Прощавай

Не біжи за мною у ліса. 

Час вийшов вже давно.

Відпусти. 

Кажу тобі прощавай. 

Душа моя болить від усіх тих слів.

Серце не зберіг. 

На прощанні лиш одна скупа сльоза скотилась по обличчю.

Запитання в голові лиш одне: А чи справді я любила ? 

На нього відповіді не знайти... 

Ти серце розбив, котре не любило. 

То ж чому так болить ? 

Мабуть, я все-таки любила... 

Тож чому лише одна сльоза ? 

Мабуть, я вже давним-давно виплакала усі сльози. 

 Звикло моє нутро до нестерпної болі. 

Наші почуття це суцільна дилема. 

Нам краще буде по одинці. 

Та я так звикла до "нас"

Я повірила у солодку ілюзію раю.

Не помічаючи диявольські вогні. 

Затуманив здоровий глузд слово " Люблю" 

І ти правий я все-таки дурепа...

Яка ж я дурна... 

Дурна від кохання...! 

Не дарма ж кажуть кохання сліпе та божевільне.  

Як виявилось воно ще й дурне. 

На цьому, мабуть, все. 

Добігло наше прощання кінця. 

І я не плачу...

 Бо навіки залишишся спогадом тьмяним, але моїм.