2.

Крізь вікно заскочив Сайковиць, перевернувшись через голову. Дивом йому вдалося втримати у руках кокос.

— Всім доброго ранку! — привітався чоловік у вбранні, яке, здавалося, він відвоював одразу в кількох волоцюг. — Вгадайте, яка сьогодні тема уроку?

— Каскадерські трюки? — запропонував свою версію Андре.

— Непогана спроба, але ні, — заперечив наш дивакуватий вчитель. — Ти так вирішив, бо пов’язав мій стрибок із сьогоднішньою темою, так? Хтось зрозумів, до чого я веду?

— Ні, — озвалися кілька учнів з класу.

— Гаразд. Ви повірите, якщо я скажу, що Кет зрозуміла, але мовчить? Або, що Джейд виступатиме на благодійному концерті на підтримку, припустимо, хворих качок?

Стосовно Джейд, то я вже нічому не здивуюся.

— А що я зрозуміла? — закліпала довгими віями дівчина з червоним волоссям.

— Навряд чи, — погодився з вчителем Бек.

— Це тупий приклад! — озвалася Джейд. — Якщо мені заплатять мільйон баксів, я дам благодійний концерт хоч на підтримку англійської королеви!

— Правильно, за певних умов ваш персонаж також може вдаватися до непритаманних йому вчинків, — мабуть, задля власної безпеки погодився з брюнеткою вчитель. — Та все одно є певні межі, які він не перетне. Торі, уяви, що тобі запропонували головну роль у дуже крутому серіалі, але для цього ти повинна вбити головну конкурентку. Ти зробиш це?

— Який жах! Звісно ні! — вигукнула я, не задумуючись.

— Граючи роль, ви повинні навчитись мислити, як ваш персонаж і розуміти усі його потенційні можливості й те, що він ніколи не здатен відчути або зробити. Візьмемо, наприклад, цей кокос. Коли ми бачимо ворсистий сферичний плід, то розуміємо, що всередині освіжаюче кокосове молочко, — Сайковиць просвердлив дірку в улюбленому фрукті й відпив з нього крізь соломинку. — Ви маєте навчитись відчувати смак кожного кокоса, не руйнуючи його шкірку.

— Про що це я? — запитав сам себе вчитель. — А, так… Відомі актори часто вдаються до незначної імпровізації, додаючи персонажу фраз чи жестів, що не прописані в сценарії. Вашим завданням буде помінятися ролями з одним з однокласників й зіграти імпровізаційну сценку в його чи її ролі. Три тижні кожен з вас спілкується зі своїм напарником і дізнається про нього якомога більше інформації.

— А можна спитати знак зодіаку і прочитати про його риси характеру в інтернеті? — виявила сумнівну винахідливість Кет.

— Ні. Ви маєте зрозуміти свого персонажа і досягти цього зможете лише в живому спілкуванні. Звертайте увагу на все: емоції, жести, заставка на телефоні, інтер’єр будинку, порода хом’ячка… Чим більше дізнаєтесь один про одного, тим більше у вас шансів не завалити екзамен наприкінці семестру. Оцінювати, наскільки вам вдалося вжитися в роль однокласника будемо всі разом.

— Можна ми хоча б самі виберемо напарника? — запропонував чудову ідею Андре.

— Так, — погодився Сайковиць, але коли більшість з нас видихнули з полегшенням, він продовжив. — Але Торі не може бути в парі з Андре, Джейд не може бути з Беком…

— Абсолютно згодна з вчителем, — з отруйним сарказмом промовила дівчина в чорному у відповідь на двозначну фразу, яка щойно прозвучала.

— Чому нам заборонено виконувати завдання з тими, кого ви назвали? — поцікавився Бек, не ризикнувши щось відповісти колишній.

— Тому що кокос має бути незнайомого сорту. Ті, кого я назвав, й так постійно проводять час разом.

У мене назрів геніальний і водночас смертельно небезпечний план, як дізнатися, чому Джейд так сильно змінилася.

— Я обираю Джейд, — сказавши це, я очікувала, що вона запропонує зробити мені трепанацію черепа, перефразувавши метафору Сайковиця про серцевину кокоса.

Натомість брюнетка лише здивовано звела брови й запитала:

— Ти зовсім втратила страх, Вега?

— Я тебе не боюсь! — зухвало відповіла я.

— Це, звісно, даремно, — майже радісно усміхнулась Джейд. — Тоді сьогодні після уроків складемо план роботи над завданням.

Пост:

Я виведу тебе на чисту воду, Джейд Вест! Незабаром стану готом, якщо залишуся в живих.

Настрій: тріумфально-схвильований.

***

Знову я добровільно сіла в автівку Джейд. І знову на задньому сидінні загрозливо маячила лопата. Як тільки за мною захряснулись дверцята, власниця авто натиснула кнопку блокування:

— Це на випадок, якщо ти знову надумаєш виплигнути на ходу.

— Вибач, я не знаю, що на мене тоді найшло. Обіцяю більше так не робити.

— Твій зріст – метр шістдесят п’ять сантиметрів, вага – п’ятдесят кілограмів, — вона знов вирішила нагнати страху на мене, але їй це не вдасться! — Якщо цього разу твої каскадерські експерименти завершаться летально, то мені довго і нудно доведеться закопувати твій труп. Розблокую двері, коли будемо на місці.

Справді не знаю чому я так злякалась того разу. Джейд була тоді такою милою, спокійною і фактично назвала мене подругою: "Як то кажуть, для друга не шкода". Це так скидалося на пастку. Тихе наспівування чорнявої красуні зачаровувало і водночас манило зробити останній крок, після чого більше не буде вороття.

За вікном авто тим часом звичні міські краєвиди змінилися на дике безкрає поле. Грала пісня Evanescence "Lies" і Джейд красиво підспівувала. Її мелодійний голос пробирав наскрізь і водночас робив сутінки ще похмурішими.

Ми звернули на вузьку дорогу, яку з обох боків обступив густий ліс.

— Куди ми їдемо? — поцікавилась я.

— Побачиш, — загадково усміхнулася дівчина.

У затінку лісу стало ще темніше. Небом розтікся прощальний багрянець сонця. Авто спинилося біля галявини, порослої чагарниками й поодинокими старими деревами. Придивившись до місцини пильніше, я з жахом зауважила оповиті темними мацаками рослин світлі кам'яні надгробки різної форми. Беру свої слова назад: їй все ж вдалося мене трохи налякати.

— Це старе російське кладовище, — з гордістю повідомила Джейд, виходячи з машини. — Тут тихо і ніхто нам не заважатиме.

Гілля дерев зміїлося чорними розколинами в скривавлених небесах. З пам'ятників на нас дивилися обличчя незнайомих давно померлих людей. Над деякими могилами здіймалися старі, похилені під тягарем часу хрести. В прямому сенсі гробову тишу порушувало сюрчання цвіркунів і моторошні скрики якоїсь птахи. Краєвид можна було б назвати красивим, якщо дивитися на нього крізь екран телевізора, перебуваючи в затишній кімнаті з увімкненим світлом. Мені постійно здавалося, що з чорних нетрів вискочить щось небезпечне, що за кожним кущем, деревом чи пам'ятником в пітьмі, яка стрімко насувалася, зачаїлася невідома загроза.

— Ем, миле місце, — пробелькотіла я тремтячим голосом, важко вдихаючи чисте повітря. — Може нам не варто туди йти?

— Розслабся. Стару частину кладовища ніхто не охороняє. Трохи далі на схід, до речі, є свіжі могили. Там теж прикольно, але ввечері охоронець робить обхід і виганяє відвідувачів.

— Тут моторошно, — зауважила я.

— Тільки не кажи, що боїшся привидів, — глузливо мовила Джейд. — Ходімо.

Я покірно попленталась за нею крізь густу траву, яка чіплялася за ноги, наче руки повсталих мерців намагалися вхопити мене й затягти слідом за собою в підземелля. Від такого порівняння стало геть незатишно. Я здригалася від кожного найменшого звуку, хоч і силкувалася не виказувати страху.

Пост:

Джейд завезла мене на старе занедбане кладовище. Якщо не повернусь – телефонуйте в поліцію!

Настрій: занепокоєний.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.