Мов кіт в задумі

Сіріє небо й витрушує твій спокій,

Сидиш, мов кіт біля вікна,

Не розумієш: страждатимеш допоки?

Меланхолія скрутила навісна.

Навпроти тебе горять на склі гірлянди,

Лунають новорічні діалоги.

А ти, немов герой Жорж Санд, і

Втомлений від світу до знемоги.

Ти мрієш теж піддатись насолоді,

Знайти всередині себе дитину,

Яка з простими радощами згодна,

Яка розбурхає вогонь надій невинних.

Вже перший сніг. Він манить вийти з дому,

А ти вдихаєш холод крізь шпарину.

У ньому загадкова невідомість.

Тож ти полон нудьги таки покинеш –

І золоті сніжинки засипляться в обличчя,

То милі фейрі з чистими очима.

Дарити щастя – їх щорічний звичай,

Бо кожен добрий, серце як відчинить.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.