Із заданими умовами

Можливо, в інакшій галактиці цей день був би для неї особливим.

Краплі весело вдаряли по тільки-но народжених листках дерев, летіли до ледь видних травинок на землі. Дощ ряснів, не шкодуючи жодну істоту поряд, навіть крихітну дівчинку, котра сиділа на лавці, не укрившись парасолею, якої і не мала, спокійно спостерігала, як води покривають землю.

Беатрін, те маленьке дівча на вигляд, хоч на ділі була підлітком, стискала в руці пом'яте оголошення агенції з організацій різних свят, зокрема і день народжень. Дівчина сміялась з такої "випадковості", як вчасно їй вручили цей непотрібний папірець. Сміялась, адже промокла наскрізь й під дощем сліз від крапель не відрізнити.

— Які ж всі дивні... — промовила вона вголос, сподіваючись, що шум зливи заглушить її слова. Та й тим більше хто міг її бідненьку почути в парку, де ні душі, окрім мініатюрних пташечок.

У повністю порожньому пар...

— Хто всі? Батьки, однокласники, ціленька планета? — голос продзвенів одразу під її вухом. Або принаймні так здалось самій Беатрін.

— Останній варіант, — глухо відповіла дівчина, продовжуючи вдивлятись поперед себе. Продовжуючи удавати, що їй геть на все і всіх по цимбалах. Навіть, якщо це було не так.

— То й ти себе вважаєш дивною чи робиш виняток?

— Те що і я дивна — не виключено. Але і про винятки я не говорила. Кожен формує про мене власну думку, проте згодом, вона в них з голови випаровується.

— Он як? А пані дозволить мені також скласти про неї думку і вигнати її з голови інакшим способом?

— А яким це — інакшим? — розмова з незнайомцем, з чиїм обличчям дівчина і досі не була знайома, ставала дедалі цікавішою.

— Як щодо перемістити її у повітряну кульку і випустити в небо? Який ваш улюблений колір імениннице?

Беатрін завмерла. Звідки? Звідки геть випадкова людина, могла знати те, що не знають її ж родичі? Адже батьки її померли. І вони єдині, окрім самого дівчати, знали коли в неї день народження.

— Гееей, та не зависай так довго. Не бійся, я зовсім не сталкер і не маніяк. Даю зелене світло на оберт! — веселий голос продовжив щось виспівувати за її спиною.

Беатрін миттєво перекрутилась на зворотній бік лавки, що це дозволяла, і навіть не розгледівши, хто стоїть перед нею, ляснула по щоці незнайомця.

— Та за що?... — проскиглив хлопець (як вона могла вже зрозуміти), і вхопився за щоку так, ніби в тій порожній долоні дівчини був ніж.

— Щоб не зазнавався і не приставав до дівчат, недоумок, — прогарчала Беатрін, не відриваючи погляду від нового знайомого. Ну, ще майже знайомого, не вистачало однієї деталі: — Я Беатрін, до речі.

— Могла і не відповідати, якщо не хотіла, — продовжив скавуліти він, — Томмі до ваших послуг, міс "остерігайтесь мене, я дивна"

— Заткнись, — відрубала дівчина.

Її очі розглядали обличчя перед нею. Краплі смішно стікали з рум'яних щік Томмі, вкритих веснянками. Його голубі очі у відповідь зиркали на неї, а мокре буре волосся немов прилипло до форм черепа. Хлопець, скоріш за все, був її однолітком. Принаймні популярні зараз довші за довжину ніг джинси і футболка з неформальним принтом видавала це.

Раптом, несподіваний гнів, чи радше, незрозуміла образа перетворилась на рясний сміх, що по своїй гучності міг змагатись з шумом дощу.

— Агов! Сміятись з інших, до твоєї уваги, жахливо невиховано. На себе поглянь: довга спідниця в цяточку якусь, укорочена футболка і сорочка до колін. Модниця ще та! — хвилину обурювався Томмі, але потім здався заразному сміху, — Так що, чому іменинниця не святкує?

— А є сенс, якщо про нього пам'ятає лише я одна? — сміх і веселощі одразу згасли після цього питання.

— Ну тепер ще й якийсь джентльмен, котрий збирається дещо вам влаштувати, — тонкі губи Томмі розпливлись в усмішці, — Пані "не чіпайте мене", дозволить взяти її попід руку і повести у танець під дощем?

— Так. Я дозволяю пану "нахабність це моє друге ім'я", завертіти мене в танку, — й на обличчі Беатрін з'явився багрянець.

Можливо, у сьогоднішнього дня були шанси стати особливим в цьому всесвіті.