Мов кіт в задумі
Сіріє небо й витрушує твій спокій,
Сидиш, мов кіт біля вікна,
Не розумієш: страждатимеш допоки?
Меланхолія скрутила навісна.
Навпроти тебе горять на склі гірлянди,
Лунають новорічні діалоги.
А ти, немов герой Жорж Санд, і
Втомлений від світу до знемоги.
Ти мрієш теж піддатись насолоді,
Знайти всередині себе дитину,
Яка з простими радощами згодна,
Яка розбурхає вогонь надій невинних.
Вже перший сніг. Він манить вийти з дому,
А ти вдихаєш холод крізь шпарину.
У ньому загадкова невідомість.
Тож ти полон нудьги таки покинеш –
І золоті сніжинки засипляться в обличчя,
То милі фейрі з чистими очима.
Дарити щастя – їх щорічний звичай,
Бо кожен добрий, серце як відчинить.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!