Остання Відвідувачка

Не варто очікувати нічого хорошого від тих, хто приходить в бар останніми. Настільки пізно, що навіть п’янички розбіглися. Настільки невчасно, що вже немає ніякого сенсу, чи спізнишся ти на останній трамвай додому. Скоріше всього, саме так зараз і станеться.

Фріда в цей час завжди трохи нервово впорядковувала касу. Вона тупцяла вздовж всієї стійки, то ще раз вкладаючи всі купюри в ідеальному порядку, то хапаючись за ганчірку й здмухуючи пилинки з потертого дерева. Вона поглядала в бік дверей і потирала засмальцьовані краї уніформи. Зараз, як і завше, ніхто не прийде в останні хвилини роботи бару. Зараз дуже пізно. З хвилини на хвилину бар зачиняється, і тоді точно ніхто не прийде. Вона зніме уніформу. Вона поїде додому. Встигне на останній трамвай. Ляже спати і не думатиме про цей бар цілий наступний день. Ось іще одна хвилина минула.

Вона прийшла в бар останньою і в останні хвилини. Фріда впилася нігтями в засмальцьований край уніформи і затамувала подих. Вона вже майже вимовила “вибачте, ми зачиняємося”, але слова не вимовлялися. Хто ці “ми”? Вона тут одна, а перед нею – Остання Відвідувачка. Вона її не знала, але тоненькі ніжки вже тупцювали і трусилися під стійкою.

Остання Відвідувачка була вся чорно-біла. Її біле волосся до плечей спадало на лискучу, масивну і трохи потерту чорну шкірянку, що рипіла при кожному рухові й відлунювала в пустому залі. Їхні погляди зустрілися, – і Фріда різко потупилася. Остання Відвідувачка повільно наблизилася до стійки і ще повільніше стягнула з пальців грубі шкіряні рукавички. Чорні отвори очей плавно проповзли усіма чотирма кутками зали. Вона крокувала далі вздовж стійки, торкаючись пальцями кожного стільця. Нарешті сіла на останньому.

Фріда мимохіть покрокувала в бік Останньої Відвідувачки. Протерла стійку довкола її тонких пазуристих пальців. Очі вперто не підіймалися – якби вони зараз піднялися, то зустрілися би з двома чорними цятками-сверлами. Не дивись краще.

Але довелося – як ще приймати замовлення?

Два чорних сверла пронизували її череп і виходили десь далеко позаду. Вона сиділа, склавши руки, не видаючи жодного звуку.

— Що замовляєте? Зауважте, що ми вже –

— Потрійне еспресо.

Фріда замовкла на півслові й ковтнула слину, силячись проштовхати шмат страху в горлі. Остання Відвідувачка поклала на стійку стопку з чотирьох монет по десять гривень. Щойно Фріда простягнула руку за ними, Остання Відвідувачка відсунула гроші вбік. І знову. І ще раз. У Фріди затрусилися пальці. Остання Відвідувачка вишкірилася.

— Нервуєш? Сталося щось?

Фріда похитала головою і зробила ще одну спробу забрати монети. Цього разу без перешкод.

— Тут 10 гривень не вистачає. Якщо потрійне еспресо…

Остання Відвідувачка знизала плечима і занурила кістляві пальці в кишеню рипучої шкірянки. Поклала ще одну монету на стійку.

— Зроби міцне, добре? Вірю в тебе, крихітко.

Вона усміхнулася кутиками губ і знову склала руки разом. Коли Фріда відвернулася до кавомашини, Остання Відвідувачка обережно потерла потерту у вечірній бійці правицю.

А коли Фріда поставила на стійку гарячу філіжанку, дивлячись лише на чорне озерце кави в страху пролити бодай краплю – Останньої Відвідувачки на місці вже не було. Натомість заграла музика. Клацнули пальці.

Вона стояла ген в іншому куті бару, коло музичного автомата. Грав Елвіс. А що ви ще очікували у 50-х?

Вона була високою і носила грубі джинси та високі шкіряні чоботи, трохи забризканими багнюкою і кров’ю. Вона дивилася на Фріду. Вона рухала стегнами під музику. Вона клацнула пальцями і пританцьовувала в напрямку стійки. Її обличчя лишалося холодним і не видавало жодної видимої емоції.

Остання Відвідувачка нависла над стійкою і над Фрідою.

— Скажи, чому ти досі мене не вигнала?

Фріда потупила очі й стисла в руці брудну ганчірку. Запала мовчанка. Остання Відвідувачка беззвучно нависала. Порипувала шкіра куртки. Парувала кава. Нарешті Фріда випалила:

— Якщо чесно, пані, я вас боюся.

Остання Відвідувачка тихо усміхнулася.

— Невже я така страшна?

Вона рипучо простягнула руку й торкнулася підборіддя Фріди. Легким порухом підійняла його вгору. Їхні погляди знову зустрілися. Чорні отвори проти блакитних кілець. В них справді був блиск страху, але ще – вологість захвату.

— Приготуй собі щось випити, люба, і потанцюймо.

Вони обидві говорили мало і їм обом було трохи сумно. Трохи сумно бути брутальною байкеркою й ходити по барах; і трохи сумно днями стояти за баром й обслуговувати брутальних байкерок. Було би ще сумніше, якби все закінчилося саме так: якби вони просто розійшлися далі стояти за баром, обслуговуючи, та їздити на байку, проливаючи кров.

— Якщо ти боїшся, танцюй зі страху, що завтра не настане.

Фріда вийшла з-за барної стійки. Дзенькнула монета, і з автомата заграла ще одна пісня.

— Люблю Елвіса.

Остання Відвідувачка промовила це майже пошепки.

Зрештою, Фріда все-таки зачинила бар і вимкнула світло в залі. Вона доторкнулася до почорнілої від мазуту руки Останньої Відвідувачки, і вони танцювали. Грала “Are You Lonesome Tonight”. В темній залі світилося лише табло програвача, і можна було й справді повірити, що завтра не настане. Що за вікнами всіх уже поглинула чорнота, і єдине життя в цій сонячній системі лишилося у тьмяному світлі музичного автомата. Від страху смоктало під ребрами, від захоплення підгиналися коліна, а від всеохопного суму в животі розкрилася чорна діра. Танець рухався повільно, і так само повільно ковзнули вниз чорні руки Останньої Відвідувачки. Тепле жовтувате світло програвача лиш поспіхом відбилося від пружного стегна і пальців, що торкалися і торували шлях. Ось вони легко мнуть матерію уніформної спіднички, а за мить їхні обриси вже пропливають під тканиною. Фріда тихо зойкнула. Остання Відвідувачка хижо посміхнулася. Вона вишукувала, відчувала і гладила м’яку шкіру. Вона царапнула Фріду за сідниці. Цього разу Фріда лиш устигла тихо хапнути ротом повітря.

Вони танцювали далі. Рухи втратили бездоганну плавність і стали різкішими, рваними і подекуди навіть трохи незграбними. Тіла майже об’єдналися. Пісня закінчилася.

— Ти настільки віриш мені, люба? – прошепотіла Остання Відвідувачка, та в пустій залі її шепіт розкотився луною.

Фріда збито дихала.

— Змушуєте повірити. Тож, завтра справді не настане, і нас більше не буде?

Остання Відвідувачка кивнула в темряві. Подалася вперед – і притулила спину Фріди до музичного автомата. Її обриси засвітилися теплим жовтим. Рука занурилася під спідницю й торкнулася вологих трусиків. Фріда впилася пальцями у холодний край програвача, але волога долоня зісковзнула вниз. Тож вона вхопилася за потерту шкірянку Останньої Відвідувачки. І зойкнула знову, відчувши, як два холодні пальці торкнулися її найпекучішої точки. У вухах зашуміло, а в очах почало зникати останнє тьмяне світло єдиної живої зони в цій сонячній системі.

Остання Відвідувачка прибрала руку й поцілувала Фріду в щоку.

— Постав музику, яка тобі до вподоби, люба.

З цими словами вона зацокала металевими каблуками в напрямку бару і осушила давно вистиглу каву одним потужним ковтком. Облизала губи й скинула важку шкірянку на стільницю. Коли вона обернулася, два чорних отвори блиснули в темряві.

— Продовжуймо.