Сяйво здорового глузду

Перед вами історія хвороби Андрія, корінного афроукраїнця, віком двадцяти шести років. Він народився в прекрасному гедоністичному світі майбутнього, а саме на Рівненщині – колисці амазонок. Його сім’я не відрізнялася від інших традиційних українських сімей. Андрій не був обмежений у любові, оскільки жив у повній та щасливій родині, яка включала в себе батька - афроукраїнця і тата - японоукраїнця. Наше утопічне суспільство споживання трималося на трьох китах світобудови, а саме на традиційних сімейних цінностях, традиційних поглядах і платній підписці. Але навіть в ідеальній системі бувають збої.

0-9 місяців

Батьки Андрія купують материнський бокс – помаранчевий циліндр на автономній батареї строком 9 місяців. Чоловіки вмикають бокс, дотримуючись інструкції. На передній частині боксу загорілася жовта стрілка, яка вказувала на силіконовий приймач генетичного матеріалу. Здійснивши зачаття батьки з чистою совістю закрили приймач кришкою і затамували подих в очікуванні сина. Через 9 місяців бокс завібрував і народився Андрій. І як було написано в інструкції дитина була здоровою. Батьки зітхнули з полегшенням, радіючи що не потрібно повертати браковану дитину виробнику боксів через 14 днів після народження.

13 років

Перші проблеми хоч і виникали раніше, але батьки не звертали уваги. Вони вважали, що Андрій переросте свої схильності. Школа мусила допомогти нав’язати вимоги традиційного суспільства.

«Це не природно відчувати потяг до людей іншої статі, – згадав Андрій слова викладача з сексології. – Такі люди називаються неформалами і становлять загрозу традиційним цінностям в українському суспільстві».

Тієї миті йому було плювати на все. Він хотів розповісти правду. Андрій дочекавшись поки всі покинуть клас, підійшов до однокласниці.

– Ти мені подобаєшся, – промовив Андрій, протягуючи лист-сердечко.

– Ф-у-у-у! Збоченець! – викрикнула дівчина, відштовхнувши його. – Я тобі не хлопець, щоб подобатися!

Андрій, зціпивши зуби, опустив голову.

– Ось чому ти постійно на мене витріщався!

На викрикування дівчини до класу увірвалися однокласники і огрядна викладачка. Побачивши лист-сердечко, діти почали сміятися, а викладачка в мить зблідла.

В кінці навчального дня до школи приїхали батьки.

– Ваш син збоченець! – волав директор у своєму кабінеті. – За таке можуть подати на школу в суд. Ви на перший погляд порядна сім’я, але бачу ніяк не приділяєте часу на виховання сина.

Андрій сидів в кабінеті опустивши голову. Він знав що його батькам було не менш соромно, ніж йому в цей момент.

– Можливо, це якась помилка? – перепитав в котрий раз тато. – Він ще дитина.

– Я раджу відвести його до лікаря, – злісно промовив директор. – В нашій школі навчаються нормальні діти. Тут не місце неформалам.

– Ми розуміємо, – басистим голосом відповів батько. – Сьогодні було просто непорозуміння. Наш син повністю здоровий і любить хлопчиків, як і повинно бути.

– Звичайно, – промовив директор, потиснувши батькові руку.

Всю дорогу додому родина їхала мовчки. Андрій старався не дивитися на батьків, спрямовуючи свій погляд на неонове світло вулиць.

– Невже це правда!? – запитав батько, перетнувши поріг будинку. – Невже тобі подобаються дівчата!?

– Не кричи на нього! – втрутився тато.

– Я не з тобою розмовляю! – викрикнув батько, відштовхнувши тата. – Відповідай на моє питання!

Андрій відвернувся і кинувся по сходах нагору. На його щоках зблиснули сльози. Він хотів бути як всі, а не вигнанцем і все життя прожити в приниженні та гонінні. Але серце підказувало інший шлях.

«Можливо, це все через бокс? – подумав Андрій, попрямувавши на горище. – В інструкції повинні бути відповіді. Можливо, можна перепрограмуватися?»

В ідеальному суспільстві всі народжуються з циліндрів, а всі інші способи появи людей є пропагандою неформалів. Знайшовши циліндр з інструкцією, Андрій важко зітхнув. Відповідей там не було. Виробник запевняв що всі діти народжуються здоровими і традиційними.

«Що зі мною відбулося? – подумав Андрій і по його щоках побігли сльози. – Чому я не такий як всі? Я не хочу померти в самотності».

На наступний день замість уроків Андрія повезли до лікаря. Голомоза жінка в білому халаті спокійно вислухала батьків. Не задавши пацієнтові жодного запитання, вона миттю поставила діагноз.

– Ваш син напевно транссексуал, – промовила лікарка. – Хоча в такому віці важко сказати напевно, але якщо потяг до протилежної статі продовжиться, то значить він мусив народитися дівчинкою. Не бійтеся, медицина вирішує все. Операції зі зміни статі досить поширені в Сполучених Штатах Китаю.

– Ми не комуністи, щоб дозволити таку розкіш, – промовив батько, похитавши головою в сторони. – Я навіть коханому автомобіль не можу подарувати.

– Якщо ваш син захоче змінити стать, – продовжила лікарка, – Наша клініка готова надати знижку в десять відсотків на першу операцію зі зміни статі.

– На першу? – здивувався тато.

– В мене є клієнти, які раз в пів року змінюють стать, – відповіла лікарка. – Можливо, ваш син захоче бути андрогіном. Досить модне явище серед молоді.

– Я не хочу ніяких операцій, – видавив Андрій. – Я люблю інших хлопців і я нормальний. То все вигадки тієї викладачки.

– Я так і знав, – усміхнувся батько, поцілувавши сина в чоло. – Я так і знав, що мій син не може бути неформалом.

– Хоча і стати донькою тобі ніхто не забороняє, – промовив тато, ніжно посміхнувшись.

Андрій фальшиво посміхнувся у відповідь. Він зрозумів, що батьки йому не допоможуть. Його брехня надала необхідний час на роздуми і пошуки відповідей в океані своїх думок. Вперше в житті Андрій стикнувся з проблемами, вирішити які не можуть ні батьки, ні інтернет.

18 років

Андрій навчався в коледжі на спеціальності тревел-блогер. Батьки схвалили вибір сина з надією, що подорожуючи по світу, він зможе знайти собі хлопця. Такі блогери постійно контактують з людьми і не сидять роками вдома, подібно кіберспортсменам.

В коледжі Андрій знайшов єдиного друга, який відразу зафрендзонив чорношкірого хлопця. Саша також мав секрет, який суспільство не так засуджувало як нетрадиційну орієнтацію. Він був андрогіном і жив подвійним життям. На навчанні він був хлопцем, а після пар вдягався до настрою. Суспільство не засуджувало невизначеність, допоки вона не руйнує ідеальну картинку традиційної сім’ї.

По вулиці йшов хлопець з дівчиною тримаючись за руки.

– Вони вже не бояться ходити серед білого дня, – промовив Саша, сіпнувши друга за плече. – Він йде, випрямивши спину.

– І що тут такого?– знизав плечима Андрій. – Можливо, це брат і сестра?

– Так хлопці не ходять, а лиш неформали, – сказав Саша, скривившись від огиди. – В них навіть є свій підпільний бар.

– Ти там був? – поцікавився Андрій.

– Звичайно, – усміхнувся Саша. – Огидне місце, але там найсмачніше і дешеве пиво в Рівному.

– Сходимо колись, заради приколу? – запитав Андрій.

– Окей, – засміявся Саша. – Тільки якщо до тебе почнуть залицятися дівчата, то не проси моєї допомоги.

23 роки

Саша дотрималася обіцянки і відвела свого друга до заповітного бару. Серед вогнів червоного неону Андрій зустрів Ясю. Мулатка з рожевим пір’ям на голові, відповіла взаємністю на незграбні залицяння хлопця. Саша того вечора вперше поверталася з гуляння сама. Тепер вона знала страшну таємницю свого друга.

24 роки

Андрій вперше поцілував Ясю. Тепер вони офіційно стали парою. Першим їхнім бунтарським рішенням стала прогулянка по вулиці серед білого дня. Їхні пальці сплелися між собою. Осудливі погляди перехожих блискавицями посипалися на закоханих.

В той час батько Андрія сидів з друзями в одному кафе. Чоловіки спокійно потягували пиво через соломинки. Побачивши нетрадиційну пару, вони показово відвернулися, надувши губи від обурення.

«Мій син неформал», – збліднівши усвідомив батько.

Товариші в мить спопелили свого колегу осудливими поглядами. Сором холодним саваном покрив його понуру голову.

– Чому суспільство нас боїться? – запитала Яся. – Ми ж такі самі люди.

– Тому що їм нав’язали страх і традиції наперекір здоровому глузду, – відповів Андрій. – Колись в дореволюційну епоху до утворення, як нам кажуть, «ідеального світу» все було навпаки. Я вивчав заборонені записи в даркнеті. Переглянув сотні відео та фото, які вселили в мене надію на боротьбу за визнання наших прав. Колись неформали утискали традиціоналістів, яких була меншість. Втомлені постійним гнітом, традиціоналісти розпочали революцію. В результаті кривавих протистоянь світ змінився. Нова влада не бажала реваншу і переписала історію. Тоді вже з’явилися перші бокси, так що союз чоловіка і жінки зник, як релікт. А з кожним новим поколінням запитання про правильність тих чи інших речей зникла. Ми живемо в світі традицій, логіку яких ніхто не ставить під сумнів. Якщо так жили наші діди-прадіди, то це не значить, що ми повинні так жити. Влада думала, якщо вирізати з історії всі неприємні моменти, то зміниться людська природа. Але, як бачиш, ми з тобою цілковито щасливі наперекір традиціям.

– Ти ж розумієш, що за щастя потрібно боротися? – запитала Яся.

– Я готовий віддати життя за тебе і нашу боротьбу проти тиранії традицій, – відповів Андрій.

– Що це в біса таке!? – викрикнув батько. – Ти зганьбив нашу сім’ю!

Андрій перелякано обернувся назад.

– Що люди скажуть, дивлячись на тебе!

– Я такий, який я є, і ніхто цього не змінить, – промовив Андрій.

– Я прокляну тебе! – пінився батько.

– Поясни їм, – прошепотіла Яся, забравши свою долоню. – Ще побачимся.

– Навіть не смій наближатися до мого сина! – гаркнув батько. – Ви більше не побачитеся!

26 років

По центральній вулиці міста йшла смолоскипна хода. Амазонки з червоно-чорними прапорами викрикували лозунги за традиційну сім’ю і боротьбу з неформалами. Грізний натовп прямував у центральний парк, щоб розігнати руйнівників українських традицій.

На літній сцені в парку десяток активістів агітували за нетрадиційну сім’ю. Намагаючись привернути увагу суспільства, вони привернули увагу амазонок і поліції. Це був перший самостійний рік життя Андрія. Батьки намагалися переконати сина в силі традицій і важливості суспільної думки, поставивши сина перед вибором. Стати сірим представником ідеального світу і бути в безпеці? Чи прожити повне небезпек життя, але бути собою? Він поглянув на Ясю і зрозумів, що обрав правильний шлях.

Дві протилежні ідеології грізно скандували свої гасла, намагаючись перекричати один одного. В повітрі зростала напруга, наближаючись до критичної межі. Роздався крик болю і войовничі жінки кинулися в атаку.

Нерозуміння породило страх, що трансформувався в гнів. А гнів – джерело жорстокості, ненависті та злоби. Хто впускає цю руйнівну трійцю в свій розум, втрачає здоровий глузд. А коли гнів охоплює натовп, тоді розпочинається правління хаосу – деструктивної частини людського єства. Звуки глухих ударів і крики болю лиш розпалювали первісні інстинкти в людських серцях.

Андрій і Яся тримаючись за руки вибралися з ошалілого натовпу, який втратив розум. Амазонки (яких була більшість) з легкістю розбили неформалів, окропивши бруківку і лавочки біля сцени кров’ю. Амазонки заголосили свій бойовий клич і розпочали переслідування втікачів. П’ятеро таких войовниць направилися за чорношкірим хлопцем і дівчиною з рожевим пір’ям на голові.

– Я не можу, – промовила Яся, задихаючись.

«Там вони не завдадуть нам шкоди», – подумав Андрій, з надією поглянувши на кафе через дорогу.

Промайнувши проїжджу частину, пара увірвалася до будівлі. Поглянувши на своїх переслідувачів, вони побігли на другий поверх. На літньому майданчику пара опинилася в тупику, де їх і спіймали амазонки.

Відвідувачі, діставши телефони, почали фільмувати побиття неформалів. Андрій, вирвавшись з сильних жіночих рук, вискочив на перила.

– Стійте! – викрикнув хлопець, вхопившись за ліхтар збоку. – Я стрибну!

В очах амазонок промайнув холодний вогник страху. Вони відпустили Ясю, і почали повільно відходити. Камери телефонів направилися на хлопця.

– Навіщо ви це робите? – запитав Андрій, похитуючись у сторони. – Ми такі самі люди як і ви!

Амазонки ніяково переглянулися між собою.

– Ви своїм огидним існуванням руйнуєте вічні цінності ідеального суспільства, – промовила одна з амазонок. – Такі, як ви, не повинні пропагувати свої збочення іншим людям.

– Кожна людина має право вибору! – викрикнув Андрій. – То чому мій вибір засуджується? Я не терорист чи прокажений, то чому ви боїтеся мене? Моя орієнтація не передається повітряно-крапельним шляхом. Ви не станете іншими, якщо будете дивитись на мене. Я живу серед вас, то чому я не став такий як ви? Просто я народився таким, яким я є, і я хочу прожити своє життя щасливо. Я не хочу бачити постійних осудливих поглядів. Я ж вас не осуджую і бажаю відповідного відношення до себе. Ми всі різні і час прийняти цей неприємний факт. Замість того, щоб прийняти розбіжності, ми тавруємо один одного. Чому не можна знайти золоту середину, баланс? Нестримне бажання досягнути ідеалу, відмова від усвідомлення власної природи, занурили нас в надмірність. Відкидаючи багатоманітність людських поглядів, ми створили світ сліпців, які повторять гірку долю своїх попередників. І так буде повторюватись доти, доки ми не змінимось, або не вимремо. Потрібно розірвати це коло непорозуміння і крайнощів.

– Можливо, ти і правий, – промовила амазонка, поглянувши по сторонах. – Але ми не хочемо бути винними у твоїй смерті. Злазь звідти, ми вас не чіпатимемо.

Інші амазонки кивнули в такт слів своєї подруги. Андрій посміхнувся, спостерігаючи за відступом войовниць. Він відпустив ліхтар і перевів погляд на Ясю. Пом’ята дівчина рукавом витерла розбиту губу.

– Негайно злазьте! – викрикнув чоловічий голос з рупору.

Андрій здригнувся від переляку і втративши рівновагу, полетів до низу.

Перед зануренням в пітьму Андрій чув переляканий крик коханої, яка перехилилася через перило.

***

– Ось так все і було, – промовив Андрій, поглянувши на лікаря. – Можливо тоді я звучав більш мужньо, можливо щось перекрутив чи прибрехав, але суть ви зрозуміли.

– Світ, у якому неформали і традиціоналісти мають рівні права? – запитав лікар, поглянувши спідлоба. – І люди не осуджують один одного? Ваш мозок точно пошкодився. Завжди будуть гнобителі і гноблені, бо така людська природа. Ви - неформал ідеаліст, а єдині дієві ліки такої хвороби це евтаназія, але не мені вирішувати, так що через три дні я вас випишу.

Двері палати відкрилися. Яся з розкритими обіймами підбігла до свого хлопця. На порозі з’явилися батьки Андрія.

– Вибач нас, – промовив тато. – Тепер ми розуміємо, що жодні традиції не вартують життя сина.

– Як ви мене знайшли? – здивувався Андрій.

– Яся нам все розповіла, – відповів батько. – А також показала відео з твоєю промовою.

– Я змінив світ? – запитав Андрій.

– Ні, синку,– промовив тато – ти змінив нас.

– Світові потрібен час, щоб прийняти нові зміни, – промовила Яся, ніжно посміхнувшись.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Богдан Бедрій
07.06.2022 12:01
До частини "Сяйво здорового глузду"
Привіт, Оповідання маж легкий веселий текст, прості речення та діалоги. Цікаво як жіночі пари отримують генетичний матеріал для боксів) йде в дорожчій версії чи потрібно просити когось. Не впевнений чи вдалося б перевернути погляди всьо світу на те, що таке традиційна сім'я, ну бо мусульмани і так далі. То просто мої думки в голос. Дякую!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Петро Ковальчук
    08.06.2022 00:17
    До частини "Сяйво здорового глузду"
    Дякую за відгук! Жіночі пари мають відповідний бокс специфічної форми в якому є весь необхідний матеріал) В світі твору подібна авантюра вдалася, оскільки мусульмани були зайняті своїми проблемами, як і китайці) А коли революція розгорілася то зупинити хвилю було вже пізно) А хто переміг той написав свою версію історії.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Аля Кобза
    19.01.2022 23:23
    До частини "Сяйво здорового глузду"
    Ух, яка концентрована сатирою розповідь! Читати було цікаво. Стиль з такими реченнями трішки сухуватий для таких оповідок, як на мене, хотілося трішки більше колориту. Але це суб'єктивщина і смаківщина. Текст насправді гідний, легкий. Відчувається те, що ви хотіли ним сказати: толерантність і повага потрібні, але не тоді, коли все перетворюється в цирк. Сподобався кінець, де маленькі зміни відбуваються хай не в межах цілого світу, а в межах родини. Сподобалося)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Петро Ковальчук
    20.01.2022 20:51
    Дякую за відгук! Люблю сатиру і боюсь аби самому не перегнути і перетворити історію на цирк)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше