Сказати неможна промовчати

[ сказати неможна промовчати ]

На вулиці світило тепле сонечко. Це були перші, настільки, теплі дні, коли можна було прийти на роботу вже в зовсім легкій одежі. Я обрала легенький комбінезон та побігла на роботу.

Біля вуличного апарату з кавою поряд із входом в приміщення офісу, вже збиралися колеги. Я підійшла поближче та привіталась з усіма. Всі були в дуже гарному настрою. Тепле травневе сонечко підняло його всім.

Ми стояли пили каву та говорили про вихідні, розказуючи, хто як їх провів. Зібралися вже всім, окрім одніє колеги, яка щойно з’явилася на горизонті. Вона була одягнута в світло-зелену трикотажну сукню, яка обтягувала її фігуру. Вона вела себе якось невпевнено, прикривала руками свій живіт. Я придивилась краще і зрозуміла. Колега дуже сильно набрала вагу і плаття обтягувало її так сильно, що була видна кожна складка на животі та боках.

- Всім привіт! - Веселим, але трохи напруженим голосом привіталась колега, яка щойно підійшла. - Дивлюсь, сонечко всіх трохи роздягнуло?

Всі засміялися і погодилися з нею. Колеги мовчали, тому я мала взяти це на себе і сказати їй:

- О так, сьогоднішній одяг показав хто що їв цієї зими. - Почала максимально тактовно, на мою думку, я, намагаючись почати з жарту. - Ти так вагу набрала за цю зиму, тобі б краще було одягти плаття оверсайз, а то це плаття підкреслює всі твої зайві кілограми.

- Вона хворіє ж і приймає ліки, які дали гормональний збій. - Почула я крізь сміх колег від когось з них.

Я повернулась до колеги в світло-зеленому платті, щоб вибачитися і побачила, як її очі починають заповнюватися сльозами, а тримячими руками вона почала прикривати живіт ще більше.

- Вибач, не знала, але щодо плаття - це правда. - Почала я. - Я ж не зі зла, я навпаки хочу як краще для тебе.

- Знаєш що? - Переходячи на підвищений голос почала колега в світло-зеленому платті. - Щоб кожного разу, коли ти надумаєш таким чином комусь допомогти, коли тебе про це не просили, у тебе пропадав голос!

Колеги замовкли і тихенько спостерігали за нами. Я була дуже зла на слова колеги. Таке сказати - це занадто, тим паче я не бажала їй зла чи якось поглузувати з неї, а вона таке сказала. Я намагалась ретельно підібрати слова, щоб не доводити далі її до істерики, але й пояснити їй, що та не права було необхідно:

- Послухай мене…

- Я все скзала і продовжувати з тобою розмову не планую. - Перебила мене колега. - Ти перегнула палку. Розмова закінчена. Нам час йти працювати.

Вона швидко пройшла повз мене і зайшла у двері, а всі колеги тихенько, опустивши очі, пішли за нею в офіс.

День був якоимось напруженим, хоча всі колеги наче швидко і забули за ранковий інцидент, а я так просто відпустити цю ситуацію не могла. Тому вирішила після роботи провести тихий вечір вдома за переглядом відео, розслабитися та відволіктися.

Зробивши всі справи вдома, я відкрила Тік-Ток і почала гортати відео. В основному це були якісь смішні відео, які дуже піднімали настрій. В одному з відео, де дівчина розказувала як вона займалась благодійністю десь в Індії, допомогала не захищеним верствам населення, вона сказала «на протязі», хоча правильно «протягом». Я не витримала і вирішила написати їй про це в коментарях:

«Ви зробили дуже гарну справу, але є одне але, Ви сказали «на протязі», хоча правильно «протягом» Це так - на майбутнє.»

В цю ж мить я відчула якесь полегшення, але одразу ж відчула дивне першіння десь в горлі і захотілося кашляти.

- Я захворіла чи що? - Звернулась я до свого рудого кота і помітила, що голос почав наче трохи хрипіти.

Я вирішила одразу заварити собі чаю з трав, щоб не захворіти вже точно. Ось так в перші теплі дні я десь застудила горло. Але нічого, вип’ю гарячого чаю і завтра буду знову в строю.

Останні робочі дні перед вихідними голос так і хрипів. Нічого не допомогало. Я вже і ліків накупила, і до лікаря на понеділок записалася. Лишається тільки чекати прийому та пити те, що маю.

На вихідних ми домовилися з подругою сходити на каву і прогулятися парком. Тому я зможу трішки відволіктися від своєї проблеми з голосом.

Сонце сідало вже набагато пізніше. Квітучі дерева пахли. У повітрі стояв запах весни. Жуки літали біля дерев, а їх гудіння зовсім не дратувало, а тільки піднімало настрій від наближення літа. Одяг вже був зовсім легенький. Увесь парк був просто заповнений людьми. Всі гуляли та відпочивали. Дуже багато фаст-фудів різних відкрилося. Атмосфера була неймовірною.

Подруга підійшла до мене ззаду налякавши мене.

- Привіт, красуня! - Привіталась подруга. - Не лякайся, сьогодні я тобі нічого робити не буду!

Ми розсміялися та радісно обійнялися.

- Привіт! Як я рада тебе бачити! - Хриплячим голосом відповіла їй я.

- Ого! Подругою, а що це за голос курця зі стажем тридцять років?

- Взагалі-то, це не смішно. - Зробила я вигляд, що образилась. - Не знаю навіть, що сталося. Декілька днів назад різко почав хрипнути голос і нічого не допомогає. До лікаря записалась, але вільне віконце тільки у понеділок. Але ти краще розкажи, що там у тебе сталося.

Ми взяли по каві та пішли сіли на лавку біля невеличкого озера.

- Коротше, я тобі зараз розкажу про свого хлопця і нашу з ним ситуацію, тільки так, я не хочу порад чи щоб мене жаліли, я просто хочу виговоритися та проговорити свою проблему в голос, втомилася вже тримати все в собі, це давить із середини. - Почала розмову подруга.

- Та без проблем. Як тобі буде зручне. - З розумінням відповіла їй я. Дійсно, бувають моменти, коли хочется просто виговоритися і нічого більшого. Тримати все в собі дуже заважає вільно жити. Тому, я її розумію.

- Він став холодним. Зранку, коли я ще сплю, він їде не роботу. Увесь день працює і приїзжає додому десь близько десяти вечора. Вдома він їсть, сидить в телефоні і лягає спати. І так, я розумію, що він хоче для нас кращого життя, хоче здійснити всі мрії. Але…ну камон, ми стали просто сусідами. Він цілує мене, коли я сплю перед роботою і цілує, якщо не засне, в щоку перед сном. На цьому абсолютно все! Я не пам’ятаю, коли він обіймав мене, коли у нас був секс востаннє, коли ми ходили на побачення. А як тільки я намагаюсь спокійно поговорити про це і знайти компроміс, наприклад, кожного вечора пів години ми просто спілкуємося, обіймаємося, коротше, проводимо час тільки разом, він починає бубоніти, що я знову йому мізки роблю. - Вона зробила паузу і видихнула. - Я розумію все, він втомлюється, у нього нема сил, розумію, що все це тимчасово, поки ми не купимо свою власну квартиру, але мені теж вже важко. Ну якось так. Фух, навіть легше стало, дякую, що вислухала.

Я мовчки подивилась на неї і не змогла промовчати, бо тут була явна проблема:

- Це круто, що ти розумієш, що він відчуває і як йому важко. Моя порада, відчипись від чоловіка. Гарний хлопець тобі попався, а ти своїми цими бажаннями мі-мі-мішності втратиш його. Займись чимось і щастя вам буде… - Я відчула, як голос став пропадати і почала майже шепотіти. - Що с голосом?

- По-перше, я просила без порад, так що закриваємо тему. А по-друге, так, що у тебе з голосом? - Занервувала подруга. - Може тебе боженька якийсь карає за твій довгий язик?

Подруга посміялась зі свого жарту, і так, це було влучно та смішно, але мене дійсно почала турбувати проблема із моїм голосом.

- Я сама в шоці. - Я реально почала майже шепотіти, я наче втрачаю голос. Ну зараз нема що гадати, треба чекати понеділка і сходити до лікаря.

- Ну дивись, якщо що, у мене є карти таро з собою, можу розкинути тобі їх на твій голос.

Ми розсміялися і продовжили нашу бесіду біля озера.

Після прогулянки, я прийшла додому в гарному настрою, хоч і голос турбував мене, але мені вдалося відволіктися від цього разом з подругою.

Наступного дня я влаштувала собі день домашніх клопот. Зробила генеральне прибирання, приготувала їжі на декілька днів, попрала одяг та пішла в магазин за їжею та взяти якісь цікаві речі для декору дома.

Я не змогла стриматися перед гарними свічками, аромадифузором, жовтою качечкою для ванни та свіжими квітами. Тому з цим усім і ще деякими дрібницями, я вже стояла щаслива на касі в черзі. Попереду мене було всього дві людини. Це мене радувало, бо я дуже не люблю черги, тим паче, що першу жінку вже закінчували обслуговувати. Жінка, яка була переді мною, мені дуже не сподобалась. Вона вже двічі штовхнула мене кошиком і навіть не помітила цього і весь час пліткувала з кимось по телефону і робила це іноді дуже голосно.

Підійшла її черга. Касирка пробила всі товари по касі. Жінка сказала, що буде оплачувати карткою, тому касирка назвала тій суму до сплати і підсунула поближче до неї термінал. Жінка взяла свії покупки і одразу після характерного звуку оплати по терміналу прибрала телефон від вуха і спокійно запитала касирку:

- Якось сума вийшла більше, можна подивитися чек?

Касирка вічливо дала їй чек і ми всі стали чекати, поки ця жіночка дістане окуляри з сумочки і вивче чек. На диво, не пройшло і декількох секунд, як жінка твердо заявила:

- Ви пробили мені кошачий корм двічі, а у мене одна упаковка. Зробіть, будь ласка, відміну товару та повернення коштів.

Я не стрималась і закотила очі видохнувши. Касирка покликала адміністраторку і черга стала в очікувані рятівниці. В залі повисла тиша, тільки голос з колонок розказув про якусь нову акцію в магазині.

Адміністраторка прийшла швидко, вислухала ситуацію від касирки, у якої вже очі були наповнені сльозами, та почала робити свої дії за касою заспокоюючи свою колегу, яка виявилася новенькою. Всі з розумінням чекали, тому я вирішила взяти цю місію на себе та сказати:

- Знаєте, жіночка, - Майже шепотівши почала я. - Як би Ви так голосно не розмовляли б по телефону, то не відволікли би касирку, вона не зробила би помилку і ми зараз би не застрягли всі тут у черзі. Тому наступного разу, будь ласка, - на цих словах я зробила акцент. -  Залишайте свою розмову поза чергою.

Жінка повільно повернулась до мене з абсолютно спокійним обличчям.

- Вибачаюсь, Ви це мені? - Її голос був спокійним, вона наче не почула, що я їй кажу і мене це роздратувало ще більше, що, думаю, було видно по моєму обличчю.

- Так, Вам! - Я намагалась сказати це голосно та твердо, але з моїм голосом навряд це вийшло.

- Дорогі клієнти, будь ласка, не сваріться. - Звернулась до нас адміністраторка. - Ось, тримайте Ваші гроші і вибачте за нашу помилку та затримку.

- Дякую, нічого страшного, буває, все розумію. - З легкою посмішкою на обличчі жінка відповіла робітникам магазину та пішла в сторону виходу. - А Ви послухайте людей та не сваріться.

Мене це вивело із себе. Буде мені якась жінка з зайовою вагою та одягом з базару розказувати, що мені робити, а що ні. Я відкрила рот, щоб крикнути їй це у слід, але я не змогла. Я ледь чутно пошепки сказала це собі під ніс. Я ось це вже мене лякає. Що відбувається з голосом та куди він пропадає?

Я швиденько розплатилась за свої покупки та побігла до дому з нетерпінням, чекаючи завтрашнього візиту до лікаря. Говорити я сьогодні не з ким не могла, тільки спілкувалась через смс-повідомлення в месенджерах.

Наступного дня, вже з самого ранку я була в лікарні. Лікарка одразу приступила до оголяду. Мовчки роздивлялась мене, слухала, заглядала у рота. Потім сіла та виписала мені направлення на різні аналізи та обстеження. Добре, що це була приватна лікарня і тут все можна було зробити за день. Тому я швиденько побігла по різним кабінетам в надії, що мені скажуть, що зі мною і зможуть допомогти.

Після закінчення обстеження та випитого чаю в кафе навпроти лікарні, я сиділа в холі та чекала, коли лікарка мене покличе до кабінету.

Білі дерев’яні двері відчинилися та лагідним голосом лікарка покликала мене. Я поспішила в кабінет, щоб дізнатися результати обстеження. Мене запросили присісти у крісло.

- Ви під кондиціонером не сиділи на днях? - Почала розмову лікарка і я негативно похитала головою. - Добре. Одже, що ми бачимо з аналізів. Аналізи показують, що Ви здорові і у Вас все добре. - Пауза повисла в кабінеті і я подивилась з питання на обличчі на лікарку. - Давайте так, зараз Вам необхідно зменшити навантаження на голос. Простими словами - більше мовчати. Далі. Прибираємо з Вашого щоденного раціону каву, алкоголь, цигарки та все, що може подразнювати голосові зв‘язки. Також більше теплого чаю. Я Вам випишу один чай, можна купити його в аптеці, він на травах і, до речі, дуже смачний. Пити його необхідно 10 днів. Я Вам даю лікарняний на цей час, стреси та перенавантаження теж варто прибрати із Вашого життя поки остаточна причина не відома, якщо через тиждень не пройде - приходьте одразу до мене, будемо робити більш ширше обстеження.

Я вийшла із лікарні засмучена. Я очікувала, якогось конкретного результату, а мені не сильно і допомогли. Ну хоч знаю тепер, що я здорова.

Я подзвонила на роботу повідомити про лікарняний та пішла проводити час вдома.

Вдома, я і не помітила, як пролетіло дві години за спілкуванням з подругою. Зараз, вона мене дуже підтримує.

Я відкрила інстаграм і почала гортати стрічку та сторіз поки не натрапила на сторіз сестри. Вона зараз живе з чоловіком в Ірландії, він працює у сфері IT, а вона сидить вдома і нічого не робить. Тільки виставляє сторіз з ресторанів, подорожей, магазинів. Дітей у них досі нема, а їм вже за тридцять років!

І ось перед очима була сторіз з їх з чоловіком спільної подорожі по Ірландії. На фото вона була дуже щасливою та відпочившою, а ось чоловік був явно дуже втомленим. Наскільки я знаю, він працює іноді навіть без вихідних, щоб закривати їх потреби. Тому я не змогла стриматися і вирішила написати їй. Хто як не сестра скаже правду.

«Привіт, сестро. Бачу ви зараз на відпочинку. Дуже рада за вас. Як в тебе справи? Роботу вже знайшла?»

Відповідь прийшла дуже швидко:

«Привіт! Дякуємо. У нас все добре! Ні і не шукала.»

Я була і в повному шоці. Бідний її чоловік. Тому я продовжила те, заради чого я і написала.

«Як це не шукала? Ви вже там більше року живете, і житло є і машини є. Вже час шукати. Подивись на свого чоловіка. Він же зовсім втомлений. Тобі не шкода його?»

Я бачила, як сестра набирає повідомлення та стирає, раз за разом. Звичайно, намагається знайти виправдання собі.

«Я вдячна тобі за турботу, але нас в нашій сім’ї все влаштовує. Нам вистачає грошей на двох та гарне життя. Чоловік дає мені можливість розвивати те, що я люблю і з радістю дає мені на це час та можливості. Тому поки йти поацювати кудись я не планую. Тим паче, сама розумієш, тут я можу йти працювати або на ферму, або на завод, або продавцем. А ні я, не мій чоловік цього не хочемо.»

Мене просто вивела із себе така відповідь.

«І як ти хочеш заробляти гроші? Писавши свої віршики? Думаєш це комусь треба? Таких як ти мільйон та маленький віз. Краще знайшла б нормальну роботу, як у мене наприклад і як у всіх нормальних людей!»

«Ти щаслива від свого життя? Тебе все влаштовує у своєму житті?»

«А це тут до чого?» - Не зрозуміла я.

«Ось, будь ласка, і займайся своїм життям та своєю сім’єю. А ми самі розберемося.»

«Тобі не соромно? Ще скажи, що я заздрю тобі просто!»

«Ні, не соромно. Ти вже сама це сказала. Мені час йти на екскурсію до замку. Гарного вечора.»

Злість мене просто розпирала із середини. Як їй не соромно так говорити зі мною? Заздрю… Та що вона собі придумала? Було б чому заздрити. Бути утриманкою такий собі вибір.

Я вирішила поділитися зі своєю подругою цією розмовою з сестрою. Відкрила чат з нею, натиснула на мікрофон, щоб записати голосове повідомлення, але голос пропав зовсім… Я не змогла сказати ані слова.

Я терміново написала про це подрузі. Вона почала розпитувати, що я робила перед цим. Я все розповіла, розказала всі ситуації, коли я втрачала голос. Подруга якийсь час не відповідала і потім написала:

«Пам‘ятаєш, ти казала, що після слов про зайву вагу твоїй колезі, вона проговорила щоб ти голос втрачала щоразу, коли будеш робити щось подібне? Дивись, ти мені тоді дала пораду про яку я не просила і одразу втратила голос. Зараз схожа ситуація із сестрою. Не схоже це на збіг обставин.»

Я задумалась. Я жорсткий скептик і не вірю в подібне. Але в такі моменти починаєш вірити у що завгодно.

«Вперше, коли я відчула, що з голосом щось не так, було після того, як я написала коментар під відео незнайомій волонтерці виправивши її. Невже це правда?»

Я задумалась і, здається, почала вірити в це. І ось що мені робити в такій ситуації?

«Ти знаєш де вона живе?» - Спитала мене подруга.

«Ні, але можу спитати у колеги. А що?»

«Питай адресу, я сідаю в авто і їду за тобою, потім одразу до неї вияснити що до чого!»

Мені ця ідея не дуже подобалась, але варіантів більше не було. Тому я написала колезі, щоб дізнатися адресу і почала збиратися.

До будинку колеги ми добралися дуже швидко, вона живе в сусідньому кварталі. А ось тепер буде найважче: наважитися та постукати у двері. Якось соромно. Чи не буду я виглядати якоюсь дивною? Але дарма я переживала за це, за мене це зробила подруга, яка була поряд для підтримки.

Двері відкрилися майже одразу. Перед нами стояла моя колега в домашньому халаті.

- Не очікувала, що так швидко ти прийдеш до мене. - Почала говорити з нами вона. - Це твоя подруга? Ну заходьте.

Я і так не могла говорити, а після цих слів, здається, втратила дар мовлення. Вона наче чекала на мене. Ми зайшли в коридор, роззулися і вона нас запросила у кімнату. Ми сіли на диван, а колега налила нам чаю, поставила його на маленький столик поряд з нами та сіла на диван також.

- Ну розказуйте. Чого прийшли до мене?

- А то ти сама не знаєш чого! - Агресивно почала моя подруга. - Це твої прокльони забрали голос у моєї подруги! Поверни його негайно!

Колега почала тихенько сміятися.

- Одже слухайте мене уважно. Голос пропадає у тебе не із-за мене. Ти сама у цьому винна. Я тобі казала, що кожного разу, коли ти будеш лізти зі своїми порадами туди, куди не просили, ти будеш втрачати голос. Ти не припинила і так нічого не зрозуміла.

- Так поверни його назад! Ми ж розібралися в чому справа! - Подруга вже ледь не переходила на крик, а ось колега була спокійна.

- Я не можу його повернути. Це все в її руках. Якщо голос тільки втрачається і не повертається, одже вона так і не зрозуміла, що вона робить не так і ніяких висновків не зробила. Як тільки зрозуміє та змінить щось в своїй поведінці, голос сам повернеться. Більше я вам нічим допомогти не можу.

- Так, у неї є проблема з язиком. Я не спорю. - Я злобно подивилась на свою подругу, яка вже почала говорити більш спокійніше. - Але що ти маєш на увазі під словами «має зрозуміти та змінити»?

- Все просто. Вона має зрозуміти, що у людей є особисті кордони і не варто давати свої поради тоді, коли про це не просять. - Я з нерозумінням подивилась не свою колегу. - Дивись, твоя подруга тобі розказує якусь історію, яка з нею трапилась. Далі варто запитати, яка допомога від тебе необхідна чи спитати потрібна твоя порада чи ні. Все просто. А якщо людина не питає у тебе про це, то залиш цю пораду при собі, вона цінна тільки тобі і працює тільки в твоєму житті. А краще одразу говорити: я тобі дещо розкажу, мені треба чи не треба порада. Зрозуміло?

Я була в повному шоці. Чому я маю мовчати, якщо людина робить щось не так? Бо вона не просила? Так хто наважиться попросити. Люди ніколи не просять самостійно казати їм правду. Мої думки перебив голос подруги.

- А це влучна ідея. - Спокійно сказала вона і звернулась до мене: - А це дійсно гарна порада. Бо ти часто перебільшуєш і пхаєш свій гарний носик туди, куди не просили. І не треба на мене ображатися. Я знаю, що тобі буде важко, але може, якщо так, то краще звернутися до психолога? Вона зможе тобі допомогти з цим. Але тільки, якщо ти сама цього хочеш! Ніхто не наполягає.

Мені ця розмова більше не подобалась. Тут мені теж не допомогли, а тільки зіпсували життя. Тому я написала повідомлення на телефоні, що я йду додому, показала дівчатам, встала та пішла з квартири колеги.

Подруга наздогнала мене вже біля машини, побачила моє обличчя, яке говорило про небажання продовжувати розмову, і тому всю дорогу до дому ми просто мовчали.

Вже вдома я просто ввімкнула музику та лежала зі своїм рудим котиком у ліжку дивлячись на стіну. Мені не хотілося нічого. Я просто знову хочу говорити. І я зовсім не розумію за що це все мені. Я ж нікому зла не бажала. І що тепер з цим робити я навіть не уявляла.

Мої думки перебило повідомлення на телефоні. Це було смс від подруги.

«Я знайшла цікаве відео від психолога, де він розповідає, чому люди можуть постійно давати непрохані поради, порушувати особисті кордони інших і що з цим робити. Подивись, як буде настрій. Якщо треба якась допомога, одразу пиши! Я поряд!».

Серйозно? Вона вирішила мене добити? Не буду нічого дивитися, а просто лягу спати, щоб цей день скоріше закінчився.

На ранок ситуація з моїм голосом абсолютно не змінилася, я все ще не могла говорити. Я сіла снідати за стіл на кухні і почала шукати якесь відео, щоб включити фоном поки я їм. Цікавого нічого не попадалося мені на очі, окрім того відео, яким поділилась зі мною вчора подруга. Я посиділа, подивилась на нього десь з хвилину і вирішили ввімкнути. Нехай розказує щось на фоні, поки я снідаю, може це дійсно зможе допомогти. Я вже готова вірити у все що завгодно, тільки би знову говорити.

На моє здивування, відео виявилося цікавим. Психолог розказував про різні причини, чому люди можуть постійно порушувати особисті кордони інших та як з цим можна спробувати впоратися самотужки. Я вирішила, як прийде нагода, обов’язково спробую це на практиці. Тому поснідавши, я пішла назад у ліжко, не маючи настрою щось робити, і почала гортати стрічку в Threads. Нічого цікавого не попадалося на очі, аж поки я не побачила допис дівчини, яка викладала своє фото в купальнику десь на сонячному пляжі з підписом «А як проходить ваш понеділок?».

Мене це так обурило. Вона наче насміхається з тих, хто не може собі таке дозволити і ще й таке оголене фото. Для чого воно?

Я відкрила коментарі, почала писати, як неочікувано для мене, вирішила зупинитися і спробувати пораду психолога з відео.

Я задала собі запитання:

«Чому вона мене чіпляє?»

Сіла, подумала. Знайти відповідь швидко було складно, тому я уявила, що це не про мене, а про іншу людину, ніби погляд зі сторони. Бо для чого викладати майже оголене тіло? Чи ні? Ні… Я заздрю їй, що вона відпочіває десь, а я не можу собі це дозволити. А ще мене злить, що вона має гарне тіло і може дозволити собі викладати таке фото, а я ні. Може почати ходити в зал чи хоча б вдома займатися?

- Рудий, у мене здається вийшло! Не все втрачено! - Я зробила паузу від шоку. - Я можу говорити!

Хоч я і можу лише шепотіти, але це вже результат! Невже це працює?

Я взяла телефон і швидко набрала номер подруги. Вона відминила дзвінок і прислала смс:

«Чому не пишеш?»

Я набрала її знову і в цей раз вона взяла слухавку.

- Це спрацювало! - Радісно шепотіла в слухавку я. - Ти була права!

- Правда? - Я почула щасливий крик подруги. - І що допомогло?

- Я спробувала аналізувати, чому мене це чіпляє, коротше, почала робити аналіз. Це звичайно важко, але здається у мене вийшло!

- Я так рада за тебе, подруго! Давай, якщо тобі буде важко провести цей аналіз самостійно, ти будеш писати мені і будемо пробувати разом шукати причину?

- Обов’язково! Дякую тобі! Знаєш що ще? - Тихо продовжила я. - Коли ти мені відправила те відео вчора, мене це розізлило і так не приємно стало.

- Розумієш чому?

- Так… Я не просила тебе про це, не хотіла цього, не хотіла навіть нагадувати собі про цю проблему зайвий раз, а ти взяла і прислала знаючи про це…

- І який висновок ти зробила з цього? - Подруга задала це питання таким лагідним голосом.

- Що іншим людям теж не приємно, коли я лізу зі своїми порадами про які не просили…

- Я так пишаюся тобою, люба!

Ця ситуація допомогла мені зрозуміти багато чого. Вже через тиждень мій голос повернувся до мене. Навкруги мене стало більше приємних людей. А я стала більш тактовною та більше не лізла зі своїми непроханими порадами до людей. І знаєте що? Мені аж легше стало жити, а життя в цілому стало щасливішим.

Кінець.

Авторка: Ангеліна Александренко

Редакторка: Жанна Александренко

Ілюстрація: штучний інтелект