Дощ і Сутінки

Та йоооой, як б ще читала і читала )))))

Дякую, що прочитали🤗🤗🤗

Дуже сподобалося. Дякую авторці. Красива мова, відверті сцени описані без тіні вульгарності, легко та природньо. Дякую за отримане задоволення. Натхнення вам і нових ідей:)

Дуже дякую за прочитаня та коментар))) Буду рада, якщо завітаєте ще))

Нарештi я дочитала, з превеликим задоволення)) Щодо самоi iсторii, то коментувала своi враження по ходу читання, вiдразу пiд главами, тут лише трошки доповню, пару слiв, про загальне. По-перше, дякую авторовi що змiнив моэ упереджене ставлення то жанру *фемдом* - можливо, пiсля знайомства зi зразками цього жанру у росiйських письменниць, мене трохи вернуло вiд нього)) Тобто, сама iдея *рабства з людяним обличчям*, коли головуэ жiнка - сама по собi прогрессивна, але деталi та акценти у показi такого суспiльства та перипетii сюжету можуть бути рiзнi. У свiтах *Венги* Iрини Смiрновоi, хоч героiнi були добрi, мудрi та прогресивнi, неприэмним аспектом тих творiв було *смакування зла*, в цiлому надто велика кiлькiсть зла та насильства у творах, а також надто неприкритий аспект лiт-порно. Втiшно, що всiх цих недолiкiв, якi я вже намiрилась героiчно перетерплювати заради взаэмочитання, тут... не сталося!))) Зненацька - горжусь украiнськими майстринями лiтературного слова - i в технiчному, i в моральному сенсi. Дякую, Крапко! По-друге, мене втiшила позицiя автора, висказана в коментарях пiд *Пiслямовою*. Повнiстю згодна i пiдтримую думку, що не можна вiддавати запозиченi з росiйськоi мови слова, якщо це збiднюэ нашу мову. Бо, якого дiдька? Це - позицiя взаэмодii зi свiтом iз глибокоi травми i не э правильною. Якщо викидати всi запозиченi слова та явища культури тих народiв, з якими Украiна колись воювала, то що залишиться?)))) I, знову ж таки - якого дiдька? Хай вони вчать нашi слова, оце буде справжня перемога!

Дякую за підтримку, і настільки втішний коментар) заради такого хочеться творити ще)

Почала писати цей коментар о 22:22 Лягаю спати якщо не о 21:00, то до 22:00 точно Після першої глави читати далі не хотілося, взаємочитання змусили прочитати ще главу та понеслося)) Добра м'яка світла розповідь про кохання, ось що ховалося за незрозуміло чим першої глави Може, зробіть щось із тією главою? Бо раптом я не одна така

Доброго дня. Чесно кажучи, мені знадобився час, аби відповісти на Ваші коментарі. Хтозна-чому))) Можливо, я вже давно не отримувала так багато критики, а можливо, хотіла відповісти з достоїнством, пояснивши делікатно свою точку зору і при тому не починаючи якихось довгих та втомливих дискусій. Тож мені знадобився час. Перш за все, хочу подякувати за прочитання моєї роботи, Ваші коментарі та зауваження. Я прийму їх до уваги, а деякі імплантую в свій твір із задоволенням. Наприклад, пунктуація, прослідкую за "по-перше" (числівники так?), подекуди розставлю кличні відмінки. А також прийму до уваги слова, що Ви класифікуєте, як кальку. Проте далеко не всі. Я поясню свою точку зору, суто для того, аби Ви знали що така є - думка відмінна від Вашої, проте така, що існує і не обов'язково є не правильною, хоч і не співпвдає з Вашою. Я людина прямолінійна, тож скажу прямо: 1. Кацапи пиздять нашу мову, культуру, традиції. 2. Якщо ми відмовимось від слів, які вони уживають, вони доб'ються свого. 3. Мовотворення так і відбувається: з інших мов приходять слова, що укорінюються у побуті і стають частиною нашої мови. Якщо по простому: якщо кацапи у нас пиздять, чому ми не можемо зробити так же? Через політику щемити багатство нашої мови? Абсурд. Далі. Існують слова, що уже ввійшли в синонімію української мови, або були там споконвіку. Нижче приклади. Кості 1. Те саме, що кістка 1—3. Після бійки Семен лежав на соломі, і всі кості йому боліли (Леся Українка, III, 1952, 638); Царю проклятий, лукавий, Аспиде неситий! Що ти зробив з козаками? Болота засипав Благородними костями (Тарас Шевченко, I, 1951, 250); Вироби київських і новгородських ювелірів, різьбярів по кості.. і досі викликають подив своєю витонченістю і майстерністю виготовлення (Історія української літератури, I, 1954, 26). ОШИ́ЙНИК, а, ч. 1. Ремінець із застібкою, який надівають на шию тварини. Він тримав за ошийник вівчарку (Донч., VI, 1957, 203); Взявши собаку за ошийник, Анушку гордовито йде до приміщення (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 13). 2. розм., рідко. Те саме, що поти́личник. Що зробить Робусинський ступінь, то його трах-трах по шияці; що другий ступінь зробить, то й знов два ошийника возьме [візьме] (Свидн., Люборацькі, 1955, 203). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 837. ХАЗЯ́ЙКА, и, ж. Жін. до хазя́їн 1-4. От я й надумала собі: «Піду я поденно робити!» Порадились із Прокопом та й вдались до хазяйки, що хату наймала (Вовчок, І, 1955, 139); Хазяйка сього заїзного двору.. була добре мені знайома —ще змалку її знав (Стор., І, 1957, 79); Хазяйка вподобала наймичку, а наймичка хазяйку (Мирний, І, 1949, 176); [Старшина:] Ви, Лукеріє Степанівно, чудова хазяйка (Кроп., II, 1958, 258); І мріялись мені далекі села: дівчата йдуть, співаючи, з ланів, клопочуться хазяйки невсипущі, стрічаючи отару та черідку (Л. Укр., І, 1951, 234); Як заведено з давньої давнини, угамувавши перший голод, заспівали рідних українських пісень: хазяїн басовито підтягував гостеві, а в хазяйки виявився сильний високий голос (Тулуб, В степу.., 1964, 90); // Жінка, дружина. — Ти б собі пошукав, сину, хазяйки, а мені — помочі… (Мирний, І, 1949, 164); // розм. Звертання до жінки, як до розпорядниці в домі, господарстві. — Ти ще подаси щось, хазяйко, чи можна дякувати? (Головко, А. Гармаш, 1971, 342). Сестра́-хазя́йка див. сестра́; Ха́тня (дома́шня) хазя́йка — те саме, що Дома́шня господа́рка (див. господа́рка). &́9671; Сама́ собі́ хазя́йка див. сам. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 9. Подібним чином я планую перевірити всі слова. Як казав Т. Шевченко: "Учітесь, читайте, і чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь..." З всією можливою і неможливою повагою та глибокою вдячністю, Крапка.

Пиздити треба рашистив, а пиздити щось у них не треба Ви наводите здебільшого приклади сторічної давнини, тоді як мова розвивається І кличні відмінки потрібні не подекуди, як зараз, а всюди, де є звертання

Мова розвивається, але якраз свідчення сторічної давнини є доказом того, що це не калька. А наші рідні слова. І швидше за все спиздили у нас. І якщо ми від них відмовимовись, це і означатиме, що їм спиздження вдалось😅

це означатиме, що у нас є інші свої слова на цю тему, використовуючи які ми не несемо паралельно рашистську повістку до хати хай у нас буде своя така-сяка мова, а у нас - своя

Я з цим не згодна. Абсолютно. Відмовлятися від частини своєї культурної спадщини, через те, що вони спиздили її. Це абсурд. Угода сучасній політиці не повинна заходити надто далеко. І бути в якихось розумних межах. Я не хочу таку сяку мову. Я хочу багату, багатогранну, де на кожен відтінок емоції або поняття є своє слово. І жоден кацап, політик чи час у мене цього не відбере.

Так у тому і справа, що у багатій синонімічній українській мові не обов'язково брати той росіянізм, який він на видноті, можна послуговуватися своїм

Це не росіянізм. І сторічні свідчення про це говорять якнайкраще. Українські класики цими словами користувалися. А я не можу? Ну, такі люди, як Леся Українка для мене в авторитеті. Слухатиму її.

або вони свідчать про те, що була вже достатня русифікація, від якої почали малими кроками очищуватися на зламі ХІХ/ХХ ст.

Або вже тоді кацапи спиздили це конкретне слово і видавали його за своє. Якщо вже ми вдаємося до медичних термінів: кисту видаляють тільки тоді, коли вона досягла певних розмірів. Жоден хірург не полізе в орган з полікістозом, тому що принесе більше шкоди, аніж користі. Перепрошую, чому ми не відмовляємось від слів: черепиця, цегла, плед, лимон, кросівки, лак і сотень інших слів, що прийшли з інших мов? І якщо вже відмовлятись від слів, які уживали велети української літератури, від архаїзмів, діалектизмів... То від мови нічого не лишиться. Якась рафінована прісна вода. Не більше. В будь-якому разі дякую Вам за прочитання і зауваження, намагатимусь рости і не загубити себе, свій стиль та переконання на шляху удосконалення.

Я ж не закликала відмовлятися від діалектизмів і архаїзмів Чому я не відмовляюся від іншомовних мов не рашистського походження? Може, тому що ті держави не напали на мою під формальним приводом захисту своєї мови

Ось. Про це і мова. Кацапи спиздили слово. Потім прийшли з війною його відвойовувати. І ми такі: -- Ну, то забирайте. Відмовляємося від цього слова. Дзуськи. Якщо ми вже боремося за свою державу і за свою мову, то треба фільтрувати цей процес. І рощуміти що ти робиш, а не калічити мову в угоду агресора

та ж вони не прийшли відвойовувати слово, яке вже їхнє, вони прийшли відвойовувати територію, бо тут же так само говорять, а якщо так, то і територія - їхня

Так чому нам відмовлятися від слів? Через їхні приводи? А далі що буде? Через те, що Київ - мать городов руських, переіменовувати Київ? Відмовитись від Київської Русі на сторінках історії? Чи, може, від українців російського походження? Чи може від наукових досягнень, що були зроблені рос науковцями? Це абсурд.

так руських же, а не російських Русь же, а не сосія і причетність до нації - це не генетика, а внутрішні відчуття та відповідні до них дії наукові досягнення належать всьому світові, а ще варто пам'ятати, скільки відкриттів зробили поневолені народи та розібратися, скільки там насправді досягнень дійсно росіян коли ми переможемо, але не відмовимося від російського, то дамо їм наступний привід, і ще, і ще

Суть в тому, що приводів може бути катма. Не цей, так інший. А причина одна - саме наше існування. І не слова, що подібні на російську, і навіть не завжди російські, а саме існування нашої власної ідентичності. Те що ми вільні, те що ми існуємо, наші території - ось причина. Решта - приводи. І їх вагон може бути і є. І так, я за те, аби перейти на укр мову, та відмовитись від російської. Але не за те, аби калічити власну мову, зачищати там, де не потрібно і так далі. Мене дивує, що у всіх питаннях окрім мовного Ви розсудлива. Для мене, все що Ви описали стосується і слів.

Так, причина - саме наше існування, але тут ще така штука, що якщо ми будемо далі говорити російською, то західному світу дуже важко зрозуміти, що Україна - не росія, і годі на них за це ображатись і казати, що якось не так допомагають

Я про те саме. Так говорити російською погано. Говорити українською - добре. Відмовлятись від сіоєї культури, або від її частини - погано.

Я Вам співчуваю.... щось глючить Аркуш. Навіть після тех робіт... надто багато копій відсилає

та тут не мені треба співчувати, а всім, спочатку пишеш один коментар, потім він розмножується, потім видаляєш зайве - купа часу на це йде може, техроботи ще не завершені?

Може, сподіваюсь на це. В мене пів ранку пішло, аби відповісти на Ваші коментарі

З кличними відмінками- інколи вони мене просто бісять. От, наприклад, Ештоне. У мене алергія на цю форму😅

а у мене алергія на всі метали, крім срібла)) але моя алергія тільки мені жити заважає а Ваша алергія робить Ваш текст не настільки живим і автентичним, що заважає і читачам, і, зрештою, Вам самій балів у читацьких очах не додає

Подумаю над цим, дякую)

повністю підтримую.. якщо відмовлятись від всього, що є спільного, можна залишитись взагалі без штанів, а головне загубити (ні, просто тупо віддати через емоції) те, що було нашим

🖤

Ця історія має право на продовження… Більше того вона зобовʼязана продовжитись… В чому я бажаю вам Крапко успіху! Не зупиняйтесь на пів шляху!

Дякую, що підбадьорюєте))) Та знаєте... вміння зупинитись не менш важливе, аніж вміння йти до кінця))) Дякую за похвалу)))) Мені справді приємно)

Дякую за чутливу книгу!!!! До зустрічі у наступних історіях. 🤗❤️🌷😊😉

Дякую, що прочитали)) до зустрічі)

Д-Я-К-У-Ю, авторе! Навіть шкода, що історія така коротенька

Дякую, що прочитали))) ну, в коротких історіях є свої плюси)

Ну що ж, прочитав із задоволенням. Дякую за цікаву історію!

Дякую, що читали)))