Сніданок на трьох

I.

— Проси помилування, Гаку.

Мовчу та відчуваю, як губи вигинаються у злій посмішці.

Боюсь, тобі доведеться дуже сильно постаратися, щоб змусити мене, Пене. Навіть зараз, знерухомлений та зв'язаний — я все одно тобі не по зубах.

Та й що за тон, хлопчику мій? Ти вже не дитина, що б ти собі не вигадував. Не можна прожити двісті років, втрачати, страждати, битися та брати на себе відповідальність за всіх цих хлопаків, що з'являються на острові — і не подорослішати. Ти виріс, Пітере.

— Ти виріс, Пітере.

— Ні! — його голос підіймається майже до вереску, а я заробляю міцного ляпаса. Лишається тільки сплюнути кров, обмацуючи язиком зуби, та сказати тим самим довірчим тоном, яким розмовляють зі старими знайомими — адже ми і є старі знайомі, правда ж, Пітере?

— Той Пітер, якого я знав, не вдарив би безпорадного, чи не так, Пене? Ти став дорослим. Мої вітання.

Пен упивається в мене поглядом. Авжеж, я просто брешу. Просто старий ворог хоче вразити його якомога болючіше.

Він задкує, розглядаючи власну руку та червоні ляпки, що тепер прикрашають мою колись білосніжну манишку.

— Що я…

О, я радо віддав би ще пінту-другу власної крові, щоб стиснути пальці на його шиї та почути розгублений шепіт біля вуха.

— Гаку, що я роблю?

Тепер він дивиться на мене із відчаєм та вимогою.

— Дитинство закінчилося, Пітере. Ти був веселим, безхитрісним та безсердечним. А тепер ти став сумним, хитрим та жорстоким. Зовсім як я.

Думаю, він теж це зрозумів. Його погляд потух, а сам він опустив голову, ніби щось у ньому зламалося. Його обличчя не змінилося — але з'явилася нова, скорботна зморшка посеред лоба.

— Пробач мені, — каже він нарешті.

Його погляд — прямий та чистий, майже такий, як раніше. І тільки я бачу у ньому червоточину, червонуватий відблиск на дні.

Він поспішно, обламуючи нігті, розв'язує мене.

І відлітає убік, відкинутий потужним ударом.

— Втрачаєш пильність, Пене.

Підходжу до нього, простертого вниз обличчям.

Я міг би прикінчити тебе зараз, Пене. Я мріяв про це так давно, що зараз і сам не згадаю, як то воно було раніше — до тебе.

Міг би — та натомість сідаю поруч, обіймаю за плечі, притискаю до себе.

Нарешті, він підводить голову та дивиться на мене. З тріснутої губи сочиться кров.

— Ти вибив мені зуба, Гаку.

— Нічого, Пітере. То нічого, хлопчику мій.

Звідки це дивне, змішане відчуття злості та ніжності?

— Це твій останній молочний зуб, Пітере. Скоро в тебе виросте новий, справжній. Гострий та міцний. Тоді й поб'ємося. Вже недовго лишилося.

А поки що побудь зі мною, Пене. І нехай ніхто ніколи не дізнається, що в капітана Джеймса Гака зовсім не залізне серце.

ІІ.

Дзеркала не брешуть. Принаймні, не оце поважне, добропорядне дзеркало в позолоченій рамі, що облупилася від старості. Таких дзеркал на моєму кораблі два: одне — в розкішній гостьовій спальні, друге — у моїй власній каюті.

Зараз потемніла дзеркальна емаль відображає тільки одного немолодого та досить потворного джентльмена — тобто, мене, Джеймса Гака.

Ранкові мішки під очима, синювато-чорна щетина, волохаті коліна, що визирають з-під нічної сорочки з рюшами — все це я.

Що й казати — не надто підхожа компанія для веселого, безхитрісного та безсердечного.

Не можу втриматися від цинічної посмішки. Він справді безсердечний, мій хлопчик. Зовсім не жаліє старого Гака.

Шкода, але всі колись виростають, навіть вічно юний Пен.

Але от яка думка не дає мені спокою: без Пітера Пена не було б мене.

Я — все те сміття, весь бруд та біль, що лишилися від людської долі, коли один хлопчик навідріз відмовився ставати дорослим.

— Гаку! — його голос здається грубуватим після сну. — Де ти?

— Доброго ранку, — відгукуюсь я, не повертаючи голови.

В дзеркалі відображається ліжко на високих кованих ніжках та купа ковдр на ній, з якої виринає тонка засмагла рука. Рука хлопає навколо у даремних спробах намацати короткі — надто короткі тепер — зелені штани, що валяються на підлозі. Слідом за рукою з'являється розпатлана голова.

Карі очі зиркають на мене із сумішшю виклику та розпачу. Зневірившись у пошуках одягу, Пен відкидає ковдру, встає та підходить до мене.

Дивиться в очі моєму відображенню та бере мою скалічену руку у свою.

Коли він такий, я забуваю всі жорстокі слова, які збирався сказати — вони розсипаються та закочуються у темні щілини, наче хтось випадково порвав нитку перлів.

Я відчуваю його дихання — воно веселковими бульбашками зривається з губ. Потім воно прискорюється, бульбашки лопають зі схлипом.

Якби дзеркала вміли червоніти, моє дзеркало стало б зараз багряним — хоча воно й не таке бачило у спекотні літні ночі.

Тому що тільки так можна знов стати одним цілим. І тоді я теж юний, безхитрісний та безсердечний. А він старий, хитрий та жорстокий. І ми обидва по-справжньому живі.

Дзеркала не брешуть, але мені хочеться вірити, що воно бреше — моє дзеркало. Бо хоч як ми стараємось, я все одно бачу в ньому двох — сумного старого пірата та прекрасного юнака з поглядом, в якому плескає усмішка.

III.

Люблю море після шторму. Ми з ним схожі — обидва неспокійні, просякнені сіллю та гіркотою. А сірувата піна на гребенях хвиль — наче несвіже та зім'яте мереживо манжет.

Вітер стихає, і ми підраховуємо втрати.

— Що ти наробив, хріне старий?

Це Дінь.

— Як справи, Дінь?

З того, що вона каже у відповідь, я ледь можу розібрати половину — мова фей дуже виразна та багата на метафори. Мені і без цього зрозуміло: Дінь сердита.

Хіба це новина?

— Не треба, Дінь. Не зараз.

Я дуже стомився. Мені здається, я старший за чорні скелі, що губляться у тумані. Старший за небо — блакитне, як мої власні очі, як незабудки біля джерела.

— Де Пітер? — питає Дінь.

— Пітер пішов і більше не повернеться.

Та й сам я невдовзі піду. Розсиплюся трухлявиною, а вітер розвіє її у морі.

Так і буде.

Але для нього так буде краще. Коли не стане мене, він, нарешті, зможе забути — адже він нікого не вміє утримати у пам'яті та у серці довше за один день. Він забуде все, що було, і знов стане самим собою — і вже тоді ніколи не подорослішає, як він і хотів.

— Що ти зробив йому, Джеймсе?

Якщо взяти Пена за горло і провести гострим кінцем гака — зовсім легенько — та намалювати тонку лінію поперек шиї… Не очікував?

— Я нагадав йому. Хто я, а хто він. За пару днів він забуде про мене та знов стане повністю твоїм. Перестане рости та ніколи не постаріє.

Дінь мовчить, але на її личку, схожому на дорогоцінну камею, немає жаху чи відрази. Вона просто дуже сумна — навіть зіщулилася та потьмяніла.

— Тільки не вмирай, Дінь, — я намагаюся незграбно жартувати. — Бо навколо на кількасот миль — жодної дитини, і немає кому тебе врятувати. А я навіть якщо спробую поплескати у долоні, навряд чи щось вийде. Гак не підходить для бурхливих оплесків.

Хто сказав, що мова фей мелодійна та схожа на дзвін золотих дзвіночків? Те, що зараз каже Дінь, більше схоже на гуркіт помийного відра.

— Не сердься, ДІнь. Не йди, прошу!

Запізно. Крихітна люта блискавка прокреслила небо — наче падуча зірка навпаки. І зникла — так само як Пен.

Мені лишається тиша.

Слова, благання — все це у моєму мовчанні. Я кричу не лудженою капітанською горлянкою, а власною кров'ю. Гак лишає у дошках обшивки глибоку борозну, а здорова рука — бурі плями. Бачиш, Джеймсе Гаку, навіть кров у тебе — риб'яча, бура, бруднувата, наче вихолощена.

Аж коли…

— Поглянь-но, Дінь! — чується згори.

Не може бути. Це морок, галюцинація.

— Пітере?

Морок не відгукується. Стоїть на тонкій поперечині, балансуючи на одній нозі — навіть тепер, коли він виріс, законів фізики для нього не існує.

— Поглянь-но, Дінь! — повторює він насмішкувато. — Здається, ця тріска відкусила більше, ніж може проковтнути.

Він зістрибує униз. Дивиться з цікавістю — мені навіть здається, що він мене не пізнає. Але потім я помічаю, що погляд у нього нестерпно, незвично важкий.

— Навіщо ти повернувся? — питаю я. — Тебе покликала Дінь?

Я її не бачу, але одразу ж чую все, що вона думає про мене та моїх предків до сьомого коліна.

Пен кривиться.

Бідна Дінь. Любов штовхає нас на неймовірні подвиги, чи не так? І на неймовірні злочини.

Пен несвідомо торкається до тонкої смужки запеклої крові на шиї, водить по ній пальцями.

— Навіщо ти це зробив, Гаку? — питає він.

Дуже просто. Я раптом зрозумів, що люблю. Як це може бути, і чому я не помітив, аж доки не стало запізно?

Мені просто стало страшно — за нього і за себе, — нутрощі наче скрутило у вузол. Кохання — це так страшно. І так боляче.

— Мені теж страшно.

Я здригнувся, коли почув тихий голос, що луною повторив мої думки. Пен сів поруч.

— І так боляче. Тобі теж було боляче, правда, Джеймсе?

Ми обидва не зрозуміли одразу, звідки взялася ця неземна музика — дивна та потойбічна, наче дзвеніли золоті дзвоники. Це сміялася Дінь — їй давно не було ані боляче, ані страшно. Вона сміялася, коли дивилася на нас, нерозумних, сповнених страху та недосконалих у своїй любові, а коли на її очах з'являлися сльозинки, до мелодії додавалася нова нота — чисте, глибоке звучання кришталю.

IV.

Сніданок на трьох у неділю — це так безглуздо. Яєшня з беконом та чорна кава в щербленій чашці. Гарячий шоколад та булочка з кремом. Кришталева креманка з чимось незрозумілим, схожим на текуче, тягуче сяйво з ароматом квітів наперстянки.

Старий корабель гойдається на хвилях, дощ б'ється, змійками в'ється по склу.

Безглуздо. Але компанія, що збирається за старим обіднім столом з червоної деревини — і геть безумна.

— Доброго ранку, — кажу я, не обертаючись на скрипіння важких дверей.

— Доброго, — його голос, ранковий та трохи хрипкуватий після сну, нагадує мені про ніч. І мені знов не хочеться, щоб наставав день.

Хочеться схопити його під пахву та віднести назад до спальні.

Я вже шкодую про те, що вибрався з ліжка спозаранку - тихо, щоб не розбудити його.

Шкодую, що не наважився перервати його безтурботний сон — хоча б цнотливим поцілунком.

Саме так, цнотливим.

Скажімо, в оголене плече, з якого сповзла сорочка. Чи в потилицю — в нього світле рудувате волосся, вигоріле на сонці. Чи у засмаглу шию.

Дихання в мене переривається. А ложечка, якою я, наче заведений, мішаю чорну каву без цукру, дзвякає, бо в мене дрижать пальці.

Дінь сміється — вона бачить мене наскрізь. Їй подобається, що я втрачаю розум від її Пітера.

Подобається ж, правда, Дінь?

— Чого смієтесь?

Пітер поспішає. Він любить такі дні — дощові, похмурі. В таку погоду, певно, приємно літати наввипередки з вітром, який кидає в обличчя солоні бризки.

Літати низько-низько та торкатися долонями хвиль, що схожі на вигнуті китові спини.

Він не чекає на відповідь. Тягне до себе чашку з шоколадом, впивається зубами у булочку. Я не дивлюсь, бо не хочу бачити, як він злизуватиме з губ крем. Акуратно, швидким рожевим язиком.

Дінь колупає у своїй креманці пальчиком, насмішкувато поглядає на нас обох.

А мені дуже кортить спитати: навіщо ти дивишся на мене, Дінь? Я старий, я страшний, я калічний — невже немає приємнішого об'єкта для споглядання? Але я мовчу: лад між нами, навіть нетривалий, тонкий до прозорості — дуже дорога річ.

Сьогодні мені не хочеться сваритися, обмінюватися шпильками та докорами — мені хочеться відпочинку та спокою. Певно, ти просто старієш, Джеймсе Гаку.

А от Пітер не хоче спокою.

Він підтанцьовує від нетерпіння, закушує губу, підіймається над підлогою.

Злітає у тісній каюті та сам навіть цього не помічає.

— Дінь, ти зі мною?

Він весь палає, мій Пітер. Його збуджує передчуття польоту.

Ах, як мені шкода, що я не можу, не вмію злетіти теж, щоб зрозуміти, що він відчуває. Щоб побути разом ще трохи.

Авжеж, він не може не подражнити мене: на якусь мить опиняється зовсім близько, за спиною, притискається, лоскоче подихом вухо:

— Ще побачимося, Гаку.

Авжеж, я не витримую та обертаюся. Викидаю вперед свою улюблену зброю — залізний гак, що замінив мені правицю. Зачепити, схопити, не дозволити втекти від мене знов.

Та дарма — Пітер встигає ухилитися.

І я, і він розуміємо: якби він не встиг, ми обидва про це пожалкували б. І ми обидва розуміємо, що не скажемо про це ані слова — зараз чи потім. Все по-справжньому, все всерйоз та на повну силу — інакше не можна.

Пітер заливисто сміється, він п'яний від азарту гри.

Для нього все теж по-справжньому, всерйоз та на повну силу — інакше не можна.

Коли Пітер відлітає, мені завжди здається, що я більше ніколи його не побачу.

Він перетворюється на крихітну крапку там, де з'єднуються небо та море, та зовсім щезає.

Я можу годинами стояти на палубі та вдивлятися у далечінь.

Моє серце — наче маятник. Непіднімна брила на тоненькій ниточці — от-от обірветься, і я помру від туги.

Моєї щоки торкається щось невимовно ніжне, схоже на ранковий сонячний промінь. Начебто хтось спіймав його та перетворив на згусток ласкавого тепла. Поцілунок феї — чули колись про таке?

Теплі губи на зморшкуватій неголеній щоці. Теплі крихітні руки.

Мені хочеться кричати: навіщо ти цілуєш мене, Дінь?

Я старий, я страшний, я калічний — невже ти не могла знайти когось більш вартого уваги?

Але я мовчу. Я вчуся вдячно приймати безцінні дарунки.

— Сумували?

Він повертається несподівано. Мій Пітер. Наш Пітер.

Охоплює мокрими холодними руками, обтрушується, наче нахабне невиховане цуценя.

Повернувся? Вже повернувся.

Ще один безцінний дарунок — не розумію, що я зробив, щоб бути гідним такого щастя.

Пітер сміється та дозволяє підхопити себе на руки та унести до каюти.

В тепло, де я допоможу йому зняти одяг, що пахне водночас солоною морською водою та весняною зливою.

Нехай нікуди не зникнуть ані мій гак, на якому довірливо спочиває його голова, ані застаріле бажання схопити його, стиснути так міцно, щоб хруснули кістки — це бажання підступно підкрадається, варто лише розслабитися та відпустити себе.

Нехай ми здаватимемося дурнями — всі троє.

Старий пірат, вічно юний Пен та наша маленька фея. Ми будемо дурнями — і будемо безглуздо щасливі, а старий корабель гойдатиметься на хвилях, і за товстим склом шумітиме дощ.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
ДеНиС
27.03.2024 21:32
Нічого страшного. Навпаки трошки посміхнуло. Всі ростуть. І навіть капітан Крюк.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дарія Китайгородська
    13.03.2024 10:22
    До частини "Сніданок на трьох"
    Чесно, я не люблю сюжет про Пітера Пена. Але написано добре. Особливого крінжу тут не побачила. Тож десь 4, не більше.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Катерина Скрипка
    13.03.2024 08:38
    До частини "Сніданок на трьох"
    Пані Дарʼя, це нечесно. Ні, справді - хіба можна ТАК красиво писати, щоб я проковтнула слеш, ще й, прости Господи, фанфік, і навіть крихт не лишилося? Я розгублено перераховую стрінги, не в силах обрати, чи віддати усі без залишку, чи залишити одні на згадку про нашу зустріч? А може поділити порівну, щоб в кожної з нас було чому радіти й за чим сумувати? Так, це буде справедливо. Повільно відраховую пʼять тонких червоних мереживних метеликів, що невагомо пурхають вниз з моїх пальців. Йду не обертаючись, але частина мене навіки лишається поруч із ними…
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дар'я Мацелевич
    13.03.2024 11:54
    До частини "Сніданок на трьох"
    Дуже приємний та несподіваний відгук, дякую Вам! І це, певно, найпоетичніший та найделікатніший опис стрінгів з усіх, що я могла б уявити :)) Дякую за оцінку.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • B der Line
    11.03.2024 21:54
    До частини "Сніданок на трьох"
    Спойлер!
    Це було несподівано😶 Мабуть, саме у фандомі (соррі, не дуже сильна в термінології) і криється основний крінж?.. Бо сама по собі історія красива, насичена, емоційна. Вона занурює в себе, і ти, будучи всередині, не відчуваєш жодного дискомфорту. Сподіваюся, Гак все ж мав секс із дорослою версією Пітера Пена... І Пітер так і залишиться назавжди нейздійсненною мрією (коли знову прийме дитячої подоби), саме тому, що занадто... кхм... юний. 6 стрінгів. Можливо, якби я пам'ятала оригінальну історію в деталях, то зрозуміла би більше і поставила би більше трусів)).
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дар'я Мацелевич
    11.03.2024 23:09
    Дякую за відгук і за труси! :)) Не знаю, чи є фандом, не перевіряла. Сподіваюся, що ні))) бо це і справді - ну таке. Я дуже захоплювалася цією казкою у дитинстві. Авжеж, Пітер точно виріс і втратив легкість буття — не цілком, але частково. Інакше нічого цього б не сталося.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Таліана
    11.03.2024 15:33
    До частини "Сніданок на трьох"
    Спойлер!
    Чуттєво про дуже дивне кохання. А Дінь теж у ньому приймала участь чи я щось недорозгледіла? Гадаю, що сюжет десь на 6 стрінгів тягне.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дар'я Мацелевич
    11.03.2024 23:02
    Спойлер!
    Дякую за оцінку! Дінь просто завжди любила Пітера, і навряд чи покинула б, навіть коли він виріс.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • lolFrog
    11.03.2024 14:53
    До частини "Сніданок на трьох"
    Красиво написано, чуттєво, занурює в атмосферу... Однак знаючи, що робота написана по мотиву дитячої книжки, де автор прописав любовну лінію між дитиною (так, та що вже подорослішала, але тим не менш) і похмурим дядьком - мене каламутило... В цьому, як на мене, і є найбільша складова крінжу)) 5 стрінгів, вкритих пилком феї.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Moonrise Darkness
    11.03.2024 12:10
    До частини "Сніданок на трьох"
    6 червоних стрінгів. Спершу б'ються, один перерізає горлянку іншому, нехай і безсмертному - дуже крінжова любовна лінія. "змішане відчуття злості та ніжності". Стиль написання нормальний.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дарія Гульвіс(Денисенко)
    11.03.2024 11:07
    До частини "Сніданок на трьох"
    Так, по крінжі — саме те, що в основу лягає дитяча історія про Пітера Пена, якщо відкинути цей факт, у самому творі крінжі непомічено) 3 стрінги
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Роман Фещак
    10.03.2024 22:17
    До частини "Сніданок на трьох"
    Спойлер!
    Більш прекрасного абсурду я ще не читав😍 Дуже круто!👍 Сподобалось все: сюжетна лінія, емоційна складова, підбір слів і персонажі. Думаю, фанфік удався, хоч і показує звичних нам героїв трохи в іншому світлі😉😳🙈
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Дар'я Мацелевич
    10.03.2024 23:00
    Дуже вдячна за такі добрі слова! Іноді щось таке дивне як наверзеться, прямо не знаєш, що з цим робити))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше