Коло «Замріяної»

Із легеньким туманцем і м’якою росою, смачний, запахущий ранок зустрічає мене на порозі, вбрану і готову бігти у справах. Люблю, коли всі ще сплять, а місто із його парками, площами, майданчиками та скверами, його духом і силою, ділиться своїм багатством зі мною.

Кваплячись проспектом Пушкіна навпрямки, хутенько минаючи сквер Героїв полку «Дніпро-1», повз колишню музичну школу та квітковий павільйон, викочуюсь на проспект О. Поля.

Дрімає сквер, ще не розбуджений потоками машин, ганяє віттям білок надокучливих і ввічливо пропонує присісти на лавиці із кованими спинками поодиноким ранковим собачникам. Вони, зазвичай, або тягнуть за собою своїх улюбленців, або самі за ними тягнуться, поволі ступаючи на, вологий ще від роси, асфальт, вітаючи новий день широким сонним позіханням.

Вусібіч летять бризки від газонних поливалок, сонце творить із крапель кришталь. А мене ноги несуть до неї – нашої з друзями улюблениці. У закуточку цього парку, сховавшись за блакитними ялинками, стоїть вона – «Замріяна».

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.