Морські камінці

1

Хвилі омивають пісок, затягують піщинки та камінці в море та знову виносять на берег. Багряне світило тоне у воді.

– Вже завтра?

– Ага, – видихає, – вранці.

Двоє сидять на піску. Вдалині видніються будиночки бази відпочинку.

Приємно відчувати дотики його тіла.

А він любить, як її волосся лоскоче йому шию.

– Жаль, – вона дивиться на захід сонця, а перед очима проминають ті кілька днів, що провели разом…

… Трохи штормило. Він збив її з ніг у воді, коли грав наввипередки з хвилями, які наздоганяли, накривали, підхоплювали і виносили його на пісок. Вона нічого не сказала, насупилася і вийшла з води.

Пізніше, чиясь тінь закрила від неї сонце, заважаючи засмагати. Підвелася і побачила перед собою ескімо, за ним розгледіла зніяковіле обличчя хлопця і почула схвильований голос.

– Це тобі, пробач, – юнак тримав морозиво перед собою, мов букет квітів, – сильно штовхнув?

– Та все добре. Не парся.

Обурення, що вирувало в ній, зникло, коли він посміхнувся і сказав:

– Я, Слава, – простягнув морозиво, – тримай, воно твоє.

– Спасибі, – взяла ескімо і посміхнулась, – а я Нора.

– Мир? – спитав Слава, – нічого не болить?

– Та порядок, виринула ж, – засміялася, – я чудово плаваю.

– А я краще, – похвалився Слава.

– Побачимо! –  мовила з викликом й грайливо посміхнулась….

***

– Жаль – погоджується Слава і дивиться на Нору.

Вітер розтріпує їй волосся, але так ще миліша.

Останні промені сонця запалюють горизонт, а з ним і спогади…

…Як дурень, стоїть з морозивом, вибачається і не відриває погляд від дивовижних очей…

Плавають наввипередки і дуріють у воді… 

Нора зариває його в пісок. Терпів би те вічність, тільки б посмішка не сходила з її обличчя, а ніжні нотки голосу тішили слух…

Сидять на березі, ноги лоскоче приплив, балакають ні про що, мовчать, зачаровані блиском місячної доріжки…

Поцілунок: боязкий, не вмілий, перший і здавалось вони одні, в іншому світі, за кулісами буденного життя...

Нора нічого не каже, слів не вистачає, або навпаки – зайві. Вона бере його за руку, і кладе голову на плече. Їй здається, що не тиждень, а вічність минула від тоді, як він несміло вперше взяв її за руку, як бродили вздовж лінії прибою, сиділи під кипарисами і милувалися зірками. Славко із захопленням розповідав про космос, сузір'я, а вона не знала: чи цікаво слухати ті історії, чи подобалося більше чути його голос, а потім тілом ніби пройшов легенький розряд струму – він обійняв і пригорнув до себе…

Думки обриває жіночий голос.

– Славо! Час! Речі не зібрані!

– Іду! – озивається Славко: хлопчик тринадцяти років і винувато глядить на Нору: дівчинку років дванадцяти.

Повільно відпускає її руку і ледь чутно каже:

– Пора.

– Так, – Нора поправляє волосся, усміхається і опускає очі, – до завтра.

– Ти прийдеш?

– Ага.

– Бувай!

***

Ранок. Поспіх. Обійми. Поцілунок в щоку. Автобус. Він махає рукою на прощання, вона – білою  панамкою.

Не було ще Інтернету і мобільних. Обмінялися номерами домашніх телефонів і адресами, кілька разів дзвонили одне одному, списувалися. Та швидко розпався той маленький світ на двох, що об'єднував їх на тому березі.

Старі друзі, нові знайомства і захоплення витіснили з пам'яті спогад про прекрасне почуття, що пізнали вперше, коли відчули емоції, схожі на дружбу, але сильніші, яскравіші, рідніші.

2.

Квіти, повітряні кульки, м’які іграшки  і листівки з сердечками продають на кожному кроці. Сніжинки фарбують сірий асфальт, людей і будинки в білий колір. Мороз заганяє закоханих парочок тай просто перехожих грітися в кав'ярні, кінотеатри та в інші культурно-розважальні місця.

Вечір дня Святого Валентина Святослав вирішує провести з користю – розібрати старий мотлох.

Сьогодні йому не має кому дарувати "валентинку".

Натрапляє на коробку, де зберігає  старі речі: альбоми, фотографії, сувеніри.  Витягає білий гладкий морський камінь. На ньому чорним фломастером виведено «Нора» і штрихами намальовано дві чайки.

Згадує все:  як знайшли на березі два схожих камінці, як написали свої імена на них, покрили лаком для нігтів і обмінялися, на пам'ять. Але пам'ять, як і лак, виявляється, теж стирається.

Знаходить її сторінку в «соцмережах». На фото від тієї дівчинки залишився один погляд – такий  же грайливий, але з відтінком серйозності, яке наклало життя. Нора стала досить привабливою молодою жінкою.

У графі статус: заміжня, діти є. Звісно, сподівався прочитати інше, та не здивувався. Сам пережив кілька стосунків, та сім'ю і досі не завів.

У тринадцять років смутно уявляв, що таке кохання. Хоча, і в тридцять не особливо в ньому тямить. Але зараз розуміє: саме тоді це і сталося – з  першого погляду. І  усвідомлює: любов проста штука, а дорослі її ускладнюють: запхають почуття в рамки стереотипів, саджають емоції в клітку звичок. А вони з дитячою наївністю, з прихованою за іграми та жартами ніжністю вільно насолоджувались цим почуттям. Розуміли один одного з півслова, мимоволі посміхалися при зустрічі, а рум'янець заливав щоки. Вони не встигли дізнатися, що робити з тим внутрішнім теплом, коли вони удвох,  і прохолодною печаллю в душі, коли порізно. Не казали тих відомих трьох слів. Та словами всього не передати. Кохають мовчки.

Він трохи вагається та натискає клавішу «Enter»:

 «Привіт, Норо. Це Слава. Ми років 15–ть тому відпочивали разом. Пам'ятаєш, я тебе мало не втопив був? Ми ще камінчики на пам'ять підписали. Як життя?"

І відправляє запит на дружбу.

Відповідь приходить десь за годину:

«Привіт. Пам'ятаю. Але не пиши мені більше і викинь той камінь».

Запит на дружбу не приймає.

Він здивовано дивиться на екран.

І все? Ось так відразу відшила?

***

За кілька кілометрів від Святослава, в затишній квартирі, перед монітором сидить мама і любляча дружина.

Одночасно приємні спогади і сум охоплюють її, коли вона дивиться на камінець з минулого.

Та Нора розуміє: вона давно не та безтурботна дівчинка, а чоловік, що їй написав – не той кумедний Славко.

 Свою долю вибрала. А минуле має жити там, де залишився їх маленький світ на двох: в спогадах про добре і незаймане почуття, яке не повторити і вже не відродити, тим паче не замінити ні дорослою дружбою, ні чим іншим.  Не варто грати наввипередки з коханням.

***

Востаннє глянувши на повідомлення від Нори, Святослав закриває вікно чату.

Збирається вимкнути ноутбук, коли на екрані випливає нове повідомлення і запит на дружбу.

 На фото усміхнена симпатична блондинка, років двадцяти п'яти на ім'я Тетяна.  

"Привіт! Ти часом не той  Романович Святослав, що жив колись на Північній 15?”

“Привіт. Він самий. Знайомі?”

“Я, Таня Музика. Пам'ятаєш? Ми разом на морі відпочивали. Я зовсім мала була,  ще й руку зламала, і в гіпсі купалася тоді)))”

“Так,  пам'ятаю)”

Колись його батьки дружила із сусідами – батьками Тетяни. Того літа їх сім'ї разом поїхали відпочивати на одну турбазу.

“Ти мені тоді на ньому цілу сонячну систему фломастерами намалював, – пише далі Таня, – ось навіть на фото видно )))”

Дівчина присилає світлину: “перефоткану” на смартфон стару глянцеву кольорову фотографію. На ній – на фоні моря і штучних пальм – тринадцятилітній хлопець з мавпою на руках і семирічна дівчинка з великими папугою на плечі. На гіпсовій пов’язці Тані, видніється різнокольоровий малюнок із зображення планет і сонця на чорному фоні космосу.

“Круто! А в мене не має такого фото!”

“Та я ось порядки наводжу і відкопала))”

Таня була непосидючою і балакучою малою. Часто  чіплялася, проходу не давала, коли натрапляла на нього. Але він не сердився. Вона весь час посміхалася на всі свої молочні зуби і, як і Нора, любила слухати його балаканину про космос.

“А в тебе  ще є якісь фотки з того літа?)”

“Так, тут цілий альбом))”

Він декілька секунд роздивляється стару фотографію, додає Таню до друзів і відписується:

“Може якось зустрінемось за кавою і переглянемо його разом? )”

“Ок… Але я люблю чай)))”

Святослав бере морський камінець і викидає до сміттєвого кошика.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Єва Лєбєдєва
09.01.2022 13:52
До частини "Морські камінці"
Знайома історія;) Тільки замість камінця здається мушля була) Дуже сумне оповідання... Але сподобалось)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше