я маю заспокоїтись? — Аслан аж підскочив, стукнувся маківкою об дах фургона і якось експресивно сплеснув руками. Цим жестом він зачепив якийсь тумблер на пульті і в салон мікроавтобуса на повній гучності увірвалось:

“...о так, давай, лясни мене по дупі! Тобі подобається моя ідеальна кругла накачана дупа?!!

— Краще завали і підмахуй, моя хтива сучечко! О, як же ж кру…”

— Я ТЕБЕ ПРОСИВ ВИМКНУТИ ЦЮ ХУЙНЮ І ЗАСПОКОЇТИСЬ?!! — Тристан вгатив кулаком по приборній панелі так, що тій аж заіскрилось.

На якісь пару хвилин обоє замовкли і в салоні запанувала довга тиша.

— Я не зможу цього зробити, — дуже тихо і серйозно згодом сказав Аслан, — просто не зможу. Скільки б я не зробив хуйні в цьому житті, але я не вбивця.

— Якщо чесно, я теж волів би цього уникнути за можливості, — визнав старший з напарників, — але є ненульова вірогідність, що тоді нас пристрелить хтось з людей нашого довбаного наймача.

— Серйозно? Він що не може найняти для цієї роботи когось іншого? Чи може ми можемо відмовитись від цього замовлення. Мають же бути якісь гарантії адекватності в цьому бізнесі?

— У тебе немає ніяких гарантій адекватності, коли ти працюєш з росіянами. У будь-якому бізнесі. І ні, ми не можемо відмовитись від цього замовлення. Тобі нас точно пристрелять. За неповагу.

— До того ж там з нею ще постійно цей качок. У якого, я впевнений, в будинку з півдюжини робочих стволів суто заради пацанського понту. Стріляти він з них, скоріше за все не вміє, але все ж. Це чортова вогнепальна зброя. Якої у нас навіть немає.

— Зброю можна дістати. Це не так важко, як ти думаєш.

— Звісно її можна дістати. Але ж блядь.

— Отож бо.

Вони ще помовчали.

— Добре, нам поки немає потреби спішити, — сказав нарешті Трістан, — нарий мені ще інфи на цього Богдана.

* * *

Щось гуде. Бджоли? Дуже багато бджіл. Стадо? Прайд? Зграя? Як на біса називається бджоляча група? «Треба бігти, їх надто багато», — думає Богдан і буквально зривається з місця. Це йому не допомагає. Гуркіт все наближається, наближається, наближається.

Комахи сідають йому на руки. Їх надто багато. Їхні металеві (стоп, металеві?) тільця труться об чутливу шкіру і роздирають її на шмаття. Які ж це бляхи бджоли, це справжнісінькі крихітні дрони! Богдан намагається скинути їх з себе, але все намарно. Вони обліплюють все його тіло, не дають поворухнутися, кров бризкає в різні сторони. Він відкриває рота і намагається заволати, але ось бджоло-дрони завалюють всередину й роздирають його на шмаття.

«Допомо… жіть…», — намагається проказати. «Не буде тобі допомоги, за таке не прощають», — гуркотить зверху чийсь голос. Зіниці Богдана розширюються, він смикається в передсмертній конвульсії і ось…

* * *

— Блять, насниться ж таке, — Богдан різко піднявся, намагаючись віддихатися. Зір важко фокусувався на предметах навколо.

«Так. Ліжко, дзеркало… добре, відставити вертольотики», — думав він, приходячи до тями. Голова нестерпно боліла, надмірно велика кількість випитого вчора алкоголю давалася взнаки. Хотілося звичайного людського: води, міцного чорного чаю, або хоча б якоїсь таблетки, аби вгамувати цей жахливий стан.

Рукою ковзнув по другій половині ліжка, аж тепер усвідомивши, що вона пуста. Звідкись повіяло вітром — балконні двері були відчинені, а за ними в світлі місяця мерехтів жіночий силует.

«Курва, естетично», — промайнуло в голові, але Бодя прокашлявся і натомість незадоволено прокричав:

— Якого хєра ти не спиш… .

Йому було тривожно. Вдень дорогі речі відволікали від думок, можна було спокійно куражитися і насолоджуватися життям, а вночі здавалося, ніби кожен крок супроводжується чиїмись поглядами, повними засудження.

Бодя встав, перечепився через дерев’яну коробку Glenfarclas. «І кому блять треба була та дерев’яна коробка», — побуркотів собі під ніс, зав’язуючи халат, і повільно підійшов до балкону. Свіже повітря приємно вдарило в лице, пройшлося всім тілом, трішки поборовши похмілля.

Ляна стояла на балконі. Вона перехилилася через поруччя й курила, уважно спостерігаючи за тим як дим розчиняється в темряві. Побачивши чоловіка, вона здригнулася й міцніше загорнулася в капюшон люксового худі.

— Йди спати, — тихо, але з притиском промовила, — я зараз прийду.

Богдан здивовано вклякнув на місці. Дівчина була більше схожа на їжака, аніж на звабливу кішечку, якою була ще декілька годин тому. Він інстинктивно простягнув руку до неї, намагаючись обійняти, але Ляна смикнулася й різко приземлилася на плетене крісло. На мить капюшон спав, оголивши її обличчя без макіяжу, а потім вона різким рухом знову повернула його на місце.

Це не завадило Богданові розгледіти почервоніле обличчя, вкрите незрозумілими плямами, скоріше за все наслідком якоїсь алергічної реакції, і розбухле від сліз.

— Їбаааать, — тільки й спромігся сказати він. — Як… як ти з цим живеш? Блять, то ти всіх мужиків так найобуєш?

— Ти досі під кайфом чи шо? — відповіла вона і одразу ж прикусила язика. «Гра програна, дівчинко моя», — раптом розсміялася вона, голосно, на повні груди, аніскілечки не стримуючись. Тоді остаточно скинула капюшон, оголяючи акне і мішки під очима, які яскраво освітлював повний місяць.

— Ти мене розкусив, — сказала й підняла руки догори. — Насправді я не дорога, не шлюшка і навіть не красуня. Але мусиш визнати, свою роль я грала просто неперевершено.

На очах знову з’явилися сльози. Вона важко втягнула повітря, викинула сигарету на газон.

— Але я вже не п’яна, не боїсь, — раптом сказала і знову гірко розсміялася. — Мені просто сумно.

— Яяяясно, — протягнув Богдан, сідаючи на сусіднє крісло. Раптом думка, що він переспав з такою сірою мишкою перетворилася в нудоту й підкотилася до горла. Або це було похмілля, цього навіть він знав.

Запалив сірника, підпалив сигарету, мовчки затягнувся. Врешті Ляна перестала здаватися йому такою поганою. «Трохи вкластися в ліки від акне замість косметики і навіть нічого», — розмірковував, аж поки вона знову не заговорила:

— Насправді в мене немає грошей. Я наробила дурниць і мені погрожують, тому не знаю куди податися, — вона поставила підборіддя на коліно й в пориві щирості продовжила: — Ти думаєш блог багато приносить? Ні-ху-я. В рекламу вкладися, в те вкладися. Я навіть білизну для реклами сама купую, бо ті йобані жмоти не хочуть подарувати мені її. Вже мовчу про якісну косметику.

— І де ти взяла бабло на силіконові цицьки? — безсоромно перепитав Богдан.

— У мене був папік з Рашки. А потім вбили мого брата і я… — вона раптом затнулася, намагаючись ковтнути сльози. — Я обікрала його, втекла з тобою. А сьогодні мені дзвонили і погрожували, що, якщо я не поверну гроші, то вони мене вб’ють. І тебе теж.

Очі Богдана розширилися з переляку. Йому раптом здалося, ніби він чує гудіння дрона-бджоли зі свого сну, але це був всього лише холодильник. Важко вдихнув, видихнув. Спробував згадати індійські практики, але нічого не допомагало. Паніка наростала, змушуючи його втрачати самовладання.

— Ти охуїла! — закричав, видираючи на собі волосся. — Ти не мала права мене юзати! Ти страшне огидне стерво!

Миттю підскочив до неї і схопив за горло. Вона захрипіла, спробувала видиратися, але врешті Богдан лиш сильніше стискав пальці.

— У мене… є… інфа… про тебе… — прохрипіла вона. Очі чоловіка округлилися, він миттю відпустив Ляну і та осіла на землю. Долонею потерла синяк, який одразу ж почав з’являтися на місці Богданових пальців, відкашлялася і продовжила:

— Я знаю, шо ти дохуя великий стартапер. Взяв в людей бабки на свої супермегакруті розробки і свалив. — вона недобре всміхнулася, звелася на ноги й плюнула Богданові в обличчя. З тріумфом продовжила: — Ше знаю, шо ти не геть нулячий і розробка в тебе таки була, але ти хотів продати її моєму папіку. Ворогу, блядь. Ти йобане сикло. Через мене хоч люди не вмирали.

Вони зупинилися, дивлячись одне одному в очі. З викликом і відразою, а потім мовчки попленталися в кімнату.

* * *

— Їбать, вони знову трахаються? — Аслан радісно підкрутив звук, щоб чіткіше чути, що там відбувається. — Після всієї інфи, яку ми отримали? Йобані мазохісти.

— Зате вони підтвердили все, що треба. А тепер рахуй, юначе: гонорар від росіянина за дівку, другий гонорар від нього ж за коханця цієї дівки. Так, він захотів зробити додаткове замовлення, коли дізнався деталі. — Трістан незворушно крутив в руках пістолет, мовби перевіряючи його цілісність. Він повернувся і глянув прямо в очі напарнику. — І аби ти мені тут не нив, шо ми там когось вбиваємо, нарешті, я зв’язався з тими хлопцями з України і розказав їм все. Ми допоможемо їм повернути більшість грошей вкладених в цього ушльопка, забрати їх собі у нас все одно б не вийшло, там складна схема з блокчейному. Вони нам звісно не заплатять, але в наші часи добре мати друзів серед українських волонтерів, як ти собі думаєш? Звісно не хотілось марати руки, але двадцять баксів є двадцять баксів, — замовкнув, тоді розвів руки в сторони. — Можна починати операцію,

— Може не треба? — тихо перепитав Аслан. — Вона все-таки ні в чому не винна, можна взяти тільки Бодю, вивезти його і…

— Та пішов ти нахуй, мямля. Ти або зі мною, або я тебе пристрелю, заїбав нити. Краще я буду без напарника, але зате живий.

Асланові вже було не до жартів. Він мовчки заблокував будь-які виходи, крізь які парочка могла б втекти, і засуджуючи поглянув на Трістана. Той закотив очі, натягаючи на обличчя маску.

— Якщо тобі стане легше, то вони робили жахливі речі. Жахливі, блять, речі, розумієш? Вважай себе йобаним супером, який рятує світ від поганців.

«І працює на тих же поганців, сука», — подумав Аслан, але мовчки підкорився.

* * *

— Знаєш, а воно було навіть краще, ніж минулі рази, — задумливо сказав Богдан, прикурюючи вже енну сигарету.

— Є таке, — Ляна лежала на його голих грудях, важко дихаючи. — Знаєш, а може ми могли б навіть зустрітися колись, ну не знаю, в парку чи якомусь спортзалі. Може університеті. Закохатися, одружитися і спокійно собі жити? Без дронів, пафосу, папіків, фальшивої косметики і всієї цієї хуйні?

Вона замовкла, вслухаючись в Богданове серцебиття. Він вкотре затягнувся. Його підкачане тіло здригнулося від прохолоди в кімнаті, тому він прикрився ковдрою.

— Та ні, мала, хуйня якась. Я б не міг жити без розкоші, — промовив, відчуваючи як приємно ковзає справжнісінький шовк голим тілом.

«Мить, зупинися, ти прекрасна», — Богдан загасив недопалок, зручніше вмостився в ліжку і заплющив очі. Раптом в двері постукали. Спершу злегка, тоді з більшою вимогою. Врешті хтось гепав, мовби сталося щось дійсно страшне.

— Це обслуговування номерів, — промимрив Богдан зляканій Ляні, яка міцніше вхопилася за його груди.

— Яке нафіг обслуговування номерів, ми винайняли віллу, пам’ятаєш? — злякано прошепотіла вона. Чоловік ще трохи полежав, оговтуючись, а тоді різко піднявся.

«Що ти там возишся, білозадий ти уйобок, давай відкривай вже», — раптом почулося за дверима і ті з гуркотом відчинилися перед двома озброєними найманцями.

Ляна голосно закричала, закриваючи оголені груди шовковим простирадлом. «Ні, не треба, будь ласка, не треба», — мимрила вона, набираючи руками все більше тканини, мовби та могла слугувати їй щитом.

БАХ. Кров бризнула на шовкове простирадло і дівчина замовкла. Аслан заскиглив, проте хвацько зловив Богдана і притиснув до землі.

— А казав шо просто хакер, — промимрив Трістан, хапаючи Богдана за руки.

— Йди до сраки, — відповів Аслан, допомагаючи витягнути чоловіка, який страшенно, смикався на ліжко.

— Зате я дівку прикінчив швидко, як ти й просив.

— Я маю тобі подякувати?

— Йди нахуй.

Трістан пристебнув чоловіка наручниками до бильця ліжка й відійшов. Богдан мовчки втупився в оголений труп Ляни, який зиркав на нього риб’ячими блакитними очима. Здавалося, ті риб’ячі очі були на кожному прищику, засуджуючи за смерть їхньої власниці.

— Я не хотів, — раптом застогнав він. — Я не хотів! — крикнув, різко смикнувшись на ліжку, рука одразу ж віддала пекучим болем.

— Все ти хотів, засранцю, — відповів Трістан, заточуючи ніж. — Ти ж сам організовував збір. Ти ж сам працював над кресленнями. Сам відповів на той телефонний дзвінок і сам зовсім не думав, шо станеться, якшо віддати розробку росіянам. То шо не так, Бодю?

— Та я ж… Мене булили в школі!

— Мене теж.

— Я хотів, аби мене любили! Нікого зараз не люблять більше, ніж волонтерів. Мене ніколи не любили, розумієте? — Богдан благально дивився то на найманців, то на тіло Ляни. «Брешеш», — кричали очиська в кожному прищі. «Брешу», — мовчки погодився чоловік, але заплакав ще сильніше. Раптом відчув, що його нудить. Зіщулився й виблював все прямо на обличчя колишньої дівчини.

— Фу бля, — тільки й спромігся вигукнути Аслан.

— От тобі і фу бля. Бреше він. Начитався своїх філософів-хуйософів і бреше. Та любов нахуй йому не здалася, воно он тільки про бабки і думає, — сказав Трістан, відрізаючи шматок скотчу і закриваючи ним рот Богдана. — Дивися. Зараз тобі буде дуже боляче. Але це не я так захотів — так сказав замовник. Тому дивися на свою дорогу стелю і намагайся отримати задоволення. “Насправді, бабки це і є любов. Один потік”, – подумав Богдан. Ця глибока думка виявилась однією з останніх в його житті.

Прикутий до ліжка чоловік кивнув, заливаючись сльозами. Аслан подивився на Трістана і відвернувся — не хотів дивитися на те, як гострий ніж позбавлятиме Боді його головного багатства.

Крик струсонув кімнату. Аслан зіщулився і підійшов до вікна. За мить стало тихо. Поруч виріс Трістан, перемовляючись з кимось по телефону: «Та, та, зрозумів».

— Чого либишся? — голос Аслана був хрипким і порожнім.

— Бо тепер ми будемо йобаними супергероями, — Трістан обійняв товариша за плечі. — Нове замовлення в Рашці, мій юний борцю за справедливість.

— Пішов ти.

Найманці мовчки, не озираючись, вийшли з вілли і попростували до автомобіля. Вулицю тим часом освітлювало яскраве сонце.