3.

Ми сиділи на лавиці біля старої, порослої темними плямами моху, могильної плити. Джейд розслаблено відкинулась на струхлявілу спинку. Я мимоволі зауважила, що кольорові пасма в її розкішному волоссі були яскраво-синіми, як під час нашого ''побачення'', на яке нас примусив піти Сайковиць.

— Невже тобі зовсім не страшно тут, у цій обителі мертвих? — почала я першою.

— Живих треба боятись, — вона облизала губи і я невідь-чому відвела погляд від її вродливого обличчя. — Це одне з моїх улюблених місць. Я нікому не розповідала про нього, і тобі не раджу. Люди мене втомлюють і дратують, тому часто приходжу сюди відпочити.

— Окей.

— Моя черга. Давно було цікаво, чому ти така весела і радісна? Кет приймає свої "вітамінки" – з нею все ясно. А ти часом нічого такого не вживаєш? — брюнетка хитро посміхнулась і впилась в мене поглядом, примруживши очі.

— Що?! Ні! — ображено вигукнула я.

Зненацька в нічній цвинтарній тиші почулося потріскування кущів. Десь зовсім поруч щось заухкало. Знов зашурхотіла трава.

— О, Господи! Що це? — вигукнула я, з жахом усвідомлюючи, що до автівки йти цвинтарем цілісіньку вічність. — Там хтось є!

У заціпенінні я втупилась у чорний силует кущів поміж двох високих пам'ятників, оповитих плющем.

— Торі. Торі! Там нікого немає, — Джейд потрясла мене за плечі.

Від її дотику я трохи отямилась:

— Забираймося звідси, — благально простогнала я.

— Треба було попросити Робі, щоб замовив тобі підгузки для дорослих, — не втрималась від звичного сарказму жорстока напарниця.

Дивно, але її образлива шпилька на мою адресу трохи заспокоїла. Жодних привидів і повсталих мерців не існує! Лише п’ятирічні дівчатка бояться темряви й похмурої атмосфери на кладовищі.

— Пішли поглянемо, що там, — Джейд обережно взяла мене за руку і потягла в бік, звідки долинав моторошний тріск і вовтузіння в чагарнику. Я вчепилась у її пальці, наче висіла на краю прірви й це була єдина надія на порятунок.

— У твоїх улюблених фільмах жахів персонажі часто не повертаються живими, коли намагаються з’ясувати причину дивних звуків, — я зовсім не бажала знайомитися з джерелом підозрілого шелесту.

Вест відпустила мою руку і нестерпна пітьма щільніше мене обступила. Любителька горору зайшла мені за спину і заговорила моторошним, але водночас проникливим і мелодійним голосом:

— Коли кров сонця розчиниться в темряві, тисячі мерців повстануть із могил, — вона наблизилась настільки, що я відчувала її дихання. — Розлючені голодні зомбаки непомітно підкрадуться, ховаючись у густому мороці. Їхні кінцівки вкриті смердючою гнилою плоттю… схоплять тебе і вирвуть нутрощі!

На останній фразі Джейд різко обхопила мене зі спини.

ЇЇ спроба ще більше мене налякати мала б шалений успіх, якби руки дівчини випадково не схопили мене за груди. Я гучно видихнула і нервово розсміялася:

— А чому твої зомбаки такі збоченці?

Вона ретельно обмацала мене і лише потім рвучко відсмикнула руки.

— Вибач, такі дрібниці в пітьмі не розгледіти, — буркнула Джейд. — Вічно ти все псуєш, Вега.

— То, мабуть, твоє почуття гумору загубилося в тих кущах, — не лишилася я в боргу.

Та все ж дивно: сама її величність Джейд Вест щойно вибачилась переді мною, нехай і у своїй манері. Зараз вона не наїхала на мене, а швидше таким чином захищалася, створивши безглузду ситуацію. На мить мені захотілося її заспокоїти, мовляв, з усіма буває. Я добре знала, як це – потрапити в чергову халепу і мріяти провалитися крізь землю.

Тим часом дівчина знов потягла мене до злощасних кущів. Вона присвітила ліхтариком на чагарник. Серед густої зеленої трави та листя, в промені світла згорнувся клубком їжак, виставивши назустріч невідомій йому загрозі колючки.

— О-о, їжачок, — я схилилась над тваринкою і поторсала його невеликою паличкою, від чого він кумедно форкнув і підскочив.

Випроставшись, з ризиком для життя я узяла Джейд за руку.

— Попустило? — незвично турботливо поцікавилась вона.

— Ага.

— Тоді ходімо. Бачиш: немає тут нікого небезпечного, окрім мене звісно.

Було так дивно і приємно тримати її за руку серед нічного кладовища. На небі сяяли зірки, гострий серп місяця жовтів серед верховіття, а вітер обережно гойдав чорні силуети гілля. Пахло травою і вогкою землею. Я давно не вибиралася на природу і зовсім даремно. Нічний цвинтар, так само, як і Джейд, лише здаються моторошними.

— Стосовно твоїх постів... — почала було напарниця, коли ми знову повернулись на лавицю. — Я не хочу, щоб сюди припхався твій татусь-коп, запідозривши, що я тебе розчленувала і закопала. Напиши, що з тобою все гаразд, абощо.

— Окей.

Пост:

Зависаю з Джейд на цвинтарі. Я все ще жива. Тут навіть весело. Бачила милого їжачка.

Настрій: кладовищний.

— І я не гот, — додала дівчина, що тепер зливалася з чорнотою ночі й лише її бліда шкіра ледь виднілася в тьмяному місячному сяйві. — Колись тусувалась з сатаністами, але вони виявились зовсім схибленими й швидко стали бісити мене. Твоя черга. В чому ти мене підозрюєш?

— Та наче ні в чому.

— Ти написала щось типу: "Я виведу Джейд на чисту воду!" І що ж я по-твоєму накоїла? — її веселили мої підозри, що було чутно по голосу.

— А, ти про це... Ну просто ти раніше не втрачала жодної нагоди познущатись з мене чи поглузувати з кожної моєї невдачі... — затараторила я. — А вже довгий час взагалі не помічаєш мене, навіть коли я навмисне намагаюся тебе спровокувати.

— Дивовижна логіка. Тобто коли я тебе діставала, було погано. Відчепилась від тебе – ти все одно чимось незадоволена.

— Ну, спершу я справді зраділа, що ти більше не плюєш мені в каву і не вибиваєш з-під мене стілець... Але ти останнім часом стала якась дивна. І я подумала, а раптом в тебе щось сталося і, можливо, тобі потрібна допомога.

— Допомога знадобиться тим, хто спробує допомогти мені, — здалося, що Джейд навмисне намагалася сказати це загрозливо.

— Кілька місяців тому я приєдналася до музичного гурту, — продовжила вона. — Ми граємо метал. Улюблена музика мене заспокоює.

— Ого, це так круто! — щиро зраділа я за неї. — А чому ви жодного разу не виступали в Голлівуд Артс?

— Тому що козли в особі адміністрації школи заборонили, — тепер голосом дівчини заволоділо справжнє роздратування, гостре і небезпечне, наче сталь її улюблених ножиць. — Сказали, що тексти моїх пісень занадто дивні, похмурі й у них можна розгледіти суїцидальний підтекст. Бачте, на їхню жалюгідну думку, подібне неприпустиме в навчальному закладі, де дофіга неповнолітніх. Зате дешеву попсу порнографічного змісту чи те, що Сінджин називає співом дозволене!

— Ти пишеш пісні з закликом до самогубства? — здивувалася я.

— Ні, але… — вона на мить задумалась. — З якою метою ти співаєш?

— Мені це подобається і я люблю радувати людей своєю творчістю.

— Для мене музика – перш за все спосіб виразити емоції, — несподівано вона провела великим пальцем по моїй руці – скидалося на такий собі жест невпевненості, коли кортить нервово вертіти щось у пальцях. Я стисла міцніше її руку й затамувала подих в очікуванні, що дівчина скаже далі.

— Мій звичайний настрій такий же позитивний, як цей цвинтар, — стиха мовила Джейд. — Не хочу писати щось веселе і нормальне для більшості, лише щоб розважати людей. Акторська кар’єра – це спосіб приміряти різні маски, а музика – можливість нарешті відкрити справжнє обличчя.

— Ніколи б не могла подумати, що ти здатна на такі глибокі філософські роздуми, — сказала я.

— Ти нічого про мене не знаєш, — відповіла вона.

— Пропоную це виправити.

Ми ще довго розмовляли про все на світі. Прохолодна пітьма на кладовищі стала теплою і затишною, бо я тримала за руку Джейд, що вийшло якось само собою.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.