Село Вишеньки

510182
Публікація: 12.01.2022
Вірш
Завершено

У селі невеличкому й маловідомому Вишеньки,

Що сховалось в дрімучих лісах на Чернігівщині,

Жив собі непримітний та тихий Свирид Миколайович,

Що штани протирав на посаді директора бібліотеки.

Хоч яка там у Вишеньках в біса бібліотека?

Одна шафа стара та похила: з трудами партійними,

Дві полиці романів пригодницьких про мушкетерів

Та вождя індіанського, того що ще грав Гойко Мітіч.

А оскільки у Вишеньках якось з читанням не склалось

То була ота бібліотека суто для галочки.

Мов культура, освіта, моральність та інші епітети

Навіть в цій глушині процвітають як квітка з компосту.

Тож Свирид Миколайович був за одно і директор,

І бухгалтер, вантажник і прибиральниця.

Ну й на пост свій важливий, культурно-звитяжний

Він заходив лиш раз, може двічі на тиждень.

І весь день перечитував книги партійні й романи пригодницькі.

Або пил на полицях та бруд на підлозі змивав.

Ну а ввечері разом із друзями-односельцями

Самогоном по вінця наповнював мудру макітру.

Та змінилось все раптом коли із столиці далекої

Укрпошта доставила ящик наповнений книгами.

Подарунки такі для маленьких містечок і селиш

Розсилав кандидат в депутати від опозиції.

Були в ящику тім чималім кілька томиків антикіллера,

Книга товста про тореадорів та сонячних зайчиків.

П’ять книжок непристойних про Емануель з Анжелікою.

Ну і різного там почитати, всього і по дріб’язку.

Але більше за те все Свирид Миколайович

Був шокований, до посивіння, збіркою жахів.

А оскільки читав їх вже після пиття самогону

Дуже легко сприйняв все прочитане як святу правду.

І тоді зрозумів, що життя його бібліотекарське

Може круто змінитись, лиш треба прикласти зусилля.

Тож почав він виписувати з міста газети про магію,

З астрології книги та різне магічне приладдя.

А вже через зв’язки які в Києві мав та Воронежі,

Він спромігся купити собі заборонену «Верміс Містерііс».

От щоправда продати йому довелося свого телевізора

Та старий неробочий мопед, що не мав колеса.

Але нащо по правді отой телевізор брехливий

Коли мудрість безмежну і темну в руках ти тримаєш?

З того часу до себе звертатись Свирид Миколайович

Переважно почав дуже коротко й чітко – Мардук.

Не на честь волохатих та розмальованих шведів,

А на честь Вавілонського бога. Та й просто красиво звучить.

От тоді, як то кажуть в народі, і почалося.

Стали дивні діла відбуватися в селищі Вишеньки.

То корову об’їдену знайдуть, то дивні сліди.

І вовків наче в краю тім після війни і не бачили,

А ведмедів тим паче, ну рівно як левів та тигрів.

По ночам було чутно місцевим як в лісі за пагорбом

Наче потяг, що з рейок зійшов, щось гуркоче страшенно.

Та піти й подивитися ніхто із місцевих ніяк не наважився,

Ну гуркоче й нехай. Головне що далеко і хати не зносить.

Але ближче до осені сталося зовсім нечуване

Зник електрик місцевий Дмитро Спиридонович.

Хоч шукали його всім селом цілий тиждень щоденно

Та знайшли лише торбу розірвану й чобіт надгризений.

Далі стали зникати по черзі в околицях мешканці.

Приїжджали у Вишеньки із телебачення й сотня спецназівців

Денно по лісу бігали. Зайчиків-білок допитували.

Але облизня лиш скоштували – на тім і роз’їхались.

Часу трохи пройшло й почало вимирать село Вишеньки.

Хто до родичів втік, а хто зник в невідомому напрямку.

І стоять тепер в лісі Чернігівськім хати пусті та похилені,

А над ними на пагорбі гордо стоїть весь у чорному

Посміхаючись ротом беззубим Мардук Свирид Миколайович,

Та по череву ніжно проводить долонею Йог Сототу.

Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Коментарі