Розвага

- Гей, Джордже, курчатовоз прибуває! - збуджено вигукнув Грегор.

Курчатовозом в колонії називали транспортний корабель, який щороку доставляв новачків. Наївних, дурних та сповнених авантюризму. Для місцевих це була чи не єдина розвага здатна розрадити їх похмуре монотонне буття. Ще і як! Здебільшого це були геть недосвідчені юнаки з яких ще не вивітрився запах романтики та азарт до пригод. Пригод! Джордж та Грегор могли з легкістю організувати їх новоприбулим. Але діяти потрібно було швидко, доки новачки не встигли розгледітись і зрозуміти як тут все влаштовано. Здійснити це було напрочуд легко, адже добровольці досить туманно уявляли місцевий устрій. Відправлялись до чорта на роги з ідейних мотивів або ж просто через гроші та можливість раннього виходу на забезпечену пенсію. Ну що ж, хай спробують! Але спочатку Джордж та Грегор влаштують собі невеличку розвагу. Вони мали чималий досвід в цьому. Спочатку це були нехитрі забавки, на кшталт відправити новоприбулого в вигаданий сектор чи передати позбавлене жодного сенсу повідомлення працівнику колонії. Бідолаха міг годинами поневірятись в пошуках так і не відшукавши предмет фантазії двох старожилів колонії чи отримати прочухана за ідіотські висловлювання. Але подібні нехитрі витівки скоро перестали їх задовольняти, тож вони почали планувати та продумувати наступні хитрощі, а не сподіватись на експромт. Часу для цього було вдосталь і Грегор та Джордж вже були готові, щоб якісно одурити недосвідченого неофіта.

Перш за все вони розподілили обовʼязки. Грегор здебільшого планував аферу, а Джордж, більш говіркий, вже обставляв справу з жертвою.

Змовники зірвались з місця і рушили до сектору “Прибуття”. Надважливо було вдало вибрати об'єкт для розіграшу, адже міг трапитись колишній військовий ветеран чи поліціянт, а перспектива вибитих зубів та розквашеного носа не радувала хлопців. Потрібен був зелений шмаркач, який ще нічого не бачив в цьому житті і йому можна було навішати на вуха будь-які нісенітниці. На щастя таких завжди було вдосталь, молодики з різних неперспективних світів радо вербувались на роботу, яка обіцяла їм гарну фінансову винагороду, складнощі та чудову відмітку в резюме.

Грегор та Джордж чекали на появу новобранців на верхньому ярусі головного залу. Звідси можна було оцінити потенційну жертву та почати втілювати свій план. Невдовзі ворота вхідної брами спроквола відчинилась і новоприбулі почали заповнювати головний зал від якого відмежовувались десятки напрямків в інші сектори колонії. Декілька перших новоприбулих, Грегор та Джордж, відразу відсіяли, занадто впевнено вони себе почували, це були явно хлопці з досвідом. Ще декілька інших персон викликали їх зацікавленість, аж раптом до зали увійшов хлопчина. Зовсім юний та єдиний хто був з обхідним листом в руках, який вручали всім кандидатам при прибутті. Він уважно вивчав його і схоже мало що помічав навколо. Папірець містив світлину новоприбулого, короткі дані про нього, привітання з прибуттям та перелік процедур які він має пройти в зазначені строки та був позбавлений жодного сенсу в цифрову еру, але керівництво колонії сприймало це як певний ритуал, який дасть відчути новачкам, що до них застосовується індивідуальний підхід. Що ж, це навіть було на руку Джорджу та Грегору.

- Яке миле курчатко! - вигукнув Грегор. Бачиш як переймається, щоб нічого не прогавити! Джордже, схоже це джекпот!

- Ще і який! Даю сто стандартних цінностей, що зможу його переконати в тому, що на цій планеті живуть 10-метрові гіганти які харчуються виключно мохом і він повірить!

- Притримай коней, Джордже. В нас є план.

- Звісно. - погодився Джордж. - Гайда, вже до нього.

Доки приятелі переговорювались, їх жертва все ж таки змогла відірвати очі від папірця і тепер стояла мов вкопана посеред залу. Очі юнака хаотично блукали по грандіозному залу від величного монумента першозасновникам і далі до маленьких, але напрочуд миловидних фонтанчиків та оранжерей з рослинністю ледве не з усього альянсу.

- Він геть селюк. - промовив Джордж.

- Найдикіший від усіх, що я бачив. - відказав з вищиром Грегор.

В момент коли Грегор та Джордж наблизились до “курчатка”, він саме витріщався на один з голографічних образів героїчних подій минулого, вочевидь перебільшених і перебреханих їх творцем: невеличка група колоністів пафосно стояли на пагорбі, а їх лідер виголошував звитяжну промову тисячам аборигенів, що кублились знизу. Зрозуміло, що аборигени були зображені ницими створіннями, які з благодаттю дивились на величних лицарів з глибин всесвіту. Кожен хто отримав середню галактичну освіту знав, що це витвір славнозвісного Бельзама “Донесення благ”, наскільки ж прекрасно реалізованого, настільки ж брехливого. Але схоже, що “курчатко” бачило цей арт обʼєкт вперше і вірило всьому, що там було зображено.

- Вражає, чи не так? - звернувся Джордж до хлопця. Наші героїчні предки знали як наводити лад. Поглянь як безстрашно та гордо вони роблять перший крок, щоб цивілізувати цих створінь, донести їм блага та досягнення нашої цивілізації. Ці аборигени просто щасливчики! Вжух і тисячі й тисячі років наших надбань вже доступні для них. Тільки візьми! Скажу відверто - я заздрю нашим піонерам, вони жили у світі можливостей, ми живемо у світі нудьги та дивних загроз на околицях альянсу, як от ми. Та що там казати, я навіть тобі заздрю хлопче! Ти нагадав мені ті часи коли я вперше сюди прибув. Я також витріщався на образи минулого, сповнений передчуттям чогось нового та надзвичайного. Але з роками буденна рутина зʼїла ці відчуття. Залишились лише смуток та втома. Але не варто такому молодому хлопчині слухати про це. В тебе ще все попереду. До речі, мене звати Джордж, а це мій багаторічний друг та напарник Грегор. А як звати тебе?

- Я, Нубіс. - зніяковіло промовив хлопчина, після тиради Джорджа.

“Чорт, що за дикий акцент в цього селюка. З яких надр альянсу його відкопали?” - зневажливо подумав Грегор.

- Вибач, мого друга. - вголос сказав Грегор. Джордж своєю багатослівністю може спантеличити будь-кого. Бачу, що ти відразу намагаєшся увійти в курс справ? - вказуючи на обхідний лист який Нубіс досі тримав в руці.

- Так, багацько всього потрібно зробити. - бадьоріше промовив Нубіс. Я навіть і не думав, що все це знову необхідно буде проходити: медогляд, психологічна перевірка та інше.

- Стара добра бюрократія - посміхаючись сказав Джордж. Але не зважай. Це потрібно пройти за 4 місцеві доби. Але якщо ти дочитав лист до кінця, то там вказано, що першу добу робити цього не потрібно. Тобі першочергово необхідно облаштуватись і відпочити, всі тут розуміють що в тебе була довга і виснажлива подорож, ти ж офіційно прибув в задупʼя альянсу!

Обличчя Нубіса просяяло, він вперше посміхнувся.

- Чудово! Відверто кажучи, я геть виснажений і не знаю чи витримав би цю біганину з листом без відпочинку.

- Крім того, ти, мабуть, добряче зголоднів? - З масною усмішкою запитав Грегор.

- Ще як! Корабельне їдло геть не насичує мене. Тут є пристойна їжа?

- Звісно є. У нас є підрозділ який тільки за неї й відповідає. До того ж є потужності для її власного синтетичного виробництва. Сам розумієш, ми на краю пізнаного світу і чекаючи на постачання з цивілізованих секторів ми скоріше б за все зжерли один одного. В буквальному сенсі. І хто зна…

- Джордже, зупинись. Нубіс помирає з голоду, а натомість має вислуховувати твої промови - урвав Джорджа Грегор. Перш за все Нубісу потрібно поселитися в його кімнату та залишити там речі, після чого можна й перекусити. Тобі вже вживили ідентифікатор, відомий як Помічник? - запитав Грегор.

- Так, одразу по прибуттю.

- Чудово! Дай но мені лист, дізнаємось де ти тепер житимеш.

Нубіс простягнув папірець Грегору, той швидко пробігся очима по ньому.

- Ага, зрозуміло. Не так і далеко. Але накинеш зайві кроки, якщо йтимеш по, вбудованому в Помічник, путівнику. Можемо показати коротшу дорогу. Звісно, якщо бажаєш.

- Це було б чудово! - По-юнацьки захоплено вигукнув Нубіс.

- Що ж пішли, не будемо витрачати час даремно. - сказав Грегор і швидко почав перетинати головний зал в бік ліфтів. Нубіс та Джордж рушили за ним. Коли компанія наблизилась до ліфту, над кнопкою виклику Нубіс помітив зображення символу якого він до того ніколи не бачив: щось схоже на неймовірну древню зброю - спис, але з трьома гострими наконечниками. Увійшовши в ліфт Нубіс побачив той же символ над електронним інтерфейсом.

- Нам на четвертий рівень. - промовив Джордж і почав тягнути руку, щоб тапнути на четвірку, але в цей момент Нубіс запитав:

- Що означає цей символ?

- Кхм... - Джордж на момент замʼявся. - Та хто зна. Він тут всюди. Щось древнє та символічне. Не бери в голову.

Піднявшись на потрібний рівень, Грегор з Джорджем відразу попрямували до невеличкого бокового проходу. Тут все виглядало скромніше і мінімалістичніше ніж у головному залі. Вийшовши в невелику, але затишну залу Джордж сказав:

- Не такий масштаб як в головному залі, але й не так і гамірно. - дійсно, людей тут було зовсім мало. - Тут можна побайдикувати у вільний час.

Врешті решт вони звернули в довгий вузький коридор в якому по обидві сторони було безліч дверей.

- Майже прийшли. - через плече кинув Грегор. - Ось і твоя кімната. Спробуй відчинити за допомогою Помічника.

Нубіс простягнув ліву руку вперед, ближче до дверей і для чогось сильно замружився, хоча Помічник потребував лише думки для подібних операцій. Очевидно було, що нічим подібним Нубіс не користувався до цього. Але двері відчинились і перед ними постала невелика, проте охайна кімната.

- Вітаю з новосіллям! - картинно вигукнув Джордж. - Заходь, заходь! Скромно, але все необхідне є. Ліжко, стіл, шафа, пара стільців. Жодних сучасних вивертів, стара добра класика. Рівень освітлення, вологості та температури можна регулювати за допомогою Помічника. Якщо важко управлятись з цією штукою, ти можеш вивести голографічний інтерфейс напряму з руки і так цим господарством керувати. І найголовніше: он двері в душову, тож піди освіжись, потім підемо на перекус. Регулювати душ я думаю ти вже зрозумів як.

- За допомогою Помічника? - запитав Нубіс.

- В точку! - вигукнув Джордж - Але не забувай, вся твоя взаємодія з Помічником логується, не для того, щоб стежити за тобою, а виключно щоб виставити тобі рахунок за спожиті ресурси в кінці стандартного робочого відрізку. Тож не випліскуй там багато води, бо нічого не заробиш!

Джордж зареготав. Нубіс відчинив двері за допомогою Помічника, цього разу це вдалося більш зграбно. Як тільки двері зачинились за Нубісом, Грегор відразу зняв мініатюрний рюкзак зі спини та витягнув з нього тоненьку брошуру і поклав її на центр столу. Грегор та Джордж переглянулись. Єхидні посмішки поповзли по їх обличчях.

Заголовок брошури повідомляв: “Україна та ми”. Над заголовком був зображений той же символ, що Нубісу зустрічався раніше.

Невдовзі вийшов Нубіс. Бадьорий та розпашілий.

- Ну що ж тепер варто щось і перехопити! - захоплено вигукнув Джордж і ляснув Нубіса по плечу. - Годі зволікати, ходімо!

***

Перед очима Нубіса постала гігантських розмірів їдальня і сималий гурт голодних колоністів.

- Людно, еге ж? - викрикнув Джордж, намагаючись перекричати навколишній гамір. - Нубіс займи он той столик, а ми з Грегором принесемо щось поїсти.

Нубіс сів за столик на який вказав Джордж і став очікувати своїх нових приятелів. Невдовзі вони зʼявились з тацями в руках.

- Взяли тобі овочів та соку, після корабельного харчування не варто вживати важкої їжі. - промовив Грегор сідаючи поряд з Нубісом.

- Дуже завбачливо з вашого боку. - подякував Нубіс.

- Тебе, мабуть, здивував цей хаос. - сказав Джордж. - Взагалі можна було б обійтись і без всього цього безумства. Немає жодної перепони, щоб створити лінію, яка б автоматично доставляла їжу прямо нам в кімнати та позбавила б нас від клопоту стояти в чергах і перекрикувати цей вулик. Але керівництво вважає, що такий архаїчний підхід сприяє кращій соціалізації всіх працівників колонії. Насправді це не так. Якщо уважно придивишся, то побачиш, що люди які тут давно, практично не контактують один з одним, вони вже давно все один одному сказали. От тільки з новачками інколи люблять потеревенити.

Нубіс завзято наминав боби, але різко підняв голову і вигукнув:

- От я йолоп! Їжа ж не безкоштовна. Скільки я вам винен за неї?

- Не переймайся малий - лагідно мови Грегор. - Вважай це привітальним подарунком. І взагалі не переймайся на початках про фінанси. Перші шість стандартних місяців колонія бере всі базові витрати на себе. Приємний бонус. Але з іншого боку і платні не отримаєш. Коли успішно пройдеш базову підготовку, тоді вже можеш очікувати на перше нарахування.

- Я навіть і не чув про це. - водночас жуючи сказав Нубіс. До речі не могли б ви мені допомогти з обхідним листом. В ньому достобіса пунктів, і я переймаюсь чи встигнути їх всі виконати.

- Давай я тобі розповім як тут все влаштовано - дещо самовдоволено сказав Грегор. - Перш за все використовуй Помічника. Корисна річ. За допомогою нього можна записатись в електронну чергу, а не збивати даремно ноги й стояти, як довбень, в чергах. Розділи всі місця що ти маєш відвідати на три частини - одна на кожен день. Так в тебе залишиться ще вільний час. Помітив як тут все охайно і миловидно? Ми тут часу даремно не витрачаємо, та й керівництво хоч і має дещо застарілі погляди на життя, але вважає, що все має бути влаштовано на вищому рівні. До речі про керівництво, після закриття обхідного листа в тебе буде аудієнція з комендантом.

- Ой! - злякано вигукнув Нубіс. - А навіщо?

- Не бійся, це формальність. Перевірка на адекватність, так би мовити. Робота в нас відповідальна, сам знаєш. Комендант приємний стариган, хоч і зі своїми тарганами в голові. Але в кого їх тут немає? Поговорите про те про се, він задасть пару стандартних питань та й по всьому.

- Стандартних питань? - сторожко запитав Нубіс.

- Нічого надзвичайного. Звідки ти, чим займався раніше, чому вирішив доєднатись до колонії та таке інше. До речі, в нас аналогічні питання до тебе. То хто ти Нубісе і чому прибув саме сюди?

- Як вам вже відомо звати мене Нубіс. Я прибув сюди з Інтераго-6 - це маленький шахтарський світ, де крім шахт нічого немає. Всі мої предки одвічно працювали на них до скону, я ж не бажав собі такої долі. Мене з дитинства цікавили інші світи, їх унікальність та самобутність. Але грошей на мандри в мене не було і не дивно що я почав працювати на шахті щойно змужнів. Так тривало якийсь час, аж поки до нас не прибула ремонтна бригада з Інтераго-2 - замінити застаріле обладнання. Я заприятелював з одним з працівників бригади й в одній розмові він розповів про свого брата який влаштувався працювати у віддалену колонію де платили багато, а на пенсію виходили рано. Я поцікавився чому він досі не там. - “Треба мати неабияке здоров'я, Нубісе, а в мене воно кволе” - з сумом відказав він мені. - “Можливо б ти б підійшов? Ти схоже хлопець нівроку”.

Спочатку я подумав що це побрехеньки, але мрія про мандри не полишала мене. А тут такий шанс - солідний заробіток і ранній вихід на відпочинок, а потім мандруй досхочу! Залишилось дізнатись чи все це правда, тож я звернувся до місцевого інфоцентру і це виявилось правдою! Невдовзі я відправився до вербувального центру на Кріс-9, пройшов медичну перевірку, їх все влаштовувало. Але виник один нюанс - за переліт я мав заплатити сам, а це було достобіса цінностей, брати позику під шалені відсотки я не мав жодного бажання. Тож мені нічого не залишалось як повернутись на Інтераго-6 працювати на шахті та накопичувати на переліт. Через 4 роки я назбирав необхідну суму, повторно пройшов всі перевірки та зрештою прибув сюди. Ось така моя історія.

- А ти цілеспрямований юнак, Нубісе! - вигукнув Грегор. - Тут такі потрібні! Зробиш кар'єру, якщо будеш продовжувати в тому ж дусі.

- Приємно це чути. - задоволено промовив Нубіс. - А як щодо вас, ви безперечно розвідники, еге ж?

- Майже вгадав! - засміявся Джордж. - Але все ж наші посади більш прозаїчні - ми працюємо у відділі технічного забезпечення. Не так романтично, як бути розвідником, але важлива і необхідна праця. Але ти був близьким до правди - ми були розвідниками в молодості. Але ті часи позаду, вже не стягуємо по здоров’ю. Нині ми й три дні не протягнемо розвідниками. Складна, небезпечна робота, але достобіса гарно оплачувана і схоже в тебе є шанси її отримати.

Нубіс зашарівся, а Грегор дещо змовницьки промовив:

- Є одна маленька порада для тебе Нубісе, яка може дати тобі перевагу над іншими претендентами при розподілі на посади. Зможеш дослухатись до неї й твої шанси стати розвідником значно зростуть. Наш комендант славний дідок, але є в нього один пунктик - сердечне ставлення до історії та традицій колонії. Він схиблений на цьому. Тож готуйся до лекції, від перших колоністів до сьогодення. Твоя справа слухати й кивати головою. Інколи в ході промови він ставить питання, більшість вважають їх риторичними, але насправді буде великим плюсом для тебе, якщо ти зможеш влучно відповісти хоча б на одне.

- От дідько! - вилаявся Нубіс. - Я взагалі нічого не знаю про історію колонії. А це ж, мабуть, сотні, а той тисячі років!

- Не переймайся. - лагідно сказав Джордж. - Ніхто не вимагатиме досконалого знання. А от вставити невеличкий факт в потрібний момент, от що може тебе якісно вирізнити серед інших кандидатів. Тож не прогав моменту.

- Було б що вставляти. - похмуро буркнув Нубіс.

- Звісно б ти міг підвантажити дані до Помічника з бібліотеки колонії, але в тебе не буде доступу до неї доки комендант не завірить твій обхідний лист. Та і якби мав - це дало б мало користі, масив інформації величезний, але він ніяк не систематизований, деякі дані навіть суперечать іншим. Там швидко не розібратись…

- Чорт, чорт!- розізлився Нубіс.

- Радив би тобі заспокоїтись і не лаятись, ти все ж таки не на шахті. - повчально мовив Грегор.

- Вибачте… - вже спокійніше сказав Нубіс. - Але мене розриває від того, що в мене є нагода стати розвідником, але скористатись я нею не можу.

- Можеш. Ми з Грегором вже подбали про це. - тріумфально мовив Джордж.

- Але як? Не розумію.

- Що ж, маємо зізнатись тобі - ми дещо залишили в твоїй кімнаті, доки ти милився в душі. Там є все необхідне.

- Що? Справді? Не можу в це повірити! Але чому? Чому ви вирішили допомогти саме мені?

- Знаєш Нубісе, коли ми побачили тебе вперше, то ти нагадав нам самих себе, як ми тільки но прибули сюди. Такі ж юні, і з такими ж вибученими очима. Тож ми вирішили підійти до тебе і поспілкуватись. Ти нам сподобався відразу, нагадав нам ті далекі чудові дні юності. От чому.

- Навіть не знаю як вам віддячити!

- Не переймався, потім віддячиш. - мовив Грегор. - Бачу тобі вже кортить побігти в кімнату і знайти той сюрприз, що ми залишили тобі.

- Так і є, ви мене дійсно заінтригували!

- Що ж не будемо затримувати тебе, біжи вперед за мрією! Ха-ха!

Нубіс посміхаючись встав, але Джордж взяв його за руку і дивлячись прямо йому в очі серйозно мовив:

- Є ще дещо, Нубісе. В колонії є деякі неписані правила. І головне з них це тримати язика за зубами та ніколи, за жодних обставин, нікого не закладати, зазвичай це погано закінчується. Ті хто за багато базікає часом безслідно зникає. Розумієш про що я?

- Здається розумію. - злякано пробелькотів Нубіс.

- От і чудово! - з награною посмішкою сказав Джордж і відпустив руку Нубіса. - А тепер біжи до себе в кімнату!

Нубіса не потрібно було просити двічі. Він рвучко розвернувся і рушив до виходу з їдальні.

- А ми не перегинаємо палицю? - замислено сказав Джордж коли Нубіс значно віддалився від них. - Хлопцю сильно влетить, можливо навіть повернуть до шахт.

- Ні. - Холодно відповів Грегор. - Наївним дурням не місце в розвідці. Та й взагалі в колонії. Він може запропастити не лише себе, а й своїх побратимів. Тож насправді зараз все залежить тільки від нього.

***

Нубіса дещо збентежили останні слова Джорджа, але скоро його думки спрямувались на те що чекає його в кімнаті й роздуми про те як би чудово було б потрапити в розвідку. Він відшукав зворотний шлях до житла, відчинив двері за допомогою Помічника і миттю ринувся в кімнату. Довго шукати не довелось. Заголовок брошури ясно дав зрозуміти, що це те що йому потрібно. Хоча він нічогісінько не знав про історію колонії, але знав як вона називається. Її назва - Україна.

Прочитавши назву брошури, Нубіс на хвильку затримався роздивляючись символ зображений на ній. Потім швидко відкрив й почав читати.

***

Поради Грегора та Джорджа дійсно стали до нагоди Нубісу. Він швидко розібрався як за допомогою Помічника ставати в електронну чергу і почав методично закривати пункти з переліку. Вільний час Нубіс присвячував вивченню тексту. Три доби минули, всі пункти з обхідного листа були виконані, а брошура завчена практично на пам'ять. За цей час він жодного разу не зустрічав Джорджа та Грегора, але це його не здивувало. Все ж таки в них була робота, і навряд чи вони могли днями безцільно блукати залами та коридорами колонії, а де їх відшукати Нубіс не зметикував запитати.

Залишилось зустрітись з комендантом. Нубісу не терпілось, щоб якомога швидше продемонструвати коменданту, що він не простий хлопака, а знає куди він прибув і яка велична історія цього місця!

Час аудієнції настав. Нубіс прийшов завчасно та очікував в приймальні. Через деякий час до нього звернувся секретар:

- Нубіс Клайн, комендант Кварт Норрідж очікує вас. Прошу до кабінету.

Нубіс встав і попрямував до кабінету коменданта. Увійшовши всередину Нубіс побачив сивочолого чоловіка середнього зросту, він стояв біля столу спиною до Нубіса.

- Коменданте Кварт Норрідж, Нубіс Клайн прибув на аудієнцію. - клично сказав Нубіс.

Комендант розвернувся до Нубіса і жваво і відповів:

- Ну-ну. Не потрібно так формально. Ми ж просто знайомимось. Будь ласка, сідай. - Норрідж вказав на стілець біля столу і сам направився до свого крісла. - вітаю вас в колонії “Україна” і в моєму кабінеті. Дещо незвично виглядає, чи не так?

Нубіс, крокуючи до стільця, погідливо кивнув. Кабінет і справді виглядав незвично. Дерев'яні панелі, ряди стародавніх паперових книг і безліч інших архаїчних предметів про назви й призначення яких Нубісу залишалось лише здогадуватись.

- Я вважаю - продовжив Норрідж, - що такий старомодний кабінет дозволяє нам не забувати про наше минуле. Про те з чого все починалось, про наше коріння. Не тільки колонії, а й людства загалом, з часів коли Земля була єдиним людським домом. Тисячоліттями людина поширювала свій вплив, спочатку на рідній планеті, а потім і поза нею. Слід визнати, що не завжди йшло все гладко, але людство розвивалося і з часом відкинуло практику загарбницьких експансій. Зустрічаючи інші форми життя стало зрозуміло, що значно корисніше налагоджувати добросусідські відносини, ніж застосовувати силу примусу та пригнічення. Надавати свої знання та досвід чужинцям значно корисніше ніж підкорювати їх силою. Слід також визнати, що силу силенну корисних речей людство своєю чергою отримало від інших цивілізацій. Взаємоінтеграція часом проходить досить важко, через культурні особливості різних цивілізацій, але слід визнати, що загалом вона успішна. Рано чи пізно, всі розумні світи розуміють вигоду від співпраці. Людина все далі й далі просувалась космосом і вважала що і надалі такий підхід буде приносити їй успіх. На жаль ми помилились. Ми не врахували, що на шляху нам можуть трапитись навіть не цивілізації, а сутності та явища абсолютно відмінні від наших уявлень про інші види буття, взаємодія з якими на даному етапі нашого розвитку просто не можлива. І це було б не страшно, аби згодом ці сутності не почали нести нам загрозу. Скажи, Нубісе, чи ти знаєш чим ми всі тут займаємось і яка задача стоїть перед нами?

- Інформація про це дуже розрізнена і сповнена суперечностей. - почав Нубіс, але Норрідж перебив його і продовжив свою промову. Вочевидь його не дуже цікавила думка Нубіса.

- Саме так! Розрізнена і сповнена суперечностей! Це надзвичайно коротке і точне формулювання!

Нубіс посміхнувся, він був задоволений, що не сказав якоїсь дурні. Норрідж продовжив:

- Насправді ми не знаємо з чим взагалі маємо справу. Я називаю це Явищем. За більше ніж тисячолітнє існування колонії ми не навчились контактувати з ним, ніколи його не бачили, так і не зафіксували його активності на жодному з видів нашого обладнання, не знаємо його мети й чи взагалі вона є. Єдине що ми можемо стверджувати, так це те, що воно взаємодіє з нами. Але взаємодіє не кращим чином.

Норрідж замовк після цих слів. Нубіс задумався, потім наважився запитати:

- Що значить взаємодіє не кращим чином?

- Дуже гарне питання юначе, і неймовірно складне. Почну з того, що в проявах Явища нема регулярності та видимої логіки. Раніше в цій системі планет було 4 колонії, нині залишилась лише одна - Україна. І це не через брак фінансування чи важкі умови для життя, з цим проблем не було. Почалось з того що поверхню планети де перебувала колонія Семтекс почали заповнювати кульки.

- Кульки? - здивовано перепитав Нубіс.

- Саме так, вам не вчулось. Кульки. Близько пів метра в діаметрі, напівпрозорі з фіолетовим відтінком, візуально схожі на звичайні мильні бульбашки. При взаємодії з ними вони лопались і відразу формували групу інших кульок менших за розміром. Їх кількість невпинно зростала, невдовзі вони встеляли поверхню до видимого горизонту. Джерело їх появи так і не вдалось визначити. І все було добре, кульки той кульки. Але потім вони з'явилися всередині колонії, яка була повністю ізольована від поверхні планети. Кількість їх також почала блискавично збільшуватись і невдовзі вони загатили всю колонію, вони заполонили весь вільний простір. Для людей вони були абсолютно не шкідливі. Але люди були нажахані і були змушені евакуюватись звідти. Уявляєш милі кульки нажахали декілька тисяч людей. Через деякий час вони зникли так само раптово як і з'явилися. Розвідники досліджували планету і колонію, намагаючись знайти причину цієї дивини, але зрештою так нічого і не знайшли. Згодом люди повернулись до колонії й довгий час все було добре, але, приблизно, через півтора століття історія повторилась. Потім через 17 років, потім через 52. Зрештою нам довелось покинути цю планету. Тільки розвідники досі інколи навідуються до неї.

- Відверто кажучи, мені важко повірити в це. - зізнався Нубіс.

- Розумію. Перші думки, які виникають коли чуєш про ці події - це масовий психоз, або застосування надпотужних гіпнотичних практик над людьми. Але є величезна кількість відеозаписів цього явища. І повір, на це навіть в записі дивитись моторошно. Але це був лише початок. В іншій колонії на планеті Експлосія відбувались більш моторошні події. Почалось все з того, що всі люди одночасно почали говорити задом наперед.

- В якому сенсі задом наперед?

- В самому прямому. Замість світло вони почали говорити “олтівс”, а замість привіт - “тівирп” і так з кожним словом без виключення. Вони навіть писали навпаки, коли їх досліджували лікарі. Але тривало це недовго, менше стандартного місяця. Потім всі одномоментно прийшли в норму. Пояснення цьому досі немає, є лише безліч нічим не обґрунтованих теорій.

А через два десятиліття на цій же колонії в людей почали з'являються близнюки, точніше їхні ідентичні копії, все було однаковим: родимки, шрами, відбитки пальців і навіть ДНК. Єдине що було відмінним - це розум, точніше його відсутність. Копії не говорили, ні на що не реагували, не їли і не спали. Єдине що було цікавим в їх поведінці, так це те, що вони невблаганно намагались всюди слідувати за своїми оригіналами. Слід говорити, що вони так само неочікувано зникали як і з'явилися?

Потім з різною періодичністю сталась серія дивних подій. Частина працівників одного ранку прокинулась з татуюванням кульок які були схожі на кульки з колонії Семтекс. Уявляєш, акуратне фіолетове татуювання кульки на зап'ясті? Потім, їх радіочастоти почали наповнювати голоси людей, різними древніми мовами. Слова вдалось перекласти на всегалактичну, але це був просто набір випадкових слів, нічим не пов'язаних між собою. Вчені досі б'ються над ними, щоб витягнути хоч якийсь сенс. Були випадки коли у кораблів розвідників змінювався колір, а в працівників колір очей чи волосся. Там відбувалось ще багато дивних явищ, але оповідь про них може зайняти не один день. Зрештою ми були змушені покинути і цю колонію, ніхто просто не наважувався туди більше відправлятись.

Але найстрашніше сталось з третьою колонією - Носферат. Прояви Явища спостерігались і там, але були досить рідко і не були значними в порівнянні з колоніями про які я вже розповів. І в один момент планета разом з усім що було на ній, а це колонія та декілька тисяч її працівників - зникла.

- Що значить зникла? - витріщивши очі запитав Нубіс.

- Ось так, була і в один момент її не стало. Без сліду. Але це не найстрашніше. Один з працівників колонії все ж таки знайшовся. Точніше його розбудили, бо він собі мирно спав. І думаєш де його підняли зі сну? На вході будівлі Галактичної ради, що на Землі. Здійнявся страшний переполох. Все що він пам'ятав, так це те що він ліг спати в колонії, а прокинувся вже на порозі Галактичної ради. Його навіть вводили в гіпноз, але нічого нового від нього так і не дізнались. Була надія на вживлений в нього Помічник. Але з нього теж не було жодної користі. Все що він зафіксував - це зміна локації з колоніальної на земну, проміжок часу між змінами був мінімальним. Але це була безперечно та ж особа, всі його біологічні показники збігались з тими що вже містились до цього в базі даних колоністів. Або ж це була його копія з його ж розумом, спогадами й всім іншим. Хтозна.

Вчені ламають голову й донині, як це взагалі можливо. Було висунуто безліч теорій. Найближчою до істини, як на мене, є та що Явище набагато далі просунулось у практичному застосуванні квантової телепортації. В той час як ми в цій області здатні лише передавати квантові стани на величезні відстані, створивши по суті надшвидку пошту, ця потвора, схоже, в буквальному сенсі, здатна телепортувати фізичні об'єкти. Можливо, таким же чином була переміщена планета де знаходилась Носферат. Так, чи інакше, ця подія нажахала всіх, тут стало зрозуміло, що ми маємо справу з чимось, що не просто створює мільйони милих бульбашок, а має набагато потужнішу силу, здатну безслідно прибирати планети й миттєво закидувати людей через пів галактики. До того ж всі трактували появу цього бідолахи саме на порозі Галактичної ради, як послання: ми знаємо хто ви, де ваше лігвище і ми не жартуємо.

На цьому Кварт Норрідж зупинився і почав пильно вдивлявся в очі Нубіса. Вигляд у нього був переляканий, він навіть не намагався це приховати.

- Розумію. Страшно. - вже спокійніше продовжував Норрідж. - Залишилася лише наша колонія. Вона відносно безпечна, поки що. Інколи прояви Явища спостерігаються і тут, але це відбувається вкрай рідко і не несе загрозливих форм. Були випадки коли всі голограми разом почали транслювати фіолетову бульбашку чи зображувати стародавній символ сузір'я близнюків. Але це відбувається вкрай рідко. Важко сказати чи це край можливостей Явища чи просто воно періодично нагадує нам про своє існування. Значно небезпечніше в інших, вже полишених колоніях, куди зрідка роблять дослідницькі вилазки наші розвідники. Так чи інакше, ми маємо розуміти що ми знаходимось на фронтирі. Ми є межа нашої цивілізації і наша мета зрозуміти наміри та прагнення Явища, в перспективі увійти в контакт і з'ясувати чи воно є загрозою для людства і чи можемо ми співіснувати з ним поруч. Поки ми дуже далекі від цього, але робота не зупиняється. Схоже, що ми з'ясували межу за яку людству не варто заходити. Далі нашої планети не зафіксовано жодного неординарного випадку, окрім сплячого колоніста на Землі, але схоже, що це була просто демонстрація можливостей, не більше. А встановлення межі - це вже не мало.

- Сер, я просто приголомшений всім тим що ви мені розповіли. Я звісно чув раніше різні байки про це місце. Але правда більш моторошна ніж всі ті побрехеньки. Тут небезпечно, але справа якою тут займаються є надважливою. Колоністи стоять на межі людства та чогось невідомого з глибин космосу. Це вартує поваги. І я хотів би стати частиною вашої команди, пане коменданте! - з юнацьким максималізмом промовив Нубіс.

- Добре, що ти розумієш в чому полягає наша місія. Наша колонія недаремно має таку горду назву, як Україна. Що символізує наший характер. До речі, ти знаєш звідки походить ця назва?

Обличчя Нубіса розплилось в посмішці. Звісно він знав. Він не даремно зубрив брошуру. І він гарно запам'ятав про що там йшлось. “Джордже, Грегоре дякую вам! Ви кращі у світі.” - подумав Нубіс. А вголос випалив:

- Знаю, пане коменданте! Ця назва походить від легендарної пташки, яка мала здатність перероджуватись спалюючи себе, а потім воскресати з власного попелу. А символ, який можна зустріти ледве не на кожному кроці в колоній - це символічне зображення її лапки. Він має нам нагадувати цю птаху, ніби промовляючи до нас - так я можу згоріти, але потім я повстану! - Нубіс майже процитував писанину з брошури.

Кварт Норрідж заціпенів. Він поглядом впився в Нубіса. В юнака по спині пішов холод, очевидно було, що він сказав повну нісенітницю. Здавалось Норрідж був на межі, щоб не почати душити Нубіса.

- Що?! - проревів комендант. - Тризуб це лапка пташки? А Україна це ця птаха? Хлопче, якщо там звідки ти прибув так жартують, то затям собі - тут це поганий жарт! Дуже поганий!

- Сер, я не розумію. В чому я помилився? Я прочитав це в брошурі.

- В якій в дідька брошурі?

- “Ми та Україна”.

- Де ти її дістав?

- Ем… В себе в кімнаті.

- Хлопче, не прикидайся ідіотом. Як вона там опинилась?

- Вона там вже була, сер! Можливо, хтось її там забув.

- Ну все хлопче, ти догрався! Хотів мене в дурні пошити? Думаєш я не знаю, що кімната ретельно прибирається перед заселенням нового колоніста, а всі речі які там є, крім зазначеного переліку для кімнат, мають бути утилізовані? І що кімната це особистий простір і в неї ніхто не може потрапити, окрім того, хто там проживає? Думаєш випадково вона відчиняється за допомогою Помічника? Нубісе, даю тобі останній шанс, звідки в тебе ця брошура?

Нубіс завагався, згадуючи слова Джорджа. Але зрозумів, що нові знайомі просто вирішили познущатись з нього. І він не в тій ситуації, щоб намагатись дурити коменданта. Він опустив очі й зізнався:

- Джордж та Грегор залишили її в моїй кімнаті.

- Хто це збіса такі?

- Працівники колонії, раніше були розвідниками, але тепер працюють у відділі забезпечення.

- Нубісе, я не можу сказати що досконало знаю всіх працівників колонії, але жодного Грегора чи Джорджа з відділу забезпечення я не знаю. - вже спокійніше мовив комендант. - Я не просто так провожу аудієнції, я маю знати кожного працівника в обличчя, а вони мене. Так вибудовується персональний зв'язок між всіма нами, між колоністами. Але чи варто тобі це пояснювати… Як вони виглядали?

- Обидва досить високі, близько 190 см зросту. Джордж брюнет, з сивиною на скронях. Грегор худий блондин з рудуватою борідкою. В них на спинах ще були маленькі рюкзаки, в інших колоністів я таких не бачив.

- Здається я знаю про кого мова… До мене доходили чутки, але то все були невинні забавки. Але це вже занадто. Підставляти новоприбулого, ще й таким чином. Насміхатись над назвою колонії, над історичною пам'яттю України, що пройшла до нас крізь тисячоліття! Це вони?

Кварт Норрідж різко протягнув ліву руку вперед, з його Помічника з'явилася голограма з зображеннями так званих Грегора та Джорджа.

- Так, це вони - підтвердив Нубіс.

- Честере, виклич до мене Куровскі та Мейхела. Нехай прибудуть негайно! - звернувся через Помічник Норрідж до свого секретаря. - А тобі я тим часом розкажу, що таке Україна насправді.

***

- В часи коли земляни ще не були здатні покинути рідної планети й не існувало єдиного загального правління, Земля поділялась на багато країн. Країни зазвичай формувались на основі своєї унікальної мови та культури. І була серед всіх цих держав така держава, як Україна. Сказати що її не таланило це нічого не сказати. В різні часи сусідні держави намагались загарбати її територію та підкорити її народ влаштовуючи криваві війни. Часом їм вдавалось захопити всю її землю або ж її частину. Але на цьому вони не зупинялись, намагаючись скорити українців - народ України, загарбники прагнули позбутися їх культурної ідентичності - забороняли навчання і видання їх рідною мовою, намагались замістити їх релігію на іншу, переселяли їх на інші території, доходило навіть до таких крайнощів як влаштування штучного голоду, щоб знищувати їх фізично. Але попри всі ці знущання, українці ніколи не забували хто вони й не бажали коритись. І раз за разом скидали своїх ворогів і відроджували свою державу - Україну.

А те що ти назвав пташиною ніжкою - це насправді тризуб, стародавній символ влади. Існує легенда, що в оригінальному зображенні тризуба зашифровані літери та в прочитанні мовою тогочасних українців означало слово - Воля.

Тож, Нубісе, Україна увійшла в історію як символ незламності, віри в себе та непокори ворогам, які б страшні вони б не були. Тепер розумієш чому саме так називається наша колонія?

- Тепер розумію. Вибачте мені, я не…

- Куровскі та Мейхел прибули! - пролунало сповіщення від секретаря.

- Нехай заходять. - відповів комендант.

Куровскі та Мейхел боязко увійшли до кабінету коменданта. Побачивши Нубіса їх переляк став більш очевидним.

- Як ся маєте, жартівники? - саркастично запитав Норрідж.

- Все добре сер, несемо службу, все як завжди. - невпевнено пробурмотів Мейхел, він же Джордж.

- Нагадайте мені, ви ж розвідники?

- Ні сер, ми не розвідники. - мляво мовив Мейхел.

- А хто ж ви?

- Прибиральники. - скрізь зуби процідив Грегор-Куровскі.

- А мали стати розвідниками. Але програлись в карти й вирішили обікрасти іншого новачка, щоб повернути борг. Тодішній комендант мав добре серце і пожалів вас. Не витурив під три чорти, а назначив вас прибиральниками в якості покарання.

- Це було дуже давно. - похмуро промимрив Куровскі.

- Так давно. До речі, Нубісе, ти дуже допоміг мені коли згадав про рюкзаки, вони є тільки в прибиральників, в них вони зберігають пропуски в різні відділи, де для них завжди є робота. Цих пропусків в нас достобіса, виходить цілий рюкзак пропусків. Я розумію, що ти новачок Нубісе, але ти міг би бути й уважнішим. Тебе мало насторожити, що два працівники колонії панькаються з тобою ледве не пів дня, в них же має бути робота! Звичайно в цих двох дурнів була робота, але вони вільні пташки, які ні від кого не залежать, прибирають де хочуть і коли хочуть, спокійно вештаються всюди і нікому немає діла до них. Єдине, що мені досі до кінця не зрозуміло, так це, де ви, бовдури, відшукали ту трикляту брошуру?

- Ми її ніде не знаходили. Ми самі її зробили! - дещо з викликом відповів Мейхел.

- Але яким чином?

- До наших обов'язків, поміж всього, входить й перероблення паперу. Тож папір в нас вже був. А потім на складах, ми випадково, натрапили на стару друкарську машину. І ідея з'явилася сама собою. - розповів Куровскі.

- Абсолютно ідіотська ідея, маю зазначити. Навіть не уявляю на що ви сподівались. Що ж, в мене також визріло декілька ідей. Нубісе, ти залишишся в колонії не дивлячись на свою дурість. А щоб набратись розуму підеш працювати помічником головного бібліотекаря, будеш виконувати все що він накаже. Після робочої зміни в тебе будуть факультативні заняття, так би мовити, хе-хе. Ти будеш складати коротку історію нашої колонії та держави України. Головний бібліотекар буде твоїм куратором. Коли закінчиш і бібліотекар затвердить твій опус, ми надрукуємо на тій друкувальній машині, що знайшли ці дурні, декілька сотень екземплярів і будемо видавати її кожному новоприбулому і кожен з них буде коротко переповідати особисто мені про що там йдеться. Приступаєш від завтра. Щодо вас. - звернувся він до прибиральників. - Ви мали стати розвідниками, і Нубісу представились колишніми розвідниками. Тож від долі не сховаєшся, від завтра назначаю вас у розвідку, там саме критично не вистачає людей, мало охочих, через високі ризики.

- Але сер! - вигукнув ошаленіло Куровскі. - Ми ж вже не ті юнаки що були раніше, наше здоров'я вже не таке міцне як колись!

- Зі здоров'ям у вас все добре, я вже переглянув висновки з вашого останнього медогляду. Єдине що… в мене є сумніви щодо ваших розумових здібностей… Ваші позивні: Пташка і Лапка. Самі розбирайтесь кому яке більше пасує. А тепер всі вільні. Нубіса не чіпати, дізнаюсь - віддам під трибунал.

Трійця мовчки поплелась до виходу. І лише Мейхел сумно пробурмотів собі під ніс:

- Розважились так розважились... Незабутня витівка…