ВИНОГРАД

Хтось голосно засміявся — так зазвичай на пафосних відкриттях не сміються, і він озирнувся. І одразу в очі бризнули сонце і виноград.

У його бабусі в Криму на бесідці ріс такий. Здається, його називали білим Дамським пальчиком. Прозоро-зеленуваті грона, сповнені солодкою насолодою, золотом світилися на сонці. Може він і фотографом став лише тому, що мріяв колись схопити сонце, спіймати той промінь, що наповнював ягоди. Бабця від винограду ганяла, не дозволяла рвати зеленим.

— Та він завжди зелений! — кричав бабусі з безпечної відстані. Зате потім! Перші ягоди з достиглих грон він ковтав просто з кісточками, вбираючи в себе те концентроване сонце, аж поки ставало сил.

Пізніше, втамувавши перший голод, починав смакувати. Обирав красиве велике гроно, зрізав обов'язково сектором, — «Не рви, лозу пошкодиш!» — строго наказувала бабуся, — і брав з собою під вишню.

Там лежала велика стара ватяна ковдра, на якій завжди валялося кілька книжок з тих, що задали на літо. Але серед них ховалися фантастика, Три мушкетери, Шерлок Голмс, — і до шкільної програми часто черга так і доходила. Іноді він просто лежав під тією вишнею і спостерігав крізь листя за поодинокими хмаринками, що пропливали високим розпеченим південним небом. Дивився у височинь, зривав ягоди губами и катав їх в роті, насолоджуючись відчуттям прохолодної гладенької шкірки аж поки йому не набридало. Тоді, злегка стиснута молодими зубами виноградина лопалась і стікала солодким сонцем просто в горло…

Дівчина з товстою косою перекинутою через плече вже не сміялася, а зацікавлено дивилась на нього. Усвідомив, що свердлить її поглядом вже досить довго, відвів очі і відвернувся. Який виноград, господи, вона ж навіть не блондинка, волосся якогось неясного кольору, очі темні, шкіра біла. Її зовнішність аж ніяк не була південною, то звідки та асоціація? Може, тому, що вона вся була як налита — сміхом, молодістю і тим теплом, яке відчуваєш навіть на відстані?

— Доброго вечора — він аж підстрибнув, настільки несподівано близько то прозвучало. Ще не озирнувшись, він знав, що то вона.

І справді, виноградна дівчина уважно і з посмішкою дивилась на нього.

— Добрий вечір. — привітався він.

— То ви — автор цих робіт? — вона махнула рукою на стіни.

— Так.

— Красиво. Я взагалі не дуже люблю такого типу світлини, друзі затягли на виставку. Але мені подобається. — це вона сказала вже серйозно, без посмішки.

— Дякую. Я зроблю вам послугу і не спитаю, яка робота сподобалась найбільше.

Вона знов голосно розсміялася, і на звук її сміху стали озиратися.

— Ні, не питайте, — йому було шкода, що вона припинила сміятися. — Скажіть лишень, ви спите з усіма цими жінками?

Такого питання в стилі брудної інтернет газетки від виноградної дівчини не очікував. Але, судячи з усього, її взагалі важко було передбачити. Чомусь Ілля вирішив говорити незнайомці тільки правду.

— Ні. Не з усіма, але буває.

— А до чи після фотосесії? — він ніяк не міг второпати, чи питає вона серйозно чи знущається.

— Замість, — буркнув він, — цей допит йому не подобався.

Вона знов посміхнулася.

— Ясно, дякую за інтерв'ю. — дівчина явно збиралась іти.

— То ви журналістка? — йому стало тоскно і трохи огидно. Виноградна дівчина полює на сенсації? То якось не вкладалося в голові.

— Ні, ажніяк. Просто стало цікаво, як відбувається процес зйомки.

Тут хтось покликав її:

— Янко, ти йдеш?

Вона озирнулася і махнула рукою: "зараз, зачекайте"

— То вас звуть Яна?

— Так, а вас Ілля. — вони помовчали. — Ну що ж, Ілля, приємно було познайомитись.

Йому не хотілося її відпускати, але не міг нічого придумати, тому просто схопив її за руку:

— Стійте!

— Що? — обережно відняла руку.

— Ось, візьміть мою візитку. Я б хотів вас познімати, якщо вам це цікаво.

В її очах затанцювали бісики:

— Ви гадаєте, я погоджуся позувати в такому вигляді?

— А ви подумайте. — і швидко додав. — Але, знаєте, це неважливо. Я зніму вас так, як вам буде зручно.

— Ну тоді я прийду в спортивках і футболці зі Свинкою Пепою! — Яна знов засміялась і цього разу вже остаточно пішла.

***

Ілля любив жінок. Точніше, любив жіноцтво. Зараз він би вже не згадав, чому саме почав знімати оголену натуру. Якось так саме вийшло. Більше того, якби хтось спитав, Ілля б розповів, що для нього немає жодної різниці, оголена натура чи вдягнена.

Він не фотографував одяг, не фотографував тіло, він фотографував... жінку. Не завжди виходило і не всі жінки його розуміли, але коли виходило, то було краще за будь-який секс, яким, як вважали всі, він займається з моделями. І не дуже то й помилялися.

Жінки приходили дуже різні. Хтось хотів надто відвертих кадрів, показати «товар». Ці дівчата завжди добре платили. Але працювати з такими було нецікаво, бо вони були практично однакові — зроблені груди, губи, носи, бозна ще що. З ними не було жодної надії створити шедевр. Ніби знімати фото їжі для ресторанного меню. Вони не розуміли кадрів, де їх було ледь видно, де за грою світла й тіні лише вгадувалося тіло. Всі пози у них були відверті до вульгарності, наче на паспорт, якби існував такий паспорт. Максимум, на що вони погоджувалися — вдягти мокру сорочку, але «Ілля, дуже мокру, щоб геть все було видно!» З ними було просто. Просто, нудно і нецікаво.

Були і інші. Як правило, жінки біля 30-35 років. Ці йшли не стільки за покликом серця, скільки, щоб довести, що можуть собі дозволити таку зйомку. Наче еротична фотосесія входила в список «встигнути до 45». Ці жінки були відмінницями і неодмінно мали виконати всі пункти. Працювати з ними вже було цікавіше. Спочатку вони шарілися, нітилися і були дерев'яними, або аж надто діловими, готовими чітко виконувати інструкції без жодних імпровізацій. Але Ілля був хорошим фотографом не лише тому, що знав, як виставити світло. Тож через якийсь час від «відмінниць» починала йти така агресивна сексуальність, що він нерідко шкодував, що затявся торгувати порнографічними картками. І як раз з цими жінками він спав. Не до зйомки і не замість, а після. В коморі за студією на старому дивані. Насправді знімати їх було цікавіше, ніж спати з ними. Секс був пристрасним, швидким, але без затій і, спаси боже, повторних зустрічей.

А іноді до нього приходили справжні королеви. Королеви знали, що вони королеви і хотіли за допомогою фотосесії нагадати собі про це. Саме з такими виходили найкращі кадри. Живі, гарячі і не вульгарні. З ними можна було творити мистецтво. Він трошки закохувався в кожну з них. Це було необхідно. Не можна зробити по справжньому гарний кадр, якщо ти не закоханий в модель, або хоча б не вмієш добре прикинутися. На ці дві години треба було, щоб вона шукала тебе поглядом, навіть, якщо б дивилася у вікно. Бо і найгарніша квітка цвіте краще, коли відчуває, що нею милуються. З королевами він ніколи не спав, навіть, якщо вони натякали, що не проти. Відчував, що то шкодить справі.

***

Вона зателефонувала за два тижні. Ілля спав і не одразу зрозумів, хто це.

— Ви дали мені телефон і сказали, що хочете мене познімати.

За ці роки він багато кому роздав свої телефони.

— Так.

— Коли можна прийти?

— Зараз гляну. Наступного тижня в суботу на 16-ту влаштує?

— Так. А до цього все зайнято? — щось знайоме було в тому, як це сказали.

— На жаль, так. То вас записувати? Попереджаю, зйомка триватиме дві години, якщо ви будете робити макіяж в студії — скажіть мені, я викличу свого гримера, але це оплачується окремо і вам доведеться приїхати на годину раніше. То як?

На тому кінці задумались.

— Ні, гримера не треба.

— Добре, то як вас записати?

— Яна. 16.00, наступна субота. До зустрічі, Ілля.

Короткі гудки.

Яна? То ж виноградна дівчина? Блін, як він не впізнав її голос? Що за ідіот! І номер, звичайно, не визначився, дідько!

Вона прийшла. Точно о 16.00, як домовились. Сині джинси, біла сорочка, товста коса, перекинута через плече. Біле, синє, русяве — відмітив він собі автоматично «кольорову схему». Було ще червоне — краплі сережок, що виблискували і колихалися, коли дівчина йшла або сміялися.

— Я взяла шкарпетки, — сказала вона, скидаючи взуття.

Він здивувався, по телефону точно не попереджав.

— Ти вже знімалася в студії? – чомусь це ти вийшло легко і невимушено, ніби вони завчасно домовилися не «викати».

— Ні, просто у мене подруга — фотомодель, розповідала, як нервово власники студій реагують на вуличне та взагалі будь-яке взуття.

Це була правда. Льоха, його напарник, з яким вони чергували у студії помісячно, шаленів, коли бачив якусь кралю, що в шпильках прямо з вулиці направлялася до білосніжного фону, — його аж тіпати починало.

Яна натягла білі шкарпетки, пару хвилин покрутилася перед дзеркалом, поправляючи волосся і спитала:

— То куди мені ставати?

— Ти будеш в цьому?

— Так. Ти ж сказав, що я можу фоткатися, в чому хочу — в їх очах промайнули ледь помітні бісики.

То й добре, спокійніше буде, чергова нудна зйомка.

Він трохи поклацав її на фоні, потім біля вікна, показав результат. Такі собі фотки, для розділу на сайті «наша команда найкраща в світі. Кваліфікація+уважність=прибутки». Яні наче подобалось — йому було складно визначити, про що вона думає.

— Добре, бачу, вмієш фотоапарат в руках тримати, а тепер інший образ. — вона посміхаючись зайшла за ширму. — Ти ж не проти?

— Ні, часу ще вдосталь. Зазвичай у мене тут щонайменше три образи міняють.

— Три образи? Цікаво? Це ж як? Гола збоку, гола спереду і гола зі спини?

Ілля посміхнувся.

— Слухай, ну я ж не тільки ню знімаю. Бувають і сімейні, і корпоративні... — він не закінчив, бо Яна вийшла з-за ширми.

На ній була сама біла сорочка, яка сягала середини стегна. «І сережки» — автоматично відмітив він. Косу вона трохи розпустила і волосся м’яко обрамляло обличчя. В руках Яна тримала тарілку з виноградом.

— Ти точно не проти? Завжди мріяла про фотку в стилі сучасного італійського полудня. Мені здається, і світло зараз підходяще.

Це правда, з величезного вікна на всю стіни падали лагідні вечірні промені.

— Ілля?

— Так, вибач. Зараз зробимо. – він як зачарований дивися на виноград. Чи на неї?

І всі думки кудись поділися, Ілля наче опинився на місці моделей, тих, що прийшли вперше. Так ось,що вони відчувають! Розгубленість, хвилювання і.... страх? Він що, боїться?

— Стань до вікна. Сережки доведеться зняти — автоматично він давав вказівки, а сам намагався не дивитися, як вона йде і на просвіт видно всі вигини її тіла.

Вона поставила таріль на високий столик і сама стала поряд. Ілля зробив кілька кадрів чисто автоматично. Просто щоб щось робити, та й в горлі пересохло, довгі спічі, якими він зазвичай "заколисував" моделей, тепер стали йому непідвладні.

А Яна озирнулася і з серйозним, він би навіть сказав, професійним виглядом, почала розстібати сорочку, а потім трошки припустила її з плечей.

— Як краще волосся? Через плече? Чи по спині? Ілля?

Треба було щось відповісти, але він не знав що, тому просто підійшов і став поправляти пасма, намагаючись дивитись тільки на волосся. Поправив ще раз і ще раз. Волосся перетікало між пальцями як вода і ця вода ставала все глибшою.

— Ілля? Все добре? Може, стати по-іншому?

— Ні. — він швидко відійшов.

Яна взяла виноград.

— Як мені його тримати?

— Як хочеш.

Виноград зловив в себе сонячні промені і світло бурштинової грони запалило тонкі пальці. А потім її всю. Яна стояла оповита виноградним світлом. Солодка, тепла і золота. Він автоматично клацав на спуск.

— Ви всі такі?

— Хто всі?

— Митці? — вона підняла гроно і відкусила ягоду, дивлячись просто на нього. — клац, клац, клац. Вдих, видих, вдих, видих.

— Митці?

— Ой! — сік бризнув і вона швидко облизала пальці.

Клац,клац,клац, вдих-вдих-вдих, видих.

— Мовчазні, зосереджені, дивні?

— Не знаю.

Вона поглянула у вікно і відправила до рота ще одну виноградину. Вдих, клац, вдих-вдих-вдих, клац, клац, клац, видих.

Він проковтнув ту ягоду разом з нею. І раптом ніби прокинувся.

— Яна!

Не очікуючи різкого окрику дівчина швидко озирнулася на нього. Клац, клац, клац, клац, вдих.

— Все, досить.

Він відвернувся і почав переставляти реквізит. Яна розгубилася.

— Точно все? Так швидко? А можна подивитись? — вона застібала сорочку.

— Ні.

— Ну добре, — здивувалася, але наполягати на стала. Пішла за ширму.

Видих. Поклав фотоапарат. Ковтнув води з пляшки. На столі світився виноград.

— Я знаю, що фотографи не люблять запитань, коли будуть фото, але ж ти мені повідомиш?

— Так.

— Скільки я винна?

Він не зрозумів.

— Гроші за зйомку?

— Нічого, це ж я тебе запросив. Подарунок.

— Тоді дякую. — Яна нерішуче м'ялась біля дверей. Боже вона таки може бути нерішучою?

— Точно все добре?

— Так, бувай.

Після тієї фотосесії він не знімав два тижні. Одному клієнту збрехав про травму руки, іншим про операцію на очах. Здавалося, що вся студія, навіть фотоапарат проникненні Яною. Але то його не лякало. А от те, що він ніколи не зніме нічого кращого за очі, губи і павутиння волосся виноградної дівчини — так.