Як Іванко лицарем став

Іванко тримав короткий дерев’яний меч двома руками. Кілька крапель поту повільно стікали з чола. Він уважно подивився на стійку тата навпроти та зробив замах.

- Прекрасний удар, синку. Таким замахом можна повалити на землю справжнього кабана.

- Правда, татку, - весело прогомонів хлопчик.

- А то, в твоєму віці я не був настільки здібним у володіння мечем. А тепер постарайся таким замахом напасти на мене.

- Татку, але ж я не хочу причинити тобі шкоду. Я боюсь.

- Ха-ха-ха, - значно повеселішав чоловік. – Синку не бійся, твій татко давно знаходиться на службі самого короля. Я зумію втримати твою атаку.

- Ну, добре.

Хлопчик кілька секунд намагався прийняти правильну стійку. Знову виставив меч перед собою. Повільно видихнув і з неймовірним криком повторив прийом. Удар, і татків дерев’яний клинок миттю зупинив сильний удар Іванка. Лицар Володимир відштовхнув сина та посміхнувся. Він прекрасно розумів, що син виросте прекрасним та сильним воїном, яким буде пишатися і він, і мама.

Іванко не очікував, що батько відіб’є атаку та від поштовху покотився по зеленій траві. Через секунду він підскочив, немов нічого і не сталося та помахав татку.

- Все добре, мені не боляче.

Тут із дому вийшла гарна жінка. Вона помахала Володимиру й покликала на вечерю. Чоловік зробив те ж саме та поклав тренувальний меч в невелику діжку. Вони постійно в ній зберігали різноманітні тренувальні снасті. Іванко розслабився та повторив за батьком. Через кілька секунд і сонце почало перефарбовувати обрій в жовтогарячі кольори. Іванко наздогнав тата та взяв його за руку.

- Татку, а ти ще довго будеш гостювати вдома?

- На жаль, ні. В найближчих лісах невідомо звідки виникли дракони. Через кілька днів король буде збирати орден. Буде багатомісячна подорож до Стародавнього лісу, що на краю нашого королівства.

- Це ж небезпечно. А ти не боїшся?

- Я? Звичайно боюсь.

- А чого ж ідеш? Коли я боюсь, то просто ховаюсь під ліжко.

- Синку, я не за себе боюсь. Коли я почув новини про появу драконів, то в першу чергу подумав про тебе, про маму. За себе – не страшно, за вас – страшно.

- Я не розумію. Ліс знаходиться далеко, чого боятися.

- Синку, ходімо вечеряти, а то мама сваритися буде, - постарався батько відволікти сина від тяжких роздумів.

В вітальні стояв неймовірний запах звареної каші та зелені. Вся сім’я зібралась за столом. Іванко допоміг молодшій сестричці ближче підставити стілець, а за хвильку умостився і сам. Мати насипала спочатку чоловікові, а потім діткам. Вона поклала на стіл по ложці та мовила:

- А тепер нехай татко першим спробує на смак кашу. Якщо вона буде смачною, то можна вечеряти, - і посміхнулась.

- Так, татку, швидше куштую, а то їсти хочеться, - весело тупотіла ніжками Галинка.

- Доню, ти за столом, не балуйся.

- Вибач, мамо.

Володимир подув на кашу та почав жувати, корчивши різноманітні гримаси. Цю частину вечері дітлахи любили більше всього. Коли ще вдасться посміятися з татка? Це за межами дому він сильний, серйозний та владний лицар, що охороняє спокій в королівстві. Вдома його без зайвих зусиль на ліжко може повалити крихітна донечка та трішечки доросліший брат.

- Так, - після вечері грізно стукнув кулаком по столу чоловік. – А подякувати мамі за вечерю. Я ж бачив, що вам все сподобалося. Уплітали за дві щоки, як хом’яки.

- Ой, - разом вклонися. – Дякую за смачну вечерю, було дуже смачно.

- Біжіть грайтеся, - ласкаво посміхнулась Маргарита. – Вова, не треба так. Тільки ти дав добро дітлахам вечеряти і я зуміла зрозуміти, що постаралась на славу.

- Маргарито, ти ж знаєш моє відношення до виховання дітей.

- Та годі тобі. Це на службі ти можеш корчити з себе великого воїна, а тут постарайся бути відповідальним батьком та люблячим чоловіком, - і встала прибирати зі столу.

Поступово на світ опустилась ніч. Діти швидко порозбігалися по власним кімнатам. Батьки теж потушили всі свічки. Іванко дивився через вікно на зорі та уявляв, як разом з татком бореться проти величезного дракона. Сон повільно переповнював його крихітне тільце. Здавалося, що зараз хлопчина засне, але поблизу невеличкого лісу помітив дивне незрозуміле сяйво. Він підскочив та заворожено намагався роздивитися.

Будинок лицаря Володимира знаходився неподалік від столиці. Йому пропонували великий дім поруч з королівською вартою, але він відмовився на користь крихітного будиночка з землею, де легко і погратися з дітками, і вирощувати овочі.

Іванко заворожено продовжував дивитися на загадкове світло. Несподівано цікавість переборола сумніви і він повільно почав пробиратися до виходу.

Хлопчик акуратно дістав з діжки свій тренувальний меч та почав бігти до загадкового сяйва. На обличчі повільно появилась посмішка. Він думав, що зустрів справжню фею, про які частенько розповідала мама перед сном. Тільки він переступив через перше дерево, як побачив крихітного червоного дракончика. Його хвіст горів прекрасним помаранчевим полум’ям. Саме він і змусив хлопчину тихо покинути дім. Іванко заворожено дивився, як безтурботно крихітне створіннячко гралось с невеличкими квітками на кущах.

«Ми скоро підемо черговий раз виганяти з наших територій драконів. Вони кілька селиш перетворили в пустелю. Я не знаю, що буде зі мною, синку, але запам’ятай: ти наступний лицар в нашому домі і на тобі лежатиме відповідальність за спокій мами та сестрички,» - згадував Іванко подумки.

Невеличкий вогняний дракон помітив людину та застиг нерухомо. Вогник на хвості різко змінив колір на насичений червоний. Він повільно відступав назад, але Іванко одним криком його зупинив.

- Ану стій, це через тебе, завтра татко буде йти ризикувати життям, - намагався грубішим голосом мовити хлопчик.

Але відповіді ніякої не почув. Він мовчки замахнувся дерев’яним мечем. В душі незрозумілий гнів підштовхнув зробити це, причинити біль, тому що татку приходиться ризикувати заради спокою. Іванко напружує ноги та зі всієї сили наносить удар. Щоб не бачити тієї картини, він заплющив очі, але очікуваних криків не почув. Невже дракончик миттєво загинув?

Іванко відкрив очі та побачив, як його дерев’яний меч знаходився на руці татка. Здивованими очима хлопчик миттю впустив його на земля та упав. Передпліччя Володимира досить швидко посиніло. Він тримав в руках крихітну тваринку та без слів дивився на сина, який розплакався. Він уперся обличчям в землю, намагаючись не показувати батькові сльози.

Ламання гілок підказало йому, що татко підходить ближче до нього. Приготувався до покарання, але несподівано відчув теплоту руки на голові. Володимир гладив сина, без типових слів виховання чи ременя бо м’якому місці. Він просто погладжував його…

- Що ти хотів зробити, синку? – спокійно звернувся чоловік.

- Я… я хотів вбити дракона. Вони ж погані, ти сам казав, що скоро підеш такого самого бити, - не наважувався підняти голову мовляв Іванко.

- Так ось в чому справа. Скажи мені, коли я таке казав?

- Сьогодні ж і казав, - підвів погляд, розуміючи, що татко не сердиться.

- Іванку, послухай мене уважно. Я казав, що буду йти захищати королівство від злого дракона. А тепер подивись на цього милого дракончика. Він схожий на злого?

- Ні. Не схожий.

- А ти будеш ненавидіти Василя, з яким граєшся, якщо його татко завтра поб’є когось?

- Ні, не буду.

- От бачиш, синку! Так само і з драконами. Є хороші дракони і погані. Так само і люди.

- Я не розумію, татку. Вони ж людей убивають.

- А люди один одного не вбивають? – подивився в очі сину. – Чому ж ти їх не намагаєшся побити?

- Ну, це ж люди…

- Синку, нема різниці, - продовжував тримати дракончика в руках.

Не встиг лицар великого ордену донести до сина ключову думку, як через дерева несподівано до людей вийшов здоровенний червоний дракон. Він нахилив голову та рикнув, щоб чоловік відпустив його дитину. Іванко від страху втратив мову, не міг рухатися. Єдине, що йому вдалося, це спостерігати за діями татка.

Володимир без страху, спокійно підвівся та протягнув крихітного дракончика вперед. Його ноги не трусилися, а на обличчі сяяла посмішка. Хлопчик із захопленням дивився на батька, а потім на дракона. Здавалося, що одне полум’яне дихання – і вони загинуть. Але цього не сталося. Червоний дракон протягнув ліве крило, на яке зіскочив крихітний та повільно розвернувся. Через хвильку він зник серед тисяч дерев.

- От бачиш, синку, не всі дракони погані, так само, як і не всі люди хороші. Спершу важливо дивитися на дії, поступки, а не зовнішній вигляд, - і поставив руки на пояс.

- Здається я зрозумів тебе. Очі того здоровенного дракона були такими ж спокійними, як і твої, - і різко підскочив.

Через кілька днів після довгожданого походу, в дім Маргарити приходить звістка про те, що її коханий чоловік загинув в бою проти величезного злого дракона. Розбитий від такої новини Іванко не витримав та втік з дому. Хлопчик зумів добратися до невеликої річки, яка протікає посеред лісу за домом. Він плакав довго. Несподівано за спиною він почув шелест листя. Був штиль, тому легко було здогадатися, що це хтось блукає лісом. Він розвернувся та побачив здоровенного черевного дракона, що спав в кущах. Його тяжке дихання колихало листя.

Іванко зціпив зуби та схопив першу палицю, яка була найближче та почав різко йти на сплячу істоту. Три метри, два… Але він удар так і не наніс. Різко між ним да великим драконом опинився той малюк. Вогник на його хвості палав досить різко. Неважко здогадатися, що зараз малюк намагається захистити татуся від небезпеки. Іванко подивився на це та застиг. Він не міг поворухнутися. На цей раз це був не страх, а щось інше. Він випустив палицю з рука та упав. Сльози від болю розривали серце в грудях підростаючого лицаря. Але плач припинився, коли долонею він відчув дивний дотик.

Крихітний дракончик носом торкнувся руки людини, а через секунду намагався поміститися. Здивований Іванко згадав слова татка. Він сів та взяв на руки малятко. Тут відкрила очі і здоровенна матуся-дракон. Міфічне створіння побачило, що його дитя знаходиться в руках знайомої людини та знову продовжило спати.

- Я буду схожим на татка. Я стану таким же великим та сильним лицарем, як він.

Згодом він повернувся додому. Іванко бачив, як на порозі сиділа знервована матуся с сестричкою. Не встиг він і слова мовити, як вони почали бігти назустріч. Міцні обійми і Іванко знову почав плакати. Тепер він прекрасно розуміє, що говорив татко.

- Мамо, сестричко, не переживайте. Я захищу вас. Я стану відважним воїном, як татко, - і посміхнувся, як це завжди робив Володимир.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Сашко
14.09.2022 22:56
До частини "Як Іванко лицарем став"
Добре написано. це як :"Немає поганих народів є погані люди".Все правильно не можна вважати всіх поганими через те що серед них є негідники.Негідники і злодії є всюди
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше