Порожнє місто

Широким асфальтовим шосе неспішною ходою ішов чоловік . По обидва боки дороги височіли дерева котрі рятували його від полудневої спеки . Чоловік продовжував свій шлях, слухаючи шепіт листя та відчуваючи легкий вітерець, який ніби дарував трішки відпочинку від палючого сонця . Чоловіка звали Едгар , йому було тридцять шість років , був одягнений в вилиняні сині джинси , білу футболку з емблемою гурту Motorhead , шкіряну куртку ніс в руках , лису немов більярдна куля голову прикривала бандана , довга руда борода була заплетена в косу що надавало йому якогось хижого первісного виду . До всього він був величезного росту майже два метри , широкий в плечах немов професійний боксер і покритий різнокольоровим татуюванням . Єдине що не вписувалось в таку брутальну зовнішність це блакитні очі , проте нині вони були заховані під дзеркальними окулярами . Він ішов і насвистував мелодію «ace of spade « час від часу імітуючи барабанне соло . В його Мустанга 69 спустило колесо ,і не просто спустило – його розірвало нахрін коли він відволікся перевіряючи навігатор . Едгар наїхав на щось гостре , покришку розірвало і на швидкості сімдесят миль на годину і зад авто понесло по покритій гравієм обочині . Машину він втримав , приток адреналіну гучно гупав у висках . Добрих десять хвилин він сидів стискаючи кермо так що побіліли пальці , потім вийшов оцінити наслідки . Те що він не перекинувся було дивом , трохи менше удачі і його можна було б ховати прямо в Мустангу . Відкрив багажник і на превеликий жаль побачив що запасне колесо спущене . Мобільної мережі не було , шосе було безлюдним весь час поки він стояв , тому чоловік вирушив до міста пішки . Не так давно він проминув дороговказ на котрому писало що до міста п’ять миль . Едгар був вільним художником та тату майстром і приїхав до міста на конференцію , та і просто відпочити переосмислити деякі недавні події .

Перші важкі краплини впали на розпечену землю , він повернув голову і побачив що чорні грозові хмари потроху наздоганяють його ,в повітрі зависла важка духота , як буває перед сильною бурею . Силует міста вже вимальовувався на горизонті тому він накинув куртку і прискорив крок .

Зрештою він відчув, як краплини дощу змивають спеку . Грозові хмари вже майже були над ним, в повітрі зависла атмосфера напруги . Побачивши на своєму шляху бензоколонку Едгар , вирішив скористатися нею, щоб втекти від бурі і можливо викликати евакуатор .

Двері були відчинені проте приміщення було пустим . Десь на задньому фоні грала музика , рекламний екран пропонував мастило , бензин , запчастини і можливість пообідати поки ваше авто обслуговують . Тим часом буря набирала оберти, як симфонія природи. Спершу , вітерець котрий шепотів у листя дерев, вибухово переходив у вихор, зводячи стовбури пилу та листя в божевільний танець. Блискавка запалила небо , освітлюючи густі темні хмари . Дощові краплі падали з шаленою пристрастю, створюючи мозаїку блискучих водяних плям . Грім розривав тишу, виганяючи птахів з дерев , що надавало непередбачуваності цьому шоу сил природи . Чоловік , спостерігав за цим епічним виступом крізь велике панорамне вікно , відчуваючи на собі потужну енергію бурі , яка заворожувала його .

-Агов , є хто ? Мені потрібен евакуатор , ну і поки така погода чи можна замовити обід ? ,- він підійшов до прилавку і натиснув на дзвінок . Проте у відповідь був тільки шум дощу і пориви вітру . Він присів на високий стілець , дістав телефон проте мережа так і не з’явилась . На стіні навпроти побачив звичайний стаціонарний телефон , і ще раз натиснувши на дзвінок підвівся і пішов до нього . Проте його зустріла лише тиша в слухавці , певне вітер обірвав дроти . Розчаровано повернувся за стійку де на нього на превеликий подив чекала тарілка з обідом та чашка гарячої кави . Але за самою стійкою як і раніше нікого не було . Він оглянув зал проте як і раніше був єдиною людиною . Від тарілки і кави підіймалася пара що свідчило що страви тільки що зготовлені , знизивши плечима взяв тарілку та чашку і присів за столик в кутку . Гроза тим часом перейшла в дощ котрий рівномірно барабанив по дахові . Едгар добряче зголоднів тому відразу накинувся на їжу , наситившись він відпив кави і відкинувся у зручному кріслі , поряд з ним хтось напевно з відвідувачів забув книгу , це була збірка жахів в дешевій м’якій обкладинці , він погортав сторінки вибрав оповідку і сьорбаючи каву поринув у читання , виснажений дорогою та ситий їжею непомітно для себе він задрімав .

Коли він прокинувся дощ вже закінчився і крізь хмари світило сонце котре поволі рухалось на захід . Він встав накинув куртку і підійшов до прилавку але як і раніше приміщення було пустим . Він знову покликав але у відповідь знову тиша . Чоловік глянув у меню і кинув на прилавок вартість свого обіду . Вийшов на вулицю і став як вкопаний , прямо перед ним на стоянці стояв його Мустанг . В тому шо це його авто сумнівів не було , так як він сам зібрав його і знав кожний вигин , кожну деталь .Едгар підійшов до автівки і клацнув ключем , почувся звук сигналізації , він відчинив двері , всі його речі були на місці , а бензобак повним .

-Чортівня якась ,- пробурмотів він і сів за кермо , провернув ключ і мотор прокинувшись тихо замуркотів . Він вирулив зі стоянки і поїхав в сторону міста котре привітно сяяло вечірніми вогнями .

Яким було його здивування коли він побачив що місто порожнє . Ніби повернулися часи пандемії , але і тоді самотні перехожі в масках траплялися на вулицях , і звісно ж автомобілі та громадський транспорт . Проте нині вулиці були пусті , машини стояли на узбіччях . Але , всюди горіло увімкнене світло ,вітрини магазинів , кафе ,світло в будинках ,проте ніде жодної живої душі . Неначе всі сховалися від нього . Едгар зупинив машину посеред вулиці і вийшов . Він зайшов в кав’ярню і запах кави та випічки окутав його , він здивовано дивися на пусте приміщення , така само картина чекала його і в книжковому і магазині електроніки , центр міста неділя має бути купа людей ! Він почув звук атракціонів і подумав що можливо в парку щось показують таке що всі мешканці мають бути там , ідея дурна але принаймні можлива .

Швидкою ходою він примчав в парк , і там дійсно були атракціони зі світловими вогнями, але вони працювали в порожньому парку, без ніякої видимої аудиторії . Едгар відчув занепокоєння, спостерігаючи за каруселями і гойдалками, без радісного сміху . Йому здавалося , що він потрапив у дивовижний або жахливий сон, де реальність та фантазія переплітаються. Що може приховуватися за цією загадковою пусткою ?

Едгар подумав, чи не звернутися за допомогою до поліції . Наскільки він пам’ятав з минулих відвідувань міста відділок поліції був неподалік , проте і там його чекала лише пустка . Службові машини акуратно стояли по обидва боки будівлі , все вказувало на присутність людей . На робочих столах були документи , усюди горіло світло , навіть на посту чергового стояла недопита кава і повна попільничка . Його почала огортати паніка . Раптова ідея прийшла до нього і він повернувся у відділок , сівши за один з столів Едгар почав шукати в Інтернеті новини чи оголошення, які могли б пояснити цю дивовижну ситуацію . І хоч всесвітня павутина працювала проте ні місцевих ні глобальних новин він не знайшов . Взагалі нічого , єдиними сайтами котрі працювали були сайти розваг , перегляду фільмів і решту непотрібних дурниць і ніякої можливості зв’язатися будь з ким .

Відчай охопив його , він вибіг з будівлі і помчав назад в центр де залишив свою машину . Вечір почав переходити в ніч стало ще більше вуличного освітлення , його кроки відлунювали пустими вулицями . Застрибнувши в машину він дав газу та на шаленій швидкості рвонув у напрямку виїзду .

Едгар відчував, як страх наповнює його . Швидкість автомобіля тільки підсилювала його внутрішній бурхливий стан. Він мчав порожніми вулицями , охоплений прагненням врятувати себе від цієї незвичайної реальності . Попри свої побоювання , Едгар вирішив тримати голову холодною і думати про можливі шляхи вирішення цієї загадки .

Він виїхав на трасу і натиснув педаль додавши швидкості на максимум , через деякий час місто було примарним силуетом в дзеркалі заднього виду . Траса перед ним виглядала, як найбільш безпечний шлях подалі від таємничого порожнього міста.

Він мчав трасою на швидкості більше ста миль , мотор Мустанга гарчав немов дикий звір котрий прагнув на волю . Дорога зникала під колесами . Він відчував пульсуючу енергію . Здавалося, ніщо не могло стримати його на шляху до спасіння .

Повний місяць освітлював дорогу , дерева та фермерські будинки злилися в одне ціле , він проминав їх не звертаючи уваги . Його серце билося в грудях як птах в клітці , і кожен оберт коліс віддзеркалював його прагнення до того щоб залишити все позаду .

Він увімкнув радіо в надії спіймати хоч якусь станцію , бажання почути живий людський голос перемагало . Проте на хвилях була тільки музика , одну за одною він минав станції .

На одній з його улюблених давно покійний Джим Моррісон запрошував запалити вогонь :

-Давай, дитинко, запали мій вогонь

Давай, дитинко, запали мій вогонь

Спробуйте підпалити ніч

Час вагань минув

Немає часу валятися в багні

Спробуйте зараз ми можемо тільки програти

І наше кохання стане похоронним вогнищем...

Мелодія сплелася з шумом дороги, а він занурився в її виразні звуки. Музика стала його супутником, нагадуючи, що кожен момент на цьому шляху – це частина власної історії. Замислившись, він продовжував подорож, слухаючи голос Джима , що лунав на тлі безмежного шляху .

Едгар не міг сказати скільки часу він так їхав , можливо годину а можливо вічність . Він витискав педаль газу , слухав старі рок-хіти , та курив одну за одною цигарки .

Дорога розтягувалася, до безкінечності , і Едгар відчував, як з кожним кілометром залишав позаду те дивне , пусте місто . Запах диму та дорожня пилюка наповнювала салон , музика створювала атмосферу спогадів .

З кожним поворотом відкривалися нові пейзажі, нагадуючи картину, яку тільки ти створюєш своїм життям . Його думки блукали серед спогадів і мрій, а дорога продовжувала вести вперед, невизначено розкриваючи майбутнє перед ним . Едгар відчував себе як риба в безмежному океані невідомості, готовий підкорити кожну хвилю життя . На якийсь момент він відключив свідомість аж поки на горизонті не замайоріли обриси нового міста .

-Надіюсь тут будуть люди ,- він загасив цигарку у вже переповненій попільничці , і трохи скинув швидкість , не вистачало ще потрапити під приціл дорожніх копів , хоча враховуючи недавні події він з радістю заплатив би штраф .

Він проминув складські приміщення, декілька фабрик , проїхав об’ їздною і орієнтуючись дорожнім знакам направився прямо до найближчого офісу шерифа . Вулиці були пустими але годинник на панелі Мустанга показував другу ночі , тому це не було дивно . Дивним було те , що він знову опинився на центральній вулиці міста котре покинув декілька годин тому . Чоловік вражено озирався довкола , зупинив машину і вийшов . Відчай з новою силою охопив його , страх холодними пазурами рвав свідомість утворюючи мозаїку емоційного хаосу . Серце Едгара на мить зупинилося , коли він розгледів вулиці, які вже здавалося, залишив позаду . Перед очима мелькнули образи минулого від’їзду, але це відчуття повернення, ніби карта часу згорнулася, викликало в ньому тривогу перед невідомим . Відчуття деї déjà vu зміцнювали в ньому збентеження та невизначеність .

Він закричав , він кричав так що міг померти , груба лайка вперемішку з молитвою лунала пустими вулицями , котрі немов сміялися з нього . Його крик розривав ніч, виливаючись у відгомін його власного безпорадного відчуття перед таємницями, що оточували його . Луна його голосу віддзеркалювалася в безжальних стінах вулиць, які, здавалося, мали свої власні таємниці . На тлі цього витоку емоцій, він відчував, як його власна безпорадність перед загадковістю цього повернення набирає силу, і його крик став витоком внутрішнього бурі .

Зрештою знесилений він повернувся до автомобіля, втомлений тягарем побаченого . Запустивши двигун, він поклав руку на кермо, прагнучи знайти відповіді але голові , відлунювали лише його власні думки .

Незнаючи що йому робити і куди іти , він направився в сторону готелю де колись в своєму минулому житті , коли збирався на тату конференцію забронював кімнату , зрештою пусте місто чи ні , а в нього до біса був важкий день .

Едгар відчув на своєму обличчі легкий теплий дотик сонячного світла, яке проникало крізь тонкі фіранки. Неохоче розплющивши очі, він оглянув у невідому для кімнату готелю . М’яке ліжко, високі стіни та витончений інтер’єр , картини з морськими пейзажами створювали атмосферу таємничості, яка линула у повітрі . Едгар неохоче розплющив очі , якийсь час він був дезорієнтованим де він , як вчорашній день настигнув його пам'ять зі швидкістю потяга . Він різко підвівся в ліжку . Спершу йому здалося що все це просто поганий сон , проте це було надто явно для сну . Минаючи розкиданий на підлозі одяг та сумки з речами він підійшов до вікна . Як він і боявся – вулиці міста були пустими . Едгар відчуває реальність ситуації: порожні вулиці, тиша, відсутність будь-якої живої душі. Це не сон – це дивна реальність, яку йому належить прийняти. Зібравши волю в кулак, він вирішив дослідити це загадкове місто та з'ясувати причину його опустіння.

Наспіх одягнувшись і прихопивши ключі він відкрив двері … перед дверима стояв готельний візок зі сніданком . Отже хтось все таки є , але там на заправці їжа теж з’явилась ні звідки . Відсунувши візок в сторону він пішов коридором до сходів .

Проходячи вестибюлем він зауважив безлад котрий там творився . Перекинуті крісла , розбиті вази , потоптані квіти . Він зачудовано дивися і спогади про вчорашній вечір повільно прояснились .

Ось він повний розпачу входить в готель , вже знайома пустка зустрічає його , в той момент він ламається і перетворюється на ураган котрий проноситься вестибюлем , єдиними свідками котрого були розбиті портрети на стінах. Переступаючи розкидані меблі він пройшов мимо стійки адміністратора і звернув увагу на журнал записів , його ім’я та дати проживання було єдиним в списку , решта журналу була абсолютно пустою . Знизивши плечима і поставивши собі прибрати безлад , він вийшов на осяяну сонцем вулицю .

Едгар вийшов на вулицю і відчув ніжні промені сонця, які гріли його обличчя. Сонячний ранок виглядав майже ідеально: ясне блакитне небо , повітря наповнене свіжістю дня. Спів птахів що створює ніжний саундтрек, який лунає у повітрі.

Він підійшов до автомобіля і сів за кермо . Едгар не мав ніякого уявлення куди їхати тому просто катався пустими вулицями міста. Місто виглядало покинутим , ніби залишеним, як після якогось невеликого апокаліпсису. Він навмання обирав вулиці, намагаючись осягнути кожний куток цього таємничого місця.

Порожні магазини, порожні кафе , порожні офіси, школи, спортзали, відсутність життя – все це робить кожен куток цього міста ще більш загадковим. Едгар зупинявся і час від часу, виходив з машини і блукаючи вздовж вулиць, шукаючи які-небудь сліди життя або хоча б якогось пояснення . Він зазирав у вітрини, обстежував будівлі, спробовуючи виявити хоча б якісь сліди людей , які залишилися в цьому пустому місті .

Переходячи від одного закутку до іншого, Едгар помічав деякі деталі: порожні дитячі майданчики з залишеними іграшками , недочитані книжки у кафе.

Змінюючи напрямок, він доходить до центральної площі, де стоять пусті стільці літнього кафе та фонтан біля котрого є маленька веселка . Едгар вирішив піднятися на найвищу будівлю, щоб оглянути місто з висоти . Але з висотки він побачив лише панораму міста та його порожні вулиці, тихі та загадкові .

Єдиними живими істотами були птахи котрі ширяли в небі та бездомний кіт , котрий грівся на сонечку , поява людини налякала тварину але згодом він підійшов і потерся об ногу чоловіка . Чоловік взяв кота на руки і це був звичайний кіт , він приязно муркотів . -Хоч якась жива душа ,- подумав Едгар і взяв кота з собою. Повернувшись до Мустанга він вирішив заново об’їхати все місто та зазирнути куди тільки можливо , адже має бути якесь пояснення .

Під час подорожі вулицями , Едгар виявив , що навіть околиці міста залишаються безлюдними . Жодного сліду активності, ні дзвінків телефонів, ні далекого шуму автомобілів , зовсім нічого. Місто вкрите спокоєм . Заради експерименту він заходить в невеликий багатоквартирний будинок , всі квартири незамкнені , речі та побутова техніка на своїх місцях – бери та живи в будь якій . Те саме з супермаркетами овочі , фрукти , бакалія все є , всього в достатку .

Він повернувся на центральну площу , за поїздками підійшов час обіду , і він в компанії кота заходить в найближче кафе . Чоловік вже не дивується коли бачить накритий та готовий до обіду стіл . Він мовчки ділить свій обід з котом , керуючись невідомим інстинктом несе тарілки на кухню та миє їх . Вчора в парку він примітив озеро , тому решту дня він провів там курячи цигарки і розмірковуючи що робити далі . Ця ситуація абсурдна і нагадала йому серію з старого серіалу “Сутінкова зона “ , там герой теж опинився в пустому місті де повільно сходив з розуму , але то був експеримент військових . Проте він точно знав що він не приймав в такому участь . Він ясно і точно відновив в пам’яті події до того як він потрапив сюди .

Вранці він прокинувся , сходив в спортазал потім басейн , зібрав речі , тату машинки , альбоми з ескізами тощо . Заправив бак , подзвонив в готель забронював кімнату і поїхав . По дорозі пробив колесо , і ледве не загинувши далі пішов пішки . Далі вже! пуста заправка і решта цієї чортівні . Поява Мустанга з цілими колесами , порожнє місто , спроба втечі .

З такими думками та котом чоловік повернувся до готелю , ще один день відійшов в минуле .

Так почалося його нове життя . Перший час в Едгара була довга та затяжна депресія , він майже підійшов до краю , похмурі думки окутали його душу . Він замкнувся в собі і днями безцільно їздив вулицями порожнього міста , відчуваючи себе привидом .

Самотність стала його подругою , його серце билося у ритмі безнадії. Вулиці порожнього міста лише віддзеркалюють його внутрішню пустку, і кожен крок здавався безглуздим танцем у безжальному плині часу. Безвихідь вплетена в кожен його подих, ставала тінню, що не відпускає його.

Проте все погане має свій кінець , і одного погожого ранку а таке відчуття ніби тут всі ранки однакові він зрозумів що досить . Який сенс з того щоб заганяти себе в могилу ? Так його ситуація була не найкращою , але могло бути і гірше . І не важливо що він єдина людина в цьому забутому Богом місці , в його розпорядженні є все що йому потрібно , їжі вдосталь , живи де забажаєш , роби що хочеш . Депресією він тільки робить собі гірше , з такими думками Едгар вийшов в новий день .

Почав він з того що підібрав собі квартиру і перевіз свої нехитрі пожитки і кота . Він так і не дав йому імені і називав просто кіт . В часи коли було геть кепсько і він трохи понищив готель тому першим що зробив це зайнявся прибиранням та ремонтом . Робота руками дала свої плоди , на деякий час чоловік забув про своє становище .

День за днем Едгар знаходив собі справу по душі . Він покращив свої навики тату майстра , почав вчити іноземні мови , відновив походи в спортзал і басейн .

Якось проїзджаючи повз магазин мотоциклів згадав про давню мрію і в той вечір повернувся до дому на Гарлей Девідсон Фат Бой . Місто було великим і щовечора він мчав назустріч вітром на своїй новій іграшці . Едгар навіть звик до того що єдиним його компаньйоном був кіт та птахи в небі . Інших живих істот він зустрічав .

Багато часу проводив в міських бібліотеках зачитуючись книгами до забуття , немов старий п’яниця котрий нарешті дістався до пляшки .

Рятуючи себе від внутрішнього мороку , Едгар взявся за мистецтво фотографії . Кожен кадр став його спробою відобразити те , що він втратив. Чоловік знаходив в камерах своєрідний ареал, де світло і тіні стають його пером і чорнилом . Це відчуття контролю допомогло йому забути про безвихідь та самотність, дивлячись на світ очима об’єктива .

Одного дня , після ранкової пробіжки він застав вдома чоловіка . Раптова поява людини через стільки часу відібрала мову. Чоловік сидів на дивані , палив люльку та слухав програвач . Голос вічного Джима Моррісона лунав кімнатою :

Це кінець, прекрасний друже

Це кінець, мій єдиний друже

Кінець

Це боляче звільнити вас

Але ти ніколи не підеш за мною

Кінець сміху і м’якій брехні

Кінець ночей, коли ми намагалися померти

Це кінець...

Чоловік на перший погляд був однолітком Едгара , високий але дуже худий , немов проковтнув шпагу , одягнений у все сіре , він закинув ногу на ногу і з заплющеними очима хитав головою в такт музики . Коли пісня скінчилась незнайомець зняв платівку , поклав її в конверт і подивився своїми сірими очима на Едгара . Той так і стояв в коридорі з сумкою змінного одягу в руці . Його погляд зустрівся з поглядом незнайомця і час ніби зупинився .

-Привіт Едгаре , проходь сідай , почувай себе так мовити як вдома ,-чоловік заново розкурив люльку випустивши хмару ароматного диму .

-Дякую, - відповів Едгар і сів у вільне крісло. – Судячи з того що ти знаєш як мене звати і поводишся ніби вдома , ти маєш відповіді на мої питання ?

Чоловік розсміявся , затягнувся і випустив кільце з диму , - а ти відразу до справи ,так ? Мені це подобається , хоча я думав ми поговоримо про музику , про татухи чи байки ? Мені до речі сподобалось як ти переробив «Фат Боя» , хороша робота .

-В іншому місці можливо б і поговорили , але не в цій стерильній коробці що має вигляд міста , не тут і не зараз . Отже по перше ти хто і як тут опинився , а по друге що це блять таке ? Це якийсь експеримент , чи можливо ти один з сірих чоловічків котрі викрали мене і нині вивчають через якийсь анальний зонд доки я в комі . Бо це точно не глюки від грибів і не сон .

-Ох ця людська натура , все вам треба знати навіть якщо ви не знаєте як користуватись тими знаннями . Що зміниться якщо я скажу все про що ти запитав ? Тобі стане легше , чи можливо покращиться настрій , що ти робитимеш з цією інформацією ?

-Зроблю все щоб вибратися звідси , не подумай , тут прикольно але трохи самотньо якщо ти не помітив , той хто зробив це місце трохи не врахував цього .

- В тебе був кіт !

-Ага , але коли ночами хотілося дертися на стіни від того що чуєш як б’ється твоє серце , коли лягаєш спати з думкою що або це кінчиться або життя , то одного кота трохи мало . Тобі так не здається ?

Едгар відчував що закипає , і хоча по життю був переконаним пацифістом він був готовим кинутися до незнайомця і силою здобути відповіді .

Чоловік довго і оцінюючи дивився на нього , зрештою витрусив люльку в попільничку і заговорив ,- те що сталося з тобою і чому ти тут не випадковість . В той день коли ти їхав сюди , тобто в справжнє місто , ти не просто пробив колесо ти потрапив в автокатастрофу і загинув . А я , я - смерть .

Настала пауза , Едгар мовчки сидів і перетравлював отриману інформацію . Чоловік – смерть мовчки чекав .

-То це рай чи ... чи пекло ? Що це за місце ?

-Це місце для таких як ти , це міжмежжя . Розумієш всі ваші релігії вони одночасно і праві і ні . Немає одного певного Бога , є Вища сила котра керує всім . Саме вона і перенесла тебе сюди після того як твій земний шлях скінчився . Твоє життя було простим , надто простим щоб ти потрапив в рай чи пекло . Ти не був надто поганим чи надто хорошим , ти не зробив нічого щоб ми зрозуміли куди тобі далі . Такі люди як ти потрапляють сюди чи в схожі місця і ми слідкуємо за вами щоб зрозуміти що робити . Але і тут ти повівся як і в житті , ти не руйнував все довкола , не почав упиватися чи накачуватись препаратами . Ти навіть не спробував покінчити з собою , хоча такі думки були . Зрештою ти навіть прибрав свій безлад в готелі .

-Але якщо ти тут отже якесь рішення ви все таки прийняли ? Так?

-Так , Вища сила не може тебе ні покарати ні віддячити , також ти не можеш приєднатися до неї , як вірять ваші буддисти . Вона зробить так , що ти повернешся назад , до життя , все це ти звісно забудеш .

-До життя ? Але я вже тут майже рік якщо вірити календарю , як саме я туди потраплю ? Типу вилізу з могили чи що ?

-В людському світі бригада парамедиків намагається тебе реанімувати , з моменту аварії минуло тільки півгодини .

Чоловік підвівся і заново набив люльку і закурив , - так що можеш попрощатися з цим місцем , але попереджаю буде боляче , дуже . З цими словами Смерть взяв Едгара за руку і видихнув йому в обличчя дим ...

Тим часом в реанімації відбувається процес невідкладного втручання для відновлення функцій серцево-судинної та дихальної систем . Лікарі використовують дефібриляцію для відновлення нормального ритму серця , а також проводять штучну вентиляцію та компресії грудної клітини з метою забезпечення кисневого обміну та циркуляції крові .

Руки лікарів виконують магічні рухи, спрямовані на відновлення серцево-судинної системи. Дефібрилятор , немов чаклун , вигукує слово «переродження», надсилаючи електричний поцілунок, що може розтопити холодні обійми смерті . Тіло пацієнта підкидається на ліжку і через секунду яка тягнеться вічність лікарі розуміють що сьогодні вони виграли цей бій , і чоловік з довгою бородою , покритий татуюваннями котрого не так давно витягнули з бляшанки в яку перетворився його автомобіль теж переміг , він житиме . Смерть невидимий для всіх крім хворого , підійшов до ліжка , дістав срібний хронометр і натиснув відлік часу .

Єдиний мешканець порожнього міста , нарешті покинув його ...

09.02.24