Привид
Ти – Привид.
Я давно це зрозуміла.
Примара, що лякає уночі
І спати не дає,
І спогади куйовдить,
І нісенітниці вигадує,
Та пише вірші,
Перевдягнувшись Музою.
І спокусивши Поетесу
Цілунками і гарною статурою,
Обличчям Янгола,
Відволікає вмить
Від світу справжнього.
І пестощами заманивши
У світ Поезії,
Являється вночі
Немов кудлатий дядько лісовий,
Що красенем прикинувся
І будить Королеву.
А їй вставати лінь,
Та вже світанок
У віконце заглядає,
А Привид не тікає,
Він світла зовсім не боїться,
Він їй кохання обіцяє,
І верби золоті за ним ростуть.
Та Королева вірить,
Бо кохає.
Кохає пристрасно,
До забуття.
І кожну ніч,
І кожний день чекає,
Що Привид знов любов пообіцяє,
І красенем прикинувшись,
У світ чарівний поведе.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!