Андроїд

Гарно написано. Добре виписані переживання героїв. Може, замало квантовості.

Перше, що хочеться сказати – в чому ідея твору? Тобто, яку цінність він несе? Якщо говорити про сприйняття суспільством "відмінних" від "звичайних" людей, то вона ні на йоту не розкрита. Тоді, можливо самоусвідомлення головного героя, що він така ж людина, як і інші? Я цього, на жаль, не побачив. В тексті дуже багато суперечливих моментів, які прямо кидаються в око. Можливо, мій коментар буде тотожним до інших, але так хочеться викласти і власне бачення:) Перше, що ми бачимо, матір, що народила сина. Це чудово і прекрасно. Але потім виявляється, що дитина з деформованим мозком, і саме чіп врятує дитину, матір погоджується. І тепер хочеться зауважити, що згадок про матір (і то, тільки побіжних) проскакували лише два рази. Про дитинство ніц не розповіли, про стосунки з матір'ю також, тобто ця лінія почата, але не розвинута. Далі нам розповідають, що це експериментальна операція, яка не факт, що може пройти успішно, але шанс виживання якийсь аж занадто високий. Тоді є інші діти-андроїди, в яких так само вчеплений чіп, чи як? І жодних натяків на те, що головний лікар/лікарня проводять якісь обстеження хлопця, вони ж бо повинні слідкувати за його станом, бачити перебіг адаптації, може, присутні якісь проблеми, цього не видно. Дуже обмежена термінологія в медичній сфері. Це, звісно, не прям що і мінус, але і хотілося б більше пояснень, багатий простір Інтернету дає можливість багато чого дізнатися ;) Дивним виглядає несприйняття біомодифіковану людину у суспільстві. Типу, чому саме так, якщо в тексті прямо написано, що в них ера технології? Тоді і інших таких модифікованих людей не існує? Таке впринципі бути не може, адже навіть зараз, в нашому світі, стільки людей з біологічно-технологічними модифікаціями. І так, гейтерів вистачає, але щоб кожна людина "фукала" в обличчя, говорячи, що ти мутант? І з цього випливає інше питання: яку зовнішність має Андрій? Бо таке відчуття, що він увесь покритий металом, а очі світяться червоними вогниками. Але саме мені він уявляється як звичайна людина з зовнішнього вигляду, в нього ж лише чіп вживили. Потім побачив фразу, яку ввела мене в ступор. "Після складених екзаменів, студенти почали сприймати хлопця як рівного собі" – тобто, це через що вони змінили думку? Ну склав він успішно екзамен, шо далі? І професор, ярий поборник цих-тих технологій, тепер позитивно відгукується про хлопця. Чому, як саме, через що? Лінія "сприйняття" теж не розкрита. Ну і кінцівка. Жінка з пістолем увійшла в університет. Охорони не існує, металошукача не існує, камер відеоспостереження не існує, як можна зрозуміти. Та і самий сюжетний поворот виглядає так, наче просто захотілось запихнути, "шоб було". Потім розказують про суїцид хлопця (не кажу, що це не реально, але саме тут воно якось вкинуто за так), і тому жінка почала мститися. Дуже сумбурно те описано, що я не зрозумів, що і кого вбили. Відкритих кінцівок я особисто не люблю, але то таке. Ну можна побачити, що мені точно не сподобалось, бо багато чого незрозумілого. Нехай мій коментар стане мотивацією розвиватись, успіхів у письменницьких звершень!😌

Твір чудовий і цікавий. Автор розказує про долю дитини з особливими потребами, яку змогли слціалізувати за допомогою технологій. Задумка крутезна і має цікавий та тривожний сюжет. Але як на мене провисає в кількох моментах. По перше початок, коли текстом просто тиснуть на жалість. Цікавим моментом початку ж те те, що інформація щодо модифікації хлопчика-нарівстроти є медичною таємницею. Однак в другій частині твору про його модифікацію знають усі кому не лінь. А відтак мені не вистачило пояснення на якій підставі про чіп у голові Андрія знав кожен зустрічний? Також в деяких реченнях він згадує про батьків, але на початку твору чітко зазначено що батько загинув.і Про відчима інформації нема. Загалом твір чудовий. Чітко демонструє різні категорії людей і різні рівні терпимості та нетерпимості щодо інакшості пересічних людей. Цікава деталь. Андрій ніколи не був андроїдом. Він людина з відновленими функціями мозку за допомогою інпланованої мікродеталі. Це рівноцінно з слуховими апаратами, рухомими імплантами, окулярами та гаджетами, які ми вже давно не випускаємо з рук. Тому реакція суспільства на модифікацію хлопця, якому лиш відновили функції головного мозку вищого порядку - дивна. Я б дозволила таку операцію над своєю дитиною цілком свідомо, якби це дало гарантію щодо його соціалізації. Щодо убивства скоєного божевільною жінкою та її сина - важко уявити щоб адекватна та здорова людина убила себе через провал екзамена. Неврівноважена сімейка. Ну і хочу окремо відмітити слова, які кинув професор тій мадам, коли говорив саме за відповідальність. Жахливо і сильно водночас. Потужно.

Твір чудовий і цікавий. Автор розказує про долю дитини з особливими потребами, яку змогли слціалізувати за допомогою технологій. Задумка крутезна і має цікавий та тривожний сюжет. Але як на мене провисає в кількох моментах. По перше початок, коли текстом просто тиснуть на жалість. Цікавим моментом початку ж те те, що інформація щодо модифікації хлопчика-нарівстроти є медичною таємницею. Однак в другій частині твору про його модифікацію знають усі кому не лінь. А відтак мені не вистачило пояснення на якій підставі про чіп у голові Андрія знав кожен зустрічний? Також в деяких реченнях він згадує про батьків, але на початку твору чітко зазначено що батько загинув.і Про відчима інформації нема. Загалом твір чудовий. Чітко демонструє різні категорії людей і різні рівні терпимості та нетерпимості щодо інакшості пересічних людей. Цікава деталь. Андрій ніколи не був андроїдом. Він людина з відновленими функціями мозку за допомогою інпланованої мікродеталі. Це рівноцінно з слуховими апаратами, рухомими імплантами, окулярами та гаджетами, які ми вже давно не випускаємо з рук. Тому реакція суспільства на модифікацію хлопця, якому лиш відновили функції головного мозку вищого порядку - дивна. Я б дозволила таку операцію над своєю дитиною цілком свідомо, якби це дало гарантію щодо його соціалізації. Щодо убивства скоєного божевільною жінкою та її сина - важко уявити щоб адекватна та здорова людина убила себе через провал екзамена. Неврівноважена сімейка. Ну і хочу окремо відмітити слова, які кинув професор тій мадам, коли говорив саме за відповідальність. Жахливо і сильно водночас. Потужно