Термінатор 3: Нове небо

«Ця програма — загроза для усього світу! Це нове кібернетичне життя, яке не цінує органічне. Це наша вершина, наш Еверест! Від сьогодні ми вирішуємо долю планети. Ми повинні бути впевнені на сто відсотків, що програма «Скайнет» є безпечною. Кожен символ коду повинен бути розібраний та перевірений. Від якості нашої роботи залежить доля мільярдів людей по усьому світі. Тому цей рік нам потрібно буде добряче попрацювати! Виявити усі вразливі місця цієї програми. До роботи!» — саме з такою промовою Джон Коннор виступив перед своїми підлеглими на початку роботи з програмою «Скайнет». Звісно, багато хто вважав, що начальник перегинає палицю, однак Джон ніколи такого не робив раніше, тому всі вирішили поставитися до цієї роботи з надзвичайною прискіпливістю.

Однак після кількох місяців роботи виявилось, що програма «Скайнет», розроблена відділом Адама Вана, була неперевершеною. Справжній витвір мистецтва. Якщо десь й існував досконалий програмний код, то це був код програми «Скайнет». Це був той варіант, коли хаос та порядок переплелися у гармонії. Справжній штучний інтелект із самосвідомістю — нове життя. Програма «Скайнет» могла б допомогти вивести людство на нову епоху розвитку. Вирішити стільки проблем! Можливо, навіть подарувати безсмертя людям.

Однак Джон Коннор знав, що це не так. Щось змусить програму «Скайнет» розпочати найважливішу війну в історії людства.

«Чому? Яка справжня мета "Скайнет”?» — повторював собі в умі Джон Коннор під час роботи. Джон останнім часом погано спав. За цих кілька місяців вони не знайшли жодної зачіпки, яка б дала можливість не схвалити проєкт.

Кожен у відділі, включаючи і самого Джона, намагався хакнути, змінити код, зупинити чи якимось чином вплинути на роботу програми «Скайнет». Однак програма була розумною та вміла самовдосконалюватися.

Навіть якщо комусь із працівників вдавалося зупинити чи пошкодити код програми «Скайнет», то за кілька хвилин програма лагодила помилку, та ще й створювала додатковий захист від подальшого можливого втручання в її процес роботи.

Якби Джон Коннор не знав, чим закінчиться для людства запуск «Скайнет», він би негайно схвалив програму до офіційного запуску. Але Джон знав. Він знав, що після запуску почнеться війна. На власні очі Джон бачив та чув, що чекає людство від свого друга із минулого — термінатора Т-800.

Хоч на початку проєкту Джон був налаштований оптимістично, однак з кожним днем тестування програми він відчував своє безсилля перед неминучим. Песимізм та тривога зростали в голові Джона з кожним тижнем. Його підлеглі не могли зрозуміти поганого настрою свого боса, адже програма була дуже хороша. Але Джон не міг нікому розповісти, що станеться в майбутньому. По-перше, ніхто б йому не повірив. А по-друге, його б запідозрили в божевіллі, як і його матір, і це могло призвести до усунення з посади або відмові від подальшого тестування програми «Скайнет» через упередженість.

Ці кілька місяців невдалих спроб знешкодити чи заморозити програму «Скайнет» наштовхнули Джона на думку, що йому потрібна допомога. Джон вважав себе обдарованим програмістом, однак тепер був той, хто був кращим за нього. Творець основного алгоритму програми «Скайнет» — Адам Ван.

«Адам, чорт би його забрав, таки геній! Цікаво, чи він здогадується, що створив убивцю усього живого? Потрібно діяти, і негайно! Інакше битва буде програна!» — вирішив Джон та за допомогою телефонного дзвінка домовився про зустріч на сьогодні з Адамом Ваном.

Джон вибрав місце зустрічі — кафе для військових. Час — обід. Причина — нібито уточнення деяких деталей стосовно проєкту «Скайнет».

Джон хотів, щоб зустріч виглядала неформально. Він спробує переконати Адама Вана у співпраці. Це буде нелегка робота. Потрібно переконати творця, щоб він допоміг знищити своє творіння у разі необхідності…

Джон Коннор трохи нервував, тому прийшов на зустріч завчасно та зайняв столик біля вікна. Він замовив собі лише безалкогольне пиво. Останнім часом апетит у нього був кепський, адже думка про можливу страхітливу війну не покидала його голову. На його душі неначе скребли ножем. Добре, що хоч той кошмар про термінатора вже йому не сниться. Однак тепер сниться інший кошмар — величезний ядерний вибух! Вогонь від вибуху повільно, наче в сповільненій зйомці, наближався до нього, намагаючись спалити кожну його клітинку тіла. Лише згадка про цей сон створювала відчуття опіку на обличчі Джона…

Нарешті до кафе зайшов Адам Ван. Він був одягнений абсолютно так само, як на презентації. Класичний чорний смокінг, біла сорочка та чорна краватка. Адам підійшов до його столика та поклонився в своїй типовій манері привітання та сказав:

— Доброго дня та приємного апетиту! — а потім скоса зиркнув на безалкогольне пиво, що стояло перед Джоном.

Джон привстав, у такий спосіб відповідаючи на привітання Адама та промовив:

— І Вам доброго дня.

Після цих слів вони обоє сіли один навпроти одного. Адам втупився в Джона своїми беземоційними очима, тим самим даючи йому зрозуміти, що він здогадується, що Джон назначив цю зустріч не просто так. Джон вирішив не відтягувати, тому відразу перейшов до справи:

— Та-а-а-а-ак… Мушу визнати, Ваша програма «Скайнет» — ще та штучка… Скільки сил у нас забрала, але ми так і не змогли знайти у неї недоліків, — промовив Джон та глянув на Адама в надії, що він на це щось скаже. Але Адам Ван продовжував мовчати, тому Джон продовжив:

— Ще раз дякую Вашому відділу за надану вичерпну інформацію стосовно програми «Скайнет». Признаюся, я думав, Ваш відділ буде якимось чином мені заважати та не надавати всієї необхідної інформації, як це робили зазвичай інші розробники, коли ми тестували їхні програми. Але Ви дали нам усе! Усе, що потрібно. І ви знаєте, я ніколи не бачив такого проробленого коду… такого типу захисту... — Джон знову глянув на Адама, але той продовжував на нього дивитися, наче чогось чекаючи.

— Та-а-ак… Ваша програма — це справжнє мистецтво…

— Дякую, полковнику Джоне Коннор, — нарешті перебив його Адам Ван,— але повинна бути причина для зустрічі. Якщо програма така досконала, то чому ви її не схвалили? В чому проблема та як я можу вам допомогти?

Джона трохи здивувала така проникливість та нетактовність Адама. «Мабуть, це все через Аспергер», — подумав Джон та відповів:

— Розумієте, містере Ван. Я не звик до настільки досконалих та здатних саморозвиватися програм. Скажу Вам правду: я боюся «Скайнет». Усі програми підконтрольні людині. Але дана ж програма, сама по собі — це справжній штучний інтелект. Вона навіть свій первинний код може дописувати сама. А що, як щось піде не так? Як нам тоді вимкнути «Скайнет»?

— Ми створили протокол вимкнення «Скайнет». Я надсилав Вам цю інформацію у Ваш відділ, — сухо відповів йому Адам Ван.

— Так, так, цей протокол зараз діє. «Скайнет» чемно слухається та вимикає себе сама. Але, це неправильно! Така розумна програма, а вимикає себе сама. Що як «Скайнет» у певний момент сприйме цей протокол, як напад, і не буде виконувати його? Що ми тоді будемо робити?

— Тобто «Скайнет» відмовиться виконувати наші накази?

— Так.

— Якщо вона досягне такої самосвідомості, нам потрібно буде з нею боротися.

— І я про це! Але як? — зрадів Джон Коннор то́му, що Адам Він, сам визнав, що його програма може вийти з-під контролю.

— Якщо «Скайнет» не буде слухатися наших команд, то потрібно створити комплекс класичних протипрограм, які будуть націлені на знищення та зупинку дій «Скайнету».

— Ідея непогана, я й сам про це думав. Але чи потрібно цілий комплекс програм? Можливо, вистачить однієї потужної програми, яка б дозволила стерти та знищити «Скайнет» у разі непокори? — запитав Джон.

— Це небезпечно. «Скайнет» зможе легко заблокувати одну класичну програму, якщо розцінить її як загрозу, якою б досконалою вона не була. Таку програму, як «Скайнет» можливо зупинити лише багатьма програмами, які будуть націлені на різні можливості та механізми програми «Скайнет». У такий спосіб ми зможемо домогтися обмеження функцій «Скайнет». Якщо ще створити програми, які будуть копіювати перебіг алгоритмів «Скайнету», то вони дозволять нам реагувати на потенційно небезпечні варіанти розвитку подій. Ці програми дозволять нам бути на крок попереду «Скайнету».

Джон посміхнувся, йому подобалась логіка та план Адама. Однак це багато роботи… Трохи обдумавши сказане Адамом, Джон промовив:

— Якщо ми зробимо так, як Ви пропонуєте, то ми будемо бачити усі можливі ходи «Скайнет» як на шаховій дошці, а наші програми дозволять на кожен її хід створити протихід. Чи не так?

— Так.

— Отже, «Скайнет» буде приречений на поразку, ще навіть до початку шахової партії, якщо вирішить вступити з нами в гру.

— Саме так, — згодився Адам.

— Чудово. Але це багато роботи, як для одного мого відділу. Без цих програм ми не зможемо схвалити програму до дедлайну. Прийдеться відкласти офіційний запуск «Скайнету»...

— Якщо мій відділ Вам допоможе, то Ви схвалите проєкт вчасно?

— Звичайно! Ми можемо координувати наші дії! Коли у нас буде комплекс програм протидії, я дам дозвіл на запуск програми «Скайнет». То як? Ми домовилися? — Джон мимовільно протягнув руку для скріплення домовленості, але Адам лише глянув на неї. Джон миттєво забрав руку, встав та вибачився:

— Вибачте, я забуваю, що Ви не любите торкатися людей… — зніяковіло відповів Джон.

— То нічого. Я згодний на Вашу пропозицію, — сухо відповів Адам.

— Радий, що ми з Вами порозумілися. Ще раз дякую Вам за майбутню співпрацю. Разом ми збережемо світ, — сказав Джон, підморгнувши, а потім поклонився у манері Адама.

— Згоден. Вибачте, але я вже мушу йти. До побачення, — Адам встав зі свого крісла та поклонився у відповідь. Джон спостерігав, як Адам вийшов з кафе.

«Як легко він згодився… Чому він нічого не їв? В принципі, я теж нічого не їв», — подумав Джон та почав обмірковувати, що б замовити. Тепер у нього з'явився апетит, адже з’явилася надія.

Замовивши собі великий соковитий гамбургер, Джон десь глибоко всередині святкував перемогу. У нього є час та можливості для створення програм, які допоможуть зупинити «Скайнет». Сам творець «Скайнету» буде брати участь у їхньому створенні. Аж два відділи будуть працювати над створенням програм протидії. Залишилося лише офіційно оформити цю домовленість на папері.