3.
Ми сиділи на лавиці біля старої, порослої темними плямами моху, могильної плити. Джейд розслаблено відкинулась на струхлявілу спинку. Я мимоволі зауважила, що кольорові пасма в її розкішному волоссі були яскраво-синіми, як під час нашого ''побачення'', на яке нас примусив піти Сайковиць.
— Невже тобі зовсім не страшно тут, у цій обителі мертвих? — почала я першою.
— Живих треба боятись, — вона облизала губи і я невідь-чому відвела погляд від її вродливого обличчя. — Це одне з моїх улюблених місць. Я нікому не розповідала про нього, і тобі не раджу. Люди мене втомлюють і дратують, тому часто приходжу сюди відпочити.
— Окей.
— Моя черга. Давно було цікаво, чому ти така весела і радісна? Кет приймає свої "вітамінки" – з нею все ясно. А ти часом нічого такого не вживаєш? — брюнетка хитро посміхнулась і впилась в мене поглядом, примруживши очі.
— Що?! Ні! — ображено вигукнула я.
Зненацька в нічній цвинтарній тиші почулося потріскування кущів. Десь зовсім поруч щось заухкало. Знов зашурхотіла трава.
— О, Господи! Що це? — вигукнула я, з жахом усвідомлюючи, що до автівки йти цвинтарем цілісіньку вічність. — Там хтось є!
У заціпенінні я втупилась у чорний силует кущів поміж двох високих пам'ятників, оповитих плющем.
— Торі. Торі! Там нікого немає, — Джейд потрясла мене за плечі.
Від її дотику я трохи отямилась:
— Забираймося звідси, — благально простогнала я.
— Треба було попросити Робі, щоб замовив тобі підгузки для дорослих, — не втрималась від звичного сарказму жорстока напарниця.
Дивно, але її образлива шпилька на мою адресу трохи заспокоїла. Жодних привидів і повсталих мерців не існує! Лише п’ятирічні дівчатка бояться темряви й похмурої атмосфери на кладовищі.
— Пішли поглянемо, що там, — Джейд обережно взяла мене за руку і потягла в бік, звідки долинав моторошний тріск і вовтузіння в чагарнику. Я вчепилась у її пальці, наче висіла на краю прірви й це була єдина надія на порятунок.
— У твоїх улюблених фільмах жахів персонажі часто не повертаються живими, коли намагаються з’ясувати причину дивних звуків, — я зовсім не бажала знайомитися з джерелом підозрілого шелесту.
Вест відпустила мою руку і нестерпна пітьма щільніше мене обступила. Любителька горору зайшла мені за спину і заговорила моторошним, але водночас проникливим і мелодійним голосом:
— Коли кров сонця розчиниться в темряві, тисячі мерців повстануть із могил, — вона наблизилась настільки, що я відчувала її дихання. — Розлючені голодні зомбаки непомітно підкрадуться, ховаючись у густому мороці. Їхні кінцівки вкриті смердючою гнилою плоттю… схоплять тебе і вирвуть нутрощі!
На останній фразі Джейд різко обхопила мене зі спини.
ЇЇ спроба ще більше мене налякати мала б шалений успіх, якби руки дівчини випадково не схопили мене за груди. Я гучно видихнула і нервово розсміялася:
— А чому твої зомбаки такі збоченці?
Вона ретельно обмацала мене і лише потім рвучко відсмикнула руки.
— Вибач, такі дрібниці в пітьмі не розгледіти, — буркнула Джейд. — Вічно ти все псуєш, Вега.
— То, мабуть, твоє почуття гумору загубилося в тих кущах, — не лишилася я в боргу.
Та все ж дивно: сама її величність Джейд Вест щойно вибачилась переді мною, нехай і у своїй манері. Зараз вона не наїхала на мене, а швидше таким чином захищалася, створивши безглузду ситуацію. На мить мені захотілося її заспокоїти, мовляв, з усіма буває. Я добре знала, як це – потрапити в чергову халепу і мріяти провалитися крізь землю.
Тим часом дівчина знов потягла мене до злощасних кущів. Вона присвітила ліхтариком на чагарник. Серед густої зеленої трави та листя, в промені світла згорнувся клубком їжак, виставивши назустріч невідомій йому загрозі колючки.
— О-о, їжачок, — я схилилась над тваринкою і поторсала його невеликою паличкою, від чого він кумедно форкнув і підскочив.
Випроставшись, з ризиком для життя я узяла Джейд за руку.
— Попустило? — незвично турботливо поцікавилась вона.
— Ага.
— Тоді ходімо. Бачиш: немає тут нікого небезпечного, окрім мене звісно.
Було так дивно і приємно тримати її за руку серед нічного кладовища. На небі сяяли зірки, гострий серп місяця жовтів серед верховіття, а вітер обережно гойдав чорні силуети гілля. Пахло травою і вогкою землею. Я давно не вибиралася на природу і зовсім даремно. Нічний цвинтар, так само, як і Джейд, лише здаються моторошними.
— Стосовно твоїх постів... — почала було напарниця, коли ми знову повернулись на лавицю. — Я не хочу, щоб сюди припхався твій татусь-коп, запідозривши, що я тебе розчленувала і закопала. Напиши, що з тобою все гаразд, абощо.
— Окей.
Пост:
Зависаю з Джейд на цвинтарі. Я все ще жива. Тут навіть весело. Бачила милого їжачка.
Настрій: кладовищний.
— І я не гот, — додала дівчина, що тепер зливалася з чорнотою ночі й лише її бліда шкіра ледь виднілася в тьмяному місячному сяйві. — Колись тусувалась з сатаністами, але вони виявились зовсім схибленими й швидко стали бісити мене. Твоя черга. В чому ти мене підозрюєш?
— Та наче ні в чому.
— Ти написала щось типу: "Я виведу Джейд на чисту воду!" І що ж я по-твоєму накоїла? — її веселили мої підозри, що було чутно по голосу.
— А, ти про це... Ну просто ти раніше не втрачала жодної нагоди познущатись з мене чи поглузувати з кожної моєї невдачі... — затараторила я. — А вже довгий час взагалі не помічаєш мене, навіть коли я навмисне намагаюся тебе спровокувати.
— Дивовижна логіка. Тобто коли я тебе діставала, було погано. Відчепилась від тебе – ти все одно чимось незадоволена.
— Ну, спершу я справді зраділа, що ти більше не плюєш мені в каву і не вибиваєш з-під мене стілець... Але ти останнім часом стала якась дивна. І я подумала, а раптом в тебе щось сталося і, можливо, тобі потрібна допомога.
— Допомога знадобиться тим, хто спробує допомогти мені, — здалося, що Джейд навмисне намагалася сказати це загрозливо.
— Кілька місяців тому я приєдналася до музичного гурту, — продовжила вона. — Ми граємо метал. Улюблена музика мене заспокоює.
— Ого, це так круто! — щиро зраділа я за неї. — А чому ви жодного разу не виступали в Голлівуд Артс?
— Тому що козли в особі адміністрації школи заборонили, — тепер голосом дівчини заволоділо справжнє роздратування, гостре і небезпечне, наче сталь її улюблених ножиць. — Сказали, що тексти моїх пісень занадто дивні, похмурі й у них можна розгледіти суїцидальний підтекст. Бачте, на їхню жалюгідну думку, подібне неприпустиме в навчальному закладі, де дофіга неповнолітніх. Зате дешеву попсу порнографічного змісту чи те, що Сінджин називає співом дозволене!
— Ти пишеш пісні з закликом до самогубства? — здивувалася я.
— Ні, але… — вона на мить задумалась. — З якою метою ти співаєш?
— Мені це подобається і я люблю радувати людей своєю творчістю.
— Для мене музика – перш за все спосіб виразити емоції, — несподівано вона провела великим пальцем по моїй руці – скидалося на такий собі жест невпевненості, коли кортить нервово вертіти щось у пальцях. Я стисла міцніше її руку й затамувала подих в очікуванні, що дівчина скаже далі.
— Мій звичайний настрій такий же позитивний, як цей цвинтар, — стиха мовила Джейд. — Не хочу писати щось веселе і нормальне для більшості, лише щоб розважати людей. Акторська кар’єра – це спосіб приміряти різні маски, а музика – можливість нарешті відкрити справжнє обличчя.
— Ніколи б не могла подумати, що ти здатна на такі глибокі філософські роздуми, — сказала я.
— Ти нічого про мене не знаєш, — відповіла вона.
— Пропоную це виправити.
Ми ще довго розмовляли про все на світі. Прохолодна пітьма на кладовищі стала теплою і затишною, бо я тримала за руку Джейд, що вийшло якось само собою.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!