Перстень пам'яті

«Я пам’ятаю…» – саме такий напис відсвічував на чудернацькій масивній каблучці. Високий, кремезний чоловік схилився над прилавком так низько, що його гачкуватий ніс, здавалось, от-от зійдеться в «холодному поцілунку» з вітриною.

– Чогось бажаєте? – пролунав вдавано ввічливий голос продавця. Елегантний шатен з’явився нізвідки, очевидно, побоюючись за цілісність експонатів, а не з шляхетного наміру допомогти.

Покупець здригнувся, суплячись від несподіванки.

– Мені порадили вас. Я – Корн, кажуть, тут є… кхм… «оті штуки», – він багатозначно опустив погляд, сподіваючись, що продавець все зрозуміє без зайвих пояснень.

І він-таки розумів. За роки своєї роботи Леїль вже звик до подібних покупців. Зазвичай це були зашкарублі детективи чи твердолобі капітани, чиє розслідування зайшло в глухий кут. От тоді-то ці «зверхньо-реалістичні атеїсти» і приходили до нього в пошуках останньої надії.

– О, так! Що саме вас цікавить? Чи є вже у справі підозрюваний? У нас є чудові набори для катувань: голки, сірники, ножі. Усі вони викликають абсолютно реалістичні почуття, не завдаючи при цьому фізичної шкоди. На суді злочинець буде цілий-цілісінький.

Леїль по-змовницьки опустив голос.

– Ні, – відмахнувся покупець, – не годиться!

– О, якщо підозрюваного ще не знайшли, дозвольте порекомендувати ці спіритичні дошки. В цей час вони особливо популярні. Всім, знаєте, кортить перекинутись слівцем із потойбіччям. Запевняю вас, якщо живі не бажають говорити, то мертвим часом рота не...

– Не те, – знову перебив Корн і цього разу пояснив: – Свідок є. Але від страху ніц не тямить. Омне… Амна..

– Амнезі-і-ія, – розуміючи протягнув Леїль і, згадавши, де саме заскочив покупця, зізнався: – Моя провина. Ваша річ вас одразу знайшла. Каблучка пам’яті, – повернувшись до потрібного місця, продавець вказав на тяжкий старовинний перстень, – без сумніву, саме те, що вам потрібно.

– Що це таке? Як працює?

Леїль майже ніжно дістав артефакт і, ігноруючи незадоволений протест гостя, поклав його йому на долоню.

Детектив швидко зашморгав носом, наче принюхуючись, а тоді, не розуміючи, що відбувається, здивовано закрутив головою. Крамничку заполонили землистий аромат хвої та терпкий, пряний запах багаття. Леїль задоволено хмикнув і пояснив:

– Певний сенсорний досвід може перенести нашу пам'ять у часі, викликаючи глибоке почуття ностальгії. Дозволяючи не просто згадати, а навіть відчути…

У дзвінкому потріскуванні багаття Корн розібрав характерний хрускіт. «Соснові шишки» – збагнув він. Ті завжди неначе присвистували, коли вогняні лещата невблаганно підбирались до серцевини. Чоловік потер пучки, згадуючи відчуття грубої кори на кінчиках пальців. Неусвідомлено пожував губами, адже присмак кориці, що додавала йому в чай мати, як тільки за вікном підіймалась морозна вільгота, здавалося, вже бринів на язиці. Той, що був лише вдома, з ефірним запахом меду. Збурюючи щемкі дитячі спогади, коли правила були суворі, але зрозумілі...

Та раптом все припинилось так само швидко, як і почалось, а каблучка знову опинилась на пухкій оксамитовій подушці.

– Якого біса… – видихнув Корн занімілими від подиву вустами, а потім, приходячи до тями, спитав: – Скільки?

– Не продається, – попередив Леїль.

Детектив щосили стиснув щелепи, що аж скронева вена запульсувала. Продавець, не бажаючи наживати собі ворогів ще й серед живих, поспішно додав:

– Даємо у користування. Під пильним наглядом. Адже нам усім часом дуже необхідно згадати. А він, – Леїль опустив очі на перстень, – пам’ятає.

#terytoriia_tvorchykh #територія_творчих #оповідання #Затишок #перстень_памяті