Hotel "California"

HOTEL «CALIFORNIA»

«Last thing I remember

I was running for the door

I had to find the passage back

To the place I was before

"Relax", said the night man

"We are programmed to receive

You can check out any time you like

But you can never leave"»

Eagles - «Hotel California». 1976

‒ … Але ви ніколи не зможете піти. ‒ Холодно та водночас із задоволенням мовив сторож. ‒ Готель ніколи і нікого не відпускає. Готель ‒ Пекло, у якому рано чи пізно опинимося всі ми.

Здавалося, що сторож вже не одну сотню, ні, тисячу разів говорив це.

‒ Виходу немає. ‒ Додав він після невеликої павзи.

Я мовчки стояв. Кожна моя думка одразу ж переривалася наступною. А єдине, що текло по моєму тілу, ‒ страх. Раптом сторож знову промовив:

‒ Тисячі релігій та мітологій світу описують Пекло по-різному. Проте, воно виглядає так, ‒ скромним жестом руки він обвів вестибюль Готелю. ‒ Ніяких тобі Пекельних вогнів, Дев’яти кіл чи рік крові. Ніхто не кричить від болю, не страждає. Пекло ‒ це звичайний Готель, де все спочатку здається раєм, але згодом він набридає, зводить з розуму та не відпускає. Ось, що таке Пекло.

Мені було байдуже на його слова, я просто хотів зрозуміти, що відбувається. Чому звичайний готель, який я зустрів на своєму шляху виявився Пеклом? Чому я тут? Чи заслужив я на це? Гадаю, що так, заслужив.

‒ Що ви маєте на увазі? ‒ з тремтінням у голосі спитав я.

Обличчя сторожа не видавало жодних емоцій крім спокою. Він сильно прижмурив очі, дістав цигарку та запальничку із нагрудної кишені. Запалив. Затягнувся.

‒ Ви курите? ‒ запитав він мене.

Бажання курити було набагато великим, але не більшим за страх.

‒ Так.

Сторож протягнув цигарку мені. Я мовчки кивнув, підніс її до губ та затягнувся. Моє тіло наповнилося теплом. Я відчув розслаблення та задоволення. Вперше за останній час страх покинув мене, хоч і не на довго. У цьому місці він ніколи не покидає.

‒ Ви далеко не перший і я впевнений, що далеко не останній, кому я це пояснюю. Готель ‒ Пекло. Пекло у яке потрапляє кожен із нас. Рано чи пізно. Я теж декілька століть тому потрапи сюди, і я, як і ви, спочатку не розумів, що відбувається. Я блукав Готелем у пошуках виходу декілька днів, але знайшовши, одразу ж повернувся назад. У свій номер.

Сторож зробив коротеньку павзу. Обдивився мене з ніг до голови та пристально заглянув в очі. Здавалося, ніби він читає мене зсередини. Тільки тоді я збагнув усю безвихідність та невимовний жах ситуації.

‒ Вам спочатку може здатися, що цей Готель зовсім порожній, але це не так. Зараз ви бачите лише мене та, можливо, зустріли ще когось. Проте, так здається лише спочатку. Провівши тут достатньо часу ви зрозумієте, наскільки Готель величезний, і наскільки багато в ньому постояльців.

Сторож замовк і перевів очі кудись за мою спину. Я не знаю, що він там побачив, але я впевнений, що там було щось жахливе. Можливо, там стояв Князь Темряви, Батько Брехні, Лукавий, Древній Змій, Князь Світу Всього. Можливо, хтось інший. Точно сказати не міг. Але я відчував присутність Зла, і від цього моїм тілом пробігли сироти, а всі нутрощі знову зжалися від невимовного страху. І раптом відчуття минуло. Сторож перестав мовчки тупитися у щось за моєю спиною і подивився на мене.

‒ Щ-що там б-було?.. ‒ спитав я у нього.

‒ Нічого. Потім дізнаєтеся. ‒ Він замовк, але майже одразу ж продовжив. ‒ Який у вас номер?

Я напружився, пригадуючи номер кімнати, де я провів останні години свого життя.

‒ Сто тринадцять. А навіщо вам ця інформація?

‒ Забутьте, просто цікаво. Я у всіх «новеньких» таке питаю. То, що ви готові провести тут решту Вічності? ‒ Його тон різко змінився на жвавий та зацікавлений, а у голосі почало пробиватися ричання. ‒ Готові зійти тут з розуму, готові забути все життя, яке було у вас до того, як потрапити сюди? Чи готові ви віддати свою душу Князю Темряви аж до самого початку Апокаліпсису?

Я зібрався з усіма силами, що мав. І, без вагання, пошепки відповів йому. Сторож посміхнувся.