Конкурс фантастики

Мій погляд був прикутий до екрана монітора, але я, здавалося, нічого не ньому не бачив. Автоматично, практично несвідомо, продовжував відкривати браузер на закладці конкурсу й оновляти сторінку, а розум тим часом намагався знайти хоч якесь пояснення тому, що відбулося. Сон про сон, який повторився наяву? Галюцинація? Що ще? Якась маячня! Я сам собі не вірив, що зі мною було таке. Але ж було! Глянув на свої груди, в які у першому “сні” отримав кулю — на білому халаті, як і треба було очікувати, була тільки невеличка пляма від кави. Жодних кривавих розводів.

Я витер з лоба холодний піт й кинув погляд на екран. Як і всі попередні тижні — конкурс так і не розпочався й кількість розглянутих творів не збільшилася. Я іронічно посміхнувся — наразі, у порівнянні з тим, що сталося зі мною, це вже не виглядає якоюсь проблемою. От коли в тебе галюцинації, що з тобою щось стається по колу та до того ж тебе наприкінці вбивають — от це дійсно причина переживати.

А що ж робити? Може взяти лікарняний та піти додому? Чи й справді звернутися до лікаря? Я схопився за голову, запустив пальці у своє рідке волосся та почав ними масажувати шкіру голови. Так, я — вчений. Я повинен думати раціонально та використовувати наукові методи навіть в такій непростій ситуації. Візьмімо за гіпотезу, що це все не надреалістичний сон чи галюцинація. Як я можу перевірити це?

Я вщипнув себе. Боляче! Але ж і уві сні, чи що воно там було мені теж було боляче. “Сон” йшов по своїм законам — зараз я повинен взяти цигарки й піти в курилку. Рука потягнулася за пачкою “Прилук”, але я зупинив себе. Склав руки на грудях. А якщо так не зробити? Не діяти за схемою “сну”.

Деякий час я сидів та чекав невідомо на що. Перед очима, як насмішка, була сторінка конкурсу з незмінною кількістю допущених творів, до яких за півтора місяця так і не попав мій.

Безцільно сидіти виявилось непросто. Хотілось діяти. Що ж можна зробити? Я згадав, як Мишко нахиляється та дістає зброю з-під свого столу. Звичайно! Я можу перевірити чи є там пістолет. І якщо нема — то очевидно, що все, що відбулося, — нереальне і проблема в мені, а якщо є — то це якесь реальне явище.

Я кинув погляд на робоче місце Мишка. Він був наразі, скоріш за все, в курилці. Поруч була кавоварка, тож в мене швидко визрів план.

Я прихопив зі столу ручку і пішов до кавоварки. Зробив собі каву і коли проходив повз Мишкове місце “вронив” ручку, яка закотилася прямо під потрібний мені стіл. Удавано чортихнувся, хоча ніхто за мною не спостерігав. Поставив чашку з кавою на стіл, а сам поліз під нього начебто за ручкою.

Подивився під столом. Звичайно, жодного пістолета тут не було. Я полегшено видихнув, підібрав свою ручку й вже збирався вилазити, коли дещо привернуло мою увагу. В одному місці під стільницею відійшов край шпона, яким були обклеєні наші дешеві столи. Було видно, що під ним якась тріщина. Я потягнув за той шпон і побачив, що під ним не тріщина, а якась спеціально зроблена виїмка. Я засунув пальці в неї та, з завмиранням серця, потягнув вниз. Відкрилася потаємна ніша в який блиснув зловісним металом … пістолет! Мене охопила складна гама почуттів. З одного боку, якась частина мене тріумфувала — це все реальне, я не психічно хворий, це не галюцинація, не дивний сон. З іншого боку, мене охопив жах — бо це все реальне: тривога, постріли, смерті. І найголовніше — моя смерть!

Цьому має бути наукове обґрунтування. Якщо відкинути такі варіанти як сон чи галюцинація — то залишається тільки одне — петля часу. Звучить фантастично, але хто, як не вчений у сфері квантової фізики, знає, що теоретично вони можливі. Це, щоправда, не мій напрямок, але у нас є лабораторія Парадоксів Часу. Вони вивчають в тому числі й можливі петлі часу.

Як розірвати петлю часу? Скоріше за все треба залишитися живим.